Любисток
Рідна душа
Галині виповнилося чотирнадцять, коли в неї народилася молодша сестра. Лізу батьки вимолювали у Бога багато років, тому дочекавшись другої дитини, аж світилися від щастя.
Спочатку Галина побоювалася, що з появою в сім’ї немовляти, їй приділятимуть менше уваги, проте вперше побачивши крихітні рожеві п’яточки і пухкенькі щічки, сама розтанула в любові до беззахисного дитятка. Дівчинка росла кмітливою і здоровою, а от мама після других пологів почала хворіти.
Незадовго після того як Ліза задмухала три свічки на іменинному торті, сестри осиротіли. Життя без неньки швидко змусило Галинку подорослішати. Вона навчилася готувати сніданки й обіди, прасувати батькові сорочки, шити Лізі костюми на свята в садочок. Поки її подружки втікали на дискотеки й бігали на перші побачення, Галя лікувала молодшу сестру від грипу, робила закрутки, клеїла шпалери.
Попри домашні клопоти, дівчина навчалася добре, тому без труднощів вступила до інституту. Але й студенткою Галина не перестала турбуватися про сестру. Через кілька років Ліза пішла до школи і старша сестра віддавала молодшій все тепло і любов, аби та не відчувала себе обділеною. На останньому курсі Галина влаштувалася на роботу і познайомилася з добрим та щирим хлопцем. Діло йшло до весілля і здавалося, що жіноча доля усміхнулася цій працьовитій та щирій дівчині, віддячивши за турботу про осиротілу сестру.
Проте раптово не стало батька. Зранку вийшов з дому цілком здоровим, а в обідню перерву помер від серцевого нападу. Майбутня свекруха відразу натякнула Галині, що для Лізи місця в її квартирі не вистачить. Запропонувала віддати дівчинку в інтернат і провідувати на вихідних. Після цієї розмови Галина розірвала заручини — не могла допустити, щоб рідна душа зростала серед чужих людей.
Двоє сестер залишилися в батьківській оселі. Галина старалася замінити Лізі і тата, і маму. Намагаючись засолодити власну самотність, повністю розчинилася в любові до молодшої сестри. Ніколи не шкодувала їй ні доброго слова, ні гарних обновок, ні ласощів. Та дівчинка росла, не цінуючи сестринської самопожертви. Не знаючи відмови, вимагала від Галини дорогих покупок, а коли стала підлітком, щораз ображала її «колючими» зауваженнями.
З Артемом Галина познайомилася в супермаркеті. Симпатичний та чуйний чоловік провів її додому, допомігши донести важкі сумки, а потім випросив номер телефону. На той час Галина вже змирилася, що ніколи не матиме власної сім’ї. Але стосунки між нею й новим знайомим швидко міцніли. Єдина прикрість полягала в тому, що Ліза й Артем не сприйняли один одного.
Чоловік вважав, що Галина занадто розбалувала молодшу сестру. У свої двадцять два роки Ліза експлуатувала й принижувала Галину, потураючи нею, ніби хатньою робітницею. Дівчина не вміла ні самостійно попрасувати одяг, ні зготувати сніданок, а ще частенько могла принизити старшу сестру різким словом. Кілька місяців Галина жила, як між двома вогнями. А тоді все ж зважилася прийняти Артемову пропозицію руки і серця. Адже Ліза уже давно доросла і самостійна, а їй пора задуматися над власним майбутнім. Почувши про заміжжя старшої сестри, молодша влаштувала істерику й через кілька днів переїхала до друзів.
Спочатку Галина надіялася, що Ліза швидко одумається і вони забудуть про сварку, але сестра не з’явилася на весільну церемонію, не давалася чути і потім. Від знайомих жінка дізналася, що Ліза зійшлася з якимсь хлопцем і вони переїхали в інше місто. Минув рік, але туга за рідною сестрою увесь час стискала Галині серце. І коли тест на вагітність показав дві смужки, вона таки наважилася зателефонувати Лізі. Почувши у слухавці знайомий голос, промовила:
— Вітаю! Скоро станеш тіткою!
Але новина не пом’якшила Лізиного тону. Навпаки, від наступної фрази на Галину, неначе хто линув водою з льодом:
— Напевно, ти там зовсім здуріла? Та у твоєму віці люди вже внуків бавлять. Чи, може, придумала собі з Артемом другу молодість?
Розмова добігла кінця, так і не розпочавшись. Молодша сестра натиснула на відбій, а з очей старшої горохом покотилися сльози. Ще довго відлунювали болем Галині ті слова. Сама собі і вірила, і не вірила, що таке здатна сказати рідна душа.
Ілона АНДРОЩУК.
Фото з вільних джерел.
Галині виповнилося чотирнадцять, коли в неї народилася молодша сестра. Лізу батьки вимолювали у Бога багато років, тому дочекавшись другої дитини, аж світилися від щастя.
Спочатку Галина побоювалася, що з появою в сім’ї немовляти, їй приділятимуть менше уваги, проте вперше побачивши крихітні рожеві п’яточки і пухкенькі щічки, сама розтанула в любові до беззахисного дитятка. Дівчинка росла кмітливою і здоровою, а от мама після других пологів почала хворіти.
Незадовго після того як Ліза задмухала три свічки на іменинному торті, сестри осиротіли. Життя без неньки швидко змусило Галинку подорослішати. Вона навчилася готувати сніданки й обіди, прасувати батькові сорочки, шити Лізі костюми на свята в садочок. Поки її подружки втікали на дискотеки й бігали на перші побачення, Галя лікувала молодшу сестру від грипу, робила закрутки, клеїла шпалери.
Попри домашні клопоти, дівчина навчалася добре, тому без труднощів вступила до інституту. Але й студенткою Галина не перестала турбуватися про сестру. Через кілька років Ліза пішла до школи і старша сестра віддавала молодшій все тепло і любов, аби та не відчувала себе обділеною. На останньому курсі Галина влаштувалася на роботу і познайомилася з добрим та щирим хлопцем. Діло йшло до весілля і здавалося, що жіноча доля усміхнулася цій працьовитій та щирій дівчині, віддячивши за турботу про осиротілу сестру.
Проте раптово не стало батька. Зранку вийшов з дому цілком здоровим, а в обідню перерву помер від серцевого нападу. Майбутня свекруха відразу натякнула Галині, що для Лізи місця в її квартирі не вистачить. Запропонувала віддати дівчинку в інтернат і провідувати на вихідних. Після цієї розмови Галина розірвала заручини — не могла допустити, щоб рідна душа зростала серед чужих людей.
Двоє сестер залишилися в батьківській оселі. Галина старалася замінити Лізі і тата, і маму. Намагаючись засолодити власну самотність, повністю розчинилася в любові до молодшої сестри. Ніколи не шкодувала їй ні доброго слова, ні гарних обновок, ні ласощів. Та дівчинка росла, не цінуючи сестринської самопожертви. Не знаючи відмови, вимагала від Галини дорогих покупок, а коли стала підлітком, щораз ображала її «колючими» зауваженнями.
З Артемом Галина познайомилася в супермаркеті. Симпатичний та чуйний чоловік провів її додому, допомігши донести важкі сумки, а потім випросив номер телефону. На той час Галина вже змирилася, що ніколи не матиме власної сім’ї. Але стосунки між нею й новим знайомим швидко міцніли. Єдина прикрість полягала в тому, що Ліза й Артем не сприйняли один одного.
Чоловік вважав, що Галина занадто розбалувала молодшу сестру. У свої двадцять два роки Ліза експлуатувала й принижувала Галину, потураючи нею, ніби хатньою робітницею. Дівчина не вміла ні самостійно попрасувати одяг, ні зготувати сніданок, а ще частенько могла принизити старшу сестру різким словом. Кілька місяців Галина жила, як між двома вогнями. А тоді все ж зважилася прийняти Артемову пропозицію руки і серця. Адже Ліза уже давно доросла і самостійна, а їй пора задуматися над власним майбутнім. Почувши про заміжжя старшої сестри, молодша влаштувала істерику й через кілька днів переїхала до друзів.
Спочатку Галина надіялася, що Ліза швидко одумається і вони забудуть про сварку, але сестра не з’явилася на весільну церемонію, не давалася чути і потім. Від знайомих жінка дізналася, що Ліза зійшлася з якимсь хлопцем і вони переїхали в інше місто. Минув рік, але туга за рідною сестрою увесь час стискала Галині серце. І коли тест на вагітність показав дві смужки, вона таки наважилася зателефонувати Лізі. Почувши у слухавці знайомий голос, промовила:
— Вітаю! Скоро станеш тіткою!
Але новина не пом’якшила Лізиного тону. Навпаки, від наступної фрази на Галину, неначе хто линув водою з льодом:
— Напевно, ти там зовсім здуріла? Та у твоєму віці люди вже внуків бавлять. Чи, може, придумала собі з Артемом другу молодість?
Розмова добігла кінця, так і не розпочавшись. Молодша сестра натиснула на відбій, а з очей старшої горохом покотилися сльози. Ще довго відлунювали болем Галині ті слова. Сама собі і вірила, і не вірила, що таке здатна сказати рідна душа.
Ілона АНДРОЩУК.
Фото з вільних джерел.
Чоловік з добрим серцем
Не раз помічаю, що сучасні дівчата задивляються на обличчя, статуру кавалерів, а ось про душу, внутрішній світ часто забувають. Але ж це
так важливо, адже врода людини рано чи пізно зів’яне, а от характер, звички не зміняться.
Не всі гарні хлопці мають таке ж серце, інколи ж непоказний з вигляду чоловік зможе перетворити життя коханої на казку. Вирішила розповісти читачам газети повчальну життєву історію своїх однокласників.
Він був непримітним хлопчиськом, вона — відмінницею і сліпучою красунею. Ще зі старших класів Тоня помічала, якими закоханими очима дивиться на неї Юрко, проте була переконана, що нічого спільного у неї з цим скромним непоказним хлопцем бути не може. Тож коли юнак освідчився їй на випускному вечорі, одразу натякнула, що він їй не пара.
А потім їхні дороги розійшлися. У студентське веселе життя Тоня пірнула з головою. Серед однокурсників віднайшла багато друзів, разом училися, відпочивали, мандрували. Після другого курсу одна із товаришок запросила Тоню на весілля. Там, на забаві у невеликому селі, вона і помітила темноокого Степана. Дівчина зустрілася із ним поглядом і зрозуміла, що закохалася на все життя.
Через рік навчання довелося покинути, адже у молодій сім’ї з’явилася донечка. Дорога до міста була не близькою, та й залишати дитину не було з ким. За короткий проміжок часу на Тонині плечі звалилася робота по господарству, обробляння городів, догляд за немовлям та опіка над хворою Степановою мамою. Вона не нарікала, хай би тільки чоловік був трохи чуйнішим, добрішим і турботливішим. На жаль, перше велике кохання її засліпило: познайомившись зі Степаном, Тоня тонула в його очах, не помічаючи деспотичного жорсткого характеру. Надіялася, що складну чоловікову вдачу згладить народження сина. Проте атмосфера в родині не поліпшилася: Степан узяв за звичку затримуватися на роботі, заглядати у чарку, а згодом почав піднімати на дружину руку.
Життя для Тоні стало просто нестерпним. Сварки, сльози, крики переляканих дітей, синці. Щовечора виглядала чоловіка з роботи з острахом, думаючи, чи доведеться сьогодні з малими ховатися по сусідах, чи можна спокійно заночувати у своїй хаті. Жінка вже й забула, коли востаннє була щасливою, сміялася, тішилася приємними дрібницями. Дивилася в дзеркало й не впізнавала в собі, виснаженій до краю, колишню красуню. Не знати, скільки б Тоня із донькою та сином промучилися у тому пеклі, якби не передсмертне прохання Степанової мами: «Тікай, дитино, разом із внуками від мого сина подалі. Він не заслуговує, аби йому стільки терпіли й прощали. Йому не потрібна ні ти, ні діти. Знаю, про що кажу, бо ще з молодих літ зносила таке приниження від його батька. Степан у нього вдався й іншим уже ніколи не буде».
Після похорону свекрухи Тоня з дітьми подалася до міста. Позичила у родички трохи грошей, винайняла квартиру та влаштувалася прибиральницею на одне із підприємств. Яким було її здивування, коли, миючи коридори, помітила свого однокласника Юрка. Той зовсім не змінився. Залишився таким же непоказним та скромним. Розговорилися. Тоня розповіла про своє минуле, Юрко про себе. Він, виявляється, і досі був неодруженим.
Наступні кілька днів вони ще не раз бачилися на роботі. А потім Юрко запропонував їй піти на каву. Дві самотні душі зблизилися швидко та непомітно, тим більше колишній однокласник виявився доброю і турботливою людиною.
За кілька місяців розписалися. Юрко прийняв та огорнув теплом Тониних дітей. Тому маленька донечка поспішала на свято першого дзвоника, тримаючи за руки і маму, і тата. А Тоня нарешті відвикла плакати і боятися, тільки з любов’ю горнулася до хоч і не красеня, але такого коханого чоловіка із великим та добрим серцем.
Олена ВАСИЛІВНА.
Фото з вільних джерел.
Останній романтик
Я ніколи не цінувала його любові. Сприймала усе як належне. Він телефонував, носив квіти, писав зізнання фарбою на асфальті, а я робила усе, аби він, цей останній романтик з романтиків, відв’язався від мене, полишив у спокої. Казала, що ніколи його не кохала, що маю іншого, що його спроби завоювати мене смішні і безглузді.
Він не здавався. Намагався конкурувати з моїми солідними і грошовитими залицяльниками. Наївний безпосередній хлопчисько. Запрошував мене в кафе. Заклав усе, що міг у ломбарді і перестрів мене із двома квитками на відпочинок у теплі краї. Довго пояснювала йому, що ми непоєднувані, ми — з різних галактик. Не чув, не вірив, дивився на мене якимсь розпачливим поглядом.
Зрештою він почав мене страшенно дратувати. Я внесла його сторінку в соцмережі у «чорний список». Перестала відповідати на дзвінки. Передала через спільних знайомих, що не прийматиму ніяких дарунків від нього. Хай краще викине їх у смітник. Знала, що роблю йому боляче, але нічого не могла вдіяти. Звісно, він намагався прорватися крізь мою байдужість. Все марно. А потім раптово зник.
Зненацька я зрозуміла наскільки мені бракує його нав’язливості. Настирливості. Хлоп’якуватості. Життя стало таким безбарвним і передбачуваним. Я навіть зайшла на його сторінку в соцмережі і зрозуміла: він в АТО. Час від часу відслідковувала його воєнні фото: суворі чоловічі усмішки, бліндажі, скупа розкіш польової кухні. Згодом його поранили.
Зустріла його через рік. Зовсім іншим. З чужим поглядом. Від хлопчика не залишилося і сліду. На мене дивився мужній, хоч і втомлений, воїн. В його очах я вперше побачила справжню себе: егоїстичну, імпульсивну та самозакохану білявку. Занило серце. Хотілося говорити з ним, плакати на його плечі і каятися у своєму бездушному глупстві. Та вчасно осмикнула свої поривання. Я забула, що ми таки непоєднувані, ми — з різних галактик.
Дарина ОСТАПЕНКО.
Фото з вільних джерел.
Любисток
так важливо, адже врода людини рано чи пізно зів’яне, а от характер, звички не зміняться.
Він не здавався. Намагався конкурувати з моїми солідними і грошовитими залицяльниками. Наївний безпосередній хлопчисько. Запрошував мене в кафе. Заклав усе, що міг у ломбарді і перестрів мене із двома квитками на відпочинок у теплі краї. Довго пояснювала йому, що ми непоєднувані, ми — з різних галактик. Не чув, не вірив, дивився на мене якимсь розпачливим поглядом.
Залишити коментар