Муза кличе до бою!
Здавалося б, парадоксальна річ: чим важче доводиться українцям, тим сильнішим є їх потяг до пісні, поезії, жарту. Відчувається це й сьогодні, коли московія та її біснуватий бункерний диктатор розв'язали криваву війну проти вільної, демократичної, європейської держави України. Протиставивши себе світу, москалі нищать наших людей, руйнують міста і села, плюндрують родючі поля і квітучі сади, які з нетерпінням чекають тихої весняної пори.
В цих екстремальних умовах, коли кожен день і кожна мить приносять нам трагічні повідомлення про вбивства, руйнування, обстріли, новими барвами заграла палітра творчого життя наших земляків. Щоденно до редакції приносять або надсилають свої поетичні твори люди, котрим не байдужа доля рідної матері-Вітчизни і котрі швидше хочуть перемогти зухвалого ворога.
Характерно, що пишуть навіть ті, хто до цього не був особливо активним в царині красного письменства, але кому дуже хочеться нині внести і свою дещицю у загальну справу, адже, як відомо, Слово – це теж могутня зброя. Дописують і давні творці поетичних рядків, добре знайомі читачам газети. Сьогодні хочемо надати їм місце на шпальтах видання і подякувати за вірність "Вістям Ковельщини".
Дощ плаче
Дощ плаче у веснянім небі:
На нас напали вороги.
Ми маєм мир завжди
в потребі,
Хай щастям квітують береги.
Біжать під мирним небом
ріки
Весняної цілющої води.
Ми між народами великі,
Бо щирі й дружні ми завжди.
Руського міра злі лиходії
Невинну проливають кров
Ви – правди й радості злодії,
Горить в огні ваша "любов".
Суне московська знов навала.
Навіщо сієш смерть, солдат?
Неправда правду не здолала,
А ти є окупант і гад!
Вам Україну не здолати,
Ми є нескорений нарід.
Ревуть у Києві гармати,
Вставай на битву, наш рід!
Ми є незламні, бо єдині,
І проженем бандитів із землі.
А в нашій вольній Україні
"Навозом" ляжуть москалі.
Ви скоро будете розбиті,
Бо ви брехливі і гнилі.
Ми руським міром давно
ситі,
Вас гоним з рідної землі.
Вже близько наша Перемога
В боях вас безліч полягло.
Я попрошу сьогодні в Бога,
Щоб в пеклі "добре" вам
було.
Україна
Хай пісня лине лебедина
Поміж дерев, поміж лісів.
Чом затужила Україна?
Бо ворог топче наш посів.
Зібрались козаки на віче
Вклонитись матінці-землі.
До бою Батьківщина кличе,
Співають для Героїв солов'ї.
Треба посіяти ту долю,
Щоби калиною цвіла.
За мир, за щастя і за долю
Ми знищим ворога до тла!
Сини і доньки України,
Миролюбивий наш нарід.
Ми підіймемося з руїни –
Богдана Хмеля славний рід.
Пісень весільних нам
співати,
Цвітуть Дніпровські береги.
Нам Україна - рідна мати,
Ми любим з сиром пироги.
Ростуть красунями дівчата,
Які чудові парубки!
Нова сторінка розпочата,
Гуляйте, хлопці-козаки!
Знов пісня лине лебедина,
Поміж озер, степів, лісів…
З руїн повстане Україна –
На троні славний Гетьман сів!
Григорій Шворак.
Герої честі
Стій гідно, козацтво
незбориме,
Гордись нащадком,
велич-люд.
Зросло військо
звитяжно-зримо,
Як свині, згине терористів
муть.
Ви сильні духом, ви – Герої
честі,
Оплот країни, Сил Збройних
міць.
Московії – безслав'я і
безчестя,
Божий подвиг – знай,
двоголова гниль.
Борімось і поборемо,
народе,
Зляже тля Путіна від страху.
Одеса гатить рупором
свободи:
"Рус-корабель, йди на х..!"
Кулаки тримай, Вітчизно,
За воїнів молись.
Вояки в годину грізну
На вірність поклялись.
Кулаки в борні, за волю
Побратими в бій ідуть.
Доле, переможна доле,
Укріпи соборну путь!
Іван Ярошик.
Серце
Допоможи, серденько,
витримати все,
Що посилає світ!
Бог є любов. Він прагне, щоб
жили люди
В любові, злагоді та мирі –
В будинках та в квартирі,
На вулицях чи в морі.
Любили один одного,
Не плакали у бідах, в горі.
У перший день війни
Синочка було вбито.
Більше 20 скорботних днів
Литимуть рідні невтримні
сльози,
В чеканні, щоб похоронити
тіло,
Віддавши матінці-землі.
Як пережити втрату?
Витримати, не зламатись,
Не проклясти, вовком
не завити?
Як, як простити?!
Плаче серце, плаче гірко…
Багатьох синів, онуків, чоловіків, батьків, коханих
Не дочекалася домівка.
Серце плаче,
Плаче гірко.
Націє! Залишайся зі мною!
Тоді ми витримаємо,
Переможемо разом з тобою!
Марія БОГДАНОВИЧ.
Війна
Україна переможе,
інакше бути не може.
Там, де війна, –
несправедливість,
Мародерство, смерть,
терор.
Хто затіяв ту війну - не щирий,
Той тиран, негідник,
трикольор.
Білим цвітом цвітуть
маргаритки.
Весна іде у поле і луги,
А на міста все падають
ракети,
Яке це горе – "Боже,
поможи!".
Вгамуй тирана, хай він
не лютує,
Не розпускає руки,
що гребуть,
А для людей, що хочуть
мирно жити,
Вкажи до щастя світлу путь.
Не треба нам землі чужої,
Лиш спокій, мир був би
в сім'ї,
А для тирана й його
бандитів
Лежати скованим в землі.
Аркадій Цикун.
Переораний Рай
Ще спимо ми маленькі,
Йде до ранечку ніч,
Мати встане раненько
І затоплює піч.
Тепло нам і затишно
В цій весняній порі.
Квітнуть яблуні й вишні
Біля хати в дворі.
Ми росли, як курчата,
Під матусі крилом
Під долонями тата
Разом з рідним селом.
Милий спогад дитинства,
Час надії і мрій,
А тепер ось безчинства
Творять в нашім дворі.
Суне чорна навала,
Топче ниви й поля
В небі Сонця не стало,
Стогне рідна земля.
Хіба є в супостата
Якась честі межа?
Це від Каїна-брата
В спину лезо ножа.
Дике стадо з ножами
Покопитило край.
Нам чужинці плугами
Переорюють Рай.
Будем з Богом стояти,
Як один, пліч-о-пліч,
Бо лишиться від хати
Тільки з комином піч.
Цю жахливу потвору
Із поміткою "зет"
Світла воїни скоро
Змиють в пекла клозет.
За наругу над нами
Скрізь розплата знайде:
Хто прийшов із мечами,
Від меча й пропаде.
Не дамося в окови,
Сонце правди зійде
Відбудуємо новий
Наш квітучий Едем.
Федір Савлук.
Окупанте,
йди геть
із української землі!
Любов до поезії народилась разом зі мною і крокує поруч як в хвилини піднесення, так і відчаю. Цей вірш – голос моєї душі. Я відчуваю і знаю, що українці – сильний народ. Ми вистоїмо та переможемо, за нами – сила, а наша воля нікому непідвладна, окрім Бога.
Автор.
l
Не одна ще весна зацвіте,
Не один ще зберем урожай,
Сила духу хай нас підніме
Над гарматами у вільності
край.
Окупанте, йди геть із землі,
На вдаряйся чолом у покров,
Вже готовий крематорій
тобі,
Тебе пекло чекає й вогонь.
Не заплаче твоя рідня,
Навіть звістку не зможе
почуть,
Окупанте, йди геть із землі,
Де мирні народи живуть!
Іди із цієї землі,
Як військові твої кораблі,
БТР знищим чи навіть
вкрадем,
Як в Одесі роми змогли.
Разом - сила, і цьому наш дух,
Ми зміцніли, попри все,
навіки,
Окупанте, здавайся в полон,
Лише так залишишся живим!
Ми згуртувались, поряд
з нами йде Бог,
Ангел нас захища у броні,
Окупанте, йди геть із землі –
Україні не треба війни!
Ми піднялись, всі пліч-о-пліч
стоїм,
Не страшні нам окови твої,
Окупанте, йди геть із землі,
Не затримуйся в ній навіки!
Ви прийшли, коли ніхто
не просив,
Ми жили і раділи життю,
Слово "страх" українець
забув,
Ну, а ти, оккупанте, почуй.
Не забудем АЕС й літаки,
Площу Харкова й Бабин
Яр,
Місто Щастя, а ще –
дитсадки,
У які ти бездушно стріляв.
Мрія наша, повір, полетить
Не один здійснить політ,
Птахи з вирію в нас
прилетять,
Україну, окупанте, покинь!
Утікай за Урал і Байкал,
Забирай БТРи свої,
Ти – загарбник сьогодні,
москаль –
Окупанте, йди геть із землі!
Україна, вона процвіте –
Ти почуєш й побачиш могуть,
Бо із нами віра й любов,
А в тобі, окупант, лише лють.
Ірина ЛОБКО.
Не здолати мою Україну!
Україна в борні, Україна
в броні –
Рідна ненька моя Україна.
І як жаль, що це все
не наснилось мені:
Йде війна, де
по-справжньому гинуть.
Гинуть воїни, нас усіх
захисники,
Що посмертно Героями
стали.
Мирні жителі гинуть від злої
руки:
То стріляють кремлівські
васали.
Їх не прийме земля – всі
згорять у вогні,
Бо фашистів ніде не любили.
Все – немов у страшному
жорстокому сні.
Нам любов до життя дає
сили.
Землю нашу загарбати хоче
вона –
Оковита і злом оповита.
Самознищення вибрав
"Вован-Сатана".
Справедливо, хоча і сердито.
Україно кохана, не плач,
не ридай!
Перемога вже не за горами!
Ми боронимо й любимо
вірно свій край,
Тому правда і Бог завжди
з нами!
Наші воїни світла тій чорній
орді
Дають відсіч, історії гідну,
Як князі і гетьмани давно
ще тоді.
Не здолати мою УКРАЇНУ!
Ігор ВИЖОВЕЦЬ.
Все, що можу
Гнітючі дні один за одним
Приносять лихо в
мікрофони.
Щемлять підірвані мости,
Болять цивільні ешелони.
А я сиджу самотній у
квартирі,
Душа потрапила в "полон",
Немає жаданого миру,
І рветься на воєнний полігон.
Рука незрячого ще пише,
Хоч вже не бачу я рядки.
І вітер за вікном колише
З бруньками ніжні гілочки.
Що можу я іще зробити,
Чим помогти тим воякам,
Що хочуть Україну
захистити?
Хоч тисячу "ковідну"
передам.
Яків Лавренко.
Здавалося б, парадоксальна річ: чим важче доводиться українцям, тим сильнішим є їх потяг до пісні, поезії, жарту. Відчувається це й сьогодні, коли московія та її біснуватий бункерний диктатор розв'язали криваву війну проти вільної, демократичної, європейської держави України. Протиставивши себе світу, москалі нищать наших людей, руйнують міста і села, плюндрують родючі поля і квітучі сади, які з нетерпінням чекають тихої весняної пори.
В цих екстремальних умовах, коли кожен день і кожна мить приносять нам трагічні повідомлення про вбивства, руйнування, обстріли, новими барвами заграла палітра творчого життя наших земляків. Щоденно до редакції приносять або надсилають свої поетичні твори люди, котрим не байдужа доля рідної матері-Вітчизни і котрі швидше хочуть перемогти зухвалого ворога.
Характерно, що пишуть навіть ті, хто до цього не був особливо активним в царині красного письменства, але кому дуже хочеться нині внести і свою дещицю у загальну справу, адже, як відомо, Слово – це теж могутня зброя. Дописують і давні творці поетичних рядків, добре знайомі читачам газети. Сьогодні хочемо надати їм місце на шпальтах видання і подякувати за вірність "Вістям Ковельщини".
Дощ плаче
Дощ плаче у веснянім небі:
На нас напали вороги.
Ми маєм мир завжди в потребі,
Хай щастям квітують береги.
Біжать під мирним небом ріки
Весняної цілющої води.
Ми між народами великі,
Бо щирі й дружні ми завжди.
Руського міра злі лиходії
Невинну проливають кров
Ви – правди й радості злодії,
Горить в огні ваша "любов".
Суне московська знов навала.
Навіщо сієш смерть, солдат?
Неправда правду не здолала,
А ти є окупант і гад!
Вам Україну не здолати,
Ми є нескорений нарід.
Ревуть у Києві гармати,
Вставай на битву, наш рід!
Ми є незламні, бо єдині,
І проженем бандитів із землі.
А в нашій вольній Україні
"Навозом" ляжуть москалі.
Ви скоро будете розбиті,
Бо ви брехливі і гнилі.
Ми руським міром давно ситі,
Вас гоним з рідної землі.
Вже близько наша Перемога
В боях вас безліч полягло.
Я попрошу сьогодні в Бога,
Щоб в пеклі "добре" вам було.
Україна
Хай пісня лине лебедина
Поміж дерев, поміж лісів.
Чом затужила Україна?
Бо ворог топче наш посів.
Зібрались козаки на віче
Вклонитись матінці-землі.
До бою Батьківщина кличе,
Співають для Героїв солов'ї.
Треба посіяти ту долю,
Щоби калиною цвіла.
За мир, за щастя і за долю
Ми знищим ворога до тла!
Сини і доньки України,
Миролюбивий наш нарід.
Ми підіймемося з руїни –
Богдана Хмеля славний рід.
Пісень весільних нам співати,
Цвітуть Дніпровські береги.
Нам Україна - рідна мати,
Ми любим з сиром пироги.
Ростуть красунями дівчата,
Які чудові парубки!
Нова сторінка розпочата,
Гуляйте, хлопці-козаки!
Знов пісня лине лебедина,
Поміж озер, степів, лісів…
З руїн повстане Україна –
На троні славний Гетьман сів!
Григорій Шворак.
Герої честі
Стій гідно, козацтво незбориме,
Гордись нащадком, велич-люд.
Зросло військо звитяжно-зримо,
Як свині, згине терористів муть.
Ви сильні духом, ви – Герої честі,
Оплот країни, Сил Збройних міць.
Московії – безслав'я і безчестя,
Божий подвиг – знай, двоголова гниль.
Борімось і поборемо, народе,
Зляже тля Путіна від страху.
Одеса гатить рупором свободи:
"Рус-корабель, йди на х..!"
Кулаки тримай, Вітчизно,
За воїнів молись.
Вояки в годину грізну
На вірність поклялись.
Кулаки в борні, за волю
Побратими в бій ідуть.
Доле, переможна доле,
Укріпи соборну путь!
Іван Ярошик.
Серце
Допоможи, серденько, витримати все,
Що посилає світ!
Бог є любов. Він прагне, щоб жили люди
В любові, злагоді та мирі –
В будинках та в квартирі,
На вулицях чи в морі.
Любили один одного,
Не плакали у бідах, в горі.
У перший день війни
Синочка було вбито.
Більше 20 скорботних днів
Литимуть рідні невтримні сльози,
В чеканні, щоб похоронити тіло,
Віддавши матінці-землі.
Як пережити втрату?
Витримати, не зламатись,
Не проклясти, вовком не завити?
Як, як простити?!
Плаче серце, плаче гірко…
Багатьох синів, онуків, чоловіків, батьків, коханих
Не дочекалася домівка.
Серце плаче,
Плаче гірко.
Націє! Залишайся зі мною!
Тоді ми витримаємо,
Переможемо разом з тобою!
Марія БОГДАНОВИЧ.
Війна
Україна переможе,
інакше бути не може.
Там, де війна, – несправедливість,
Мародерство, смерть, терор.
Хто затіяв ту війну - не щирий,
Той тиран, негідник, трикольор.
Білим цвітом цвітуть маргаритки.
Весна іде у поле і луги,
А на міста все падають ракети,
Яке це горе – "Боже, поможи!".
Вгамуй тирана, хай він не лютує,
Не розпускає руки, що гребуть,
А для людей, що хочуть мирно жити,
Вкажи до щастя світлу путь.
Не треба нам землі чужої,
Лиш спокій, мир був би в сім'ї,
А для тирана й його бандитів
Лежати скованим в землі.
Аркадій Цикун.
Переораний Рай
Ще спимо ми маленькі,
Йде до ранечку ніч,
Мати встане раненько
І затоплює піч.
Тепло нам і затишно
В цій весняній порі.
Квітнуть яблуні й вишні
Біля хати в дворі.
Ми росли, як курчата,
Під матусі крилом
Під долонями тата
Разом з рідним селом.
Милий спогад дитинства,
Час надії і мрій,
А тепер ось безчинства
Творять в нашім дворі.
Суне чорна навала,
Топче ниви й поля
В небі Сонця не стало,
Стогне рідна земля.
Хіба є в супостата
Якась честі межа?
Це від Каїна-брата
В спину лезо ножа.
Дике стадо з ножами
Покопитило край.
Нам чужинці плугами
Переорюють Рай.
Будем з Богом стояти,
Як один, пліч-о-пліч,
Бо лишиться від хати
Тільки з комином піч.
Цю жахливу потвору
Із поміткою "зет"
Світла воїни скоро
Змиють в пекла клозет.
За наругу над нами
Скрізь розплата знайде:
Хто прийшов із мечами,
Від меча й пропаде.
Не дамося в окови,
Сонце правди зійде
Відбудуємо новий
Наш квітучий Едем.
Федір Савлук.
Окупанте, йди геть із української землі!
Любов до поезії народилась разом зі мною і крокує поруч як в хвилини піднесення, так і відчаю. Цей вірш – голос моєї душі. Я відчуваю і знаю, що українці – сильний народ. Ми вистоїмо та переможемо, за нами – сила, а наша воля нікому непідвладна, окрім Бога.
Автор.
Не одна ще весна зацвіте,
Не один ще зберем урожай,
Сила духу хай нас підніме
Над гарматами у вільності край.
Окупанте, йди геть із землі,
На вдаряйся чолом у покров,
Вже готовий крематорій тобі,
Тебе пекло чекає й вогонь.
Не заплаче твоя рідня,
Навіть звістку не зможе почуть,
Окупанте, йди геть із землі,
Де мирні народи живуть!
Іди із цієї землі,
Як військові твої кораблі,
БТР знищим чи навіть вкрадем,
Як в Одесі роми змогли.
Разом - сила, і цьому наш дух,
Ми зміцніли, попри все, навіки,
Окупанте, здавайся в полон,
Лише так залишишся живим!
Ми згуртувались, поряд з нами йде Бог,
Ангел нас захища у броні,
Окупанте, йди геть із землі –
Україні не треба війни!
Ми піднялись, всі пліч-о-пліч стоїм,
Не страшні нам окови твої,
Окупанте, йди геть із землі,
Не затримуйся в ній навіки!
Ви прийшли, коли ніхто не просив,
Ми жили і раділи життю,
Слово "страх" українець забув,
Ну, а ти, оккупанте, почуй.
Не забудем АЕС й літаки,
Площу Харкова й Бабин Яр,
Місто Щастя, а ще –
дитсадки,
У які ти бездушно стріляв.
Мрія наша, повір, полетить
Не один здійснить політ,
Птахи з вирію в нас
прилетять,
Україну, окупанте, покинь!
Утікай за Урал і Байкал,
Забирай БТРи свої,
Ти – загарбник сьогодні,
москаль –
Окупанте, йди геть із землі!
Україна, вона процвіте –
Ти почуєш й побачиш могуть,
Бо із нами віра й любов,
А в тобі, окупант, лише лють.
Ірина ЛОБКО.
Не здолати мою Україну!
Україна в борні, Україна
в броні –
Рідна ненька моя Україна.
І як жаль, що це все
не наснилось мені:
Йде війна, де
по-справжньому гинуть.
Гинуть воїни, нас усіх
захисники,
Що посмертно Героями стали.
Мирні жителі гинуть від злої руки:
То стріляють кремлівські васали.
Їх не прийме земля – всі згорять у вогні,
Бо фашистів ніде не любили.
Все – немов у страшному жорстокому сні.
Нам любов до життя дає сили.
Землю нашу загарбати хоче вона –
Оковита і злом оповита.
Самознищення вибрав
"Вован-Сатана".
Справедливо, хоча і сердито.
Україно кохана, не плач, не ридай!
Перемога вже не за горами!
Ми боронимо й любимо вірно свій край,
Тому правда і Бог завжди з нами!
Наші воїни світла тій чорній орді
Дають відсіч, історії гідну,
Як князі і гетьмани давно ще тоді.
Не здолати мою УКРАЇНУ!
Ігор ВИЖОВЕЦЬ.
Все, що можу
Гнітючі дні один за одним
Приносять лихо в мікрофони.
Щемлять підірвані мости,
Болять цивільні ешелони.
А я сиджу самотній у квартирі,
Душа потрапила в "полон",
Немає жаданого миру,
І рветься на воєнний полігон.
Рука незрячого ще пише,
Хоч вже не бачу я рядки.
І вітер за вікном колише
З бруньками ніжні гілочки.
Що можу я іще зробити,
Чим помогти тим воякам,
Що хочуть Україну захистити?
Хоч тисячу "ковідну" передам.
Яків Лавренко.
Муза кличе до бою!
Залишити коментар