Ложки дьогтю в бочці меду, але Все буде Україна!
Більше тижня минуло з тих пір, як відгуло-відшуміло ювілейне свято – 30-річчя проголошення (або відновлення, як дехто каже) Незалежності України. Однак дискусії і спори щодо його організації не вщухають досі. Спробую і я висловити кілька своїх думок.
Як на мене, загалом свято вдалося. За всіх його «плюсів» і «мінусів», урочистості змогли об’єднати величезну кількість людей довкола підтримки національної ідеї, яку можна висловити двома реченнями: «Слава Україні! – Героям слава!». Ці слова, за які ще 30 літ тому можна було потрапити до буцегарні або під пильне око всемогутнього КГБ, сьогодні з гордістю вимовляють українці, незалежно від віку, статі, професії. Особливо втішає, що це гасло любить і шанує наша молодь, котра, на щастя, не знає страхіть беріївщини чи сталінщини.
Для значної частини цієї молоді слоган «Слава Україні! – Героям слава!» став ніби дороговказом у житті, бо всю його силу і великий зміст вона відчула, захищаючи суверенітет і цілісність держави на Сході країни, де війна триває й досі, щодень забираючи від нас батьків, синів, братів, чоловіків. Ось чому особисто я вважаю, що найсильнішим і найхвилюючішим був Марш захисників, який багатотисячною колоною пройшов центральними вулицями Києва, засвідчивши: ветерани російсько-української війни – потужна сила, з якою має рахуватися влада і якої бояться наші вороги. Шкода тільки, що ця колона організаторами ювілейних торжеств було фактично проігнорована, через що наші Герої, в тому числі з Волині і Ковеля, вимушені були йти окремо (на знімку вгорі).
В тій колоні крокували матері, сестри, дружини загиблих з їх портретами в руках. Серце стискалося від болю, коли дивився на них. Ось хто гідний найдостойніших слів подяки і доземного поклону, а не різні там Монатіки і Ротару, яких невідомо за які заслуги возвеличував Президент. Зрештою, і його промова, котру він виголошував натхненно і артистично (не був би то фахівець своєї справи), мала чимало хиб. Глава держави сором’язливо і якось невпевнено говорив про війну, намагаючись не назвати головного її винуватця – Путіна, з яким збирається десь колись зустрітися, в чому я дуже й дуже сумніваюся. Обійшов він мовчанкою і героїзм учасників національно-визвольного руху, передовсім УПА, яку іноземні державні діячі назвали «армією без держави». А генерал Шарль Де Голь навіть висловився так: «Якби в мене була така армія, як УПА, німецький чобіт ніколи не топтав би землю Франції».
Сором’язливість пана Президента при бажанні можна зрозуміти: поряд із ним під час параду стояв Анджей Дуда, очільник польської держави, та деякі інші іноземні гості, котрих при згадці про українських повстанців кидає в холодний піт, але ж дипломатичні хитрощі Володимира Зеленського ніякого результату не дали: буквально через кілька днів президент Республіки Польща в інтерв’ю одному з телеканалів заявив, що в польсько-українських стосунках залишається багато проблем, які необхідно розв’язувати, але чомусь вину за це головним чином поклав на київську владу. Не забув згадати і про «волинську різню», і про багато інших подій історії, де знову ж таки винними у всьому є… українці.
l
Що стосується самого військового параду, то подивитися було на що – сильно, переконливо, вражаюче (на знімку внизу). Якщо додати до цього авіаційне шоу, то підстави для гордості у нас є. Гарне враження залишив і військово-морський парад в Одесі за участю наших союзників. Щоправда, як наголошують деякі політологи і журналісти, техніка на параді – виробництва минулих років, коли главою держави був Петро Порошенко. Після того український оборонпром свої позиції відчутно здав.
Негарно вийшло із самим п’ятим Президентом України, котрого, як стверджують деякі ЗМІ, запросили на парад буквально в останні години. І якщо Леоніда Кравчука, Леоніда Кучму, Віктора Ющенка промовець згадав поіменно, то прізвище Петра Порошенка не прозвучало. А дарма! Адже якби не він та його команда не врятували Україну у 2014-2015 роках, не зупинили російського агресора із допомогою Заходу, то не було б ані 30-річного ювілею Незалежності, ані теперішнього параду, ані шостого Президента – все поглинув би морок «руського міра».
І вже геть ганебно виглядає обливання Петра Олексійовича зеленкою, що зробив якийсь покидьок, котрий дав смачну поживу для колаборантів й українофобів та й деяких представників нинішньої влади. Офіс Президента заперечив свою причетність до інциденту, в що хочеться вірити, але відчуття приниження і сорому у багатьох людей залишилося. Негідний вчинок в країні, яка намагається жити за європейськими стандартами!
l
Кілька думок про культурну програму. Вона перед початком параду під назвою «ДНК» виглядала досить цікаво й оригінально, хоч не зовсім довершено. Багато концертних заходів відбулося і в Україні, і на Волині та Ковельщині. Це добре. А от деякі моменти в Києві викликали не дуже приємні відчуття. Наприклад, анонсований заздалегідь виступ італійського співака Андреа Боччелі мав відбутися на сцені в Маріїнському парку на благодійній основі й потрапити туди, як повідомлялося попередньо, можуть всі бажаючі. Насправді виявилося, що вхід – тільки по запрошеннях, за які слід було вкласти кругленьку суму (нібито на створення центру сучасного мистецтва – музею Івана Марчука).
Насправді ж місце, де відбувався концерт, щільно оточили стражі правопорядку, які пропускали лише VIP-осіб, наближених до Офісу президента. Решта людей виявилися “зайвими”, і їм не залишалося нічого іншого, як кричати «Ганьба!». Проте, навряд чи вишукана «елітна» публіка почула їх вигуки.
В НСК «Олімпійський» відбувся ввечері гала-концерт, в якому брали участь відомі співаки, музиканти, актори. Були серед них і справжні патріоти України, митці високого класу, але були й Вєрка Сердючка, Софія Ротару та інші, котрим видно, все одно, де, коли і перед ким виступати – платили б «бабки». «Руській мір» для них не чужий і навіть привабливий.
«Відзначилися» в День Незалежності й деякі телеканали. «Інтер» не знайшов нічого кращого, як цілий день веселити публіку. Ось фільми, які запропонували глядачам: «За двома зайцями», «Весілля в Малинівці», «Королева бензоколонки» та ін. Ввечері майже дві години співали Таїсія Повалій, відома своєю промосковською позицією. Ніякої прямої трансляції ні з військового параду, ні з інших масових заходів «інтерівці» не вели.
Великий «ляп» допустили організатори свята, коли не запросили на урочистості народних депутатів України першого скликання, які, власне, є творцями Акта проголошення Незалежності 24 серпня 1991 року. Запрошені отримали чоловік 7, хоча раніше у такий день нардепів вшановували урочисто й масово, відзначали державними нагородами. Що ж, на згадку спадають слова про те, що народ, який забуває минуле, не вартий майбутнього. Те ж саме стосується і «забудькуватої» влади…
І ще один «прокол», який не можна обійти мовчанкою. Історик та релігієзнавець Андрій Ковальов заявив, що Володимир Зеленський запросив Вселенського Патріарха Варфоломія, який у той день перебував у Києві і мав зустріч з главою держави, взяти участь у традиційному молебні за Україну в Софії Київській до Дня Незалежності, але в останній момент скасував це рішення через тиск з боку так званої УПЦ МП, а точніше – РПЦвУ (Російської Православної Церкви в Україні), окремих нардепів, в тому числі Вадима Новінського – відомого захисника російської Церкви. Пан Ковальов цілком справедливо запитує: «Навіщо Зеленський запрошував Всесвятійшого Патріарха Варфоломія, щоб потім не запросити його на молитву до Софії і на урочисте засідання до Верховної Ради України?».
l
Підсумовуючи, можу сказати: відзначення 30-річчя Незалежності України засвідчило високий патріотичний рух більшої частини українського суспільства, її відданість ідеям свободи, миру і добра, прагнення і надалі йти шляхом, котрий наближає нас до цивілізованого світу, готовність стояти на захисті непорушності кордонів країни, протидіяти спробам Москви знову поставити українців на коліна.
На мою думку, наблизився до розуміння цих незаперечних істин і Президент Володимир Зеленський та окремі члени його команди. Вони стали більш рішучими і послідовними у відстоюванні інтересів держави, що засвідчив й візит її глави до США і зустріч з Президентом Джо Байденом.
Прорахунки ж, які мали місце, київська влада повинна уважно проаналізувати і зробити відповідні висновки. Час роздумів, вичікувань і заглядання в очі Путіну минув. Попереду і Президента, і Уряд, і Парламент, і весь народ чекають важкі часи. Від того, як ми зуміємо згуртуватися, об’єднатися в потужну силу, залежить майбутнє наших дітей та онуків. 30 років ми вистояли. Не дай, Боже, на тридцять першому схибити з обраного шляху, зрадити тих, хто боровся за самостійну Україну впродовж всього свого життя.
Україна мусить перемогти. Для цього є всі передумови. Використаємо їх сповна – наступні покоління нам лише подякують. Не використаємо – пробачення не буде. Ні Президенту, ні жодному з нас.
Микола ВЕЛЬМА.
P. S. У ті святкові дні біснувалися московські політикани і їх вірні слуги – телепропагандони. Вони вилили на Україну, її владу, народ стільки багна, скільки ніколи не виливали.
Висновок один: ми робимо все правильно: раз ворог лютує і аж піниться від злості. Як писав поет, «… хай собі як знають, божеволіють, конають – нам своє робить!».
М. В.
Більше тижня минуло з тих пір, як відгуло-відшуміло ювілейне свято – 30-річчя проголошення (або відновлення, як дехто каже) Незалежності України. Однак дискусії і спори щодо його організації не вщухають досі. Спробую і я висловити кілька своїх думок.
Як на мене, загалом свято вдалося. За всіх його «плюсів» і «мінусів», урочистості змогли об’єднати величезну кількість людей довкола підтримки національної ідеї, яку можна висловити двома реченнями: «Слава Україні! – Героям слава!». Ці слова, за які ще 30 літ тому можна було потрапити до буцегарні або під пильне око всемогутнього КГБ, сьогодні з гордістю вимовляють українці, незалежно від віку, статі, професії. Особливо втішає, що це гасло любить і шанує наша молодь, котра, на щастя, не знає страхіть беріївщини чи сталінщини.
Для значної частини цієї молоді слоган «Слава Україні! – Героям слава!» став ніби дороговказом у житті, бо всю його силу і великий зміст вона відчула, захищаючи суверенітет і цілісність держави на Сході країни, де війна триває й досі, щодень забираючи від нас батьків, синів, братів, чоловіків. Ось чому особисто я вважаю, що найсильнішим і найхвилюючішим був Марш захисників, який багатотисячною колоною пройшов центральними вулицями Києва, засвідчивши: ветерани російсько-української війни – потужна сила, з якою має рахуватися влада і якої бояться наші вороги. Шкода тільки, що ця колона організаторами ювілейних торжеств було фактично проігнорована, через що наші Герої, в тому числі з Волині і Ковеля, вимушені були йти окремо (на знімку вгорі).
В тій колоні крокували матері, сестри, дружини загиблих з їх портретами в руках. Серце стискалося від болю, коли дивився на них. Ось хто гідний найдостойніших слів подяки і доземного поклону, а не різні там Монатіки і Ротару, яких невідомо за які заслуги возвеличував Президент. Зрештою, і його промова, котру він виголошував натхненно і артистично (не був би то фахівець своєї справи), мала чимало хиб. Глава держави сором’язливо і якось невпевнено говорив про війну, намагаючись не назвати головного її винуватця – Путіна, з яким збирається десь колись зустрітися, в чому я дуже й дуже сумніваюся. Обійшов він мовчанкою і героїзм учасників національно-визвольного руху, передовсім УПА, яку іноземні державні діячі назвали «армією без держави». А генерал Шарль Де Голь навіть висловився так: «Якби в мене була така армія, як УПА, німецький чобіт ніколи не топтав би землю Франції».
Сором’язливість пана Президента при бажанні можна зрозуміти: поряд із ним під час параду стояв Анджей Дуда, очільник польської держави, та деякі інші іноземні гості, котрих при згадці про українських повстанців кидає в холодний піт, але ж дипломатичні хитрощі Володимира Зеленського ніякого результату не дали: буквально через кілька днів президент Республіки Польща в інтерв’ю одному з телеканалів заявив, що в польсько-українських стосунках залишається багато проблем, які необхідно розв’язувати, але чомусь вину за це головним чином поклав на київську владу. Не забув згадати і про «волинську різню», і про багато інших подій історії, де знову ж таки винними у всьому є… українці.
ххх
Що стосується самого військового параду, то подивитися було на що – сильно, переконливо, вражаюче (на знімку внизу). Якщо додати до цього авіаційне шоу, то підстави для гордості у нас є. Гарне враження залишив і військово-морський парад в Одесі за участю наших союзників. Щоправда, як наголошують деякі політологи і журналісти, техніка на параді – виробництва минулих років, коли главою держави був Петро Порошенко. Після того український оборонпром свої позиції відчутно здав.
Негарно вийшло із самим п’ятим Президентом України, котрого, як стверджують деякі ЗМІ, запросили на парад буквально в останні години. І якщо Леоніда Кравчука, Леоніда Кучму, Віктора Ющенка промовець згадав поіменно, то прізвище Петра Порошенка не прозвучало. А дарма! Адже якби не він та його команда не врятували Україну у 2014-2015 роках, не зупинили російського агресора із допомогою Заходу, то не було б ані 30-річного ювілею Незалежності, ані теперішнього параду, ані шостого Президента – все поглинув би морок «руського міра».
І вже геть ганебно виглядає обливання Петра Олексійовича зеленкою, що зробив якийсь покидьок, котрий дав смачну поживу для колаборантів й українофобів та й деяких представників нинішньої влади. Офіс Президента заперечив свою причетність до інциденту, в що хочеться вірити, але відчуття приниження і сорому у багатьох людей залишилося. Негідний вчинок в країні, яка намагається жити за європейськими стандартами!
ххх
Кілька думок про культурну програму. Вона перед початком параду під назвою «ДНК» виглядала досить цікаво й оригінально, хоч не зовсім довершено. Багато концертних заходів відбулося і в Україні, і на Волині та Ковельщині. Це добре. А от деякі моменти в Києві викликали не дуже приємні відчуття. Наприклад, анонсований заздалегідь виступ італійського співака Андреа Боччелі мав відбутися на сцені в Маріїнському парку на благодійній основі й потрапити туди, як повідомлялося попередньо, можуть всі бажаючі. Насправді виявилося, що вхід – тільки по запрошеннях, за які слід було вкласти кругленьку суму (нібито на створення центру сучасного мистецтва – музею Івана Марчука).
Насправді ж місце, де відбувався концерт, щільно оточили стражі правопорядку, які пропускали лише VIP-осіб, наближених до Офісу президента. Решта людей виявилися “зайвими”, і їм не залишалося нічого іншого, як кричати «Ганьба!». Проте, навряд чи вишукана «елітна» публіка почула їх вигуки.
В НСК «Олімпійський» відбувся ввечері гала-концерт, в якому брали участь відомі співаки, музиканти, актори. Були серед них і справжні патріоти України, митці високого класу, але були й Вєрка Сердючка, Софія Ротару та інші, котрим видно, все одно, де, коли і перед ким виступати – платили б «бабки». «Руській мір» для них не чужий і навіть привабливий.
«Відзначилися» в День Незалежності й деякі телеканали. «Інтер» не знайшов нічого кращого, як цілий день веселити публіку. Ось фільми, які запропонували глядачам: «За двома зайцями», «Весілля в Малинівці», «Королева бензоколонки» та ін. Ввечері майже дві години співали Таїсія Повалій, відома своєю промосковською позицією. Ніякої прямої трансляції ні з військового параду, ні з інших масових заходів «інтерівці» не вели.
Великий «ляп» допустили організатори свята, коли не запросили на урочистості народних депутатів України першого скликання, які, власне, є творцями Акта проголошення Незалежності 24 серпня 1991 року. Запрошені отримали чоловік 7, хоча раніше у такий день нардепів вшановували урочисто й масово, відзначали державними нагородами. Що ж, на згадку спадають слова про те, що народ, який забуває минуле, не вартий майбутнього. Те ж саме стосується і «забудькуватої» влади…
І ще один «прокол», який не можна обійти мовчанкою. Історик та релігієзнавець Андрій Ковальов заявив, що Володимир Зеленський запросив Вселенського Патріарха Варфоломія, який у той день перебував у Києві і мав зустріч з главою держави, взяти участь у традиційному молебні за Україну в Софії Київській до Дня Незалежності, але в останній момент скасував це рішення через тиск з боку так званої УПЦ МП, а точніше – РПЦвУ (Російської Православної Церкви в Україні), окремих нардепів, в тому числі Вадима Новінського – відомого захисника російської Церкви. Пан Ковальов цілком справедливо запитує: «Навіщо Зеленський запрошував Всесвятійшого Патріарха Варфоломія, щоб потім не запросити його на молитву до Софії і на урочисте засідання до Верховної Ради України?».
ххх
Підсумовуючи, можу сказати: відзначення 30-річчя Незалежності України засвідчило високий патріотичний рух більшої частини українського суспільства, її відданість ідеям свободи, миру і добра, прагнення і надалі йти шляхом, котрий наближає нас до цивілізованого світу, готовність стояти на захисті непорушності кордонів країни, протидіяти спробам Москви знову поставити українців на коліна.
На мою думку, наблизився до розуміння цих незаперечних істин і Президент Володимир Зеленський та окремі члени його команди. Вони стали більш рішучими і послідовними у відстоюванні інтересів держави, що засвідчив й візит її глави до США і зустріч з Президентом Джо Байденом.
Прорахунки ж, які мали місце, київська влада повинна уважно проаналізувати і зробити відповідні висновки. Час роздумів, вичікувань і заглядання в очі Путіну минув. Попереду і Президента, і Уряд, і Парламент, і весь народ чекають важкі часи. Від того, як ми зуміємо згуртуватися, об’єднатися в потужну силу, залежить майбутнє наших дітей та онуків. 30 років ми вистояли. Не дай, Боже, на тридцять першому схибити з обраного шляху, зрадити тих, хто боровся за самостійну Україну впродовж всього свого життя.
Україна мусить перемогти. Для цього є всі передумови. Використаємо їх сповна – наступні покоління нам лише подякують. Не використаємо – пробачення не буде. Ні Президенту, ні жодному з нас.
Микола ВЕЛЬМА.
P. S. У ті святкові дні біснувалися московські політикани і їх вірні слуги – телепропагандони. Вони вилили на Україну, її владу, народ стільки багна, скільки ніколи не виливали.
Висновок один: ми робимо все правильно: раз ворог лютує і аж піниться від злості. Як писав поет, «… хай собі як знають, божеволіють, конають – нам своє робить!».
М. В.
Ложки дьогтю в бочці меду, але Все буде Україна!
І вже геть ганебно виглядає обливання Петра Олексійовича зеленкою, що зробив якийсь покидьок, котрий дав смачну поживу для колаборантів й українофобів та й деяких представників нинішньої влади. Офіс Президента заперечив свою причетність до інциденту, в що хочеться вірити, але відчуття приниження і сорому у багатьох людей залишилося. Негідний вчинок в країні, яка намагається жити за європейськими стандартами!
Залишити коментар