Маленьке життя вимірюється... великими грошима
Усім нам часто кажуть: «Матеріальні блага – другорядні речі в нашому житті». Одні вважають, що найбільше щастя – це здоров’я, інші – навпаки: мовляв, для здорового повноцінного існування… потрібен немалий грошовий еквівалент.
Думаю, багато з вас вже почули чи прочитали інформацію про нашу маленьку землячку — Улянку Гірук, життя якої вартує 2,3 млн. дол. США. Дівчинка – уродженка села Волі-Ковельської.
Лікарі ще в пів року поставили їй невтішний діагноз – спинально-м'язова атрофія. Це рідкісна генетична хвороба, яка без лікування забере в дитини можливість їсти, ковтати і навіть дихати.
Сидіти, ходити, рухатися для малечі вже тепер – справжнє випробування. А з часом м'язи взагалі можуть перестати слухатись…
Тож врятувати маленьке життя може лише укол, який вартує так багато. Зробити його потрібно найближчим часом – до двох років. Зараз Улянці — 1,8. Часу лишилось не так і багато.
Надія лише – на добрих і небайдужих людей, які допоможуть зібрати сімейству велику суму. До того ж, в родині Гіруків на Різдвяні свята сталася біда – трагічно загинув в ДТП, повертаючись на декілька днів в справах додому, глава сімейства – чоловік і тато Богдан.
Без того втомлена важкими буднями, дружина овдовіла, а маленька принцеса залишилась без батьківської підтримки, уваги та піклування.
Що робилось тоді в жіночій зболеній душі – не передати словами. Не стало того, хто завжди підставляв мужнє та сильне чоловіче плече, був надійним тилом у всьому, не давав у важкий час зневіритись, підбадьорюючи: «Кохана, все буде добре, ми це здолаємо».
Світ для Юлії став ще темнішим, де шукати підтримку і розраду – не знала.
Зараз дівчинка з мамою Юлею вже більше місяця знаходяться на лікуванні в Польщі. Улянка отримує препарати, які не дають змоги прогресувати цій злощасній хворобі далі, яка страшними пазурами схопила безневинне тіло янголятка.
«Коли брат з дружиною поїхали до Польщі на лікування, Богдан влаштувався там на роботу. Він зайвого не міг собі дозволити. Все відкладав на лікування та інші потреби своїх дорогих великих і маленьких дівчат – донечки й дружини», — розповідає про покійного брата Станіслав.
Наш співрозмовник також зазначає, що Богдан не хотів, аби ситуація розголошувалась поза родиною, тому розбирався з усіма справами та клопотами сам. Але коли трагічно загинув, в нас не було іншого виходу: ми просто були змушені звертатись за допомогою до усіх небайдужих.
А ще пан Станіслав додає, що не обійшлось і без всіляких прикрих історій в цій ситуації. Були й такі, що телефонували, мовляв, з банку, і просили не перераховувати людей кошти на допомогу. Бо це — шахраї. Тож всякі люди є, що і на чужому горі хочуть нажитись.
«Улянка – життєрадісна й весела дівчинка. Усміхається (крізь сльози), навіть коли їй боляче. Ми з шести місяців регулярно відвідуємо різні медичні установи. Один вигляд лікаря в білому халаті навіює на маленьку страх. До того ж, всі процедури теж фізично болючі.
Та в її милих оченятах я бачу лиш одне: «Мамусю, я все витерплю, лиш врятуй мене…», — із щемом в голосі, каже мама Юля про своє безцінне, найбільше щастя.
Інколи відволікатись від всього дівчаткові допомагають улюблені мультики «Маша та Ведмідь" і плюшевий зайчик Жужа.
16 січня Улянка отримала першу дозу препарату "Спінраза". На 25 число було заплановано похід до педіатра на огляд (буде видно, що скаже лікар, бо зараз малеча ще трішки не оговталась від вірусного захворювання, яке підірвало її, і без того, слабкий імунітет. А на 1 лютого планується введення другої дози препарату. Будемо надіятись, що піде все по плану.
«Фізично та морально мати може пережити багато чого, аби лиш не хворіла її дитина», — додає згодом Юлія Гірук.
Гарними словами відгукується жінка про масажиста Романа Онофрійчука з Ковеля, в якого дівчинка проходила лікувальну терапію. «Він навіть грошей з нас не брав», — зауважує мама Улянки.
Користуючись нагодою, пані Юлія щиро дякує усім добрим людям. Серед них – меценати, благодійники, і просто небайдужі знайомі та зовсім незнайомі, які фінансово долучаються (та ще долучаться) до мрії якнайшвидшого одужання маленької волиняночки.
Якби наша медицина була розвинена так, як, наприклад, в Італії, то там би такий укол малеча отримала б безкоштовно. Тоді б батькам не довелось їхати до сусідньої країни, а татові повертатись назад і…загинути.
Але, на жаль, так сталось. Можливо, татко Богдан віддав своє життя задля порятунку донечки... Тому вона неодмінно має видужати, вистояти в цьому запеклому двобої із хворобою.
А Юля тепер бореться за двох, бо вона для Улянки – і мама, і тато!
«Інколи, коли знову бере хвиля відчаю «в полон», — телефоную до рідних, спілкуюсь із тутешніми мамами, дітки яких аналогічно хворі.
Коли був ще живий Богдан, то ми з однією із таких сімей навіть зустрічались тут – поговорити було про що, адже в нас спільні проблеми, спільні інтереси та єдина мета!» — зізнається Юля нам на завершення короткої розмови.
Час від часу нас відволікає Улянка, щось балакаючи. Чути, як дівчинка весело сміється і бавиться поруч із найріднішою в світі людиною.
Маленьке янголятко, якнайшвидше одужуй! Ми тобі гуртом в цьому допоможемо! І нехай мама побачить твої перші кроки, почує ще багато щасливого щебету і нехай плаче лише від щастя...
Оксана МОРОЗ.
НА ЗНІМКУ: маленька Улянка Гірук – героїня нашої розповіді.
Фото з домашнього архіву.
Усім нам часто кажуть: «Матеріальні блага – другорядні речі в нашому житті». Одні вважають, що найбільше щастя – це здоров’я, інші – навпаки: мовляв, для здорового повноцінного існування… потрібен немалий грошовий еквівалент.
Думаю, багато з вас вже почули чи прочитали інформацію про нашу маленьку землячку — Улянку Гірук, життя якої вартує 2,3 млн. дол. США. Дівчинка – уродженка села Волі-Ковельської.
Лікарі ще в пів року поставили їй невтішний діагноз – спинально-м'язова атрофія. Це рідкісна генетична хвороба, яка без лікування забере в дитини можливість їсти, ковтати і навіть дихати.
Сидіти, ходити, рухатися для малечі вже тепер – справжнє випробування. А з часом м'язи взагалі можуть перестати слухатись…
Тож врятувати маленьке життя може лише укол, який вартує так багато. Зробити його потрібно найближчим часом – до двох років. Зараз Улянці — 1,8. Часу лишилось не так і багато.
Надія лише – на добрих і небайдужих людей, які допоможуть зібрати сімейству велику суму. До того ж, в родині Гіруків на Різдвяні свята сталася біда – трагічно загинув в ДТП, повертаючись на декілька днів в справах додому, глава сімейства – чоловік і тато Богдан.
Без того втомлена важкими буднями, дружина овдовіла, а маленька принцеса залишилась без батьківської підтримки, уваги та піклування.
Що робилось тоді в жіночій зболеній душі – не передати словами. Не стало того, хто завжди підставляв мужнє та сильне чоловіче плече, був надійним тилом у всьому, не давав у важкий час зневіритись, підбадьорюючи: «Кохана, все буде добре, ми це здолаємо».
Світ для Юлії став ще темнішим, де шукати підтримку і розраду – не знала.
Зараз дівчинка з мамою Юлею вже більше місяця знаходяться на лікуванні в Польщі. Улянка отримує препарати, які не дають змоги прогресувати цій злощасній хворобі далі, яка страшними пазурами схопила безневинне тіло янголятка.
«Коли брат з дружиною поїхали до Польщі на лікування, Богдан влаштувався там на роботу. Він зайвого не міг собі дозволити. Все відкладав на лікування та інші потреби своїх дорогих великих і маленьких дівчат – донечки й дружини», — розповідає про покійного брата Станіслав.
Наш співрозмовник також зазначає, що Богдан не хотів, аби ситуація розголошувалась поза родиною, тому розбирався з усіма справами та клопотами сам. Але коли трагічно загинув, в нас не було іншого виходу: ми просто були змушені звертатись за допомогою до усіх небайдужих.
А ще пан Станіслав додає, що не обійшлось і без всіляких прикрих історій в цій ситуації. Були й такі, що телефонували, мовляв, з банку, і просили не перераховувати людей кошти на допомогу. Бо це — шахраї. Тож всякі люди є, що і на чужому горі хочуть нажитись.
«Улянка – життєрадісна й весела дівчинка. Усміхається (крізь сльози), навіть коли їй боляче. Ми з шести місяців регулярно відвідуємо різні медичні установи. Один вигляд лікаря в білому халаті навіює на маленьку страх. До того ж, всі процедури теж фізично болючі.
Та в її милих оченятах я бачу лиш одне: «Мамусю, я все витерплю, лиш врятуй мене…», — із щемом в голосі, каже мама Юля про своє безцінне, найбільше щастя.
Інколи відволікатись від всього дівчаткові допомагають улюблені мультики «Маша та Ведмідь" і плюшевий зайчик Жужа.
16 січня Улянка отримала першу дозу препарату "Спінраза". На 25 число було заплановано похід до педіатра на огляд (буде видно, що скаже лікар, бо зараз малеча ще трішки не оговталась від вірусного захворювання, яке підірвало її, і без того, слабкий імунітет. А на 1 лютого планується введення другої дози препарату. Будемо надіятись, що піде все по плану.
«Фізично та морально мати може пережити багато чого, аби лиш не хворіла її дитина», — додає згодом Юлія Гірук.
Гарними словами відгукується жінка про масажиста Романа Онофрійчука з Ковеля, в якого дівчинка проходила лікувальну терапію. «Він навіть грошей з нас не брав», — зауважує мама Улянки.
Користуючись нагодою, пані Юлія щиро дякує усім добрим людям. Серед них – меценати, благодійники, і просто небайдужі знайомі та зовсім незнайомі, які фінансово долучаються (та ще долучаться) до мрії якнайшвидшого одужання маленької волиняночки.
Якби наша медицина була розвинена так, як, наприклад, в Італії, то там би такий укол малеча отримала б безкоштовно. Тоді б батькам не довелось їхати до сусідньої країни, а татові повертатись назад і…загинути.
Але, на жаль, так сталось. Можливо, татко Богдан віддав своє життя задля порятунку донечки... Тому вона неодмінно має видужати, вистояти в цьому запеклому двобої із хворобою.
А Юля тепер бореться за двох, бо вона для Улянки – і мама, і тато!
«Інколи, коли знову бере хвиля відчаю «в полон», — телефоную до рідних, спілкуюсь із тутешніми мамами, дітки яких аналогічно хворі.
Коли був ще живий Богдан, то ми з однією із таких сімей навіть зустрічались тут – поговорити було про що, адже в нас спільні проблеми, спільні інтереси та єдина мета!» — зізнається Юля нам на завершення короткої розмови.
Час від часу нас відволікає Улянка, щось балакаючи. Чути, як дівчинка весело сміється і бавиться поруч із найріднішою в світі людиною.
Маленьке янголятко, якнайшвидше одужуй! Ми тобі гуртом в цьому допоможемо! І нехай мама побачить твої перші кроки, почує ще багато щасливого щебету і нехай плаче лише від щастя...
Оксана МОРОЗ.
НА ЗНІМКУ: маленька Улянка Гірук – героїня нашої розповіді.
Фото з домашнього архіву.
Маленьке життя вимірюється... великими грошима
Залишити коментар