Харківщина – земля українська
В одному з номерів "Вістей Ковельщини" наш громадський кореспондент Анатолій Семенюк повідомив, що отримав листа від мешканця Харкова, нашого земляка Романа Богдановича. Пан Роман повідомив, що ковельчанин удостоєний Грамоти редакції газети "Время" ("Час"), яка виходить російською і українською мовами, за участь у творчому конкурсі "День поезії –2021".
Окрім цього повідомлення, шанувальник творчості Анатолія Семенюка надіслав коротку розповідь про те, чому саме волинський поет став переможцем конкурсу, а також вирізку із газети "Волинь-нова" від 22 жовтня 2020 року під заголовком "Богдановичі боролися і борються з російським окупантом", а також декілька своїх поетичних рядків. Ось вони:
Заповіт
Як умру, то поховайте
Мене у могилі
Біля лісу шумливого
На Волині милій,
Де Тур'я й Прип'ять
У Дніпро несуть свої води,
Де славна УПА билась
за свободу.
Поховайте та вставайте,
Візьміть в руки зброю,
Щоби злая Московія
Захлинулась кров’ю.
Батьківська
хата
Біля річки на горбочку
Стояла хата між дубочків,
Де колись для нас
Поставив дід Влас.
l
У листі Роман Богданович зазначив:
"Доброго дня, шановний пане Анатолій!
В січні 2017 р. Ви надіслали мені свою книгу про Ковельщину. Я часто її переглядаю тому, що вона допомагає мені згадувати моє дитинство.
Народився я за два роки до початку Другої світової війни на хуторі біля Несухоїж. На Ковельщині я проживав до осені 1950 року: спочатку в селі Воля Ковельського району, а потім – в селі Любитів (був в дитячому будинку).
В жовтні 2018 року я приїздив на Волинь, і в Ковелі купив збірку Ваших поезій "На крилах вітру". Чудово оформлена книжка, а від поезій я в захваті.
Харківська газета "Время" до Всесвітнього дня поезії щорічно проводить конкурс поезій, в якому можуть брати участь її читачі. Я теж іноді надсилаю свої вірші. А в цьому році я надіслав і Ваш вірш "Пісня ветеранів".
Надсилаю Вам Грамоту за участь в Конкурсі та газету з віршами всіх учасників і публікацію з газети "Волинь" про мою родину.
Вітаю Вас з черговою річницею визволення України від німецьких загарбників, а також з Днем народження! Щиро зичу міцного здоров'я, довголіття та творчих успіхів.
Слава Україні! Героям слова!
До побачення!
м. Харків 05.11.21 р."
l
Цікаві дані про родину Богдановичів містяться у згадуваній вище статті з "Волинь-нова". Ось її зміст:
Богдановичі боролися
й борються з російським окупантом
Наш читач із Харківщини Роман Богданович з нагоди свята Покрови Божої Матері й Дня захисника України вирішив поділитися історією своєї родини Богдановичів, яка на території нашого краю брала участь у боротьбі за свободу й незалежність України в минулому столітті та не стоїть осторонь тепер:
"Мій дід, Влас Ісакович Богданович, мешкав на хуторі поблизу містечка Несухоїжі Волинської губернії (тепер Ковельський район). Він був справжнім господарником: трудився на землі спочатку разом з батьками, а потім із молодою дружиною Христиною. Ростили вони п'ятеро дітей: доньку Яринку та синів Степана, Данила, Василя і Григорія. Всі вони до 1941 року мали сім'ї та жили окремо.
Після нападу фашистської Німеччини на Радянський Союз наша родина опинилася на окупованій території. Разом з іншими хуторянами мої предки брали участь у створенні загону Української Повстанської Армії Тарасом Бульбою-Боровцем. З весни 1942-го бульбівці мешкали в хуторян, а потім з їхньою допомогою спорудили в лісі табір. Усі місцеві жителі під час окупації працювали й далі на своїй землі та постійно забезпечували повстанців харчами (також і після звільнення Волинської області від німецько-фашистських загарбників).
Навесні 1944 року мого батька і його братів мобілізували в Червону армію і зразу направили на передову, хоча вони були не навчені військовій справі й не мали обмундирування... В січні 1945-го на території Польщі мій батько та його брат Василь загинули, там їх і поховали у братській могилі. Двоє інших братів, Степан та Данило, повернулися додому влітку того ж року.
Уже в наш час один з онуків дядька Степана брав участь в антитерористичній операції проти російських загарбників... Пішов захищати Україну добровольцем!
Слава Україні! Героям Слава!"
l
Як бачимо, Роман Богданович – походить з родини українських патріотів, які мужньо боролися проти нацистських і радянських окупантів в роки Другої світової війни. Він гідно продовжує традиції старших поколінь Богдановичів, словом відстоює і захищає державну Незалежність України.
А про що ж вірш, за який Анатолій Семенюк удостоєний високої нагороди харківської газети? Називається він "Пісня ветеранів". Пропонуємо його вашій увазі:
Пісня ветеранів
Весни проходять. Літа минають.
Летять в далекий вирій журавлі,
Над рідним краєм пісні лунають,
Крокують ветерани по землі.
Приспів:
Ветерани, мої ветерани,
Ви в строю і ваш дух, наче птах,
Хоч ятрять уночі старі рани,
Серце кличе до нових звитяг.
Сікли морози. Гриміли грози.
Свинець впивався в груди
молоді…
І марш прощальний. І дрібні
сльози…
А скільки не вернулося тоді…
Приспів.
Ви хліб збирали. Ви будували,
І потом пахли тверді мозолі.
Як ви любили! Ви захищали
Життя і щастя на землі.
Приспів.
Приємно, що на Харківщині цінують поетичне слово, шанують тих, хто його творить. Інакше й бути не може, адже Україна – єдина, вона дорога й близька як слобожанам, так і волинянам. І в цьому – запорука нашої сили і незламності, які так потрібні сьогодні.
Михайло Кузьмук.
В одному з номерів "Вістей Ковельщини" наш громадський кореспондент Анатолій Семенюк повідомив, що отримав листа від мешканця Харкова, нашого земляка Романа Богдановича. Пан Роман повідомив, що ковельчанин удостоєний Грамоти редакції газети "Время" ("Час"), яка виходить російською і українською мовами, за участь у творчому конкурсі "День поезії –2021".
Окрім цього повідомлення, шанувальник творчості Анатолія Семенюка надіслав коротку розповідь про те, чому саме волинський поет став переможцем конкурсу, а також вирізку із газети "Волинь-нова" від 22 жовтня 2020 року під заголовком "Богдановичі боролися і борються з російським окупантом", а також декілька своїх поетичних рядків. Ось вони:
Заповіт
Як умру, то поховайте
Мене у могилі
Біля лісу шумливого
На Волині милій,
Де Тур'я й Прип'ять
У Дніпро несуть свої води,
Де славна УПА билась
за свободу.
Поховайте та вставайте,
Візьміть в руки зброю,
Щоби злая Московія
Захлинулась кров’ю.
Батьківська хата
Біля річки на горбочку
Стояла хата між дубочків,
Де колись для нас
Поставив дід Влас.
ххх
У листі Роман Богданович зазначив:
"Доброго дня, шановний пане Анатолій!
В січні 2017 р. Ви надіслали мені свою книгу про Ковельщину. Я часто її переглядаю тому, що вона допомагає мені згадувати моє дитинство.
Народився я за два роки до початку Другої світової війни на хуторі біля Несухоїж. На Ковельщині я проживав до осені 1950 року: спочатку в селі Воля Ковельського району, а потім – в селі Любитів (був в дитячому будинку).
В жовтні 2018 року я приїздив на Волинь, і в Ковелі купив збірку Ваших поезій "На крилах вітру". Чудово оформлена книжка, а від поезій я в захваті.
Харківська газета "Время" до Всесвітнього дня поезії щорічно проводить конкурс поезій, в якому можуть брати участь її читачі. Я теж іноді надсилаю свої вірші. А в цьому році я надіслав і Ваш вірш "Пісня ветеранів".
Надсилаю Вам Грамоту за участь в Конкурсі та газету з віршами всіх учасників і публікацію з газети "Волинь" про мою родину.
Вітаю Вас з черговою річницею визволення України від німецьких загарбників, а також з Днем народження! Щиро зичу міцного здоров'я, довголіття та творчих успіхів.
Слава Україні! Героям слова!
До побачення!
м. Харків 05.11.21 р."
ххх
Цікаві дані про родину Богдановичів містяться у згадуваній вище статті з "Волинь-нова". Ось її зміст:
Богдановичі боролися й борються з російським окупантом
Наш читач із Харківщини Роман Богданович з нагоди свята Покрови Божої Матері й Дня захисника України вирішив поділитися історією своєї родини Богдановичів, яка на території нашого краю брала участь у боротьбі за свободу й незалежність України в минулому столітті та не стоїть осторонь тепер:
"Мій дід, Влас Ісакович Богданович, мешкав на хуторі поблизу містечка Несухоїжі Волинської губернії (тепер Ковельський район). Він був справжнім господарником: трудився на землі спочатку разом з батьками, а потім із молодою дружиною Христиною. Ростили вони п'ятеро дітей: доньку Яринку та синів Степана, Данила, Василя і Григорія. Всі вони до 1941 року мали сім'ї та жили окремо.
Після нападу фашистської Німеччини на Радянський Союз наша родина опинилася на окупованій території. Разом з іншими хуторянами мої предки брали участь у створенні загону Української Повстанської Армії Тарасом Бульбою-Боровцем. З весни 1942-го бульбівці мешкали в хуторян, а потім з їхньою допомогою спорудили в лісі табір. Усі місцеві жителі під час окупації працювали й далі на своїй землі та постійно забезпечували повстанців харчами (також і після звільнення Волинської області від німецько-фашистських загарбників).
Навесні 1944 року мого батька і його братів мобілізували в Червону армію і зразу направили на передову, хоча вони були не навчені військовій справі й не мали обмундирування... В січні 1945-го на території Польщі мій батько та його брат Василь загинули, там їх і поховали у братській могилі. Двоє інших братів, Степан та Данило, повернулися додому влітку того ж року.
Уже в наш час один з онуків дядька Степана брав участь в антитерористичній операції проти російських загарбників... Пішов захищати Україну добровольцем!
Слава Україні! Героям Слава!"
ххх
Як бачимо, Роман Богданович – походить з родини українських патріотів, які мужньо боролися проти нацистських і радянських окупантів в роки Другої світової війни. Він гідно продовжує традиції старших поколінь Богдановичів, словом відстоює і захищає державну Незалежність України.
А про що ж вірш, за який Анатолій Семенюк удостоєний високої нагороди харківської газети? Називається він "Пісня ветеранів". Пропонуємо його вашій увазі:
Пісня ветеранів
Весни проходять. Літа минають.
Летять в далекий вирій журавлі,
Над рідним краєм пісні лунають,
Крокують ветерани по землі.
Приспів:
Ветерани, мої ветерани,
Ви в строю і ваш дух, наче птах,
Хоч ятрять уночі старі рани,
Серце кличе до нових звитяг.
Сікли морози. Гриміли грози.
Свинець впивався в груди молоді…
І марш прощальний. І дрібні сльози…
А скільки не вернулося тоді…
Приспів.
Ви хліб збирали. Ви будували,
І потом пахли тверді мозолі.
Як ви любили! Ви захищали
Життя і щастя на землі.
Приспів.
Приємно, що на Харківщині цінують поетичне слово, шанують тих, хто його творить. Інакше й бути не може, адже Україна – єдина, вона дорога й близька як слобожанам, так і волинянам. І в цьому – запорука нашої сили і незламності, які так потрібні сьогодні.
Михайло Кузьмук.
Залишити коментар