Повідомлення в номер / Два Ружини – дві долі, одна історія

Нещодавно з цікавим і дещо несподіваним  візитом до нас на Ковельщину завітала делегація Житомирщини. В її складі – Віталій Жарський, кінорежисер Дмитро Богус.

Віталій Іванович більше 35-ти років – голова смт Ружина (нині Ружинської громади). Їх селище Ружин, котре розкинулось над річкою Роставицею, — гарне, велике, нині є центром Ружинської самодостатньої громади, творить новий день свого існування, зберігаючи  самобутню історію. Саме це і привело житомирських ружинців     на Ковельщину.

Спочатку зустріч відбулася в кабінеті голови РДА Ольги Черен. У ній взяли участь  заступник голови районної ради Андрій Броїло, голова обласної ветеранської організації Геннадій Гулько.

Пізніше гостей приймали  в нашому Ружині, де зустрілись із місцевим старостою Ігорем Корнійчуком, поспілкувались із старожилами села, пройшлися його вулицями, подихали «козацьким духом», познайомились із фермерським господарством “Відродження – Ружин.

Як сказав В. Жарський, «треба пройтись віками своєї історії, зустрітись із тими, хто започаткував, будив, гартував козацьку волю і славу, пройтись по землі козацькій, відкрити для себе цікаві сторінки історії, збагнути  ще раз, що таїть вона”.

Справа в тім, що селище Ружин готується до свого ювілею — 430-річчя від дня першої згадки.

Але, вивчаючи історію житомирського Ружина, краєзнавців ниточка «підтягнула» до нашого колись турійського,  а нині ковельського Ружина, котрий був тим «промінчиком» із сивої давнини, де зароджувалось Волинське козацтво.

Історія обох Ружинів тісно пов’язана з долею відомих князів Ружинських, українських гетьманів та воєнначальників. Звичайно, до нашого с. Ружина зверталось багато істориків, краєзнавців, науковців, котрі досліджували історію виникнення козацтва саме тут, на Волині, землі, якої були і колись ніби порогом між Україною і Заходом.

Але, щоб зрозуміти зв’язок між двома Ружинами, треба звернутися до історії. Відомий професор-історик  О. М. Цинкаловський, досліджуючи сліди   козацтва саме с. Ружина, зазначив, що перша згадка про село датовано 1503 р, «бо це було  родове село князів Ружинських, які відіграли помітну роль у становленні українського козацтва. З цього княжого роду Ружинських саме Євстафій був одним із засновників Запорозької Січі. Він також служив помічником воєводи у Києві в 1575-1585 р.р., і завдяки своїм здібностям успішно вів боротьбу з татарами. Син Михайло – гетьман реєстрового козацького війська, син Кирик – черкаський староста”.

В “Історії  запорозьких козаків”  Д. І. Яворницький подає багато цікавих відомостей і про сина Євстафія, князів Романа, Миколу, Богдана. До речі, саме Богдан пішов слідами свого славетного земляка Дмитра Вишневецького (в народі – Байди), яких теж з Волині і, як твердить М. Грушевський, був засновником українського гетьманства.

В 1569  р. землі нашого Ружина приєднали до Польського королівства. І саме за військові заслуги Кирик Ружинський одержує від короля Стефана Баторія урочище «Котельню»  на  Житомирщині. Одержавши котелянське володіння, Кирик не раз «закруглював кордони» і силою захоплював сусідні землі. Так у його володіннях опинилось с. Щербів, яке Кирик перейменував на Ружин і  подарував брату Миколі. Так  з’явився новий житомирський Ружин, який невдовзі відзначатиме свій 430-річний ювілей.

Історія двох Ружинів, які і всієї України, цікава, бо саме тут зароджувалось українське козацтво, бо саме тут козацькі шаблі викрешували блискавиці волі, Незалежності, гідності нашого народу. Звичайно, як таких, слідів нині не залишилось, але десь є пам’ятники, кургани, цікаві легенди, які передаються людьми, з покоління в покоління, назви урочищ, пов’язані з українським козацтвом.

Так, цікаві, загадкові постаті князів Ружинських. Зрозуміло, різні джерела показують їх поверхнево, іноді суперечливо. Але з них видно, що вони  любили, берегли свою землю, розуміли, що вона повинна мати свою історію, а тому не зраджували ні народ, ні віру.

Ішли роки, складаючи їх у століття, мінялись устрої, а села жили, розвивались, розбудовувались. Дізнаючись про це ще раз переконуєшся: історія вчить нас берегти минуле. Тільки тоді буде у нас славне майбутнє. А козацтво із сивої давнини і нині живе в козацькій пісні, козацькій  славі, в малих «козачатах»-продовжувачах славної нашої історії в щасливому майбутньому двох братніх Ружинів.

Валентина СІЧКАР, 

голова районної ветеранської організації.    

НА СВІТЛИНАХ: під час перебування делегації Ружина Житомирської області на Ковельщині.

Фото Сергія ДАНИЛЮКА. 

Нещодавно з цікавим і дещо несподіваним  візитом до нас на Ковельщину завітала делегація Житомирщини. В її складі – Віталій Жарський, кінорежисер Дмитро Богус.

Віталій Іванович більше 35-ти років – голова смт Ружина (нині Ружинської громади). Їх селище Ружин, котре розкинулось над річкою Роставицею, — гарне, велике, нині є центром Ружинської самодостатньої громади, творить новий день свого існування, зберігаючи  самобутню історію. Саме це і привело житомирських ружинців     на Ковельщину.

Спочатку зустріч відбулася в кабінеті голови РДА Ольги Черен. У ній взяли участь  заступник голови районної ради Андрій Броїло, голова обласної ветеранської організації Геннадій Гулько.

Пізніше гостей приймали  в нашому Ружині, де зустрілись із місцевим старостою Ігорем Корнійчуком, поспілкувались із старожилами села, пройшлися його вулицями, подихали «козацьким духом», познайомились із фермерським господарством “Відродження – Ружин.

Як сказав В. Жарський, «треба пройтись віками своєї історії, зустрітись із тими, хто започаткував, будив, гартував козацьку волю і славу, пройтись по землі козацькій, відкрити для себе цікаві сторінки історії, збагнути  ще раз, що таїть вона”.

Справа в тім, що селище Ружин готується до свого ювілею — 430-річчя від дня першої згадки.

Але, вивчаючи історію житомирського Ружина, краєзнавців ниточка «підтягнула» до нашого колись турійського,  а нині ковельського Ружина, котрий був тим «промінчиком» із сивої давнини, де зароджувалось Волинське козацтво.

Історія обох Ружинів тісно пов’язана з долею відомих князів Ружинських, українських гетьманів та воєнначальників. Звичайно, до нашого с. Ружина зверталось багато істориків, краєзнавців, науковців, котрі досліджували історію виникнення козацтва саме тут, на Волині, землі, якої були і колись ніби порогом між Україною і Заходом.

Але, щоб зрозуміти зв’язок між двома Ружинами, треба звернутися до історії. Відомий професор-історик  О. М. Цинкаловський, досліджуючи сліди   козацтва саме с. Ружина, зазначив, що перша згадка про село датовано 1503 р, «бо це було  родове село князів Ружинських, які відіграли помітну роль у становленні українського козацтва. З цього княжого роду Ружинських саме Євстафій був одним із засновників Запорозької Січі. Він також служив помічником воєводи у Києві в 1575-1585 р.р., і завдяки своїм здібностям успішно вів боротьбу з татарами. Син Михайло – гетьман реєстрового козацького війська, син Кирик – черкаський староста”.

В “Історії  запорозьких козаків”  Д. І. Яворницький подає багато цікавих відомостей і про сина Євстафія, князів Романа, Миколу, Богдана. До речі, саме Богдан пішов слідами свого славетного земляка Дмитра Вишневецького (в народі – Байди), яких теж з Волині і, як твердить М. Грушевський, був засновником українського гетьманства.

В 1569  р. землі нашого Ружина приєднали до Польського королівства. І саме за військові заслуги Кирик Ружинський одержує від короля Стефана Баторія урочище «Котельню»  на  Житомирщині. Одержавши котелянське володіння, Кирик не раз «закруглював кордони» і силою захоплював сусідні землі. Так у його володіннях опинилось с. Щербів, яке Кирик перейменував на Ружин і  подарував брату Миколі. Так  з’явився новий житомирський Ружин, який невдовзі відзначатиме свій 430-річний ювілей.

Історія двох Ружинів, які і всієї України, цікава, бо саме тут зароджувалось українське козацтво, бо саме тут козацькі шаблі викрешували блискавиці волі, Незалежності, гідності нашого народу. Звичайно, як таких, слідів нині не залишилось, але десь є пам’ятники, кургани, цікаві легенди, які передаються людьми, з покоління в покоління, назви урочищ, пов’язані з українським козацтвом.

Так, цікаві, загадкові постаті князів Ружинських. Зрозуміло, різні джерела показують їх поверхнево, іноді суперечливо. Але з них видно, що вони  любили, берегли свою землю, розуміли, що вона повинна мати свою історію, а тому не зраджували ні народ, ні віру.

Ішли роки, складаючи їх у століття, мінялись устрої, а села жили, розвивались, розбудовувались. Дізнаючись про це ще раз переконуєшся: історія вчить нас берегти минуле. Тільки тоді буде у нас славне майбутнє. А козацтво із сивої давнини і нині живе в козацькій пісні, козацькій  славі, в малих «козачатах»-продовжувачах славної нашої історії в щасливому майбутньому двох братніх Ружинів.

НА СВІТЛИНАХ: під час перебування делегації Ружина Житомирської області на Ковельщині.

Фото Сергія ДАНИЛЮКА.