З молитвою по життю
Досі стоїть перед очима образ бабусі: худорлява постать, зігнута у дугу від праці. Руки немічні, покриті звивистими, мов гілля винограду, судинами. Обличчя маленьке, немов у дитини.
Народилася Веремчук Євгенія Панасівна 21 січня 1931 року у селі Секуні на хуторі. Коли прийшов час, пішла до школи, але встигла закінчити тільки перший клас.
Далі дівчинка не вчилася тому, що була необхідність працювати по господарству. Вставала до сходу Сонця. В сім'ї було двоє дітей: Євгенія і її брат Петро. Кожен виконував свої обов'язки. Як згадує донька Світлана: "Мама розказувала, що коли випасала худобу і, коли мерзли ноженята, то гріла у калюжі, що залишилася після тварини, яка справляла нужду".
У війну їхнє помешкання спалили німці. Батько дівчинки загинув. Мамі було дуже важко прогодувати дітей. В лісі шукали поживу: ягоди, гриби, різне коріння рослин. Панасівна дуже бережно ставилася до хліба, згортала зі столу кожну крихту і нас вчила, адже пережила голод, холод, злидні.
Коли дівувала, це вже був післявоєнний час, ходила на вечорниці, спілкувалася з ровесниками і займалася ремеслами, які були актуальні. Ще й досі збереглися ткані рушники, рядна.
Євгенія Панасівна вийшла заміж за коваля Ярему. Мій дідусь також був справний господар, гарної зовнішності чоловік. Тоді ковалі були шановані люди на селі. Вважалося, що дівчина була також із заможної сім'ї, оскільки родина мала багато землі і велике господарство. Після війни їх розкуркулили, відібравши землю.
Бабуся все життя працювала на землі. Народила четверо дітей. Другою дитиною був хлопчик Микола. У двомісячному віці він захворів на запалення легень і покинув цей світ.
На війні втратила батька і дядька, потім дитину, а ще пізніше – матір, яка відійшла у Вічність від смертельної хвороби. А ще пізніше в зрілому віці втратила чоловіка, який останніх своїх вісім років був прикутий до ліжка. Дружина терпеливо доглядала його.
На вустах у бабусі завжди була молитва, коли прокидалася і засинала, працювала, навіть уночі, коли не йшов сон. Молилася за всіх: трьох дітей, шістьох онуків, двох зятів і невістку.
Панасівна пекла запашний хліб, пироги з маком, варила затірку. Все готувалося у печі і було неймовірно смачним. Кожного літа з мамою і бабусею ми ходили до лісу по чорниці.
Євгенія Панасівна все життя прожила в Секуні з наймолодшим сином, невісткою і онуками. Середня донька проживає в Чернівцях. Сюди бабуся приїжджала час від часу. Люди, які знали її, згадують тільки добрим словом.
Найстарша донька з сім'єю проживає у Ковелі. У нас вона провела свої останні сім років. Я горда, що мала таку бабусю.
Євгенія Панасівна була прикладом для своїх нащадків. Її любов була безмежна. Вона була спокійна, врівноважена, вміла прощати, ні з ким не була в сварці. Ввечері завжди чекала кожного, хто пізно повертався додому. Постійно старалася допомагати.
Відійшла у Вічність Веремчук Євгенія Панасівна 20 січня 2021 року, не доживши до свого дев'яностоліття.
Олена ВОЛЧУК.
НА ЗНІМКАХ: Євгенія ВЕРЕМЧУК у різні роки свого життя.
Фото з домашнього архіву.
Досі стоїть перед очима образ бабусі: худорлява постать, зігнута у дугу від праці. Руки немічні, покриті звивистими, мов гілля винограду, судинами. Обличчя маленьке, немов у дитини.
Народилася Веремчук Євгенія Панасівна 21 січня 1931 року у селі Секуні на хуторі. Коли прийшов час, пішла до школи, але встигла закінчити тільки перший клас.
Далі дівчинка не вчилася тому, що була необхідність працювати по господарству. Вставала до сходу Сонця. В сім'ї було двоє дітей: Євгенія і її брат Петро. Кожен виконував свої обов'язки. Як згадує донька Світлана: "Мама розказувала, що коли випасала худобу і, коли мерзли ноженята, то гріла у калюжі, що залишилася після тварини, яка справляла нужду".
У війну їхнє помешкання спалили німці. Батько дівчинки загинув. Мамі було дуже важко прогодувати дітей. В лісі шукали поживу: ягоди, гриби, різне коріння рослин. Панасівна дуже бережно ставилася до хліба, згортала зі столу кожну крихту і нас вчила, адже пережила голод, холод, злидні.
Коли дівувала, це вже був післявоєнний час, ходила на вечорниці, спілкувалася з ровесниками і займалася ремеслами, які були актуальні. Ще й досі збереглися ткані рушники, рядна.
Євгенія Панасівна вийшла заміж за коваля Ярему. Мій дідусь також був справний господар, гарної зовнішності чоловік. Тоді ковалі були шановані люди на селі. Вважалося, що дівчина була також із заможної сім'ї, оскільки родина мала багато землі і велике господарство. Після війни їх розкуркулили, відібравши землю.
Бабуся все життя працювала на землі. Народила четверо дітей. Другою дитиною був хлопчик Микола. У двомісячному віці він захворів на запалення легень і покинув цей світ.
На війні втратила батька і дядька, потім дитину, а ще пізніше – матір, яка відійшла у Вічність від смертельної хвороби. А ще пізніше в зрілому віці втратила чоловіка, який останніх своїх вісім років був прикутий до ліжка. Дружина терпеливо доглядала його.
На вустах у бабусі завжди була молитва, коли прокидалася і засинала, працювала, навіть уночі, коли не йшов сон. Молилася за всіх: трьох дітей, шістьох онуків, двох зятів і невістку.
Панасівна пекла запашний хліб, пироги з маком, варила затірку. Все готувалося у печі і було неймовірно смачним. Кожного літа з мамою і бабусею ми ходили до лісу по чорниці.
Євгенія Панасівна все життя прожила в Секуні з наймолодшим сином, невісткою і онуками. Середня донька проживає в Чернівцях. Сюди бабуся приїжджала час від часу. Люди, які знали її, згадують тільки добрим словом.
Найстарша донька з сім'єю проживає у Ковелі. У нас вона провела свої останні сім років. Я горда, що мала таку бабусю.
Євгенія Панасівна була прикладом для своїх нащадків. Її любов була безмежна. Вона була спокійна, врівноважена, вміла прощати, ні з ким не була в сварці. Ввечері завжди чекала кожного, хто пізно повертався додому. Постійно старалася допомагати.
Відійшла у Вічність Веремчук Євгенія Панасівна 20 січня 2021 року, не доживши до свого дев'яностоліття.
Олена ВОЛЧУК.
НА ЗНІМКАХ: Євгенія ВЕРЕМЧУК у різні роки свого життя.
Фото з домашнього архіву.
З молитвою по життю
Залишити коментар