Повідомлення в номер / Горе з розуму, або Банкет під час чуми

Служити б радий, прислужувати тошно.

Олександр Грибоєдов. "Горе з розуму".

До написання цих нотаток мене підштовхнули події, що останнім часом відбуваються на Печерських пагорбах у Києві, де, як  відомо, розташовані центральні органи державного управління України.

Власне, цих подій так багато, що розповідати про них можна кожного номера в газеті, якби вона виходила не раз на тиждень, а щоденно. На жаль, є так, як є, тому подякуймо Богу, що зустрічаємося хоча б щочетверга (принаймні, станом на сьогодні).

Але ближче до справи. Як відомо, нині в офісі президента не знайшли важливішої проблеми, аніж усунення з посади голови  Верховної Ради Дмитра Разумкова. Того самого Разумкова, який фактично є "хрещеним батьком" більшості нардепів, котрі потрапили у парламент саме завдяки йому. Воно й зрозуміло: на відміну від переважної частини "зелених" він вирізняється інтелектом, гнучким розумом, риторикою і  навіть охайним зовнішнім виглядом. Його ви ніколи не побачите неголеним, пом'ятим, розкуйовдженим, що характерне, скажімо, для панів Арахамії чи Корнієнка. 

Та, мабуть, найголовніше у діяльності Дмитра Разумкова – його неухильне прагнення дотримуватися "букви Закону", забезпечувати демократичні процедури під час прийняття тих чи інших рішень, небажання  бути на "короткому повідку" (в Андрія Єрмана чи його шефа). Тобто, як написав Олександр Грибоєдов у цитованій вище фразі: "Служити б радий, прислужувати тошно".

Така позиція абсолютно не влаштовує ЗЕ-команду, яка прагне до одноосібної влади в країні, абсолютної слухняності не лише членів партії "Слуга народу", а всіх і кожного у представницькій та виконавчій гілках влади, а також силових структурах. Недаремно ж бо нині дедалі помітнішу  роль у суспільно-політичному житті держави відіграє РНБО, секретар  якого пан Данілов мені чимось нагадує Льва Троцького у його нестриманому бажанні  робити все за правилами революційної доцільності, а не вимогами діючого законодавства.

ххх

Цікаво, що таку позицію підтримує електорат "слуг", який занудьгував за "сильною рукою", вимагає кинути всіх панів до "дної ями", як писав у свій час незабутній Павло Тичина, бо "буржуїв за буржуями будем бить, будем бить".

Ніхто не сперечається: олігархи завдають величезної шкоди державі, а корупція завдяки їм розцвіла в Україні пишним цвітом. Та от біда: навіть при найбільшому своєму бажанні важко побачити реальну боротьбу з тими, хто грабує народ, у державі. Коли проаналізувати, хто оточує офіс президента  і як нардепи борються за соціальну рівність і справедливість, то вимальовується досить дивна картина. Виявляється, за останні два роки велика частина парламентаріїв, точніше їх родичі – тещі, дружини, брати і сестри, казково розбагатіли: у їх власності з'явилися іномарки найсучасніших моделей, нерухомість, коштовності, валютні рахунки у банках тощо.

Цікаві факти оприлюднили цими днями журналісти "Слідство. Інфо" про результати розслідування Pandora Papers (об'єднання, до якого входять понад 600 працівників ЗМІ зі 117 країн світу). Вони протягом року вивчали інформацію про 35 нинішніх і колишніх світових лідерів, більш як 350 чиновників у 90 країнах світу. Отримані журналістами документи підтверджують, що приблизно 40 мільйонів доларів із "ПриватБанку"  деякий час тому вивели на рахунок "Кварталу 95". Гроші компанії олігарха Ігоря Коломойського формально сплатили як внесок до статутного капіталу. Ці  компанії підозрюють у відмиванні мільярдів із "ПриватБанку", співвласником якого раніше був пан Коломойський. Тобто офшор нинішнього президента України Володимира Зеленського також могли  бути частиною історії з відмивання брудних грошей.

На основі зібраних фактів у розслідувані створили документальний фільм "Офшори  95", презентація якого 3 жовтня відбулася в Києві і який вдалося побачити мені в мережі Ютуб. Окрім того, провідні газети і телеканали світу (на світлині) ознайомили своїх читачів і телеглядачів  з результатами проведеної широкомасштабної "операції". Чимало  місця у ній відведено українським власникам офшорів, в тому числі згаданим вище. З цього приводу дехто із провладних політиків заявив: "А що тут такого надзвичайного? Офшори може мати будь-який громадянин України".

Не буду сперечатися. Скажу тільки, що вивозити гроші з країни, коли більшість населення ледве зводить кінці з кінцями, отримуючи мізерні зарплати і пенсії, намагатися ухилитися від сплати податків, – це аморально. Особливо для високопоставлених чиновників, які зобов'язані думати не про власне збагачення, а про державу та її народ. Той народ, 73 відсотки якого  на минулих виборах повірили  ЗЕ-команді і проголосували за неї.

Якщо теперішня влада в особі наближених до президента друзів та колег по "Кварталу 95" так розуміє боротьбу з корупцією, то я розумію й позицію Дмитра Разумкова, який  наполягає на тому, що цю  боротьбу треба вести не "кавалерійськими наскоками" й вибірково (Коломойський – хороший, Порошенко – поганий), а системно, послідовно, на основі чітко виписаних вимог Закону.

ххх

Розумію я позицію пана Разумкова не тільки як прихильника засад демократії у подолання корупції в суспільстві, а й як голову Верховної Ради, котрий має  служити не одній політичній силі, а всім народним депутатам,  незалежно від їх політичних поглядів.

У зв'язку з цим згадую своє перебування на посаді голови Ковельської міської ради у 90-их роках минулого століття. Будучи членом компартії і розуміючи, чим може скінчитися моє головування, я тим менше в силу своїх скромних сил і можливостей намагався із однодумцями  забезпечити якнайширшу демократію в роботі ради, дати можливість вільно висловлювати свої думки і "партократам" і "демократам", в результаті тривалих дискусій і досягнути компромісів та приймати виважені рішення на користь міської громади. Це було непросто, але необхідно: люди мали побачити, як насправді діє механізм демократії у вперше сформованій в 1990 році демократичній раді. Ми проводили сесії по 2-3 дні, гаряче дискутували і  одними з перших на Волині  проголосувавши і за національну символіку, і за   національний гімн, і за перейменування вулиць, й інші "революційні" речі. За це мене було "бито"  на засіданнях партбюро, і на компартійних пленумах, і на нарадах активу. Але я прищепами не  поступився, адже розумів: виборці нас підтримують.

До речі, і очільники, і депутати рад різних каденцій у Ковелі тих часів навіть  думки не припускали, що за "правильне" голосування можна отримати якість дивіденди чи "премію" в конвертах, що пізніше стало поширеним явищем. Особливо, якщо судити за повідомленнями ЗМІ, виступами деяких народних депутатів, це потворне явище набрало розмаху у наші  дні. Тут “перед ведуть” народні депутати монобільшості, які водночас одностайно засуджують діяльність Дмитра Разумкова, який, до речі, не замішаний у різного роду офшорних скандалах,  сумнівних грошових оборудках на відміну від колег-однопартійців.

ххх

Як на мене, вершиною їх аморальності і цинізму стало горезвісне "навчання" у  Трускавці 1-3 жовтня ц. р. Незважаючи на складне  економічне і фінансове становище держави, війну на Сході, де щоденно гинуть або отримують важкі поранення наші герої, пандемію коронавірусу, енергетичну кризу, "Слуги народу" влаштували справжній банкет під час чуми. Зайнявши кращі готелі Трускавця, смакуючи вишуканими стравами і напоями, слухаючи виступи ді-джея Давида  (Арахамії, голови фракції у ВР), вони поводилися по-хамськи, зневажаючи нас, українців. Скажу відверто: навіть у компартійні часи влада такого собі не дозволила, а принаймні робила вигляд, що дотримується моралі і законів, хоч, звичайно, було по-різному.

Я співчуваю Дмитру Разумкову, але водночас бачу у ньому особистість, якої бояться теперішні власть імущі. Так, вони сьогодні можуть усунути його з посади голови парламенту, навіть забрати депутатський мандат, але не в  силах, образно кажучи, поставивши   на коліна, змусити прислуговувати собі, як це вже робить можливий кандидат на спікера пан Стефанчук. Чомусь мені здається, що за такими, як Дмитро Разумков – принциповими, чесними, твердими у відстоюванні своїх позицій і принципів, – майбутнє Української держави. Якщо йому вдасться згуртувати навколо себе однодумців, заручитися підтримкою патріотичних сил, запропонувати до здійснення реальну програму соціально-економічних перетворень, ми  зможемо згодом побачити в українському політикумі потужну постать.

"Один  в полі не воїн" – стверджує народне прислів'я. Але іноді і один таким воїном може стати. Історія подібні випадки знає. Тому я рекомендував би ворогам Дмитра Разумкова передчасно не радіти з його можливої відставки. Все тільки починається…