Двічі щасливийПошануймо людей, залюблених у працю,
Піднесімо на щит подяки й слави.
Ці люди у своїй досконалості
Є золотим фондом нації, народу і держави.
Автор.
Неважливо, яким видом діяльності займається людина – чи то хліборобською справою, чи то комп'ютерними технологіями, чи то ремонтом автівок. Найголовніше, що праця для неї є сенсом життя, а якщо улюблена – джерелом щастя і добробуту.
Так сталося, що в ці похмурі дні війни мені пощастило зустрітися з такою людиною, пріоритетом для якої є праця. Це – Іван Самсонік, уродженець села Уховецька, що на Ковельщині. Вік – 25 років. Вид діяльності – слюсар з ремонту авто. Місце діяльності – автомайстерня, розташована на перехресті вулиць Липинського та Загородньої.
В приміщенні майстерні – чистота й порядок. Є необхідні засоби для ремонтів: автопідйомник, ремонтна яма та інструменти і спецмеханізми.
Словом, у всьому відчувається професійність і дбайлива рука господаря. Від нього випромінюється позитив, світло і доброчинна енергія. А ще він відкритий для спілкування.
– Друже Іване, звідки у тебе з'явився потяг до авторемонтної справи?
– Ще з раннього дитинства у нашому дворі стояла стара напіврозібрана автівка. Цілими днями я пропадав біля неї, щось "ремонтував", майстрував і все обіцяв собі: "Ось як виросту, то відремонтую і буду всіх катати".
– Мрії дитинства не завжди збуваються. Пам'ятаю, мої однолітки мріяли стати льотчиками, але доля всі ці мрії направила по інших стежках. А твоя мрія як збулася? В провидінні долі є щось таємниче?
– Все просто. Якось в школу, де я навчався, прибули фахівці з профорієнтації і розповіли про спеціальності, які можна здобути в Старовижівському професійному ліцеї. Серед них була й моя омріяна. Я довго не роздумував і пішов до цього навчального закладу.
Після навчання, практики і стажування у 2014 році приступив до самостійної роботи.
– З погляду на сучасні легкові автівки різноманітних типів, марок і конструкцій треба бути висококваліфікованим інженером, щоб осягти їхні "болячки", встановити "діагноз" і призначити "ліки". Все йшло, як кажуть, "по маслу", одразу все вдавалося? Чи мали місце якісь проблеми?
– Не скажу, що було просто. Клієнтів мало. Рекламної інформації теж майже не було. Але це ж моя улюблена справа! Маленькими кроками я рухався до успіху. Розумів, що довіра клієнта-замовника здобувається не за день, а у відповідному часі і закріплюється якістю робіт, відповідальністю перед ним, зрештою, чесністю і взаєморозумінням у спілкуванні.
– Я не раз наштовхувався на систему роботи, коли майстер заявляє: "Мій ремонт – запчастини ваші." Як з цим?
– Це неправильно. Клієнт, який далекий від техніки, не повинен шукати запчастини чи мастила. Це – сервіс вчорашнього дня. Я обстежую і визначаю, яку запчастину треба й замовляю її в "Автоаптеці". Така співпраця приваблює клієнта.
– А як це реалізується в наших українських реаліях?
– Чесний бізнес визначає порядок. Скажімо, якщо необхідна запчастина є на складах у Ковелі, то її доставляють протягом години, а якщо деталь знаходиться в Києві чи в іншому регіоні, то ми отримуємо її через одну-дві доби. Сьогодні війна внесла свої корективи у цей порядок. Тому можуть бути затримки. Тут нічого не вдієш. Але навіть в умовах війни треба працювати.
– З практики обслуговування свого автомобіля знаю, що автомайстри працюють, переважно, у рамках вузької спеціалізації. Які види ремонтних робіт виконує ваша майстерня?
– Ремонт підвісок та гальмівних систем. Замінюємо мастила, фільтри, діагностуємо ходову частину (зауважу, що це не комп'ютерна діагностика паливної системи). Виходячи із можливостей майстерні, ремонтуємо двигуни і таке інше.
– Воєнний стан не вплинув на ритм роботи?
– Ще й як! Ми працювали втрьох. Сьогодні моїх хлопців покликала тероборона. Тепер на мене одного – 5-6 автівок в день. Заявки на ремонт надходять за тиждень наперед, а то й більше. Я доїжджаю сюди із Уховецька, і ніби потрапляю в інший світ. Вир роботи поглинає мене "з головою". Не помічаю навіть, як минає час.
– Словом, твоя улюблена робота захоплює й приносить задоволення. Кажуть, що в цьому – щастя. Майнула чверть століття твого життя. Це так мало. Але це час становлення. І все ж, що цікавого ще відбулося у твоєму житті?
– В травні минулого року познайомився, а в листопаді зробив пропозицію на подружнє життя моїй милій Інні. Стали жити разом. За цей час в мені все ніби перевернулося. З'явилася відповідальність за сім'ю. Тепер є заради кого працювати і для кого старатися, організовувати відпочинок.
– Дякую, що нагадав мені про яскраві хвилини закоханості і буття на крилах романтики. Твою ненаглядну красуню Інну, крім сім'ї, куди доля веде?
– Навчається в Рівненському державному гуманітарному університеті, здобуває фах вчителя української мови та літератури.
– Триває війна. Як ти уявляєш майбутнє?
– Я далекий від глибокої воєнної аналітики, але переконаний, що всі тим чи іншим чином є у війні і наближають Перемогу. Тому я в міру можливостей у вихідні дні намагаюся допомогти сільській територіальній обороні. Інна в школі разом з вчителями плете захисні сітки. Я вірю, що Україна вистоїть, і ми переможемо. Але буде нелегко. Доведеться вдень і вночі відбудовувати нам життя. Пройшовши через випробування війни, ми із цим справимося, бо сильні і дружні.
Розмова тихоплинною живою рікою тече і не кінчається. Іван Самсонік розказує про перспективи свого бізнесу: потрібно розширятися, розбудовуватися, окультурюватися, технічно вдосконалюватися. Сервіс підняти на вищий рівень. В цих намірах я відчуваю європейський вимір нашої стратегії і тактики. Ми вже так прониклись демократією, вписались у цей європейський світ, що повертатися до "руського міра" просто неможливо. Звичайно, війна відкидає нас на десятиліття назад у розвитку, але ми маємо молоду, креативну паросль, як наш герой розповіді Іван, котра впевнено веде нас вперед до омріяного мирного життя.
Вдивляюся в обличчя такого молодого земляка і радію: він двічі щасливий. По-перше, своєю улюбленою (омріяною з дитинства) справою, в якій почувається, як риба в воді.
По-друге, щасливий коханням, яке несе його на ангельських крилах у незвідане світле майбутнє.
Ех, друже Іване! Прийми від мене, сивочолого, романтичну пропозицію: 22 квітня, в день твого народження, вистели стежину біля хати, якою ходить твоя богиня Інна, пелюстками її улюбленої червоної троянди. Впевнений, що твоє щастя стане ще яскравішим, бо на двох примножиться.
Тож, миру, любові й добра тобі, а разом з тим – твоїй Інні та всій ваші родині. Хай щастить!
Анатолій Семенюк.
Залишити коментар