Повідомлення в номер / Не завжди мовчання – золото

Не перестають дивувати своїми словами і діями деякі члени монобільшості у парламентів. Що не день, то якийсь новий "зашквар".

Прізвища Галини Третьякової, Давида Арахамії, Миколи Тищенка та інших стали "популярними" у виборців, як колись були популярними імена зірок вітчизняного і зарубіжного кіно. На них своєю дотепністю і чорнотою гумору рівняються прихильники і любителі ЗЕ-команди. Серед них – Олексій  Арестович, Сергій Лещенко. Не займаючи фактично ніяких державних посад, вони іноді проголошують такі речі, від яких волосся стає сторчма.

Ці особи можуть на власний розсуд оцінювати політику лідерів держав-союзників, висловлювати на їх адресу нічим не обґрунтовані претензії, зверхньо повчати журналістів, як потрібно ставитися до очільників української влади. Нищівній критиці ці панове піддають опозицію, особливо п'ятого Президента України, котрий вже більше, як два з половиною роки не при владі, але який, виявляється, у всьому винен. І у зниженні рівня довіри до уряду і парламенту, і прорахунках у підготовці до зими, і зростанні інфляції, і т. д., і т. п.

Сучасні можновладці не терплять критики на свою адресу. Їм здається, що довкола – суцільні вороги народу, заколотники й антидержавники, які будь-що хочуть вчинити військовий переворот. Тому дедалі частіше з їх вуст лунають слова про неминучість війни з Росією, введення воєнного стану. Дехто навіть "точно" знає, коли Путін нападе на Україну. 

Звичайно, від Путіна можна чекати будь-яких неприємностей, бо це людина – агресивна і непередбачувана. Але хочеться запитати: "А ви, панове правителі, що робите для того, щоб Московія не напала на Україну? Де ваша обіцянка швидко закінчити військові дії на Сході країни? Де турбота про армію, в якій дедалі більше нагромаджується нерозв'язаних проблем? Де економічне зростання і щоденна підтримка оборонного комплексу?".

Про це наші оракули воліють мовчати. Зате закривати рота "незручним" журналістам навчилися швидко і вправно. З’ясувалося, що у зливі операції із затримання бойовиків-”вагнерівців” винні саме працівники ЗМІ і особисто Яніна Соколова та Юрій Бутусов. А спокій у державі підривають медіа, які вголос говорять про корупцію власть імущих, називають речі своїми іменами і не бояться писати правду.

Прийнятий так званий закон "Про олігархів" насправді спрямований не проти товстосумів (наприклад, Ігоря Коломойського, який нещодавно відсудив у держави майже 500 мільярдів  гривень за начебто несправедливий вердикт суду за несплату податків), а проти свободи слова. Про це на весь голос нині говорять колишні прихильники Володимира Зеленського, які доклали чимало зусиль для його перемоги на президентських виборах у 2019 році. Це – Дмитро Гордон, який нещодавно разом із доктором Комаровським щиросердно визнали, що добряче "лоханулись" під час тих виборів.

“Прозріли”, до речі, не тільки вони. Так і хочеться сказати: "Бачили очі, що купували…". А ще згадати примовку про те, що першими з корабля, який тоне, втікають щурі.

Але не будемо надто суворо судити тих, що колись "лоханулись", а тепер яким “розвиднилось”. Все-таки вони люди розумні і мають право на власну  думку. Щоправда, боюсь, що їх позиції влада не розуміє і не хоче розуміти. Її представники знову зчинили галас, то, мовляв, це – справа рук олігархів, рука Москви і тому подібне. 

Зрозуміло, що сварки і розбірки у владних коридорах вигідні ворогам України. Але президентській команді слід передовсім проаналізувати власні вчинки, добряче подумати, чому в суспільстві наростають опозиційні настрої.

Замість такого аналізу і правильних висновків в ОПі вчинили по-дитячому: заборонили "слугам народу" з'являтися ... в ефірі телеканалів "Україна" і "Україна-24", бо їх власником є олігарх Рінат Ахметов. Але дозвольте поцікавитися, а які олігархи не мають телеканалів? За кожним із них стоять мільярдери, як, зрештою, і на Заході. То, може, краще все-таки на ток-шоу ходити, переконливо доводити свою правоту, спокійно сприймати  критику на адресу влади і робити висновки?

Не хочу нікого образити, але вважаю не зовсім правильною лінію поведінки президента і його команди у ставленні до ЗМІ. І тут не можу не погодитися із Дмитром Гордоном, якого вважаю більше бізнесменом, аніж журналістом, котрий останнім часом постійно повторює: "Влада, яка воює із медіа, приречена!". 

Сказано різкувато, але загалом правильно.

Охрім СВИТКА.

P.S. Підтвердженням правильності моїх слів про те, що не завжди мовчання – золото, може служити  пресмарафон, який цими днями провів Володимир Зеленський. Розмова із запрошеними журналістами вийшла якоюсь нервовою, місцями жорсткою, а то й жорстокою. Зміст її переказувати не буду, бо, думаю, більшість читачів газети все бачила і чула. 

Як на мене, діалог Глави держави із працівниками ЗМІ вийшов би набагато конструктивнішим і спокійнішим, якби на ті запитання, які цікавили журналістів, члени ЗЕ-команди давали вичерпні і правдиві відповіді вчасно, не обманювали своїх виборців і не лицемірили. Бо склалася погана традиція: видавати інформацію "дозовано", не завжди об'єктивно і правдиво, через що потерпає репутація Офісу президента та й самого його господаря. Тому на закінчення ще раз кажу: "Висока київська владо! Не бійтеся комунікувати з українським народом, використовуючи для цього всі наявні засоби інформації! Краще гірка правда, аніж солодка брехня!".

О. С. 

Не перестають дивувати своїми словами і діями деякі члени монобільшості у парламентів. Що не день, то якийсь новий "зашквар".

Прізвища Галини Третьякової, Давида Арахамії, Миколи Тищенка та інших стали "популярними" у виборців, як колись були популярними імена зірок вітчизняного і зарубіжного кіно. На них своєю дотепністю і чорнотою гумору рівняються прихильники і любителі ЗЕ-команди. Серед них – Олексій  Арестович, Сергій Лещенко. Не займаючи фактично ніяких державних посад, вони іноді проголошують такі речі, від яких волосся стає сторчма.

Ці особи можуть на власний розсуд оцінювати політику лідерів держав-союзників, висловлювати на їх адресу нічим не обґрунтовані претензії, зверхньо повчати журналістів, як потрібно ставитися до очільників української влади. Нищівній критиці ці панове піддають опозицію, особливо п'ятого Президента України, котрий вже більше, як два з половиною роки не при владі, але який, виявляється, у всьому винен. І у зниженні рівня довіри до уряду і парламенту, і прорахунках у підготовці до зими, і зростанні інфляції, і т. д., і т. п.

Сучасні можновладці не терплять критики на свою адресу. Їм здається, що довкола – суцільні вороги народу, заколотники й антидержавники, які будь-що хочуть вчинити військовий переворот. Тому дедалі частіше з їх вуст лунають слова про неминучість війни з Росією, введення воєнного стану. Дехто навіть "точно" знає, коли Путін нападе на Україну. 

Звичайно, від Путіна можна чекати будь-яких неприємностей, бо це людина – агресивна і непередбачувана. Але хочеться запитати: "А ви, панове правителі, що робите для того, щоб Московія не напала на Україну? Де ваша обіцянка швидко закінчити військові дії на Сході країни? Де турбота про армію, в якій дедалі більше нагромаджується нерозв'язаних проблем? Де економічне зростання і щоденна підтримка оборонного комплексу?".

Про це наші оракули воліють мовчати. Зате закривати рота "незручним" журналістам навчилися швидко і вправно. З’ясувалося, що у зливі операції із затримання бойовиків-”вагнерівців” винні саме працівники ЗМІ і особисто Яніна Соколова та Юрій Бутусов. А спокій у державі підривають медіа, які вголос говорять про корупцію власть імущих, називають речі своїми іменами і не бояться писати правду.

Прийнятий так званий закон "Про олігархів" насправді спрямований не проти товстосумів (наприклад, Ігоря Коломойського, який нещодавно відсудив у держави майже 500 мільярдів  гривень за начебто несправедливий вердикт суду за несплату податків), а проти свободи слова. Про це на весь голос нині говорять колишні прихильники Володимира Зеленського, які доклали чимало зусиль для його перемоги на президентських виборах у 2019 році. Це – Дмитро Гордон, який нещодавно разом із доктором Комаровським щиросердно визнали, що добряче "лоханулись" під час тих виборів.

“Прозріли”, до речі, не тільки вони. Так і хочеться сказати: "Бачили очі, що купували…". А ще згадати примовку про те, що першими з корабля, який тоне, втікають щурі.

Але не будемо надто суворо судити тих, що колись "лоханулись", а тепер яким “розвиднилось”. Все-таки вони люди розумні і мають право на власну  думку. Щоправда, боюсь, що їх позиції влада не розуміє і не хоче розуміти. Її представники знову зчинили галас, то, мовляв, це – справа рук олігархів, рука Москви і тому подібне. 

Зрозуміло, що сварки і розбірки у владних коридорах вигідні ворогам України. Але президентській команді слід передовсім проаналізувати власні вчинки, добряче подумати, чому в суспільстві наростають опозиційні настрої.

Замість такого аналізу і правильних висновків в ОПі вчинили по-дитячому: заборонили "слугам народу" з'являтися ... в ефірі телеканалів "Україна" і "Україна-24", бо їх власником є олігарх Рінат Ахметов. Але дозвольте поцікавитися, а які олігархи не мають телеканалів? За кожним із них стоять мільярдери, як, зрештою, і на Заході. То, може, краще все-таки на ток-шоу ходити, переконливо доводити свою правоту, спокійно сприймати  критику на адресу влади і робити висновки?

Не хочу нікого образити, але вважаю не зовсім правильною лінію поведінки президента і його команди у ставленні до ЗМІ. І тут не можу не погодитися із Дмитром Гордоном, якого вважаю більше бізнесменом, аніж журналістом, котрий останнім часом постійно повторює: "Влада, яка воює із медіа, приречена!". 

Сказано різкувато, але загалом правильно.

P.S. Підтвердженням правильності моїх слів про те, що не завжди мовчання – золото, може служити  пресмарафон, який цими днями провів Володимир Зеленський. Розмова із запрошеними журналістами вийшла якоюсь нервовою, місцями жорсткою, а то й жорстокою. Зміст її переказувати не буду, бо, думаю, більшість читачів газети все бачила і чула. 

Як на мене, діалог Глави держави із працівниками ЗМІ вийшов би набагато конструктивнішим і спокійнішим, якби на ті запитання, які цікавили журналістів, члени ЗЕ-команди давали вичерпні і правдиві відповіді вчасно, не обманювали своїх виборців і не лицемірили. Бо склалася погана традиція: видавати інформацію "дозовано", не завжди об'єктивно і правдиво, через що потерпає репутація Офісу президента та й самого його господаря. Тому на закінчення ще раз кажу: "Висока київська владо! Не бійтеся комунікувати з українським народом, використовуючи для цього всі наявні засоби інформації! Краще гірка правда, аніж солодка брехня!".