Повідомлення в номер / Пророчий голос Лесі Українки

Пройде сто п’ятдесят і

       тисячу років

В цім незбагненнім,

  дивнім піднебессі,

Та невмирущий долі нашої

 заспів

Нас буде кликати – це дух

          твій, Лесю!

В перших рядках своїх нотаток  хочу  висловити щиру вдячність Колодяжненській громаді та її очільнику Віталію Кашику за організацію дійства, в якому знову завирував дух українства, зазвучало слово і пісня Лесі Українки та про Лесю. 

Етнофестиваль (третій за рахунком) розбудив  втихомирений простір скулинського Нечимного, сизокрилими птахами розлетівся по всій Волині – тієї Волині, яку так любила Вона – княжна української поезії.

Наголосимо, що етнофестиваль «На гостини до Лесі» — це не просто змагання в піснеспівах та читанні віршів чи в хореографічних картинках, а найперше – дієвий засіб формування нашої ідентичності, нашої єдності, утвердження історичної правди і відтворення глибинної сутності нашого народу – унікального в своєму характері, не єдиного з російським (по Путіну), а самобутнього, високоінтелектуального, наповненого духовністю і замріяного в щасливе майбуття, з співучою солов’їною мовою.

Не дивно, що сюди, до таємничого Нечимного, на крилах Лесиних пісень злетілись фольклорні аматорські самобутні гурти та ансамблі із усіх куточків Волинського краю. Щебетали, виспівували, витьохкували і витанцьовували наші артисти з народу із Шацька, Заболоття, Нуйна, Видерти, Голоб, Люблинця, Тойкута, Смідина, Скулина, Попович, Ковеля, Уховецька – тепер це все Ковельщина. Завітали співучі артисти з  Прилісного та інших волинських сіл та містечок.

В унісон Лесиному «Хотіла б я піснею стати» лунала  музика поетичного слова. Розмірковую собі: ось що значить Свобода. Вона народжує поетів і піснярів. Їх багато, а то значить, що  є потреба у цьому джерелі, яке втамовує спрагу душі народної.

Глядачі душевно вітали поетесу, нашу землячку Ніну Горик, а з нею – Віру Семеній, Ніну Шугніло, отця Івана Оринчака, Юлію Осійчук та багатьох інших.

Мав слово і автор цих рядків. По праву відзначимо: народне свято проходило під високим знаком безмежної любові до України і Лесі Українки. Та це ще не все, мій читачу. Трішечки поодаль від сценічного дійства, на широкій, зеленим килимом вкритій галявині, – старостинські округи Скулина, Любитова, Кричевич, Уховецька, Дрозднів, Білашева та інших запрошували гостей та учасників, а  з ними представників влади, на свою «приземлену» гостину.

«Чим багаті, тим і раді!  Підходьте до нашого столу! Скуштуйте мед, вареники, сирники, пиріжки, юшку та узвар!» — гостинно припрохували. Отак із піснею, віршем і частуванням шанували всіх гостей свята. І ще одна унікальна новина: в меню були наливки та наїдки, які споживала Леся і всі Косачі. Круто! Де ще таким посмакуєш? 

За традицією, гостям від влади піднесли запашні короваї. Віталій Кашик, Колодяжненський сільський голова, В’ячеслав Шворак, голова Ковельської районної ради та інші офіційні особи  торкалися цілунком сонячних пахучих короваїв (від  кожного старостинського  округу). 

По секрету скажу: від того багатого столу і мені дістався дарунок —  пакуночок з травами  рідного краю до пахучого чаю. Буду смакувати і духу Лесиного набиратись.

Не забули організатори про виставку-продаж виробів  народних умільців. Як кажуть, від душі і на згадку.

Відома  громадська діячка Волині Леся Ковальчук у своєму виступі нагадала про патріотизм, який витікає із Лесиного джерела. Ще юною  Лариса Косач кинула виклик царю: «Я – українка». Більше, як сто років тому, мати Олена Пчілка боролась проти заборон на мову та українство. Сьогодні Путін нас хоче загнати в кошару під «єдиний народ». І боротися з цим нас,  вчить Леся,  перш за все, словом. Тому, що «слово – моя ти єдиная зброя!».

І знову в пошані схиляю голову перед організаторами дійства: вони урочисто вшанували борців за волю України і до підніжжя символічного хреста поклали квіти.

Знаково, що до фестивального дійства долучились високопоставлені очільники з області. Серед них – Григорій Недопад, голова Волинської обласної ради, Ігор Чуліпа, заступник голови Волинської ОДА, Ольга Чубара, начальник управління   ОДА, Оксана Важатко, директор Волинського державного краєзнавчого музею. Вони привітали усіх присутніх із святом.

х  х  х

Нечимне… Сьогодні в цьому куточку Волині гамірно, голосисто, привітно і урочисто. Через кілька годин благодатна тиша огорне кожного, хто входить в цей божественний  простір. Ця тиша і таємнича місцина надихнули Лесю в далекій Грузії в останні роки життя 110 літ тому створити шедевр світового значення – «Лісову пісню».  Цей феномен не пояснюється науковим дослідженням. Це – спалах творчої хвилі народної, відтвореної пророчим талантом Лесі.

...Десь в горах Тібету існує таємнича Шамбала. Там існує  зв’язок землі із безмежним Космосом. Звідти спрямовують рух людського розвитку.

Леся Українка «Лісовою піснею» відкрила світу нашу українську Шамбалу, в якій єднається земне і космічне, духовне і містичне, прадавнє (дохристиянське) і майбутнє. Тут народжується  в наших серцях те, що не вмирає. Це був її пророчий поклик  до нас   та майбутніх поколінь.

Анатолій СЕМЕНЮК. 

Фото Сергія ДАНИЛЮКА.

В перших рядках своїх нотаток  хочу  висловити щиру вдячність Колодяжненській громаді та її очільнику Віталію Кашику за організацію дійства, в якому знову завирував дух українства, зазвучало слово і пісня Лесі Українки та про Лесю. 

Етнофестиваль (третій за рахунком) розбудив  втихомирений простір скулинського Нечимного, сизокрилими птахами розлетівся по всій Волині – тієї Волині, яку так любила Вона – княжна української поезії.

Наголосимо, що етнофестиваль «На гостини до Лесі» — це не просто змагання в піснеспівах та читанні віршів чи в хореографічних картинках, а найперше – дієвий засіб формування нашої ідентичності, нашої єдності, утвердження історичної правди і відтворення глибинної сутності нашого народу – унікального в своєму характері, не єдиного з російським (по Путіну), а самобутнього, високоінтелектуального, наповненого духовністю і замріяного в щасливе майбуття, з співучою солов’їною мовою.

Не дивно, що сюди, до таємничого Нечимного, на крилах Лесиних пісень злетілись фольклорні аматорські самобутні гурти та ансамблі із усіх куточків Волинського краю. Щебетали, виспівували, витьохкували і витанцьовували наші артисти з народу із Шацька, Заболоття, Нуйна, Видерти, Голоб, Люблинця, Тойкута, Смідина, Скулина, Попович, Ковеля, Уховецька – тепер це все Ковельщина. Завітали співучі артисти з Прилісного та інших волинських сіл та містечок.

В унісон Лесиному «Хотіла б я піснею стати» лунала  музика поетичного слова. Розмірковую собі: ось що значить Свобода. Вона народжує поетів і піснярів. Їх багато, а то значить, що  є потреба у цьому джерелі, яке втамовує спрагу душі народної.

Глядачі душевно вітали поетесу, нашу землячку Ніну Горик, а з нею – Віру Семеній, Ніну Шугніло, отця Івана Оринчака, Юлію Осійчук та багатьох інших.

Мав слово і автор цих рядків. По праву відзначимо: народне свято проходило під високим знаком безмежної любові до України і Лесі Українки. Та це ще не все, мій читачу. Трішечки поодаль від сценічного дійства, на широкій, зеленим килимом вкритій галявині, – старостинські округи Скулина, Любитова, Кричевич, Уховецька, Дрозднів, Білашева та інших запрошували гостей та учасників, а  з ними представників влади, на свою «приземлену» гостину.

«Чим багаті, тим і раді!  Підходьте до нашого столу! Скуштуйте мед, вареники, сирники, пиріжки, юшку та узвар!» — гостинно припрохували. Отак із піснею, віршем і частуванням шанували всіх гостей свята. І ще одна унікальна новина: в меню були наливки та наїдки, які споживала Леся і всі Косачі. Круто! Де ще таким посмакуєш? 

За традицією, гостям від влади піднесли запашні короваї. Віталій Кашик, Колодяжненський сільський голова, В’ячеслав Шворак, голова Ковельської районної ради та інші офіційні особи  торкалися цілунком сонячних пахучих короваїв (від  кожного старостинського  округу). 

По секрету скажу: від того багатого столу і мені дістався дарунок —  пакуночок з травами  рідного краю до пахучого чаю. Буду смакувати і духу Лесиного набиратись.

Не забули організатори про виставку-продаж виробів  народних умільців. Як кажуть, від душі і на згадку.

Відома  громадська діячка Волині Леся Ковальчук у своєму виступі нагадала про патріотизм, який витікає із Лесиного джерела. Ще юною  Лариса Косач кинула виклик царю: «Я – українка». Більше, як сто років тому, мати Олена Пчілка боролась проти заборон на мову та українство. Сьогодні Путін нас хоче загнати в кошару під «єдиний народ». І боротися з цим нас,  вчить Леся,  перш за все, словом. Тому, що «слово – моя ти єдиная зброя!».

І знову в пошані схиляю голову перед організаторами дійства: вони урочисто вшанували борців за волю України і до підніжжя символічного хреста поклали квіти.

Знаково, що до фестивального дійства долучились високопоставлені очільники з області. Серед них – Григорій Недопад, голова Волинської обласної ради, Ігор Чуліпа, заступник голови Волинської ОДА, Ольга Чубара, начальник управління   ОДА, Оксана Важатко, директор Волинського державного краєзнавчого музею. Вони привітали усіх присутніх із святом.

х  х  х

Нечимне… Сьогодні в цьому куточку Волині гамірно, голосисто, привітно і урочисто. Через кілька годин благодатна тиша огорне кожного, хто входить в цей божественний  простір. Ця тиша і таємнича місцина надихнули Лесю в далекій Грузії в останні роки життя 110 літ тому створити шедевр світового значення – «Лісову пісню».  Цей феномен не пояснюється науковим дослідженням. Це – спалах творчої хвилі народної, відтвореної пророчим талантом Лесі.

...Десь в горах Тібету існує таємнича Шамбала. Там існує  зв’язок землі із безмежним Космосом. Звідти спрямовують рух людського розвитку.

Леся Українка «Лісовою піснею» відкрила світу нашу українську Шамбалу, в якій єднається земне і космічне, духовне і містичне, прадавнє (дохристиянське) і майбутнє. Тут народжується  в наших серцях те, що не вмирає. Це був її пророчий поклик  до нас   та майбутніх поколінь.

Фото Сергія ДАНИЛЮКА.