Партія – наш рульовий?
В радянські часи популярним було гасло: "Партія – наш рульовий!". А ще: "Партія – розум, честь і совість нашої епохи!".
Про яку партію йшла мова, людям старшого і середнього віку, думаю, пояснювати не потрібно. Партія тоді була одна – комуністична (скорочено КПРС). Її членам, а точніше керівництву вдавалося досить тривалий час (більше 70 років) тримати в руках все, починаючи з сім'ї, родини і кінчаючи велетенським Союзом РСР. Тільки компартійці "знали", як має розвиватися сільське господарство й промисловість, освіта і наука, культура і спорт тощо.
У цього керівництва, яке тоді називали "мудрим", надійною опорою були КДБ, прокуратура, міліція, армія, які вірою і правдою служили режиму, забезпечували порядок у ввіреному їм суспільстві, де будь-яке вільнодумство нещадно карали, а бажання народу жити заможніше, називали "буржуазними пережитками" і підступами "ворожої пропаганди", яким треба давати рішучу відсіч.
Радянський спосіб життя теоретично означав те, що вся влада в країні належить радам народних депутатів. Але на практиці і ради знаходилися під невсипущим партійним контролем. Депутатів ніби й "обирали", але насправді компартійні чиновники їх назначали, як, зрештою, і голів рад. В результаті на кожних чергових виборах так званий непорушний блок комуністів і безпартійних гарантовано отримував 99,99 відсотка голосів виборців.
Дехто запитає: "А для чого мені ця давно забута історія, яка у 90-их роках минулого століття канула в Лету?".
Що ж, до недавнього часу (точніше до 2019 року) так думав і ваш покірний слуга. Та виявилося, що я глибоко помилявся. Події останніх днів засвідчують, що деяким політикам і керівникам держави дуже хочеться відновити в Україні владу однієї партії, щоб керувати всім і всіма. Щоправда, ця партія тепер називається не комуністична, а "Слуга народу".
Достеменно не відомо, хто цю ідею першим озвучив на Банковій, де розміщений так званий Офіс президента, але ситуація дедалі більше стає схожа на колишній "совок". Можливо, комусь дуже хочеться запровадити в життя досвід Росії чи Білорусі або не дають спокою "лаври" Путіна й Лукашенка та їх колег із середньоазіатських країн, можливо, є інші причини, але згадана ідея послідовно втілюється в життя.
Справді бо: всі ключові посади в країні обійняли представники ЗЕ-команди. Генеральний прокурор – свій, міністри внутрішніх справ і оборони – свої, голова СБУ – свій і т. д., і т. п. Успішно подолано й останню перешкоду до загального і цілковитого всевладдя - зміщено з посади голову Верховної Ради, який, бачте, відхилився у своїх діях від генеральної лінії партії. На його місце оперативно призначили слухняного і покірного пана Стефанчука, а для "підстраховки" в перші заступники відрядили пана Корнієнка, заступника голови фракції тієї ж партії у парламенті.
Вийшло славно, наче на картині маслом: вся влада – у руках "Слуги народу", окремі члени якої ведуть себе дедалі нахабніше і самовпевненіше, про що можна писати й розповідати до безкінечності. Досить згадати хоча б "банкет під час чуми" у Трускавці, поведінку скандального Колі Оболонського (він же – Микола Тищенко) або грубіянки і хамки пані Третьякової, яка щиросердечно раділа з приводу трагічної смерті свого колеги пана Полякова ("одним ворогом менше", як заявила вона). Далі продовжувати перелік не буду, бо ви все знаєте не гірше мене.
Але, виявляється, взяти всю повноту влади в одні руки – це одне, а от втримати її – це друге: набагато складніше і важче. Розставивши своїх людей на всіх відповідальних посадах, тепер не скажеш у випадку невдач і проблем: "Це – не ми! Це винні Порошенко, Тимошенко, Бойко й Рабінович!", хоч дехто з ОПи й намагається таку поведінку демонструвати. Але вона все більше й більше не знаходять розуміння в колишнього довірливого електорату, який в 2019 році майже на руках вніс у парламент монобільшість, чистосердечно їй повіривши.
Результат, однак, виявився не таким, якого всі чекали: стан справ у державі катастрофічно погіршується. Ось як про це каже відомий громадянський діяч Ігор Лосєв: "Веселі хлопці управляють Україною. Перший "зелений" прем'єр їздив по Кабміну на самокаті, а "зелений" міністр у своєму кабінеті робив стійку на голові на робочому столі під телекамерами…". Цікавить пана Лосєва і таке запитання: "Коли, нарешті, зміниться вся ця клоунада в масштабі країни? Як ми переживемо цю зиму? Влада показала свою цілковиту бездарність. Дедалі більше нагадує цирк під час чуми".
Якби так думав лише Ігор Лосєв, було б неприємно, але не смертельно. Проблема в тому, що партія влади втрачає підтримку у народу, що підтверджують останні соціологічні дослідження.
В Офісі президента заявляють, що соціологічні дослідження проведені "неправильно", а насправді у нас все чудово. Я не сумніваюся, що у них все чудово: і заробітки, і гроші в офшорах, і маєтки за кордоном, і шикарні іномарки в гаражах тощо. А в народу? Наведу лише декілька цифр. Як повідомляє Держстат, вереснева інфляція в Україні становила 11 відсотків у річному вимірі, сягнувши найвищих із 2017 року показників. Споживчі ціни першого осіннього місяця зросли на 1,2 відсотка, а від початку року – на 7,5. Найбільше подорожчали яйця, олія, цукор. Збільшилися на 25,1 відсотка (!) вартість житла, води, електроенергії, газу та інших видів палива. То чим тішитеся, панове?
Туманно виглядає і наше близьке майбутнє. Все ширших масштабів набирає пандемія коронавірусу, смертність від неї, менше потрібного нагромаджено запасів палива (газу, вугілля, мазуту), що ставить під загрозу роботу житлово-комунального господарства взимку. Є інформація, що можуть початися віялові вимкнення електроенергії, опинитися без газу промислові і соціальні об'єкти.
Так і хочеться запитати: "Гей, ви там нагорі! Ви уявляєте, яку відповідальність брали на себе, коли захопили владу у свої руки? Ви не задумувалися над тим, чим можуть закінчитися ваші експерименти? Тоді згадайте не таку вже й далеку історію нашої країни, коли прорахунки у керівництві державою закінчилися крахом і однопартійної системи, і владної вертикалі, і взагалі всієї КПРС. І чим раніше ви це зрозумієте, доручите відповідальні ділянки роботи фахівцям своєї справи, перестанете боротися з опозицією, а залучите її до вирішення проблемних питань, тим буде краще для вас і народу, у якого може увірватися терпець".
Але схоже на те, що «нагорі» інакше уявляють подальший розвиток країни. Цими днями сектор РНБО пан Данілов озвучив тезу про необхідність запровадження в Україні президентської форми правління. Тобто вся влада має зосередитися не тільки в руках однієї партії, а й однієї особи – предизента, яким сьогодні є Володимир Зеленський.
Не знаю, як вам, а мені це нагадує часи, які, на жаль, в Лету не кинули.
Охрім СВИТКА.
В радянські часи популярним було гасло: "Партія – наш рульовий!". А ще: "Партія – розум, честь і совість нашої епохи!".
Про яку партію йшла мова, людям старшого і середнього віку, думаю, пояснювати не потрібно. Партія тоді була одна – комуністична (скорочено КПРС). Її членам, а точніше керівництву вдавалося досить тривалий час (більше 70 років) тримати в руках все, починаючи з сім'ї, родини і кінчаючи велетенським Союзом РСР. Тільки компартійці "знали", як має розвиватися сільське господарство й промисловість, освіта і наука, культура і спорт тощо.
У цього керівництва, яке тоді називали "мудрим", надійною опорою були КДБ, прокуратура, міліція, армія, які вірою і правдою служили режиму, забезпечували порядок у ввіреному їм суспільстві, де будь-яке вільнодумство нещадно карали, а бажання народу жити заможніше, називали "буржуазними пережитками" і підступами "ворожої пропаганди", яким треба давати рішучу відсіч.
Радянський спосіб життя теоретично означав те, що вся влада в країні належить радам народних депутатів. Але на практиці і ради знаходилися під невсипущим партійним контролем. Депутатів ніби й "обирали", але насправді компартійні чиновники їх назначали, як, зрештою, і голів рад. В результаті на кожних чергових виборах так званий непорушний блок комуністів і безпартійних гарантовано отримував 99,99 відсотка голосів виборців.
Дехто запитає: "А для чого мені ця давно забута історія, яка у 90-их роках минулого століття канула в Лету?".
Що ж, до недавнього часу (точніше до 2019 року) так думав і ваш покірний слуга. Та виявилося, що я глибоко помилявся. Події останніх днів засвідчують, що деяким політикам і керівникам держави дуже хочеться відновити в Україні владу однієї партії, щоб керувати всім і всіма. Щоправда, ця партія тепер називається не комуністична, а "Слуга народу".
Достеменно не відомо, хто цю ідею першим озвучив на Банковій, де розміщений так званий Офіс президента, але ситуація дедалі більше стає схожа на колишній "совок". Можливо, комусь дуже хочеться запровадити в життя досвід Росії чи Білорусі або не дають спокою "лаври" Путіна й Лукашенка та їх колег із середньоазіатських країн, можливо, є інші причини, але згадана ідея послідовно втілюється в життя.
Справді бо: всі ключові посади в країні обійняли представники ЗЕ-команди. Генеральний прокурор – свій, міністри внутрішніх справ і оборони – свої, голова СБУ – свій і т. д., і т. п. Успішно подолано й останню перешкоду до загального і цілковитого всевладдя - зміщено з посади голову Верховної Ради, який, бачте, відхилився у своїх діях від генеральної лінії партії. На його місце оперативно призначили слухняного і покірного пана Стефанчука, а для "підстраховки" в перші заступники відрядили пана Корнієнка, заступника голови фракції тієї ж партії у парламенті.
Вийшло славно, наче на картині маслом: вся влада – у руках "Слуги народу", окремі члени якої ведуть себе дедалі нахабніше і самовпевненіше, про що можна писати й розповідати до безкінечності. Досить згадати хоча б "банкет під час чуми" у Трускавці, поведінку скандального Колі Оболонського (він же – Микола Тищенко) або грубіянки і хамки пані Третьякової, яка щиросердечно раділа з приводу трагічної смерті свого колеги пана Полякова ("одним ворогом менше", як заявила вона). Далі продовжувати перелік не буду, бо ви все знаєте не гірше мене.
Але, виявляється, взяти всю повноту влади в одні руки – це одне, а от втримати її – це друге: набагато складніше і важче. Розставивши своїх людей на всіх відповідальних посадах, тепер не скажеш у випадку невдач і проблем: "Це – не ми! Це винні Порошенко, Тимошенко, Бойко й Рабінович!", хоч дехто з ОПи й намагається таку поведінку демонструвати. Але вона все більше й більше не знаходять розуміння в колишнього довірливого електорату, який в 2019 році майже на руках вніс у парламент монобільшість, чистосердечно їй повіривши.
Результат, однак, виявився не таким, якого всі чекали: стан справ у державі катастрофічно погіршується. Ось як про це каже відомий громадянський діяч Ігор Лосєв: "Веселі хлопці управляють Україною. Перший "зелений" прем'єр їздив по Кабміну на самокаті, а "зелений" міністр у своєму кабінеті робив стійку на голові на робочому столі під телекамерами…". Цікавить пана Лосєва і таке запитання: "Коли, нарешті, зміниться вся ця клоунада в масштабі країни? Як ми переживемо цю зиму? Влада показала свою цілковиту бездарність. Дедалі більше нагадує цирк під час чуми".
Якби так думав лише Ігор Лосєв, було б неприємно, але не смертельно. Проблема в тому, що партія влади втрачає підтримку у народу, що підтверджують останні соціологічні дослідження.
В Офісі президента заявляють, що соціологічні дослідження проведені "неправильно", а насправді у нас все чудово. Я не сумніваюся, що у них все чудово: і заробітки, і гроші в офшорах, і маєтки за кордоном, і шикарні іномарки в гаражах тощо. А в народу? Наведу лише декілька цифр. Як повідомляє Держстат, вереснева інфляція в Україні становила 11 відсотків у річному вимірі, сягнувши найвищих із 2017 року показників. Споживчі ціни першого осіннього місяця зросли на 1,2 відсотка, а від початку року – на 7,5. Найбільше подорожчали яйця, олія, цукор. Збільшилися на 25,1 відсотка (!) вартість житла, води, електроенергії, газу та інших видів палива. То чим тішитеся, панове?
Туманно виглядає і наше близьке майбутнє. Все ширших масштабів набирає пандемія коронавірусу, смертність від неї, менше потрібного нагромаджено запасів палива (газу, вугілля, мазуту), що ставить під загрозу роботу житлово-комунального господарства взимку. Є інформація, що можуть початися віялові вимкнення електроенергії, опинитися без газу промислові і соціальні об'єкти.
Так і хочеться запитати: "Гей, ви там нагорі! Ви уявляєте, яку відповідальність брали на себе, коли захопили владу у свої руки? Ви не задумувалися над тим, чим можуть закінчитися ваші експерименти? Тоді згадайте не таку вже й далеку історію нашої країни, коли прорахунки у керівництві державою закінчилися крахом і однопартійної системи, і владної вертикалі, і взагалі всієї КПРС. І чим раніше ви це зрозумієте, доручите відповідальні ділянки роботи фахівцям своєї справи, перестанете боротися з опозицією, а залучите її до вирішення проблемних питань, тим буде краще для вас і народу, у якого може увірватися терпець".
Але схоже на те, що «нагорі» інакше уявляють подальший розвиток країни. Цими днями сектор РНБО пан Данілов озвучив тезу про необхідність запровадження в Україні президентської форми правління. Тобто вся влада має зосередитися не тільки в руках однієї партії, а й однієї особи – предизента, яким сьогодні є Володимир Зеленський.
Не знаю, як вам, а мені це нагадує часи, які, на жаль, в Лету не кинули.
Охрім СВИТКА.
Залишити коментар