Повідомлення в номер / Чи можливі “чорні” трансплантації

Досі популярним залишається міф про «чорні трансплантації»: ніби пацієнтів лікарень навмисно «розбирають» на органи. Через подібні упередження у багатьох людей виникають побоювання, що таке може трапитись із їхніми близькими. Однак ситуація насправді зовсім інша.

Давайте спершу розберемося, що таке трансплантація. Українське законодавство дає таке визначення: трансплантація — спеціальний метод лікування, що полягає в пересадці анатомічного матеріалу людини від донора реципієнту й спрямований на відновлення здоров’я людини. Донорство може бути як прижиттєвим (наприклад, член родини віддає родичеві нирку або частину печінки), так і посмертним (коли анатомічні матеріали забирають у померлої людини). Найбільше лякаються саме посмертного донорства. 

Таємно забрати органи просто неможливо. По-перше, в Україні діє презумпція незгоди, тому неможливо вилучити органи в уже померлої людини без підписаної нею прижиттєвої згоди або ж згоди її родичів. 

По-друге, якщо згода є, органи можуть взяти лише тоді, коли у людини констатована смерть мозку або ж біологічна смерть (зупинка дихання, серцебиття).  Для фіксування смерті мозку збирається спеціальний консиліум лікарів (іноді із залученням судмедексперта), члени якого вивчають історію хвороби пацієнта та встановлюють відсутність мозкової активності. І лише після цього лікарі можуть запропонувати родичам підписати згоду на донорство.

Забір органів проводиться в стерильних умовах операційної, тому і мови не може йти про якісь підпільні процедури. Операцію фізично не вийде провести обмеженим колом лікарів. Адже, такі операції можуть проводити лише спеціально навчені висококваліфіковані трансплантологи. Крім власне спеціалізованих хірургів, до операції долучені терапевти, кардіологи, нефрологи, медичні сестри та санітарки, лікарі-лаборанти, трансплант-координатори, які займаються документацією. Якщо трансплантація проводиться в іншій лікарні, а тим більше в іншому регіоні, то до транспортування матеріалів долучені водії авто, екіпажі гелікоптерів Національної поліції або рятувальників. Протягом усього шляху здійснюється супровід Патрульною службою.  

Також не варто забувати, що не кожен орган може підійти для пересадки будь-якому реципієнту. В Україні діє Єдина державна інформаційна система трансплантації (ЄДІСТ), в яку заносяться дані про потенційних донорів та реципієнтів. Ця система зіставляє наявну інформацію та у разі максимального збігу показників автоматично підбирає пару «донор-реципієнт». ЄДІСТ має обмежений доступ, що створює додатковий захист від незаконного втручання в її роботу. Ведення лікарем пацієнта, який отримав донорські органи, відбувається на постійній основі довічно, щоб не допустити відторгнення імунною системою пересаджених органів. 

Якщо підсумувати, то стає очевидним, що провести трансплантацію таємно неможливо. Увесь процес відбувається прозоро, із залученням великої кількості людей і лише за згодою. 

Пресслужба Міністерства охорони здоров'я України.

Досі популярним залишається міф про «чорні трансплантації»: ніби пацієнтів лікарень навмисно «розбирають» на органи. Через подібні упередження у багатьох людей виникають побоювання, що таке може трапитись із їхніми близькими. Однак ситуація насправді зовсім інша.

Давайте спершу розберемося, що таке трансплантація. Українське законодавство дає таке визначення: трансплантація — спеціальний метод лікування, що полягає в пересадці анатомічного матеріалу людини від донора реципієнту й спрямований на відновлення здоров’я людини. Донорство може бути як прижиттєвим (наприклад, член родини віддає родичеві нирку або частину печінки), так і посмертним (коли анатомічні матеріали забирають у померлої людини). Найбільше лякаються саме посмертного донорства. 

Таємно забрати органи просто неможливо. По-перше, в Україні діє презумпція незгоди, тому неможливо вилучити органи в уже померлої людини без підписаної нею прижиттєвої згоди або ж згоди її родичів. 

По-друге, якщо згода є, органи можуть взяти лише тоді, коли у людини констатована смерть мозку або ж біологічна смерть (зупинка дихання, серцебиття).  Для фіксування смерті мозку збирається спеціальний консиліум лікарів (іноді із залученням судмедексперта), члени якого вивчають історію хвороби пацієнта та встановлюють відсутність мозкової активності. І лише після цього лікарі можуть запропонувати родичам підписати згоду на донорство.

Забір органів проводиться в стерильних умовах операційної, тому і мови не може йти про якісь підпільні процедури. Операцію фізично не вийде провести обмеженим колом лікарів. Адже, такі операції можуть проводити лише спеціально навчені висококваліфіковані трансплантологи. Крім власне спеціалізованих хірургів, до операції долучені терапевти, кардіологи, нефрологи, медичні сестри та санітарки, лікарі-лаборанти, трансплант-координатори, які займаються документацією. Якщо трансплантація проводиться в іншій лікарні, а тим більше в іншому регіоні, то до транспортування матеріалів долучені водії авто, екіпажі гелікоптерів Національної поліції або рятувальників. Протягом усього шляху здійснюється супровід Патрульною службою.  

Також не варто забувати, що не кожен орган може підійти для пересадки будь-якому реципієнту. В Україні діє Єдина державна інформаційна система трансплантації (ЄДІСТ), в яку заносяться дані про потенційних донорів та реципієнтів. Ця система зіставляє наявну інформацію та у разі максимального збігу показників автоматично підбирає пару «донор-реципієнт». ЄДІСТ має обмежений доступ, що створює додатковий захист від незаконного втручання в її роботу. Ведення лікарем пацієнта, який отримав донорські органи, відбувається на постійній основі довічно, щоб не допустити відторгнення імунною системою пересаджених органів. 

Якщо підсумувати, то стає очевидним, що провести трансплантацію таємно неможливо. Увесь процес відбувається прозоро, із залученням великої кількості людей і лише за згодою.