Український народ – безсмертнийБоляче писати про мою зболену, окривавлену Батьківщину, але безсмертну і нескорену. Про ту, про яку заговорив весь світ. Прочитала у “Вістях Ковельщини” незбагненне для свідомості нормальної людини: "Росіяни горді, що ведуть війну проти України і хочуть, щоб і надалі президентом був путін".
Тепер зрозуміло, чому їхні матері не хочуть забирати трупи своїх синів. Їх і близько не можна порівняти з нашими матерями. А де, у якій країні почуємо, що полонених віддають матерям? А де кладуть на білу постіль і лікують поранених ворогів?
Тут гуманність зашкалює. А наших полонених катують, клали на цвяхи, виривали живцем нігті, підключали електричний струм… Плачемо, читаючи про кіборга Валерія Гонту, мужнього, сильного духом, якому в спину кричали озвірілі нелюди: "Иди сюда. Мы тебя резать будем". Росіяни не знають, що таке втратити рідну школу й вести свою дитину до чужої. Вони не чули на своїй землі презирливе "вот деревня". Їх не змушували, як нас, чи то нагайкою, чи то подачкою зрікатися отчої мови, рідної культури, своєї справжньої історії.
І не тільки. Мій двоюрідний брат склав блискуче екзамени у військову академію в Москві. Але він з Волині. І "відшили" зі словами: "И своих хватает". Це зневажливе ставлення обурює. Вони і не позбудуться великодержавницької зверхності, "старшобратської" закомплексованості.
Великими бувають тільки ті, хто дуже любить свою землю і свій народ. А про росіян ось як писали відомі люди: Олексій Толстой: “Московия – душа тайги, монгольская, дикая, звериная". Федір Достоєвський: "Народ, который блуждает по Европе и ищет, что можно разрушить, уничтожить только ради развлечения". Максим Горький: "Наиважнейшею приметой удачи русского народа есть его садистская жестокость". Іван Тургенєв: "Русский есть наибольший и наинаглейший лгун во всем мире". Олександр Солженіцин: "Нет в мире мельче, сволочнее и хамовитее особи, чем кацап. У его страны нет друзей – либо холуи, либо враги. Воистину: кацапы – звери. Лютые, кровожадные, но… смертные". І т. д.
Далекоглядно, справедливо, пророче. Коментарі зайві, бо всі ці риси демонструють фашисти зараз на нашій зболеній землі. Україна стала щитом для Європи, демонструючи небачену згуртованість і героїзм, хоч тут і різнонаціональні, але душею – рідні, і, можливо, ця рідність важить більше, ніж рідність по крові. Люди підтримують своїх захисників молитвою, усім необхідним і морально, і матеріально.
Іде Велика Вітчизняна війна. І протягом усіх років та століть моя Україна чиста. Ніколи і ні на кого не зазіхала і не загарбувала, але навчилась свого не віддавати. Наші сміливці голіруч зупиняють танки, підривають мости і свідомо гинуть, бо ними керує всеперемагаюче почуття любові до своєї рідної землі, зрадженої деякими покидьками.
У час випробувань видно, хто є хто. Гинуть діти від кровожадібних завойовників, але і нові життя народжуються у метро, у бомбосховищах, бо народ невмирущий, народ безсмертний, особливо наш, український, про який тепер знає весь світ і аплодує, захоплюється нашою стійкістю, нашим прагненням хоч дорогою ціною, але зберегти таку бажану Незалежність і Волю.
А "великий вождь" сховався у бункері. Як і всіх смертних, його чекає чотири дошки, землі трошки і суд Божий, і людський, який знайде і в мавзолеї. А потім навічно увійде в історію як найбільший злочинець світу. Невже для цього дароване життя людині?
Нарешті, настав час усвідомити, хто такий Кирил і "русский мир" (який так палко підтримують деякі парафіяни московської церкви) і зробити висновки, достойні мислячої людини.
Лідія ГАРЛІНСЬКА.
Залишити коментар