Жінки в армії – справа "тонка"
Наказ Міністра оборони № 313 від 11.10.2021 р., який викликав стільки дискусій, спонукав мене взятися за перо.
Отже, шановний читачу, хочу поділитися з цього приводу думками, спостереженнями, враховуючи "бойовий" досвід щодо військової служби "амазонок", тобто жінок і дівчат.
Це було давно, ще при "совєтах". Після переводу по службі в іншу військову частину мене призначили на посаду старшини роти.
В моїх обов'язках згідно із статутом нічого не змінилося, адже я на попередньому місці служби займав таку ж посаду. Та в цій роті була одна особливість. Один із взводів був сформований з бійців особливого призначення –телефоністів, радіотелеграфістів, писарів служб, кухарів та інших спеціальностей, і ці посади займали дівчата. Їх у нас називали "амазонками". Проживали вони в окремому гуртожитку під назвою "Берізка". Ото в мене з ними було мороки…
Уявіть собі: приходжу на "підйом", стараюсь так делікатненько: "Червоноармієчки, ластівочки, підйомчик! Вставайте, будь ласка, пора Батьківщині послужити".
Заворушились, а одна гостренька на язичок: "А, може, в постельці послужимо? Як, товаришу старшина? Яка у вас думка?" І потягується, потягується, постогнуючи…
– Думка, – кажу, – яка у мене є, то вона при мені, а розпорядок порушувати не дозволено і не положено. А вона: "А коли положено порушувати згідно з розпорядком?".
На ранковому огляді – скарги, претензії щодо речового забезпечення. Бачите, їм видали ліфчики всі одного розміру, а об'єм у кожної різний.
"А ви, товаришу старшина, не вникаєте і взагалі мишей не ловите".
Завітав одного разу у "Берізку" начальник штабу полку. І треба ж було такому трапитись… Збіг обставин – начальник в гуртожитку, а у вікні дірка, розбита шиба. Ну, звісно: "Старшину ко мнє". Прибув, доповів. І він у присутності "амазонок" почав мене "виховувати", демонструючи свою турботу про підлеглих.
"Нема шиби – є протяг. А це не виключає хвороб. А їм ще доведеться колись народжувати, а ти не проявляєш турботи. Ти для них – як батько, як мама, і повинен дбати про всіх і про кожну окремо взяту".
Звичайно, влетіло й за ліфчики. А в армії виправдовуватись не прийнято і не положено. Там панує принцип: "Ти начальник – я дурень".
"Винуватий, – кажу, – виправлюсь. Буду дбати про всіх і про кожну окремо взяту".
І треба було мені таке ляпнути при всіх, але слово не горобець, а "язик твій – ворог твій".
І ось у банний день: "Товаришу старшина, а начальник штабу казав, що ви для нас і тато, і мама. А мама мені завше мила спинку, а ви обіцяли дбати про нас усіх. То як? А про кожну окремо взяту, то кого ви маєте на увазі?".
"Ну, – думаю, – аукнулось мені".
– Коли б ти, – кажу їй, – була одна, окремо взята, а то вас он скільки. Скільки-то потрібно часу, щоб усіх обслужити. А час у нас нормований. Це по-перше, а, по-друге, яку то треба мати мочалку, щоб з усіма впоратись? Так що вишукуйтеся в колону по одній замкнутим колом, і будете обслуговувати одна одну".
Це я вів мову про побутові справи, а є ще бойова підготовка.
На заняття з військової підготовки вправа виконується з трьох положень: стоячи, з коліна і лежачи. Так їм можна стріляти тільки стоячи і то більше очима, ніж автоматом.
По команді: "З коліна!" вони, мабуть, щоб мати рівновагу, стають на обидва коліна і стараються при цьому обома руками для кращої стійкості за землю ухопитися. А чим же тримати зброю?
По команді: "Лежачи, заряджай!". Лягають, мабуть, по інстинкту, на землю і в такий спосіб, що стріляти можна не по мішенях, які попереду на горизонті, а по повітряних цілях, які у небі.
У моїх спогадах йшла мова про недоліки в службі жінок, але є й позитивні моменти.
От, скажемо, на випадок бойових дій – особливо у ближньому рукопашному бою. Жоден супротивник, якщо він вихований і вважає себе справжнім чоловіком, не підніме рук на жінку. А якщо якийсь недотепа знайдеться і все-таки підніме руки, то у нього в той момент залишиться незахищеним… пах, і тоді його не врятує ніяка кольчуга, ніякий шолом. Опустить не тільки руки, а й голову в шоломі.
Можливо, враховуючи ці аргументи, і видали згаданий вище наказ?..
Віталій ЛИХОБИЦЬКИЙ.
Наказ Міністра оборони № 313 від 11.10.2021 р., який викликав стільки дискусій, спонукав мене взятися за перо.
Отже, шановний читачу, хочу поділитися з цього приводу думками, спостереженнями, враховуючи "бойовий" досвід щодо військової служби "амазонок", тобто жінок і дівчат.
Це було давно, ще при "совєтах". Після переводу по службі в іншу військову частину мене призначили на посаду старшини роти.
В моїх обов'язках згідно із статутом нічого не змінилося, адже я на попередньому місці служби займав таку ж посаду. Та в цій роті була одна особливість. Один із взводів був сформований з бійців особливого призначення –телефоністів, радіотелеграфістів, писарів служб, кухарів та інших спеціальностей, і ці посади займали дівчата. Їх у нас називали "амазонками". Проживали вони в окремому гуртожитку під назвою "Берізка". Ото в мене з ними було мороки…
Уявіть собі: приходжу на "підйом", стараюсь так делікатненько: "Червоноармієчки, ластівочки, підйомчик! Вставайте, будь ласка, пора Батьківщині послужити".
Заворушились, а одна гостренька на язичок: "А, може, в постельці послужимо? Як, товаришу старшина? Яка у вас думка?" І потягується, потягується, постогнуючи…
– Думка, – кажу, – яка у мене є, то вона при мені, а розпорядок порушувати не дозволено і не положено. А вона: "А коли положено порушувати згідно з розпорядком?".
На ранковому огляді – скарги, претензії щодо речового забезпечення. Бачите, їм видали ліфчики всі одного розміру, а об'єм у кожної різний.
"А ви, товаришу старшина, не вникаєте і взагалі мишей не ловите".
Завітав одного разу у "Берізку" начальник штабу полку. І треба ж було такому трапитись… Збіг обставин – начальник в гуртожитку, а у вікні дірка, розбита шиба. Ну, звісно: "Старшину ко мнє". Прибув, доповів. І він у присутності "амазонок" почав мене "виховувати", демонструючи свою турботу про підлеглих.
"Нема шиби – є протяг. А це не виключає хвороб. А їм ще доведеться колись народжувати, а ти не проявляєш турботи. Ти для них – як батько, як мама, і повинен дбати про всіх і про кожну окремо взяту".
Звичайно, влетіло й за ліфчики. А в армії виправдовуватись не прийнято і не положено. Там панує принцип: "Ти начальник – я дурень".
"Винуватий, – кажу, – виправлюсь. Буду дбати про всіх і про кожну окремо взяту".
І треба було мені таке ляпнути при всіх, але слово не горобець, а "язик твій – ворог твій".
І ось у банний день: "Товаришу старшина, а начальник штабу казав, що ви для нас і тато, і мама. А мама мені завше мила спинку, а ви обіцяли дбати про нас усіх. То як? А про кожну окремо взяту, то кого ви маєте на увазі?".
"Ну, – думаю, – аукнулось мені".
– Коли б ти, – кажу їй, – була одна, окремо взята, а то вас он скільки. Скільки-то потрібно часу, щоб усіх обслужити. А час у нас нормований. Це по-перше, а, по-друге, яку то треба мати мочалку, щоб з усіма впоратись? Так що вишукуйтеся в колону по одній замкнутим колом, і будете обслуговувати одна одну".
Це я вів мову про побутові справи, а є ще бойова підготовка.
На заняття з військової підготовки вправа виконується з трьох положень: стоячи, з коліна і лежачи. Так їм можна стріляти тільки стоячи і то більше очима, ніж автоматом.
По команді: "З коліна!" вони, мабуть, щоб мати рівновагу, стають на обидва коліна і стараються при цьому обома руками для кращої стійкості за землю ухопитися. А чим же тримати зброю?
По команді: "Лежачи, заряджай!". Лягають, мабуть, по інстинкту, на землю і в такий спосіб, що стріляти можна не по мішенях, які попереду на горизонті, а по повітряних цілях, які у небі.
У моїх спогадах йшла мова про недоліки в службі жінок, але є й позитивні моменти.
От, скажемо, на випадок бойових дій – особливо у ближньому рукопашному бою. Жоден супротивник, якщо він вихований і вважає себе справжнім чоловіком, не підніме рук на жінку. А якщо якийсь недотепа знайдеться і все-таки підніме руки, то у нього в той момент залишиться незахищеним… пах, і тоді його не врятує ніяка кольчуга, ніякий шолом. Опустить не тільки руки, а й голову в шоломі.
Можливо, враховуючи ці аргументи, і видали згаданий вище наказ?..
Віталій ЛИХОБИЦЬКИЙ.
Жінки в армії – справа "тонка"
Залишити коментар