Повідомлення в номер / "Чорна" дата в історії України

80 років тому, 22 червня 1941 року, розпочалася війна між двома кривавими монстрами – фашистською Німеччиною і комуністичним Радянським Союзом. 

І хоч ще зовсім недавно Гітлер і Сталін та їх поплічники клялися у довічній дружбі, підписавши у серпні 1939 року пакт Молотова-Ріббентропа про ненапад, Берлін вирішив  випередити Москву у намаганні заволодіти Європою й почав стрімкий переможний наступ на більшовицьку імперію. 

Першими під вогняний смерч потрапили мешканці Західної України, в тому числі Волині і Ковельщини. Вже 22 червня німці бомбардували наше місто. Десятки мирних громадян були вбиті. Червоноармійці в паніці відступали, залишаючи напризволяще місцеве населення, амуніцію, озброєння. Мета була одна: швидше на схід, щоб не потрапити в оточення.

А ще зовсім недавно "визволителі" в червонозоряних кашкетах почувалися господарями на теренах Волині, Львівщини, Рівненщини та інших областей, які захопили у вересні 1939-го на підставі згаданого вище пакту і фактично разом із гітлерівцями розпочавши Другу світову війну.

Для жителів західних областей України кривава трагедія тих днів поглиблювалася репресіями сталінського режиму, який 22-23 червня 1941 року у в'язницях Ковеля, Луцька, Володимира-Волинського по-бандитському розстріляв сотні людей, котрі постраждали через свої ідейні переконання або взагалі ні в чому не були винні. Про ту трагедію нині нагадує меморіальна стела пам'яті жертв більшовицького терору, встановлена у сквері на вулиці Міцкевича.

Сьогодні точиться багато дискусій з приводу того, як ставитися до подій нашого минулого, що було причиною початку Другої світової війни тощо. Облишмо дослідження подібних фактів історикам, краєзнавцям, науковцям. Ми повинні пам'ятати одне: хто б і чому не починав війни, першими їх жертвами стають люди. Вони гинуть на полях битв, у в'язницях і концтаборах, під обстрілами ворожих одна одній армій. Саме про них ми й повинні завжди пам'ятати, вшановувати відомих і невідомих мешканців планети, яких правителі світу використовують як гарматне м'ясо. 

Саме тому  22 червня в Україні є Днем пам'яті і скорботи. Але таким днем має бути і 23 червня, коли у 1941 році більшовицька влада знищила представників української інтелігенції, учасників ОУН-УПА, мирних ковельчан і жителів довколишніх сіл. В моїй родині від куль бузувірів загинули дядько Микола, мамин перший чоловік Валентин та ще десятки їх земляків-турійчан, яких розстріляли у ковельській в'язниці. Розстріляли по-звірячому, без суду і слідства.

Згадаймо 22-23 червня жертв війни і політичних репресій. Згадаймо для того, щоб вшанувати їх світлу пам'ять і застерегти сильних світу цього від повторення подібних злочинів.

Микола ВЕЛЬМА.

80 років тому, 22 червня 1941 року, розпочалася війна між двома кривавими монстрами – фашистською Німеччиною і комуністичним Радянським Союзом. 

І хоч ще зовсім недавно Гітлер і Сталін та їх поплічники клялися у довічній дружбі, підписавши у серпні 1939 року пакт Молотова-Ріббентропа про ненапад, Берлін вирішив  випередити Москву у намаганні заволодіти Європою й почав стрімкий переможний наступ на більшовицьку імперію. 

Першими під вогняний смерч потрапили мешканці Західної України, в тому числі Волині і Ковельщини. Вже 22 червня німці бомбардували наше місто. Десятки мирних громадян були вбиті. Червоноармійці в паніці відступали, залишаючи напризволяще місцеве населення, амуніцію, озброєння. Мета була одна: швидше на схід, щоб не потрапити в оточення.

А ще зовсім недавно "визволителі" в червонозоряних кашкетах почувалися господарями на теренах Волині, Львівщини, Рівненщини та інших областей, які захопили у вересні 1939-го на підставі згаданого вище пакту і фактично разом із гітлерівцями розпочавши Другу світову війну.

Для жителів західних областей України кривава трагедія тих днів поглиблювалася репресіями сталінського режиму, який 22-23 червня 1941 року у в'язницях Ковеля, Луцька, Володимира-Волинського по-бандитському розстріляв сотні людей, котрі постраждали через свої ідейні переконання або взагалі ні в чому не були винні. Про ту трагедію нині нагадує меморіальна стела пам'яті жертв більшовицького терору, встановлена у сквері на вулиці Міцкевича.

Сьогодні точиться багато дискусій з приводу того, як ставитися до подій нашого минулого, що було причиною початку Другої світової війни тощо. Облишмо дослідження подібних фактів історикам, краєзнавцям, науковцям. Ми повинні пам'ятати одне: хто б і чому не починав війни, першими їх жертвами стають люди. Вони гинуть на полях битв, у в'язницях і концтаборах, під обстрілами ворожих одна одній армій. Саме про них ми й повинні завжди пам'ятати, вшановувати відомих і невідомих мешканців планети, яких правителі світу використовують як гарматне м'ясо. 

Саме тому  22 червня в Україні є Днем пам'яті і скорботи. Але таким днем має бути і 23 червня, коли у 1941 році більшовицька влада знищила представників української інтелігенції, учасників ОУН-УПА, мирних ковельчан і жителів довколишніх сіл. В моїй родині від куль бузувірів загинули дядько Микола, мамин перший чоловік Валентин та ще десятки їх земляків-турійчан, яких розстріляли у ковельській в'язниці. Розстріляли по-звірячому, без суду і слідства.

Згадаймо 22-23 червня жертв війни і політичних репресій. Згадаймо для того, щоб вшанувати їх світлу пам'ять і застерегти сильних світу цього від повторення подібних злочинів.