Коли зустрічаються друзі…
Я часто кажу: "Людина повноцінно живе доти, доки зустрічається з друзями".
У цих словах немає абсолютно ніякого перебільшення. По собі знаю: кожна така зустріч збагачує духовно, додає оптимізму і бадьорості, налаштовує на позитивний лад. Щоправда, за однієї умови: коли друзі щирі і безкорисливі.
На щастя, доля здебільшого зводить мене із земляками, з котрими хочеться і бачитися, і по-дружньому спілкуватися. До таких, зокрема, належить корінний ковельчанин, колишній сусід за попереднім місцем мого проживання Юрій Рахлінський. Щоправда, він трохи молодший за мене і більше дружив з братом Юрієм у шкільні роки, але сьогодні не тільки гарний приятель, а й діловий партнер редакційного колективу, члени якого дуже поважають цього доброго, душевного, співчутливого чоловіка.
Тривалий час Юрій Миколайович підтримує майже родинні зв'язки з Геннадієм Безекою та Юрієм Рибачком. Ці стосунки у них сягають у далеких літ, не слабшаючи до цих пір. Декілька років тому вони зазнали важкої втрати – пішов із життя Володимир Мамітов, з яким вони були, як рідні брати. На жаль, страшна хвороба виявилася сильнішою за Володимира Васильовича, і він пішов у засвіти.
Важко уявити Юрія Миколайовича і Геннадія Архиповича без дружби із братами Микуличами – Василем і Володимиром, імена яких добре знайомі ковельчанам. Перший очолював Ковельський держлісгосп, другий – працював заступником начальника міського управління торгівлі Ганни Калитюк, мудрої і працьовитої жінки. Пізніше обоє пішли у бізнес.
Звичайно, у мене є ще чимало добрих друзів, про котрих можна розповідати досить довго. Єднає нас не тільки діловий інтерес чи взаємна приязнь, але й відчуття "ліктя" – ми всі з тих років, які називають повоєнними. На власні очі бачили, як з попелу відроджувався рідний Ковель, як важко і самовіддано працювали наші ровесники, як багато зробили вони для того, щоб місто стало таким, яким воно є сьогодні: затишним, благоустроєним, по-справжньому європейським.
l
Про все це я, можливо, ще напишу, коли матиму здоров'я і час, а наразі розповім про останню зустріч із людьми, згаданими вище. Відбулась вона нещодавно в гостинному обійсті Юрія Рахлінського, розташованому на вулиці Володимира Кияна. Воно дбайливо облаштоване руками господаря і його чарівної дружини Тетяни Володимирівни, яка є вірною супутницею чоловіка по життю, розділяє з ним і радощі, й турботи, піклується про сім'ю та всю дружну родину Рахлінських.
А зустрілися ми тому, що нам захотілося зустрітися, поговорити по душах, поділитися потаємним. Ну й, звичайно, підбадьорити один одного в цей важкий і непередбачуваний час
Про що говорили? Передовсім – про політику, де сьогодні більше запитань, аніж відповідей. Не могли оминути тему пандемії коронавірусу, яка болить кожному. Адже тільки останніми місяцями передчасно обірвалося життя багатьох наших знайомих. Виявилося, що майже всі присутні на зустрічі вакциновані, а хто ще не встиг, це зробить у найближчому майбутньому. Добрим словом згадали покійних – в першу чергу, Володимира Мамітова.
Не обійшлося без розмов про роботу. Юрій Рибачок, який щойно повернувся із засідання міськвиконкому, поінформував про вимушене підвищення тарифів на послуги "Ковельводоканалу", який очолює. А ще бідкався, що почастішали прориви в мережах каналізації.
– А в чому причина? – поцікавився я.
–Мережі дуже "зношені", – сказав Юрій Іванович. – Згадайте, коли їх прокладали в Ковелі – в 60-70-их роках минулого століття. До того ж, закопували на велику глибину – 5-6 метрів. Коли десь прориває, мусимо добряче помучитися.
Василя Микулича цікавило, як взагалі справи на підприємстві? Юрій Рибачок охоче розповідає про зміни на краще, які сталися останнім часом. А зроблено й справді чимало, бо і керівник, і його команда постійно в пошуку. Як результат, оновлюється обладнання, в життя запроваджуються сучасні технології. І дуже важливо, що вода на Ковельщині – чи не найкращої якості не тільки на Волині, а й в Україні.
Торкнулися й проблем виживання місцевої преси. Всі зійшлися на тому, що і владі, і громадськості, і меценатам потрібно підтримати громадсько-політичну газету "Вісті Ковельщини". Юрій Рахлінський тут же зауважив, що ковельських журналістів без уваги не залишить і, як завжди, виділить кошти на передплату видання ветеранам війни і праці, малозабезпеченим громадянам. Його підтримав Геннадій Безека, який з власного досвіду знає ціну друкованого слова. Працюючи на різних посадах – і в службі пожежної охорони, і в системі побутового обслуговування населення, і заступником міського голови тощо, завжди відчував підтримку й допомогу журналістів, а особливо, коли відділ редакції очолював Гнат Петрович Ольхович. Добрі згадки про нього залишилися в усіх присутніх на зустрічі. Царство Небесне його світлій душі!
Позаяк Василь Микулич давненько відвідував господарство Юрія Рахлінського, то разом з усіма оглянув його з великим інтересом. А тут є на що подивитися. Скрізь – чистота, порядок. Вабить око озерне плесо, де привільно почуває себе водоплавне птаство. Є тут і риба. Довкола – насадження декоративних і плодових дерев та кущів. Тенісний корт вражає своїм європейським виглядом. Недарма ж він вабить любителів великого тенісу, які щороку проводять "у Рахлінського" змагання з великого тенісу.
А ще Юрій Миколайович надає спонсорську допомогу спортсменам, працівникам культури, письменникам, поетам, журналістам. Він дуже любить своє місто, в якому народився і в якому живе його сім'я та родина, хоче, щоб воно гарнішало і розбудовувалося. Подорожуючи світом (важко сказати, де не бував з дружиною і рідними), він на власні очі бачив, як живуть у цивілізованому світі люди та як повинні жити ми, українці. Щиро радіє, що ковельська влада разом із депутатським корпусом, нарешті, взялася за очищення Турії й водоймища, до чого він закликав на шпальтах "Вістей Ковельщини" роком раніше.
l
Ми прощалися, коли надворі вже сутеніло, адже дні тепер коротші, а вечори довгі. Думаю, всі залишилися задоволеними тим, що побачили і почули. З позитивними враженнями поїхав до Луцька Василь Микулич. Отримав заряд бадьорості і оптимізму Геннадій Безека. З палким бажанням працювати ще краще і більше на благо ковельчан прощався з нами Юрій Рибачок. Втішила зустріч і Юрія Рахлінського, який любить людей, а вони шанують його. Ну, а я вкотре переконався: живемо доти, доки зустрічаємося. Раджу і вам про це пам'ятати.
Микола ВЕЛЬМА.
Я часто кажу: "Людина повноцінно живе доти, доки зустрічається з друзями".
У цих словах немає абсолютно ніякого перебільшення. По собі знаю: кожна така зустріч збагачує духовно, додає оптимізму і бадьорості, налаштовує на позитивний лад. Щоправда, за однієї умови: коли друзі щирі і безкорисливі.
На щастя, доля здебільшого зводить мене із земляками, з котрими хочеться і бачитися, і по-дружньому спілкуватися. До таких, зокрема, належить корінний ковельчанин, колишній сусід за попереднім місцем мого проживання Юрій Рахлінський. Щоправда, він трохи молодший за мене і більше дружив з братом Юрієм у шкільні роки, але сьогодні не тільки гарний приятель, а й діловий партнер редакційного колективу, члени якого дуже поважають цього доброго, душевного, співчутливого чоловіка.
Тривалий час Юрій Миколайович підтримує майже родинні зв'язки з Геннадієм Безекою та Юрієм Рибачком. Ці стосунки у них сягають у далеких літ, не слабшаючи до цих пір. Декілька років тому вони зазнали важкої втрати – пішов із життя Володимир Мамітов, з яким вони були, як рідні брати. На жаль, страшна хвороба виявилася сильнішою за Володимира Васильовича, і він пішов у засвіти.
Важко уявити Юрія Миколайовича і Геннадія Архиповича без дружби із братами Микуличами – Василем і Володимиром, імена яких добре знайомі ковельчанам. Перший очолював Ковельський держлісгосп, другий – працював заступником начальника міського управління торгівлі Ганни Калитюк, мудрої і працьовитої жінки. Пізніше обоє пішли у бізнес.
Звичайно, у мене є ще чимало добрих друзів, про котрих можна розповідати досить довго. Єднає нас не тільки діловий інтерес чи взаємна приязнь, але й відчуття "ліктя" – ми всі з тих років, які називають повоєнними. На власні очі бачили, як з попелу відроджувався рідний Ковель, як важко і самовіддано працювали наші ровесники, як багато зробили вони для того, щоб місто стало таким, яким воно є сьогодні: затишним, благоустроєним, по-справжньому європейським.
ххх
Про все це я, можливо, ще напишу, коли матиму здоров'я і час, а наразі розповім про останню зустріч із людьми, згаданими вище. Відбулась вона нещодавно в гостинному обійсті Юрія Рахлінського, розташованому на вулиці Володимира Кияна. Воно дбайливо облаштоване руками господаря і його чарівної дружини Тетяни Володимирівни, яка є вірною супутницею чоловіка по життю, розділяє з ним і радощі, й турботи, піклується про сім'ю та всю дружну родину Рахлінських.
А зустрілися ми тому, що нам захотілося зустрітися, поговорити по душах, поділитися потаємним. Ну й, звичайно, підбадьорити один одного в цей важкий і непередбачуваний час
Про що говорили? Передовсім – про політику, де сьогодні більше запитань, аніж відповідей. Не могли оминути тему пандемії коронавірусу, яка болить кожному. Адже тільки останніми місяцями передчасно обірвалося життя багатьох наших знайомих. Виявилося, що майже всі присутні на зустрічі вакциновані, а хто ще не встиг, це зробить у найближчому майбутньому. Добрим словом згадали покійних – в першу чергу, Володимира Мамітова.
Не обійшлося без розмов про роботу. Юрій Рибачок, який щойно повернувся із засідання міськвиконкому, поінформував про вимушене підвищення тарифів на послуги "Ковельводоканалу", який очолює. А ще бідкався, що почастішали прориви в мережах каналізації.
– А в чому причина? – поцікавився я.
–Мережі дуже "зношені", – сказав Юрій Іванович. – Згадайте, коли їх прокладали в Ковелі – в 60-70-их роках минулого століття. До того ж, закопували на велику глибину – 5-6 метрів. Коли десь прориває, мусимо добряче помучитися.
Василя Микулича цікавило, як взагалі справи на підприємстві? Юрій Рибачок охоче розповідає про зміни на краще, які сталися останнім часом. А зроблено й справді чимало, бо і керівник, і його команда постійно в пошуку. Як результат, оновлюється обладнання, в життя запроваджуються сучасні технології. І дуже важливо, що вода на Ковельщині – чи не найкращої якості не тільки на Волині, а й в Україні.
Торкнулися й проблем виживання місцевої преси. Всі зійшлися на тому, що і владі, і громадськості, і меценатам потрібно підтримати громадсько-політичну газету "Вісті Ковельщини". Юрій Рахлінський тут же зауважив, що ковельських журналістів без уваги не залишить і, як завжди, виділить кошти на передплату видання ветеранам війни і праці, малозабезпеченим громадянам. Його підтримав Геннадій Безека, який з власного досвіду знає ціну друкованого слова. Працюючи на різних посадах – і в службі пожежної охорони, і в системі побутового обслуговування населення, і заступником міського голови тощо, завжди відчував підтримку й допомогу журналістів, а особливо, коли відділ редакції очолював Гнат Петрович Ольхович. Добрі згадки про нього залишилися в усіх присутніх на зустрічі. Царство Небесне його світлій душі!
Позаяк Василь Микулич давненько відвідував господарство Юрія Рахлінського, то разом з усіма оглянув його з великим інтересом. А тут є на що подивитися. Скрізь – чистота, порядок. Вабить око озерне плесо, де привільно почуває себе водоплавне птаство. Є тут і риба. Довкола – насадження декоративних і плодових дерев та кущів. Тенісний корт вражає своїм європейським виглядом. Недарма ж він вабить любителів великого тенісу, які щороку проводять "у Рахлінського" змагання з великого тенісу.
А ще Юрій Миколайович надає спонсорську допомогу спортсменам, працівникам культури, письменникам, поетам, журналістам. Він дуже любить своє місто, в якому народився і в якому живе його сім'я та родина, хоче, щоб воно гарнішало і розбудовувалося. Подорожуючи світом (важко сказати, де не бував з дружиною і рідними), він на власні очі бачив, як живуть у цивілізованому світі люди та як повинні жити ми, українці. Щиро радіє, що ковельська влада разом із депутатським корпусом, нарешті, взялася за очищення Турії й водоймища, до чого він закликав на шпальтах "Вістей Ковельщини" роком раніше.
ххх
Ми прощалися, коли надворі вже сутеніло, адже дні тепер коротші, а вечори довгі. Думаю, всі залишилися задоволеними тим, що побачили і почули. З позитивними враженнями поїхав до Луцька Василь Микулич. Отримав заряд бадьорості і оптимізму Геннадій Безека. З палким бажанням працювати ще краще і більше на благо ковельчан прощався з нами Юрій Рибачок. Втішила зустріч і Юрія Рахлінського, який любить людей, а вони шанують його. Ну, а я вкотре переконався: живемо доти, доки зустрічаємося. Раджу і вам про це пам'ятати.
Микола ВЕЛЬМА.
Коли зустрічаються друзі…
Залишити коментар