Дід Потап: "Не потрібно лякати людей, але порох слід тримати сухим"
Наш гість – відомий провидець і віщун дід Потап.
l
– Пане Потапе, останнім часом тема №1 в Україні – можливий напад Росії. Про це майже щодня говорять політики, урядовці, журналісти. Враження таке, що російські танки ось-ось з'являться на Хрещатику. Загроза справді серйозна?
– Загроза війни завжди є. І, до речі, не тільки з північно-східним сусідом. Ворогів у нас вистачає по всьому периметру державного кордону. Зрештою, російсько-українська війна триває з 2014 року, коли Москва захопила Крим, підтримала бойовиків на Донбасі, де й зараз не вщухають бойові дії. Так що це ніяка не новина і не сенсація.
Сенсація в іншому – недооцінці нашої влади небезпеки з боку Росії. Згадаймо, як її представники зовсім нещодавно категорично заперечували агресивні наміри Кремля, називали вигадками повідомлення про збільшення чисельності ворожих військ.
Пройшло трохи часу, і влада дедалі голосніше почала говорити про можливу війну, змінивши свою позицію на 180 градусів. Тепер дехто вже називає конкретні дати нападу на Україну, лякаючи людей і викликаючи паніку серед частини населення.
– Але ж така небезпека справді існує!
– Вище я сказав, що загроза війни завжди є. Але давайте поговоримо на цю тему спокійніше і без надмірних емоцій. Чи потрібна Володимиру Путіну війна? Не впевнений в цьому. Він розуміє, що зайти в Україну зможе, а от як вийти без втрат – це питання.
По-перше, Збройні Сили України не ті, що були у 2014-2015 р. р. За всіх існуючих проблем вони боєздатні і мобільні. Досвід бойових дій на Сході багато чому навчив і командний склад армії, і воїнів-контрактників. По-друге, величезний потенціал є у добровольчих батальйонів, які нікуди не поділися, і зберігають порох сухим. Недаремно легендарний командуючий УДА (Українською Добровольчою Армією) Дмитро Ярош нещодавно свій блог в інтернеті назвав: "Ласкаво просимо в пекло!", адресуючи свої перестороги московським правителям. А те, що Ярош слів на вітер не кидає, добре знають в Кремлі.
По-третє, за роки війни у нас сформувався потужний волонтерський рух, роль якого у зміцненні обороноздатності держави неможливо переоцінити. Переконаний, що у випадку чогось і волонтери, і добробати діятимуть, як одне ціле. А ще ж є загони територіальної оборони.
По-четверте, на боці України – більшість країн Євросоюзу, а також США. Їх заяви на адресу Москви стали різкішими і войовничішими, ніж були раніше. Має своє значення і зброя, яку отримує наша країна, підтримка з боку НАТО, військово-морських і повітряних сил блоку. Про це вголос не говорять, але, думаю, що наші союзники свою справу роблять.
– То чому ж у ЗМІ, на різних телевізійних ток-шоу такі панічні настрої?
– Скажемо відверто: далеко не на всіх. Але деякі політики і журналісти підігрівають пристрасті, щоб підняти рейтинг своїх видань і телеканалів, відволікти увагу читачів і телеглядачів від проблем, що нагромадилися в державі – інфляція, корупція, некомпетентність чиновництва, провали в економіці і т. д.
Ось свіжий приклад. Як відомо, німецьке видання "Більд" нещодавно опублікувало велику статтю і навіть карту головних ударів Москви по Україні, включаючи Київ. Цікаво, хто їм дав таку карту із самого кабінету, як вони стверджують, Володимира Путіна? Мені це нагадує провокацію російського ФСБ, яка використовує всі можливі засоби випливу на світову громадськість, щоб її налякати воєнною потугою РФ, продемонструвати, хто господар на міжнародній арені.
Зрештою, що це за видання "Більд"? Типово бульварна, або "жовта" газета – таблоїд Німеччини, засновником якої був відомий медіамагнат Аксель Шпрінгер. "Більд" почав виходити у 1952 році, коли розпочалася "холодна війна", і виходить й досі. Має електронну версію. Читають таблоїд щоденно понад 12 мільйонів людей. Матеріали, світлини, які тут публікуються, не завжди відзначаються правдивістю й об'єктивністю. Для того, щоб вчасно друкувати спростування недостовірної інформації, господарі газети видають навіть спеціальний додаток, де пишуть про допущені помилки і неточності.
– А яка ситуація насправді, як Ви гадаєте?
– Путіну не потрібен зруйновані ані Київ, ані інші міста. Що він з ними робитиме, коли дві третини Росії практично нагадують руїну? Газове опалення відсутнє майже у половині населених пунктів, гарних доріг дуже мало, села і міста у віддалених регіонах нагадують фільми жахів. Досить подивитися в Ютубі документальні фільми чесних журналістів (наприклад, Варламова), послухати інтерв'ю популярного Дудя чи гостропубліцистичні виступи громадського діяча, письменника і журналіста Олександра Невзорова, щоб переконатися у цьому.
– То що потрібно Володимиру Путіну?
– Слухняна і покірна Україна, яка разом із упокореною Білоруссю стане перед ним на коліна. Для цього не обов'язково розв'язувати кровопролитну війну, де переможця не буде. Достатньо засобами "гібридної" війни підірвати довіру українців до президента, парламенту, уряду, змусити їх змінити зовнішньополітичну орієнтацію і привести до влади "своїх". На жаль, "своїх" в оточенні В. Зеленського більше, аніж достатньо. Чому – питання не до мене.
Не думаю, що путінці хочуть знищити українську економіку і фінансову систему, куди "влиті" величезні кошти російського бізнесу – як промислового, так і банківського. Та й наші олігархи залюбки співпрацюють з росіянами.
– То чого нам слід найбільше боятися?
– Можливих провокацій як з боку ФСБ, так і українських "кротів". Пам'ятаєте, як почалася війна нацистської Німеччини з Польщею? З операції "Гляйвіц", вину за яку німці поклали на поляків і почали наступ на сусідню країну. Звичайно, скоїти таку провокацію в сучасних умовах не так просто, але можливо – дурнів вистачає з одного і другого боку.
Є небезпека припинення газопостачання в Україну у розпал зимових холодів – чи то в результаті провокації, про яку я сказав вище, чи то з якоїсь іншої причини. Коли не дай, Боже, таке станеться, не будуть потрібні ані танки, ані авіація, ані ракети - влада підпише будь-який "акт капітуляції", який у свій час підписав В. Янукович. На жаль, київська влада до зими підготувалася дуже погано, а тому електроенергію змушені купувати в Білорусі.
– В чому Ви бачите порятунок?
– В опорі на власні сили. Маємо зміцнювати свою армію, підтримувати і розвивати оборонний комплекс, забезпечувати економічну, і фінансову стабільність в країні, давати рішучу відсіч спробам підірвати суспільство "зсередини" агентами Москви і так званою п'ятою колоною.
– А хіба Захід не допоможе?
– Найкраще на це запитання відповів президент США Джозеф Байден, який у телефонній розмові з Володимиром Зеленським заявив, що Вашингтон підтримує суверенітет і територіальну цілісність України, допомагатиме їй коштами і зброєю, але воювати американські вояки на нашій землі не збираються. Подібним чином міркують керівники країн НАТО, зокрема, Франції та Німеччини. Останні навіть відмовилися постачати зброю в Україну, боячись ускладнити стосунки з Москвою.
Лідерів західних держав можна зрозуміти, адже світом правлять не ідеї, а інтереси. В кожного із них – свої інтереси, а інтереси українського народу мають передусім відстоювати і захищати українські президент, парламент, уряд та всі інституції, які покликані це робити відповідно до діючої Конституції. І нашим урядовцям не потрібно скаржитися на західних партнерів, як це дехто робить, а виявляти ініціативу, діловитість, розуміння реалій життя у своїй діяльності. На жаль, таке розуміння на київському Олімпі мають далеко не всі, про що свідчать деякі події останніх днів, своєрідні "зашквари", яким кінця немає.
– Як поводитися нашим громадянам, яких постійно залякують політики майбутніми трагічними подіями?
– Перш за все, зберігати спокій. Паніка – це найгірше, що може бути у цей складний час. Ми повинні зрозуміти: ворог тільки й чекає тієї миті, коли людьми оволодіє страх і вони будуть готові до будь-яких радикальних дій. Не можна цього допустити!
Водночас ми не повинні втрачати пильність, розслаблятися і сподіватися, образно кажучи, манни небесної. Маємо подбати про власну безпеку самі, вміти аналізувати військово-політичну ситуацію, робити правильні висновки. Як мені здається, тут багато залежить від місцевої влади, її компетентності, вмілого управління органами територіальної оборони, що нині й робиться. Велике значення має тісна співпраця з осередками учасників бойових дій на Сході країни, ветеранами АТО/ООС, використання їх знань, досвіду, уміння у вихованні населення, особливо молоді. Всіляко слід розвивати і підтримувати волонтерський рух, активніше використовувати засоби масової інформації.
– Що ж, пане Потапе, дякую Вам за відверту розмову. Будемо сподіватися, що Ваші слова будуть почуті читачами газети і дещо заспокоять їх розтривожені душі.
– Цього хочу і я, а тому кажу: "Все буде Україна! З прийдешніми Новорічно-Різдвяними святами!".
Розмову вів
Михайло КУЗЬМУК.
Наш гість – відомий провидець і віщун дід Потап.
ххх
– Пане Потапе, останнім часом тема №1 в Україні – можливий напад Росії. Про це майже щодня говорять політики, урядовці, журналісти. Враження таке, що російські танки ось-ось з'являться на Хрещатику. Загроза справді серйозна?
– Загроза війни завжди є. І, до речі, не тільки з північно-східним сусідом. Ворогів у нас вистачає по всьому периметру державного кордону. Зрештою, російсько-українська війна триває з 2014 року, коли Москва захопила Крим, підтримала бойовиків на Донбасі, де й зараз не вщухають бойові дії. Так що це ніяка не новина і не сенсація.
Сенсація в іншому – недооцінці нашої влади небезпеки з боку Росії. Згадаймо, як її представники зовсім нещодавно категорично заперечували агресивні наміри Кремля, називали вигадками повідомлення про збільшення чисельності ворожих військ.
Пройшло трохи часу, і влада дедалі голосніше почала говорити про можливу війну, змінивши свою позицію на 180 градусів. Тепер дехто вже називає конкретні дати нападу на Україну, лякаючи людей і викликаючи паніку серед частини населення.
– Але ж така небезпека справді існує!
– Вище я сказав, що загроза війни завжди є. Але давайте поговоримо на цю тему спокійніше і без надмірних емоцій. Чи потрібна Володимиру Путіну війна? Не впевнений в цьому. Він розуміє, що зайти в Україну зможе, а от як вийти без втрат – це питання.
По-перше, Збройні Сили України не ті, що були у 2014-2015 р. р. За всіх існуючих проблем вони боєздатні і мобільні. Досвід бойових дій на Сході багато чому навчив і командний склад армії, і воїнів-контрактників. По-друге, величезний потенціал є у добровольчих батальйонів, які нікуди не поділися, і зберігають порох сухим. Недаремно легендарний командуючий УДА (Українською Добровольчою Армією) Дмитро Ярош нещодавно свій блог в інтернеті назвав: "Ласкаво просимо в пекло!", адресуючи свої перестороги московським правителям. А те, що Ярош слів на вітер не кидає, добре знають в Кремлі.
По-третє, за роки війни у нас сформувався потужний волонтерський рух, роль якого у зміцненні обороноздатності держави неможливо переоцінити. Переконаний, що у випадку чогось і волонтери, і добробати діятимуть, як одне ціле. А ще ж є загони територіальної оборони.
По-четверте, на боці України – більшість країн Євросоюзу, а також США. Їх заяви на адресу Москви стали різкішими і войовничішими, ніж були раніше. Має своє значення і зброя, яку отримує наша країна, підтримка з боку НАТО, військово-морських і повітряних сил блоку. Про це вголос не говорять, але, думаю, що наші союзники свою справу роблять.
– То чому ж у ЗМІ, на різних телевізійних ток-шоу такі панічні настрої?
– Скажемо відверто: далеко не на всіх. Але деякі політики і журналісти підігрівають пристрасті, щоб підняти рейтинг своїх видань і телеканалів, відволікти увагу читачів і телеглядачів від проблем, що нагромадилися в державі – інфляція, корупція, некомпетентність чиновництва, провали в економіці і т. д.
Ось свіжий приклад. Як відомо, німецьке видання "Більд" нещодавно опублікувало велику статтю і навіть карту головних ударів Москви по Україні, включаючи Київ. Цікаво, хто їм дав таку карту із самого кабінету, як вони стверджують, Володимира Путіна? Мені це нагадує провокацію російського ФСБ, яка використовує всі можливі засоби випливу на світову громадськість, щоб її налякати воєнною потугою РФ, продемонструвати, хто господар на міжнародній арені.
Зрештою, що це за видання "Більд"? Типово бульварна, або "жовта" газета – таблоїд Німеччини, засновником якої був відомий медіамагнат Аксель Шпрінгер. "Більд" почав виходити у 1952 році, коли розпочалася "холодна війна", і виходить й досі. Має електронну версію. Читають таблоїд щоденно понад 12 мільйонів людей. Матеріали, світлини, які тут публікуються, не завжди відзначаються правдивістю й об'єктивністю. Для того, щоб вчасно друкувати спростування недостовірної інформації, господарі газети видають навіть спеціальний додаток, де пишуть про допущені помилки і неточності.
– А яка ситуація насправді, як Ви гадаєте?
– Путіну не потрібен зруйновані ані Київ, ані інші міста. Що він з ними робитиме, коли дві третини Росії практично нагадують руїну? Газове опалення відсутнє майже у половині населених пунктів, гарних доріг дуже мало, села і міста у віддалених регіонах нагадують фільми жахів. Досить подивитися в Ютубі документальні фільми чесних журналістів (наприклад, Варламова), послухати інтерв'ю популярного Дудя чи гостропубліцистичні виступи громадського діяча, письменника і журналіста Олександра Невзорова, щоб переконатися у цьому.
– То що потрібно Володимиру Путіну?
– Слухняна і покірна Україна, яка разом із упокореною Білоруссю стане перед ним на коліна. Для цього не обов'язково розв'язувати кровопролитну війну, де переможця не буде. Достатньо засобами "гібридної" війни підірвати довіру українців до президента, парламенту, уряду, змусити їх змінити зовнішньополітичну орієнтацію і привести до влади "своїх". На жаль, "своїх" в оточенні В. Зеленського більше, аніж достатньо. Чому – питання не до мене.
Не думаю, що путінці хочуть знищити українську економіку і фінансову систему, куди "влиті" величезні кошти російського бізнесу – як промислового, так і банківського. Та й наші олігархи залюбки співпрацюють з росіянами.
– То чого нам слід найбільше боятися?
– Можливих провокацій як з боку ФСБ, так і українських "кротів". Пам'ятаєте, як почалася війна нацистської Німеччини з Польщею? З операції "Гляйвіц", вину за яку німці поклали на поляків і почали наступ на сусідню країну. Звичайно, скоїти таку провокацію в сучасних умовах не так просто, але можливо – дурнів вистачає з одного і другого боку.
Є небезпека припинення газопостачання в Україну у розпал зимових холодів – чи то в результаті провокації, про яку я сказав вище, чи то з якоїсь іншої причини. Коли не дай, Боже, таке станеться, не будуть потрібні ані танки, ані авіація, ані ракети - влада підпише будь-який "акт капітуляції", який у свій час підписав В. Янукович. На жаль, київська влада до зими підготувалася дуже погано, а тому електроенергію змушені купувати в Білорусі.
– В чому Ви бачите порятунок?
– В опорі на власні сили. Маємо зміцнювати свою армію, підтримувати і розвивати оборонний комплекс, забезпечувати економічну, і фінансову стабільність в країні, давати рішучу відсіч спробам підірвати суспільство "зсередини" агентами Москви і так званою п'ятою колоною.
– А хіба Захід не допоможе?
– Найкраще на це запитання відповів президент США Джозеф Байден, який у телефонній розмові з Володимиром Зеленським заявив, що Вашингтон підтримує суверенітет і територіальну цілісність України, допомагатиме їй коштами і зброєю, але воювати американські вояки на нашій землі не збираються. Подібним чином міркують керівники країн НАТО, зокрема, Франції та Німеччини. Останні навіть відмовилися постачати зброю в Україну, боячись ускладнити стосунки з Москвою.
Лідерів західних держав можна зрозуміти, адже світом правлять не ідеї, а інтереси. В кожного із них – свої інтереси, а інтереси українського народу мають передусім відстоювати і захищати українські президент, парламент, уряд та всі інституції, які покликані це робити відповідно до діючої Конституції. І нашим урядовцям не потрібно скаржитися на західних партнерів, як це дехто робить, а виявляти ініціативу, діловитість, розуміння реалій життя у своїй діяльності. На жаль, таке розуміння на київському Олімпі мають далеко не всі, про що свідчать деякі події останніх днів, своєрідні "зашквари", яким кінця немає.
– Як поводитися нашим громадянам, яких постійно залякують політики майбутніми трагічними подіями?
– Перш за все, зберігати спокій. Паніка – це найгірше, що може бути у цей складний час. Ми повинні зрозуміти: ворог тільки й чекає тієї миті, коли людьми оволодіє страх і вони будуть готові до будь-яких радикальних дій. Не можна цього допустити!
Водночас ми не повинні втрачати пильність, розслаблятися і сподіватися, образно кажучи, манни небесної. Маємо подбати про власну безпеку самі, вміти аналізувати військово-політичну ситуацію, робити правильні висновки. Як мені здається, тут багато залежить від місцевої влади, її компетентності, вмілого управління органами територіальної оборони, що нині й робиться. Велике значення має тісна співпраця з осередками учасників бойових дій на Сході країни, ветеранами АТО/ООС, використання їх знань, досвіду, уміння у вихованні населення, особливо молоді. Всіляко слід розвивати і підтримувати волонтерський рух, активніше використовувати засоби масової інформації.
– Що ж, пане Потапе, дякую Вам за відверту розмову. Будемо сподіватися, що Ваші слова будуть почуті читачами газети і дещо заспокоять їх розтривожені душі.
– Цього хочу і я, а тому кажу: "Все буде Україна! З прийдешніми Новорічно-Різдвяними святами!".
Розмову вів Михайло КУЗЬМУК.
Залишити коментар