Шановна редакціє!
Вдячний Вам, а найбільше – голові "Союзу Українок” м. Ковеля Лілії Єгоровій за увагу на сторінках газети до постаті української письменниці-патріотки Олени Теліги.
Особисто мені біографія О. Теліги близька тим, що письменниця – ровесниця мого діда Омеляна Омеляновича Мицюка із с. Поступель нашого Ковельського району. Омелян був 1905 р. н., а Олена – 1906 р. н. Вони жили в епоху польської окупації Волині. Лише з різницею в тому, що Омелян і його брат Софрон займалися "Просвітою" на Поліссі, а Олена Теліга була "просвітянкою" у Празі, Потєбрадах в Чехії, Варшаві, Кракові у Польщі.
Вважаю за потрібне на сторінках газети продовжувати тему: "Ми – нащадки патріотів України". На підтвердження пропоную дві поезії Олени Теліги із власної книгозбірні та її світлину разом з чоловіком Михайлом.
Нехай у цей час випробувань кожен на своєму місці відчує і збагне свою відповідальність за державу нашу, за Україну.
З повагою до вас – Іван СИДОРУК,
Заслужений працівник культури України.
Не зірвуться слова, гартовані, як криця,
І у руці перо не зміниться на спис.
Бо ми лише жінки. У нас душа криниця,
З якої ви п'єте: змагайся і кріпись!
І ми їх даємо не у залізнім гимні,
У сріблі ніжних слів, у вірі в вашу міць.
Бо швидко прийде день і у завісі димній
Ви зникнете від нас, мов зграя вільних птиць.
Ще сальви не було, не заревли гармати,
Та ви вже на ногах. І ми в останній раз
Все, що дає життя іскристе і багате,
Мов медоносний сік, збираємо для вас.
Гойдайте ж кличний дзвін!
Крешіть вогонь із кремнів!
Ми ж, радістю життя вас напоївши вщерть, –
Без металевих слів і без зітхань даремних
По ваших же слідах підемо хоч на смерть!
Десь, цілком недалеко, засліплює світло,
Десь ридають трамваї і мучаться авта,
Але тут, в синіх сутінках, тиша заквітла,
А за сонними вікнами блимає нафта.
Я піду, як звичайно, порожнім провулком,
Бо мене обійматиме вітер весняний,
Мої кроки і серце застукають гулко,
І тебе я зустріну, як завжди, незнаний.
Ти для мене чужий, не з єдиного краю,
А тому не затерти поплутані межі,
Тільки подмухів теплих розбещена зграя
Все б хотіла спалить у весняній пожежі!
А потім, серед ночі, в маленькій кімнаті,
Може, мріяти будеш про радісну близькість,
Тільки я мушу твердо й безжалісно знати,
Що не зродиться полум’я з вогненних блисків.
Олена ТЕЛІГА.
Розстрілюють Україну
Зброї не шкодують.
Навіть діточок маленьких
Життя не шанують.
Нищать душогуби,
Жалю геть не мають.
Те, що разом будували,
Вогнем спопеляють.
Ще й братами називались –
Матюк тут згодиться.
Над тим словом благородним
Годі, кате, кпиться.
Забери свої ракети
До себе в країну.
І не роби з України
Знов страшну руїну!
Яків ЛАВРЕНКО.
Коли закінчиться війна,
Ми посміхнемось знову, друзі.
Зазеленіє знов весна,
Все оживе в мирній окрузі.
І гноєм стануть москалі
У незалежній Україні.
Та нечисть в місті і селі
Себе поводить, наче свині.
Ви замаралися в майно,
Ми "руськім міром" давно ситі.
Ваш путін озвірів давно,
Сидить по самі вуха в "смітті".
Ви не люди, не народ,
Ви просто ненажерлива орда.
Чекає вас смертельний "хоровод",
А ваші сім'ї – нещастя і біда.
Втікайте з нашої землі –
Ми будем ворогів вбивати.
Диявола ви холуї,
А відьма – точно ваша мати.
Вас жде із неба Страшний суд,
Давно ви кари заслужили.
Вам, москалі, хана-капут,
На зло нема в вас більше сили.
І щезне з мапи ваша раша,
Бо смерть на вашому чолі.
Жде в зоні путіна параша,
Чорт з вами, кляті москалі!
(мовою агресора)
Весна, расстрелянная "градом" –
К нам рвется путинский солдат.
А путин оказался гадом,
Дороги с ада нет назад.
Вы совесть дьяволу продали,
В кровь замарали свою честь.
Детей невинных расстреляли,
Вас ждет с небес Господня месть.
Вы захлебнетесь пролитою кровью,
Пощады вы от нас не ждите.
Мы сыты вашим безголовьем,
С земли вы нашей уходите.
Вас, оккупанты, мы не ждали,
На Богом данной нам земле,
Вы дружбу нашу расстреляли,
А совесть спрятали во мгле.
Я снова слышу канонады,
В огне и Киев, и Донбасс.
Враги, вы нелюди и гады,
Послал на смерть ведь путин вас.
Ваш "русский мир" войною пахнет,
Невинную вы льете кровь.
Народ совсем ваш зачахнет
Где ж ваша "братская" любовь?
Россию вы зальете кровью,
Мы Украины не сдадим.
Мы верой, правдою, любовью,
Друзья, врага все ж победим!
Весна, расстрелянная "градом",
Вновь лезет путинский солдат,
А путин оказался гадом,
Ему диявол – друг и брат.
Григорій ШВОРАК.
Залишити коментар