Чверть віку – як одна мить
25 років минуло, а ніби вчора було, про що нагадав усім шкільний дзвінок, який гостинно запросив до школи випускників 1995-1996 н.р. та їх вчителів.
Чотириразове свято покликало всіх: Трійця, День батька, День медика і особисте – довгождана зустріч. Тож вітань було багато.
Адміністрація Голобської школи завжди рада таким гостям і відчиняє усі двері, щоб колишні вихованці відчули себе хоч на мить учнями й повернулись з хвилюванням у дитинство.
У залі на нас чекали молодші вихованці із вчителькою Лесею Яковлевою. Вони подарували гостям музичний вернісаж. Це було зворушливо, бо згадалось, мабуть, кожному, як колись були такими малими.
Ведуча зустрічі – класний керівник 11-А класу Ніна Римарчук нагадала всім миті навчання в рідній альма матер. І полинули спогади… Звичайно, за чверть віку призабулось багато. Прийшлось згадати і сусіда по парті, і порахувати східці, якими щодня по кілька разів бігали з поверха на поверх, з кабінету в кабінет; і окремі уроки, зокрема, української літератури. Тож і прозвучали ліричні рядочки Лесі Українки, Тараса Шевченка, Ліни Костенко…
Згадали, як колись мені, класному керівнику 11-В класу, довелося лікуватись у Луцьку. Просила діток (6 клас), щоб не підвели мене, аби ті вчителі, що замінятимуть, не скаржились на них потім. Староста класу від імені всіх написала лист. Я його зберегла як реліквію, щоб колись при нагоді зачитати. І ось більш ніж через чверть віку зачитала. Тут все крок за кроком описала учениця життя класу.
Ось окремі уривки: "Класний керівник у нас Петро Федотович, за поведінку ще не виставляв оцінки, а якщо він не буде, ми самі виставимо. Їздили на роботу на ті самі буряки, що весною пололи, а тепер вириваємо. За льон одержали по 2 крб. 50 коп. Ми трохи сердиті, що їздимо на буряки, а ті класи (А і Б) – на льон. День учителя відзначили добре. Ходили поздоровляти Ольгу Євгенівну. Прийміть від нас щирі поздоровлення, хоч із запізненням. За Вашу відсутність ніхто нічого не вкоїв. У нас все добре. Замок у дверях ще цілий. Ваше прохання ми виконали: відвідали хворих однокласників. Хотіли до Вас поїхати, але далеко. У магазині нічого немає, тому ще не купили подарунок для однокласниці на день народження. Але обов'язково купимо. Ніхто не б'ється, ніхто не запізнюється на уроки. До побачення. Люблячі учні 6-В класу. 14.10.90. р".
Всі притихли у залі, бо з висоти 30-річної давності цікаво дізнатись, якими були вони щирими, з відкритою душею.
Згадали й спільні подорожі до Луцька, Львова, Києва, Бреста, Колодяжного.
Було що згадати і класоводу Ользі Євгенівні Марценюк, хоч її спогади сягнули аж через 32 роки, але таке не забувається, бо воно миле серцю.
Наприклад, тепер Валя Баланкевич – шанована районний депутат і фельдшер Голобської лікарні, знає, звичайно, де серце в людини розташоване, бо працює на "швидкій" і не одного рятувала. А тоді, в 2 класі, каже: "Ольго Євгенівно, завтра я не прийду до школи, бо в мене серце болітиме". І показала на правий бік.
Згадалось також, як перед випускним заповнювали анкету, яка мала підказати, яку в майбутньому обрати професію, до чого в кожного душа тягнеться. Збулось у Світлани Павлович - сьогодні вона в когорті медичних працівників у Голобській лікарні. Підказала анкета і Руслані Андрощук: вона – вчителька математики та інформатики в ліцеї м. Рожища. А от у Сергія Ткачука було спрямування до лісу. "А що в тому лісі робити?", –знітився хлопець. Але, видно, прислухався, і тепер такого питання не задасть. Бо після Шацького технікуму ще закінчив Львівську лісотехнічну академію і тепер Голобський ліс йому – як рідний дім.
Збулась мрія і Тані Кантерук. Вона спочатку готувала фундамент для майбутньої професії в технікумі. При першій зустрічі сказала, що цього для неї мало, що обов'язково матиме вищу освіту. І ось сьогодні вона – шанована підприємець, фінансовий консультант страхової компанії в Ковелі.
Хвилюючими були виступи й випускників Олега Ющика і Тані Кантерук із сльозами на очах. Бо згадали тих, кого вже ніколи не зустрінемо, хвилиною мовчання.
Вчителів обдарували червоними і білими трояндами, а на букетах – зворушливі написи: "Дякуємо за знання!".
А потім була екскурсія по школі. Гості звернули увагу на великі зміни, що сталися за чверть віку. Заглядали в кожен кабінет, кожний куточок.
Ольга Євгенівна завела в ексклюзивний кабінет і провела коротенький урок.
З великим інтересом оглядали сотні експонатів в шкільному історичному музеї. На світлинах в родинній галереї спочатку шукали бабусь і дідусів, потім батьків і себе. Це – реліквія для поколінь, яку береже завкабінетом Ольга Оришкевич.
Довго не хотіли залишати гості стіни школи, де за плечима, ніби сон, пройшли миті дитинства і ранньої юності, де стартувала їхня доля, де солодко мріялось. На згадку про цю мить сфотографувалися. З сумом глянули на портрет Станіслава Максимчука, розміщеного на фасаді школи. Він загинув у перші дні війни на Сході України. Герої не вмирають. Вони у пам'яті завжди.
Потім усі гості поїхали у Вівчицьк і Голоби на кладовище уклонитись могилам своїх однокласників і поставити живі квіти.
Класного керівника Євгенію Савлук і всіх вчителів, що за станом здоров'я чи з інших причин не змогли прибути на зустріч, відвідали вдома.
Зустріч продовжилась за святковими столами. Чого тут тільки не було! Тости, бесіди, спогади, музика, танці не замовкали ні на мить.
Кілька наших випускників підкорили столицю, живуть і працюють у Києві. Юрій Романюк – власник факторингової компанії. Віктор Яровий – фінансовий бізнесмен, Олег Ющик працює в страховій компанії, Віталій Хом'як – військовий комісар Шевченківського РТЦК та СП. Мають все необхідне для життя.
Завоювали авторитет голобські кравчині Таня Чабанчук і Олена Здрок. Любить техніку і розбирається в машинах автомеханік Юрій Грицюк з Погиньок, працює в Ковелі. Сортувальник деревообробної сировини Лариса Чайковська теж працює в Ковелі. Оксана Гебутовська працює в торгівлі. Оксана Оксенюк з Поворська, Оксана Мігдаль з Дарівки, Наталія Косовська з Волі Любитівської і ще багато інших працюють у Польщі. У сфері "Волиньобленерго" задіяний диспетчер Валерій Крочук, а в акціонерному товаристві "Тур" – Сергій Матиюк. В Голобському будинку-інтернаті трудиться Олена Чумак. А на Любомльщині живе і працює Оксана Невірко. Юрій Володькін працює в міжрайонному управлінні водного господарства. Учитель за фахом Таня Шклярук поповнила колектив заводу "Кромберг енд Шуберт" у Луцьку. Виховує любов до музики у найменших голобчан в дитячому садочку Наташа Стасюк. Всі одружені, хвалилися дітками-школярами і студентами.
На закінчення хочу сказати, що розлука єднає серця. В першу зустріч тримались кожен свого класу, сиділи окремо. А цього разу - всі разом, і був, ніби один клас. Із трьох класів зібралось 24 колишні учні.
Спасибі вам, шановні випускники 1995-96 н.р. за те, що не забули школу, вчителів і один одного. Хай вам щастить скрізь і у всьому! Допомагайте один одному, підтримуйте, бо життя непередбачуване. Спасибі організаторам за зустріч!
Валентина ОСТАПЧУК,
класний керівник
11-В класу.
25 років минуло, а ніби вчора було, про що нагадав усім шкільний дзвінок, який гостинно запросив до школи випускників 1995-1996 н.р. та їх вчителів.
Чотириразове свято покликало всіх: Трійця, День батька, День медика і особисте – довгождана зустріч. Тож вітань було багато.
Адміністрація Голобської школи завжди рада таким гостям і відчиняє усі двері, щоб колишні вихованці відчули себе хоч на мить учнями й повернулись з хвилюванням у дитинство.
У залі на нас чекали молодші вихованці із вчителькою Лесею Яковлевою. Вони подарували гостям музичний вернісаж. Це було зворушливо, бо згадалось, мабуть, кожному, як колись були такими малими.
Ведуча зустрічі – класний керівник 11-А класу Ніна Римарчук нагадала всім миті навчання в рідній альма матер. І полинули спогади… Звичайно, за чверть віку призабулось багато. Прийшлось згадати і сусіда по парті, і порахувати східці, якими щодня по кілька разів бігали з поверха на поверх, з кабінету в кабінет; і окремі уроки, зокрема, української літератури. Тож і прозвучали ліричні рядочки Лесі Українки, Тараса Шевченка, Ліни Костенко…
Згадали, як колись мені, класному керівнику 11-В класу, довелося лікуватись у Луцьку. Просила діток (6 клас), щоб не підвели мене, аби ті вчителі, що замінятимуть, не скаржились на них потім. Староста класу від імені всіх написала лист. Я його зберегла як реліквію, щоб колись при нагоді зачитати. І ось більш ніж через чверть віку зачитала. Тут все крок за кроком описала учениця життя класу.
Ось окремі уривки: "Класний керівник у нас Петро Федотович, за поведінку ще не виставляв оцінки, а якщо він не буде, ми самі виставимо. Їздили на роботу на ті самі буряки, що весною пололи, а тепер вириваємо. За льон одержали по 2 крб. 50 коп. Ми трохи сердиті, що їздимо на буряки, а ті класи (А і Б) – на льон. День учителя відзначили добре. Ходили поздоровляти Ольгу Євгенівну. Прийміть від нас щирі поздоровлення, хоч із запізненням. За Вашу відсутність ніхто нічого не вкоїв. У нас все добре. Замок у дверях ще цілий. Ваше прохання ми виконали: відвідали хворих однокласників. Хотіли до Вас поїхати, але далеко. У магазині нічого немає, тому ще не купили подарунок для однокласниці на день народження. Але обов'язково купимо. Ніхто не б'ється, ніхто не запізнюється на уроки. До побачення. Люблячі учні 6-В класу. 14.10.90. р".
Всі притихли у залі, бо з висоти 30-річної давності цікаво дізнатись, якими були вони щирими, з відкритою душею.
Згадали й спільні подорожі до Луцька, Львова, Києва, Бреста, Колодяжного.
Було що згадати і класоводу Ользі Євгенівні Марценюк, хоч її спогади сягнули аж через 32 роки, але таке не забувається, бо воно миле серцю.
Наприклад, тепер Валя Баланкевич – шанована районний депутат і фельдшер Голобської лікарні, знає, звичайно, де серце в людини розташоване, бо працює на "швидкій" і не одного рятувала. А тоді, в 2 класі, каже: "Ольго Євгенівно, завтра я не прийду до школи, бо в мене серце болітиме". І показала на правий бік.
Згадалось також, як перед випускним заповнювали анкету, яка мала підказати, яку в майбутньому обрати професію, до чого в кожного душа тягнеться. Збулось у Світлани Павлович - сьогодні вона в когорті медичних працівників у Голобській лікарні. Підказала анкета і Руслані Андрощук: вона – вчителька математики та інформатики в ліцеї м. Рожища. А от у Сергія Ткачука було спрямування до лісу. "А що в тому лісі робити?", –знітився хлопець. Але, видно, прислухався, і тепер такого питання не задасть. Бо після Шацького технікуму ще закінчив Львівську лісотехнічну академію і тепер Голобський ліс йому – як рідний дім.
Збулась мрія і Тані Кантерук. Вона спочатку готувала фундамент для майбутньої професії в технікумі. При першій зустрічі сказала, що цього для неї мало, що обов'язково матиме вищу освіту. І ось сьогодні вона – шанована підприємець, фінансовий консультант страхової компанії в Ковелі.
Хвилюючими були виступи й випускників Олега Ющика і Тані Кантерук із сльозами на очах. Бо згадали тих, кого вже ніколи не зустрінемо, хвилиною мовчання.
Вчителів обдарували червоними і білими трояндами, а на букетах – зворушливі написи: "Дякуємо за знання!".
А потім була екскурсія по школі. Гості звернули увагу на великі зміни, що сталися за чверть віку. Заглядали в кожен кабінет, кожний куточок.
Ольга Євгенівна завела в ексклюзивний кабінет і провела коротенький урок.
З великим інтересом оглядали сотні експонатів в шкільному історичному музеї. На світлинах в родинній галереї спочатку шукали бабусь і дідусів, потім батьків і себе. Це – реліквія для поколінь, яку береже завкабінетом Ольга Оришкевич.
Довго не хотіли залишати гості стіни школи, де за плечима, ніби сон, пройшли миті дитинства і ранньої юності, де стартувала їхня доля, де солодко мріялось. На згадку про цю мить сфотографувалися. З сумом глянули на портрет Станіслава Максимчука, розміщеного на фасаді школи. Він загинув у перші дні війни на Сході України. Герої не вмирають. Вони у пам'яті завжди.
Потім усі гості поїхали у Вівчицьк і Голоби на кладовище уклонитись могилам своїх однокласників і поставити живі квіти.
Класного керівника Євгенію Савлук і всіх вчителів, що за станом здоров'я чи з інших причин не змогли прибути на зустріч, відвідали вдома.
Зустріч продовжилась за святковими столами. Чого тут тільки не було! Тости, бесіди, спогади, музика, танці не замовкали ні на мить.
Кілька наших випускників підкорили столицю, живуть і працюють у Києві. Юрій Романюк – власник факторингової компанії. Віктор Яровий – фінансовий бізнесмен, Олег Ющик працює в страховій компанії, Віталій Хом'як – військовий комісар Шевченківського РТЦК та СП. Мають все необхідне для життя.
Завоювали авторитет голобські кравчині Таня Чабанчук і Олена Здрок. Любить техніку і розбирається в машинах автомеханік Юрій Грицюк з Погиньок, працює в Ковелі. Сортувальник деревообробної сировини Лариса Чайковська теж працює в Ковелі. Оксана Гебутовська працює в торгівлі. Оксана Оксенюк з Поворська, Оксана Мігдаль з Дарівки, Наталія Косовська з Волі Любитівської і ще багато інших працюють у Польщі. У сфері "Волиньобленерго" задіяний диспетчер Валерій Крочук, а в акціонерному товаристві "Тур" – Сергій Матиюк. В Голобському будинку-інтернаті трудиться Олена Чумак. А на Любомльщині живе і працює Оксана Невірко. Юрій Володькін працює в міжрайонному управлінні водного господарства. Учитель за фахом Таня Шклярук поповнила колектив заводу "Кромберг енд Шуберт" у Луцьку. Виховує любов до музики у найменших голобчан в дитячому садочку Наташа Стасюк. Всі одружені, хвалилися дітками-школярами і студентами.
На закінчення хочу сказати, що розлука єднає серця. В першу зустріч тримались кожен свого класу, сиділи окремо. А цього разу - всі разом, і був, ніби один клас. Із трьох класів зібралось 24 колишні учні.
Спасибі вам, шановні випускники 1995-96 н.р. за те, що не забули школу, вчителів і один одного. Хай вам щастить скрізь і у всьому! Допомагайте один одному, підтримуйте, бо життя непередбачуване. Спасибі організаторам за зустріч!
Валентина ОСТАПЧУК,
класний керівник 11-В класу.
Чверть віку – як одна мить
Залишити коментар