З Богом у серці
11 червня у Ковельському фаховому медичному коледжі поблизу каплички св. Луки відбувся водосвятний молебень з нагоди храмового свята. Щиро дякуємо декану Свято-Благовіщенського округу, настоятелю собору Благовіщення Пресвятої Богородиці протоієрею Василю Мичку та священнику Михайлу Левочку за благословення та напутні слова вдячності Богові за кожний день, за кожну секунду нашого життя, адже всі ми – Його діти, і всім нам Він щедро посилає Свої благодіяння.
Лікар зі світовим ім'ям Валентин Войно-Ясенецький прийняв священницький сан у часи післяжовтневого лихоліття та пройшов за це через жах сталінських катівень. Але пережив їх та допоміг величезній кількості людей, зцілюючи їх не лише талантом хірурга, а й пастирським словом та прикладом відданого святительського служіння. Розпочалась біографія цього святого у 1877 році в місті Керч у збіднілій старовинній шляхетській родині. Роки дитинства та навчання Валентин Ясенецький-Войно – а саме так звали святителя за його світського життя – провів у Золотоглавому Києві. Цікаво, але світ міг отримати в його особі видатного художника. Він з успіхом скінчив художню школу та навіть подав документи до знаменитої "Академії Художеств", натомість в останню мить вирішив стати лікарем.
Спонукало юнака на такий крок щире бажання бути корисним – в першу чергу – простим, бідним людям. Тому в 1898 році Валентин Ясенецький-Войно став студентом медичного факультету Київського Університету. Далі були Русько-японська війна, численні операції, а після – важка, сповнена самопожертви праця земським лікарем по різних обласних містечках.
І скрізь вірною помічницею була любляча дружина Анна – сестра милосердя, яка подарувала чоловікові трьох синів та доньку. До речі, нащадки святителя також пішли стежиною служіння людям як лікарі та досягли в цьому неабияких успіхів.
У ті роки віра в Бога у Валентина Феліксовича проявлялася у регулярних відвідуваннях храму та справах милосердя, адже лікував він найбільш незахищених, і робив це часто абсолютно безкоштовно. У 1919 році сталося горе – його дружина померла. За два роки перед тим, рятуючи її від туберкульозу, Валентин Феліксович переїхав до Ташкента. Тому саме в Туркестані судилося йому стати на шлях церковного служіння.
Смерть коханої загострила релігійні почуття чоловіка. В Ташкентській єпархії Войно-Ясенецького знали як активного мирянина та знавця Священного Писання. У 1920 році на пропозицію єпископа Туркестанського Інокентія стати священником Валентин Феліксович погодився з радістю.
Відтоді і в лікарні, і в університеті він без остраху з'являється в рясі з хрестом на грудях, перед операцією завжди благословляє хворих, а в операційних ставить ікони. Його блискучі проповіді починають відроджувати віру в серцях у найкривавіші роки червоного терору, а спілкування з ним у лікарнях та на лекціях навертає до християнства тисячі відпалих душ. Невдовзі священник Валентин Войно-Ясенецький приймає високий святительський сан – а в ті часи бути єпископом дорівнювалося смертному вироку.
Незважаючи на світову лікарську славу, наукові праці з анестезії та гнійної хірургії, які врятували безліч хворих, святителя Луку постійно цькують, арештовують та висилають. Проте ніщо не змогло зламати в ньому образ Христа та змусити зректися своєї віри, яку він гідно проніс через усі терени випробувань, скінчивши свої дні архієпископом Сімферопольським і Кримським. А численні дива по молитвах цього унікального цілителя людських душ і тілес і по сьогодні красномовно підтверджують його святість.
l
…Якось під час чергового судового процесу на запитання начальника Ташкентської ЧК Петерса чи бачив він під час операцій людську душу, святитель Лука відповів: "Ні. Але я багато оперував мозок, і відкриваючи черепну коробку, ніколи не бачив там розуму, і совісті там не бачив. Проте ніхто не має жодного сумніву в їхньому існуванні".
Тож нехай молитвами цього дивовижного святого в нас завжди вистачає розуму дослухатися до голосу совісті та пам'ятати про наявність у кожного з нас неповторної безсмертної душі!
Олена ГРИГОЛА,
директор Ковельського фахового медичного коледжу.11 червня у Ковельському фаховому медичному коледжі поблизу каплички св. Луки відбувся водосвятний молебень з нагоди храмового свята. Щиро дякуємо декану Свято-Благовіщенського округу, настоятелю собору Благовіщення Пресвятої Богородиці протоієрею Василю Мичку та священнику Михайлу Левочку за благословення та напутні слова вдячності Богові за кожний день, за кожну секунду нашого життя, адже всі ми – Його діти, і всім нам Він щедро посилає Свої благодіяння.
З Богом у серці
11 червня у Ковельському фаховому медичному коледжі поблизу каплички св. Луки відбувся водосвятний молебень з нагоди храмового свята. Щиро дякуємо декану Свято-Благовіщенського округу, настоятелю собору Благовіщення Пресвятої Богородиці протоієрею Василю Мичку та священнику Михайлу Левочку за благословення та напутні слова вдячності Богові за кожний день, за кожну секунду нашого життя, адже всі ми – Його діти, і всім нам Він щедро посилає Свої благодіяння.
Лікар зі світовим ім'ям Валентин Войно-Ясенецький прийняв священницький сан у часи післяжовтневого лихоліття та пройшов за це через жах сталінських катівень. Але пережив їх та допоміг величезній кількості людей, зцілюючи їх не лише талантом хірурга, а й пастирським словом та прикладом відданого святительського служіння. Розпочалась біографія цього святого у 1877 році в місті Керч у збіднілій старовинній шляхетській родині. Роки дитинства та навчання Валентин Ясенецький-Войно – а саме так звали святителя за його світського життя – провів у Золотоглавому Києві. Цікаво, але світ міг отримати в його особі видатного художника. Він з успіхом скінчив художню школу та навіть подав документи до знаменитої "Академії Художеств", натомість в останню мить вирішив стати лікарем.
Спонукало юнака на такий крок щире бажання бути корисним – в першу чергу – простим, бідним людям. Тому в 1898 році Валентин Ясенецький-Войно став студентом медичного факультету Київського Університету. Далі були Русько-японська війна, численні операції, а після – важка, сповнена самопожертви праця земським лікарем по різних обласних містечках.
І скрізь вірною помічницею була любляча дружина Анна – сестра милосердя, яка подарувала чоловікові трьох синів та доньку. До речі, нащадки святителя також пішли стежиною служіння людям як лікарі та досягли в цьому неабияких успіхів.
У ті роки віра в Бога у Валентина Феліксовича проявлялася у регулярних відвідуваннях храму та справах милосердя, адже лікував він найбільш незахищених, і робив це часто абсолютно безкоштовно. У 1919 році сталося горе – його дружина померла. За два роки перед тим, рятуючи її від туберкульозу, Валентин Феліксович переїхав до Ташкента. Тому саме в Туркестані судилося йому стати на шлях церковного служіння.
Смерть коханої загострила релігійні почуття чоловіка. В Ташкентській єпархії Войно-Ясенецького знали як активного мирянина та знавця Священного Писання. У 1920 році на пропозицію єпископа Туркестанського Інокентія стати священником Валентин Феліксович погодився з радістю.
Відтоді і в лікарні, і в університеті він без остраху з'являється в рясі з хрестом на грудях, перед операцією завжди благословляє хворих, а в операційних ставить ікони. Його блискучі проповіді починають відроджувати віру в серцях у найкривавіші роки червоного терору, а спілкування з ним у лікарнях та на лекціях навертає до християнства тисячі відпалих душ. Невдовзі священник Валентин Войно-Ясенецький приймає високий святительський сан – а в ті часи бути єпископом дорівнювалося смертному вироку.
Незважаючи на світову лікарську славу, наукові праці з анестезії та гнійної хірургії, які врятували безліч хворих, святителя Луку постійно цькують, арештовують та висилають. Проте ніщо не змогло зламати в ньому образ Христа та змусити зректися своєї віри, яку він гідно проніс через усі терени випробувань, скінчивши свої дні архієпископом Сімферопольським і Кримським. А численні дива по молитвах цього унікального цілителя людських душ і тілес і по сьогодні красномовно підтверджують його святість.
ххх
…Якось під час чергового судового процесу на запитання начальника Ташкентської ЧК Петерса чи бачив він під час операцій людську душу, святитель Лука відповів: "Ні. Але я багато оперував мозок, і відкриваючи черепну коробку, ніколи не бачив там розуму, і совісті там не бачив. Проте ніхто не має жодного сумніву в їхньому існуванні".
Тож нехай молитвами цього дивовижного святого в нас завжди вистачає розуму дослухатися до голосу совісті та пам'ятати про наявність у кожного з нас неповторної безсмертної душі!
Олена ГРИГОЛА,
директор Ковельського фахового медичного коледжу.
Залишити коментар