Повідомлення в номер / Тернистий шлях до волі

Напередодні відзначення Дня Соборності  України  з  ініціативи Ковельського історичного музею  та за сприяння  Волинського краєзнавчого музею у виставковій залі (Незалежності, 89) відкрито тематичну виставку «Українська революція  1917-1921: регіональний вимір», присвячену Українській революції 1917-1921 р. р., зокрема перебігу подій і національно-визвольних змагань у різних регіонах України.

Це — проєкт Українського інституту національної пам’яті спільно з партнерами з Інституту історії України Національної академії наук та Державної архівної служби.

Мовою світлин і документів відтворено період п’ятирічної боротьби українського народу за встановлення державної незалежності, початком якого було створення Української Центральної Ради у березні 1917 р.  – органу, який вважався своєрідним парламентом майбутньої Української народної республіки. Але через низку чинників, зокрема, небажання держав-переможниць у Першій світовій війні бачити Україну самостійною та через проблеми внутрішнього характеру, Українська революція закінчилася насильницьким встановленням більшовицької влади у 1921 році.

Виставка складається з 15-ти тематичних банерів, кожен з яких присвячений окремому регіону  або ареалу поширення українського національного руху. Зокрема, тут представлені: Київщина, наша Волинь, Поділля, Слобожанщина, Галичина, Крим тощо. Отож, автори проєкту дають зрозуміти і переконливо демонструють, що революційні події сторічної давності мали загальнонаціональний характер.

По всій Україні – на Сході і Заході, Півночі та Півдні відбулося національне пробудження, розпочалися державотворчі процеси.

Волинь увійшла в революцію, розділеною фронтом Першої світової війни. Кілька західних повітів, з-поміж яких і Ковельський, були зайняті німецькими і австро-угорськими військами. Лінія протистояння проходила по річці Стохід і протрималася тут більше року. 

В роки австро-німецької окупації на Волині було створено окрему територіально-адміністративну одиницю, так званий Волинський округ з центром у місті Володимирі. В окрузі діяло 3 стрілецькі комісаріати для вербування добровольців у легіони українських січових стрільців, які воювали у складі австрійської армії. Вони взялися за організацію освіти, відкриття шкіл і читалень. 

На основі Берестейського миру ( 3 березня 1918 р.), під час якого Україна виступила як незалежна держава і який передбачав значні територіальні поступки Німеччині та її союзникам і визнання Росією незалежності України, на Волинь прийшли німецькі війська, які перебували тут до грудня 1918 року, доки гетьманат, очолюваний Скоропадським,  не замінила Директорія Симона Петлюри.

11 листопада 1918 р. уряд Німеччини визнав поразку у світовій війні. 13 листопада Радянська Росія анулювала Брестський мирний договір.

І в ніч на 14 листопада 1918 р. була створена Директорія УНР на чолі з Володимиром Винниченком. Збройні сили очолив Симон Петлюра.

Наш регіон зробив вагомий внесок у розвиток Української революції. На музейних банерах відтворено хронологію і перебіг історичних подій,  складний шлях українського державотворення початку XX століття. Активісти національно-визвольного руху створили Волинську українську раду. На чолі її став Самійло Підгірський – організатор громадсько-політичного і культурного життя Ковельщини, голова “Просвіти”, адвокат, журналіст, редактор першої української газети на Волині – «Громадянин». 

Ковельчанин Самійло Підгірський (1888-1945) був членом УЦР у 1917 році, депутатом Польського Сейму від української репрезентації, другом і родичем ідеолога українського націоналізму Дмитра Донцова (дружина Донцова - Марія Донцова і дружина Підгірського    Леся Підгірська були сестрами), знав Михайла Грушевського, Євгена Коновальця, родину Косачів. Дружина Самійла Підгірського – Леся Підгірська очолювала у Ковелі громадську організацію «Союзу  Українок».  Ковельчанин, який відмовився від еміграції, після чого був вбитий радянською владою  (в 1944 році, не витримавши катувань енкаведистів, помер у Київській в’язниці).

Відомим представником національно-визвольного руху на той час був наш земляк, уродженець села Затурці, громадсько-політичний діяч, історик, дипломат В’ячеслав Липинський (1882-1931). 

Будучи польським шляхтичем з іменем Вацлав, він вважав себе українцем і просив, щоб його називали українською В’ячеславом, а не Вацлавом. Був у приязних стосунках з професором Краківського університету Богданом Лепким, листувався з видатними сучасниками Борисом Грінченком, Михайлом Грушевським, Іваном Франком, Сергієм Єфремовим, палко відстоюючи право українського народу на свою незалежність.

 Можна довідатися і про синьожупанну дивізію Армії УНР, сформовану поблизу Ковеля, яка складалася із військовополонених українців, вояків колишньої Російської армії. Основою дивізії стали створені в лютому 1918 року в таборах Раштат, Вецляр та Зальцведель кадри двох піхотних полків, формування яких завершено в березні 1918 року в районі Ковеля.

Отож, у роки Української революції  місцем формуванням синьожупанної дивізії було вибране місто Ковель, куди 17 лютого 1918 р. виїхали перші добровольці. Однак  розташувати багатотисячну формацію в прифронтовому Ковелі виявилось непросто. У місті знаходились штаби різних військових з’єднань, офіси організацій, що обслуговували фронт та залізницю. В районі   ”Горки” діяв аеродром. 

Ситуація змінилася після підписання Брестського миру. На залишеній німецькими військами інфраструктурі в   Голобах неподалік від Ковеля  формування синьожупанної дивізії набрало повного розмаху. Хоча дивізія розташовувалася в   Голобах, частина керівництва синьожупанників разом зі службами забезпечення залишалися у Ковелі.

В експозиції представлені фото синьожупанників біля ковельського залізничного вокзалу навесні 1918 року, а також на вул. Холмській ( нині Левицького). Також можна побачити копії документів УНР і видання Сергія Лиса.  Крізь призму світлин і документів можемо простежити історичний вклад Волині у розвиток Української армії.

У 1921 році, після кількох воєн радянської Росії з УНР, майже вся територія України опинилася під контролем окупанта. Ризький мир, підписаний у березні того ж року між радянськими урядами Росії й України та Польщею, фактично звів нанівець самостійницькі плани УНР і ЗУНР. 

Ще раніше, у 1918 році Румунія окупувала Буковину, 1919 року до Чехословаччини відійшло Закарпаття. Долю Східної Галичини було вирішено 1923 року на Паризькій конференції –  її приєднано до Польщі. За Ризькою угодою 1921 року,  Волинь була розділена між двома державами – Польщею і Радянською Росією.

Попри те, що до середини 1920-х років усі землі сучасної України опинилися під владою чотирьох великих держав, питання єдності української нації вже ніколи не ставилося під сумнів. Саме під час Української революції була проголошена незалежність України і продемонстрована можливість об’єднання територій в єдину суверенну державу.

Мирослава Мороз, головний зберігач фондів Ковельського

 історичного музею.                

Напередодні відзначення Дня Соборності  України  з  ініціативи Ковельського історичного музею  та за сприяння  Волинського краєзнавчого музею у виставковій залі (Незалежності, 89) відкрито тематичну виставку «Українська революція  1917-1921: регіональний вимір», присвячену Українській революції 1917-1921 р. р., зокрема перебігу подій і національно-визвольних змагань у різних регіонах України.

Це — проєкт Українського інституту національної пам’яті спільно з партнерами з Інституту історії України Національної академії наук та Державної архівної служби.

Мовою світлин і документів відтворено період п’ятирічної боротьби українського народу за встановлення державної незалежності, початком якого було створення Української Центральної Ради у березні 1917 р.  – органу, який вважався своєрідним парламентом майбутньої Української народної республіки. Але через низку чинників, зокрема, небажання держав-переможниць у Першій світовій війні бачити Україну самостійною та через проблеми внутрішнього характеру, Українська революція закінчилася насильницьким встановленням більшовицької влади у 1921 році.

Виставка складається з 15-ти тематичних банерів, кожен з яких присвячений окремому регіону  або ареалу поширення українського національного руху. Зокрема, тут представлені: Київщина, наша Волинь, Поділля, Слобожанщина, Галичина, Крим тощо. Отож, автори проєкту дають зрозуміти і переконливо демонструють, що революційні події сторічної давності мали загальнонаціональний характер.

По всій Україні – на Сході і Заході, Півночі та Півдні відбулося національне пробудження, розпочалися державотворчі процеси.

Волинь увійшла в революцію, розділеною фронтом Першої світової війни. Кілька західних повітів, з-поміж яких і Ковельський, були зайняті німецькими і австро-угорськими військами. Лінія протистояння проходила по річці Стохід і протрималася тут більше року. 

В роки австро-німецької окупації на Волині було створено окрему територіально-адміністративну одиницю, так званий Волинський округ з центром у місті Володимирі. В окрузі діяло 3 стрілецькі комісаріати для вербування добровольців у легіони українських січових стрільців, які воювали у складі австрійської армії. Вони взялися за організацію освіти, відкриття шкіл і читалень. 

На основі Берестейського миру ( 3 березня 1918 р.), під час якого Україна виступила як незалежна держава і який передбачав значні територіальні поступки Німеччині та її союзникам і визнання Росією незалежності України, на Волинь прийшли німецькі війська, які перебували тут до грудня 1918 року, доки гетьманат, очолюваний Скоропадським,  не замінила Директорія Симона Петлюри.

11 листопада 1918 р. уряд Німеччини визнав поразку у світовій війні. 13 листопада Радянська Росія анулювала Брестський мирний договір.

І в ніч на 14 листопада 1918 р. була створена Директорія УНР на чолі з Володимиром Винниченком. Збройні сили очолив Симон Петлюра.

Наш регіон зробив вагомий внесок у розвиток Української революції. На музейних банерах відтворено хронологію і перебіг історичних подій,  складний шлях українського державотворення початку XX століття. Активісти національно-визвольного руху створили Волинську українську раду. На чолі її став Самійло Підгірський – організатор громадсько-політичного і культурного життя Ковельщини, голова “Просвіти”, адвокат, журналіст, редактор першої української газети на Волині – «Громадянин». 

Ковельчанин Самійло Підгірський (1888-1945) був членом УЦР у 1917 році, депутатом Польського Сейму від української репрезентації, другом і родичем ідеолога українського націоналізму Дмитра Донцова (дружина Донцова - Марія Донцова і дружина Підгірського    Леся Підгірська були сестрами), знав Михайла Грушевського, Євгена Коновальця, родину Косачів. Дружина Самійла Підгірського – Леся Підгірська очолювала у Ковелі громадську організацію «Союзу  Українок».  Ковельчанин, який відмовився від еміграції, після чого був вбитий радянською владою  (в 1944 році, не витримавши катувань енкаведистів, помер у Київській в’язниці).

Відомим представником національно-визвольного руху на той час був наш земляк, уродженець села Затурці, громадсько-політичний діяч, історик, дипломат В’ячеслав Липинський (1882-1931). 

Будучи польським шляхтичем з іменем Вацлав, він вважав себе українцем і просив, щоб його називали українською В’ячеславом, а не Вацлавом. Був у приязних стосунках з професором Краківського університету Богданом Лепким, листувався з видатними сучасниками Борисом Грінченком, Михайлом Грушевським, Іваном Франком, Сергієм Єфремовим, палко відстоюючи право українського народу на свою незалежність.

 Можна довідатися і про синьожупанну дивізію Армії УНР, сформовану поблизу Ковеля, яка складалася із військовополонених українців, вояків колишньої Російської армії. Основою дивізії стали створені в лютому 1918 року в таборах Раштат, Вецляр та Зальцведель кадри двох піхотних полків, формування яких завершено в березні 1918 року в районі Ковеля.

Отож, у роки Української революції  місцем формуванням синьожупанної дивізії було вибране місто Ковель, куди 17 лютого 1918 р. виїхали перші добровольці. Однак  розташувати багатотисячну формацію в прифронтовому Ковелі виявилось непросто. У місті знаходились штаби різних військових з’єднань, офіси організацій, що обслуговували фронт та залізницю. В районі   ”Горки” діяв аеродром. 

Ситуація змінилася після підписання Брестського миру. На залишеній німецькими військами інфраструктурі в   Голобах неподалік від Ковеля  формування синьожупанної дивізії набрало повного розмаху. Хоча дивізія розташовувалася в   Голобах, частина керівництва синьожупанників разом зі службами забезпечення залишалися у Ковелі.

В експозиції представлені фото синьожупанників біля ковельського залізничного вокзалу навесні 1918 року, а також на вул. Холмській ( нині Левицького). Також можна побачити копії документів УНР і видання Сергія Лиса.  Крізь призму світлин і документів можемо простежити історичний вклад Волині у розвиток Української армії.

У 1921 році, після кількох воєн радянської Росії з УНР, майже вся територія України опинилася під контролем окупанта. Ризький мир, підписаний у березні того ж року між радянськими урядами Росії й України та Польщею, фактично звів нанівець самостійницькі плани УНР і ЗУНР. 

Ще раніше, у 1918 році Румунія окупувала Буковину, 1919 року до Чехословаччини відійшло Закарпаття. Долю Східної Галичини було вирішено 1923 року на Паризькій конференції –  її приєднано до Польщі. За Ризькою угодою 1921 року,  Волинь була розділена між двома державами – Польщею і Радянською Росією.

Попри те, що до середини 1920-х років усі землі сучасної України опинилися під владою чотирьох великих держав, питання єдності української нації вже ніколи не ставилося під сумнів. Саме під час Української революції була проголошена незалежність України і продемонстрована можливість об’єднання територій в єдину суверенну державу.

Мирослава Мороз, головний зберігач фондів Ковельського  історичного музею.