«Дивні діла твої, Господи!»-2
Постійні читачі газети, мабуть, пам’ятають написане мною під заголовком «Дивні діла твої, Господи!», яке видрукували «Вісті Ковельщини» 24 червня ц. р. Йшлося у статті про деякі «зашквари» (дивацтва) київської влади та наближених до неї осіб, якими вони дивують і вражають українців.
Нагадаю, що закінчувалися мої нотатки словами: «Отакі-то в нас діла у вищому товаристві. І це тільки невеличка їх часточка. А скільки всього цікавого попереду! Нудьгувати не доведеться. Аби тільки не заплакати».
І ось пройшов чималий проміжок часу. Виявилося, що я ніби у воду дивився – наші «поводирі нації» не дають нудьгувати. Кожен день – щось новеньке, гостреньке, дотепненьке. Як у цирку-шапіто: тільки й встигай за різного роду трюками фокусників, жонглерів, клоунів дивитися й дивуватися їх кмітливості, спритності, винахідливості.
От, наприклад, нардеп Данило Гетманцев, який належить до партії «Слуга народу» і очолює комітет з питань податкової та митної політики Верховної Ради, цими днями з гордістю повідомив про те, що за останні роки українці стали жити просто шикарно, порівнюючи з попереднім періодом. Так, за його словами, у 2021 році спостерігається двозначне (!) зростання реальної середньої заробітної плати, яка в першій половині 2021 року до аналогічного минулорічного періоду зросла на 12,4 відсотка. За цей час у доларовому еквіваленті зарплата в українців стала майже 480 американських «зелених», а у червні ц. р. цей показник вперше в історії перевищив 500 доларів (!). Відповідно підвищилася і середня пенсія: на 1 липня 2021 року 138,8 долари проти 114,8 на аналогічну дату в 2019 році.
До наведених паном Гетманцевим цифр ми повернемося трохи пізніше, а зараз подивимся, як йому самому живеться-можеться. Так от, згідно із поданою декларацією, у 2019 році, коли його тільки обрали нардепом, він загалом отримав майже 818 тисяч гривень доходу. В тому ж таки році у декларації з’явилися як члени сім’ї син Іван і мати Олена Дмитрівна, у котрої, як виявилося, — цілий комплект активів в Києві і області. Сам же Гетманцев швидко повністю позбувся своїх корпоративних прав на ці активи, що цілком зрозуміло. У матері – чимала кількість рухомого і нерухомого майна, яке знаходиться в різних регіонах України. В якості нематеріальних активів на жінку зареєстровано 11 торговельних марок.
Зовсім невипадково за підсумками 2019 року пані Гетманцева заробила майже вдвічі більше, як син – 1 мільйон 480 тисяч гривень. Відповідно значно більші суми у неї на банківських рахунках. Коротше кажучи, у розумного сина розумна мама.
З цього приводу інтернет-видання «Корупційна Україна» висловилося коротко, але конкретно: «Мама любить гроші. Данило Гетманцев, який душить драконівськими податками малий і середній бізнес, покриває тур-фірму своєї матері, де зарплати співробітникам платять в конвертах». До речі, ця фірма – одна з небагатьох, які отримали від держави компенсацію за карантин. Але, незважаючи на отримані кошти, звільнили половину штату, не виплативши зарплату. Звільнені у суд звернутися не можуть, оскільки гроші їм платили «в конвертах».
l
Зрештою, вистачить про Данила Гетманцева. Як зрозумів читач, він і до обрання нардепом від «Слуги народу» не бідував, а тепер – і поготів. Адже грошове забезпечення народних обранців досить пристойне і з року в рік збільшується. Практично у всіх є свій бізнес, а тому деякі заробітних плат взагалі не потребують і від них добровільно відмовляються. Якщо до цього додати видатки на оренду чи купівлю житла, утримання помічників, компенсацію витрат на відрядження і тому подібне, то справді – парламентарям стало жити краще. А коли згадати «чорну» готівку в конвертах за «правильне» голосування, то зрозумієш: гріх ображатися на життя-буття.
Але чи можуть бути задоволені цим життям-буттям пересічні українці? Давайте поміркуємо. Данило Гетманцев заявив, що середньомісячна заробітна плата в країні уже перевищила 500 американських доларів. Та він забув сказати (чи не захотів), що середня зарплата – це сума, яку офіційно отримали всі працюючі, включаючи народних депутатів, урядовців, банкірів, керівників фірм, приватних структур та інших високооплачуваних фахівців, розділена на кількість офіційно працюючих. Тобто виходить, як у тому анекдоті: в Степана було 5 жінок, а в Івана – жодної. В цілому ж «середня» цифра виглядає пристойно: по 2,5 жінки на чоловіка. Як не тішитися?
Пан Данило свідомо чи несвідомо не згадав про зростання цін на товари першої необхідності, в першу чергу – продовольчі. Сумніваюсь, що він ходить на ринок або в магазини. А я ходжу і знаю, якою захмарною для більшості людей є ціна на м’ясо, молоко, масло, олію, цукор. Не кажу вже про одяг, взуття, речі повсякденного вжитку. Знаю і те, скільки доводиться сьогодні платити за комунальні послуги – газ, воду, тепло. От про що слід би пам’ятати нашим урядовцям, а не тішитися середньостатистичними показниками, хоча й вони викликають великий сумнів.
l
По сусідству зі мною живе сусідка Валентина Павлівна. Працює в одній із невеликих комерційних фірм. Якось запитав: «Що нового на роботі? Скільки платить господар?». Сусідка махнула рукою: «Ех, яка там робота? Працюю всього три дні на тиждень, зарплату видають у конвертах». Продовжую розмову: «І що ж в тих конвертах?». – «Мізер. 3-4 тисячі, не більше. А працюємо важко». Не стримуюсь, щоб не задати ще одне запитання: «А от київські чиновники переконують, що середня зарплата в Україні перевищує 500 доларів».
Валентина Павлівна гірко усміхнулася і сказала: «Якби у мене було 500 доларів, то я б у такому одязі не ходила і заборгованості за комуналку не мала». І додала: «Дати б тим урядовцям мою «чорну» зарплату і мамину пенсію. Хай би спробували звести кінці з кінцями».
До речі, про пенсію. Нещодавно міністр фінансів заявив, що поколінню українців у віці 40 років не варто розраховувати на пенсію в майбутньому – потрібно самому про неї піклуватися уже сьогодні й нагромаджувати кошти. Прем’єр-міністр пан Шмигаль висловлюється подібним чином. З цього приводу український економіст Олексій Кущ зауважив: «Вся ця маячня спрямована на те, аби пролобіювати введення накопичувальної системи другого рівня. Її пропонують як нібито панацею, а насправді це вигідно фінансовим посередникам, які з цього отримуватимуть мільярди. Самі пенсіонери нічого не одержать.
Накопичувальна система потрібна, але під час кризи її ніхто не запроваджує. Це робиться при потужному зростанні економіки. Наша нині в кризі. Єдиний інструментарій для накопичувальної пенсійної системи, який сьогодні є реальним, — іноземні цінні папери. Тобто накопичення українців інвестуватимуть в іноземні економіки — ми допомагатимемо небідним країнам зростати. Але ціна цих активів може впасти, коли чергова фінансова бульбашка лусне, як це було у 2008 році. Або ж усі накопичення з’їдять інфляція чи компанії-посередники з управління активами. Людина вийде на пенсію і в кращому разі придбає пральну машину.
На жаль, поки що з боку держави нема адекватних пенсійних пропозицій».
l
Важко щось додати до цих розумних слів. Та їх навряд чи почує київська влада. Вона сьогодні переймається іншим: будівництвом президентського університету, на яке йдуть величезні кошти, ідеєю про проведення зимових Олімпійських ігор в Карпатах та іншими, далеко не першорядними проблемами. Чиновників зрозуміти можна: вони хочуть продемонструвати, що даремно хліба не їдять, тішачи «позитивними» новинами довірливий електорат і майже щодня сповіщаючи про нові, майже фантастичні проєкти. А тим часом в ЗМІ днями з’явилася ось така інформація:
«Від початку року харчі подорожчали на 35 відсотків, як звітують економісти. Найбільш відчутно у ціні підскочили найпопулярніші продукти. Тож яйця, м’ясо, птиця та цукор тепер коштують, як раніше делікатеси. Експерти попереджають, що восени слід чекати нового цінового стрибка на цю групу товарів. А щодо вартості овочів, особливо картоплі та цибулі, які нині погано вродили, то вони будуть просто космічними…
Основний фактор, що впливає на цифри на цінниках, — знецінення гривні, подорожчання енергоносіїв, бензину тощо. Єдина надія – на Антимонопольний комітет. Саме він покликаний регулювати та стримувати вартість товарів. Тож якщо держава не втрутиться, продуктовий кошик українця вже восени помітно змаліє. Тільки от бігти зараз по магазинах та скуповувати харчі експерти також не радять. Саме паніка, певні вони, спровокує ціновий хаос».
l
Дехто, прочитавши мої нотатки, запитає: «Що ти хочеш цим сказати? Адже час важкий, труднощів багато».
Так, час складний: війна на Сході країни триває, пандемія корона- вірусу знову набирає обертів, міжнародне становище ускладнюється. Але важливо нашій владі не тішити народ рожевими казочками про сите й заможне життя, не жонглювати цифрами, а говорити правду, об’єктивно оцінювати ситуацію в країні. І ще – вдосконалювати механізм управління державою, позбуватися на всіх рівнях популістів, демагогів, шоуменів, а призначати на відповідальні посади відповідальних осіб.
Тільки от біда: як заявляють члени ЗЕкоманди, відповідальні особи не хочуть іти працювати в уряд. Мовляв, у бізнесі вони почуваються комфортніше.
Ось над цією проблемою і варто задуматися київській владі. Бо не зовсім зрозуміла ситуація, коли, за словами урядовців, справи в країні йдуть все краще і краще, жити стало веселіше, а бажаючих поповнити ряди реформаторів, одягти на голову лаври переможців економічної кризи все менше і менше.
Як на мене, правда полягає в тому, що ті, хто відмовляється від міністерських портфелів, знають щось таке, чого не знаємо ми, любі читачі. Чи я помиляюся?..
Охрім СВИТКА.
Постійні читачі газети, мабуть, пам’ятають написане мною під заголовком «Дивні діла твої, Господи!», яке видрукували «Вісті Ковельщини» 24 червня ц. р. Йшлося у статті про деякі «зашквари» (дивацтва) київської влади та наближених до неї осіб, якими вони дивують і вражають українців.
Нагадаю, що закінчувалися мої нотатки словами: «Отакі-то в нас діла у вищому товаристві. І це тільки невеличка їх часточка. А скільки всього цікавого попереду! Нудьгувати не доведеться. Аби тільки не заплакати».
І ось пройшов чималий проміжок часу. Виявилося, що я ніби у воду дивився – наші «поводирі нації» не дають нудьгувати. Кожен день – щось новеньке, гостреньке, дотепненьке. Як у цирку-шапіто: тільки й встигай за різного роду трюками фокусників, жонглерів, клоунів дивитися й дивуватися їх кмітливості, спритності, винахідливості.
От, наприклад, нардеп Данило Гетманцев, який належить до партії «Слуга народу» і очолює комітет з питань податкової та митної політики Верховної Ради, цими днями з гордістю повідомив про те, що за останні роки українці стали жити просто шикарно, порівнюючи з попереднім періодом. Так, за його словами, у 2021 році спостерігається двозначне (!) зростання реальної середньої заробітної плати, яка в першій половині 2021 року до аналогічного минулорічного періоду зросла на 12,4 відсотка. За цей час у доларовому еквіваленті зарплата в українців стала майже 480 американських «зелених», а у червні ц. р. цей показник вперше в історії перевищив 500 доларів (!). Відповідно підвищилася і середня пенсія: на 1 липня 2021 року 138,8 долари проти 114,8 на аналогічну дату в 2019 році.
До наведених паном Гетманцевим цифр ми повернемося трохи пізніше, а зараз подивимся, як йому самому живеться-можеться. Так от, згідно із поданою декларацією, у 2019 році, коли його тільки обрали нардепом, він загалом отримав майже 818 тисяч гривень доходу. В тому ж таки році у декларації з’явилися як члени сім’ї син Іван і мати Олена Дмитрівна, у котрої, як виявилося, — цілий комплект активів в Києві і області. Сам же Гетманцев швидко повністю позбувся своїх корпоративних прав на ці активи, що цілком зрозуміло. У матері – чимала кількість рухомого і нерухомого майна, яке знаходиться в різних регіонах України. В якості нематеріальних активів на жінку зареєстровано 11 торговельних марок.
Зовсім невипадково за підсумками 2019 року пані Гетманцева заробила майже вдвічі більше, як син – 1 мільйон 480 тисяч гривень. Відповідно значно більші суми у неї на банківських рахунках. Коротше кажучи, у розумного сина розумна мама.
З цього приводу інтернет-видання «Корупційна Україна» висловилося коротко, але конкретно: «Мама любить гроші. Данило Гетманцев, який душить драконівськими податками малий і середній бізнес, покриває тур-фірму своєї матері, де зарплати співробітникам платять в конвертах». До речі, ця фірма – одна з небагатьох, які отримали від держави компенсацію за карантин. Але, незважаючи на отримані кошти, звільнили половину штату, не виплативши зарплату. Звільнені у суд звернутися не можуть, оскільки гроші їм платили «в конвертах».
ххх
Зрештою, вистачить про Данила Гетманцева. Як зрозумів читач, він і до обрання нардепом від «Слуги народу» не бідував, а тепер – і поготів. Адже грошове забезпечення народних обранців досить пристойне і з року в рік збільшується. Практично у всіх є свій бізнес, а тому деякі заробітних плат взагалі не потребують і від них добровільно відмовляються. Якщо до цього додати видатки на оренду чи купівлю житла, утримання помічників, компенсацію витрат на відрядження і тому подібне, то справді – парламентарям стало жити краще. А коли згадати «чорну» готівку в конвертах за «правильне» голосування, то зрозумієш: гріх ображатися на життя-буття.
Але чи можуть бути задоволені цим життям-буттям пересічні українці? Давайте поміркуємо. Данило Гетманцев заявив, що середньомісячна заробітна плата в країні уже перевищила 500 американських доларів. Та він забув сказати (чи не захотів), що середня зарплата – це сума, яку офіційно отримали всі працюючі, включаючи народних депутатів, урядовців, банкірів, керівників фірм, приватних структур та інших високооплачуваних фахівців, розділена на кількість офіційно працюючих. Тобто виходить, як у тому анекдоті: в Степана було 5 жінок, а в Івана – жодної. В цілому ж «середня» цифра виглядає пристойно: по 2,5 жінки на чоловіка. Як не тішитися?
Пан Данило свідомо чи несвідомо не згадав про зростання цін на товари першої необхідності, в першу чергу – продовольчі. Сумніваюсь, що він ходить на ринок або в магазини. А я ходжу і знаю, якою захмарною для більшості людей є ціна на м’ясо, молоко, масло, олію, цукор. Не кажу вже про одяг, взуття, речі повсякденного вжитку. Знаю і те, скільки доводиться сьогодні платити за комунальні послуги – газ, воду, тепло. От про що слід би пам’ятати нашим урядовцям, а не тішитися середньостатистичними показниками, хоча й вони викликають великий сумнів.
ххх
По сусідству зі мною живе сусідка Валентина Павлівна. Працює в одній із невеликих комерційних фірм. Якось запитав: «Що нового на роботі? Скільки платить господар?». Сусідка махнула рукою: «Ех, яка там робота? Працюю всього три дні на тиждень, зарплату видають у конвертах». Продовжую розмову: «І що ж в тих конвертах?». – «Мізер. 3-4 тисячі, не більше. А працюємо важко». Не стримуюсь, щоб не задати ще одне запитання: «А от київські чиновники переконують, що середня зарплата в Україні перевищує 500 доларів».
Валентина Павлівна гірко усміхнулася і сказала: «Якби у мене було 500 доларів, то я б у такому одязі не ходила і заборгованості за комуналку не мала». І додала: «Дати б тим урядовцям мою «чорну» зарплату і мамину пенсію. Хай би спробували звести кінці з кінцями».
До речі, про пенсію. Нещодавно міністр фінансів заявив, що поколінню українців у віці 40 років не варто розраховувати на пенсію в майбутньому – потрібно самому про неї піклуватися уже сьогодні й нагромаджувати кошти. Прем’єр-міністр пан Шмигаль висловлюється подібним чином. З цього приводу український економіст Олексій Кущ зауважив: «Вся ця маячня спрямована на те, аби пролобіювати введення накопичувальної системи другого рівня. Її пропонують як нібито панацею, а насправді це вигідно фінансовим посередникам, які з цього отримуватимуть мільярди. Самі пенсіонери нічого не одержать.
Накопичувальна система потрібна, але під час кризи її ніхто не запроваджує. Це робиться при потужному зростанні економіки. Наша нині в кризі. Єдиний інструментарій для накопичувальної пенсійної системи, який сьогодні є реальним, — іноземні цінні папери. Тобто накопичення українців інвестуватимуть в іноземні економіки — ми допомагатимемо небідним країнам зростати. Але ціна цих активів може впасти, коли чергова фінансова бульбашка лусне, як це було у 2008 році. Або ж усі накопичення з’їдять інфляція чи компанії-посередники з управління активами. Людина вийде на пенсію і в кращому разі придбає пральну машину.
На жаль, поки що з боку держави нема адекватних пенсійних пропозицій».
ххх
Важко щось додати до цих розумних слів. Та їх навряд чи почує київська влада. Вона сьогодні переймається іншим: будівництвом президентського університету, на яке йдуть величезні кошти, ідеєю про проведення зимових Олімпійських ігор в Карпатах та іншими, далеко не першорядними проблемами. Чиновників зрозуміти можна: вони хочуть продемонструвати, що даремно хліба не їдять, тішачи «позитивними» новинами довірливий електорат і майже щодня сповіщаючи про нові, майже фантастичні проєкти. А тим часом в ЗМІ днями з’явилася ось така інформація:
«Від початку року харчі подорожчали на 35 відсотків, як звітують економісти. Найбільш відчутно у ціні підскочили найпопулярніші продукти. Тож яйця, м’ясо, птиця та цукор тепер коштують, як раніше делікатеси. Експерти попереджають, що восени слід чекати нового цінового стрибка на цю групу товарів. А щодо вартості овочів, особливо картоплі та цибулі, які нині погано вродили, то вони будуть просто космічними…
Основний фактор, що впливає на цифри на цінниках, — знецінення гривні, подорожчання енергоносіїв, бензину тощо. Єдина надія – на Антимонопольний комітет. Саме він покликаний регулювати та стримувати вартість товарів. Тож якщо держава не втрутиться, продуктовий кошик українця вже восени помітно змаліє. Тільки от бігти зараз по магазинах та скуповувати харчі експерти також не радять. Саме паніка, певні вони, спровокує ціновий хаос».
ххх
Дехто, прочитавши мої нотатки, запитає: «Що ти хочеш цим сказати? Адже час важкий, труднощів багато».
Так, час складний: війна на Сході країни триває, пандемія корона- вірусу знову набирає обертів, міжнародне становище ускладнюється. Але важливо нашій владі не тішити народ рожевими казочками про сите й заможне життя, не жонглювати цифрами, а говорити правду, об’єктивно оцінювати ситуацію в країні. І ще – вдосконалювати механізм управління державою, позбуватися на всіх рівнях популістів, демагогів, шоуменів, а призначати на відповідальні посади відповідальних осіб.
Тільки от біда: як заявляють члени ЗЕкоманди, відповідальні особи не хочуть іти працювати в уряд. Мовляв, у бізнесі вони почуваються комфортніше.
Ось над цією проблемою і варто задуматися київській владі. Бо не зовсім зрозуміла ситуація, коли, за словами урядовців, справи в країні йдуть все краще і краще, жити стало веселіше, а бажаючих поповнити ряди реформаторів, одягти на голову лаври переможців економічної кризи все менше і менше.
Як на мене, правда полягає в тому, що ті, хто відмовляється від міністерських портфелів, знають щось таке, чого не знаємо ми, любі читачі. Чи я помиляюся?..
Охрім СВИТКА.
«Дивні діла твої, Господи!»-2
Залишити коментар