Журналісти – на інформаційній “передовій”Як і більшість пересічних українців, вітчизняні журналісти воюють одразу на кількох напрямках. Сотні вчорашніх газетярів, телевізійників та радійників стали до зброї у військових частинах, підрозділах територіальної оборони, займаються активною волонтерською діяльністю, дбають про надійний тил захисників України. Але основна маса журналістів усе ж тримає інформаційний фронт, де не менш спекотно, ніж на полях битв, де героїчна українська армія мужньо стримує натиск російського агресора.
Чим займається і як живе сьогодні волинська преса, ми попросили розповісти голову обласної організації Національної спілки журналістів України Михайла САВЧАКА.
– Не маю права говорити за всіх, але ті редакції, де створені і функціонують наші первинні журналістські організації або працюють члени НСЖУ, з перших днів військового вторгнення Росії в Україну перевели свої тематичні плани, так би мовити, на воєнні рейки. Багато журналістів були призвані до лав ЗСУ і підрозділів територіальної оборони, багато стали добровольцями, дехто з дітьми виїхав за межі України, тому окремі колективи змушені працювати в неповному складі.
Щодо контенту, то, крім оперативних зведень командування, постійних звернень і коментарів Президента України, інших вищих посадових осіб держави, часописи широко висвітлюють діяльність місцевих військових адміністрацій, територіальних громад, розповідають про героїв війни, волонтерів, роботу з тимчасово переміщеними особами, про вирішення господарських і соціальних проблем.
Разом з провідними обласними виданнями («Вісник», “Волинь”, «Твій вибір», “Волинська газета”), стійко тримають інформаційну оборону ковельські, володимирські, нововолинські, камінь-каширські журналісти. У ліквідованих районах підвищують бойовий дух наших мужніх захисників України горохівські, локачинські, іваничівські, любомльські, ратнівські, турійські, рожищенські колеги. В режимі 24/7 несуть інформаційну бойову вахту члени нашої спілки на Гіперактивному телебаченні, Інтернет-сайтах «Волинь.Правда», «Перший канал соціальних новин», «Інсайдер Волинь».
Постійний зв’язок з Гільдією редакторів місцевих газет, керівниками друкованих і електронних ЗМІ, провідними журналістами дає нам змогу оперативно реагувати на виклики часу, своєчасно інформувати центральний офіс про медійні проблеми в умовах війни.
– На що найбільше нарікають місцеві журналісти?
– Журналісти не мають звички жалітися – працювати у вкрай складних умовах їм доводиться не вперше. З невимовним болем ми переживаємо за тих колег, які живуть і працюють там, де ведуться активні бойові дії. Зруйновані редакційні приміщення, видавничі комплекси, шалений тиск окупаційної влади на керівників ЗМІ і журналістів та їхніх родичів, безпекові аспекти – таке вже було на Донбасі в 2014 році. Тепер це в рази жорстокіше. Цими днями в соціальних мережах з’явився репортаж з місця події головного редактора журналу «Журналіст України» Ольги Войцехівської. Те, що пережила Ольга Михайлівна під час «мирного походу єдинокровних братів» у рідному селі під Києвом разом із сусідами, переказати словами без сердечних крапель неможливо.
Волинь має свої проблеми. Крім кадрового голоду, не вистачає обігових коштів, закінчуються запаси газетного паперу, зростає вартість поліграфічних послуг, “шкутильгає” сфера розповсюдження. Усе це призвело до того, що видання змушені оптимізувати штати, обсяги і періодичність виходу газет, скорочувати тиражі.
Щоби призупинити руйнівні процеси в сфері локальної журналістики, Рівненська й Волинська регіональні організації нещодавно звернулися до Держтелерадіо та інших центральних органів виконавчої влади з проханням невідкладно ініціювати розробку і прийняття урядової програми підтримки вітчизняних ЗМІ.
– Чи дослухається Київ під час війни до волань місцевих журналістів?
– На жаль, доводиться констатувати, що столична влада останніми роками, м’яко кажучи, заплющувала очі на розвал інформаційної галузі. Державна підтримка реформованих ЗМІ зведена до нуля. Не дотується, як у багатьох країнах, доставка преси. Останньою краплею в розвалі вітчизняного інформаційного війська мало стати прийняття так званого Закону про медіа. Лише спротив журналістської спільноти і останні трагічні події в державі трохи остудили гарячі голови «реформаторів». Чи надовго?
У зверненні, про яке я згадував, ми вимагаємо негайно повернути заявлені урядом кошти на підтримку роздержавлених видань, відмінити заборону на суборенду приміщень, ліквідувати тендери на висвітлення діяльності органів влади, позбутися залежності від постачання газетного паперу і витратних поліграфічних матеріалів з країни-агресора, кредитних і податкових преференцій.
«Визволені» (читай: зруйновані) агресором на тимчасово окупованих територіях друковані видання пропонують піти далі: розпочати процес деприватизації і повернутися під крило місцевих органів влади, бо інакше не відновлять роботу. І в цьому теж, очевидно, є сенс.
– Йдеться, слід розуміти, про підтримку в першу чергу друкованої преси. Чи не краще було б інтенсивніше розвивати електронні ЗМІ?
– Не збираюся нікому замилювати очі арифметикою, але списувати з рахунку друковану пресу поки що рано. Газети, звісно, не можуть змагатися з вербальними ЗМІ та інтернет-виданнями в оперативності, але в інших аспектах журналістської роботи не поступаються електронним. За нашими підрахунками, разовий наклад волинських газет складає сьогодні приблизно 100 тисяч примірників. Якщо взяти до уваги, що кожне видання читає в середньому три-чотири людини, то це майже півмільйона постійних читачів на мільйонну область.
Назвіть хоч один електронний ресурс на Волині з такою аудиторією. Тому влада просто зобов’язана повернутися обличчям до друкованої преси, яка має й ряд інших переваг, зокрема, прозорість фінансування. Хто субсидує окремі теле-, радіокомпанії, Інтернет-видання, не вам розповідати.
– Ви згадували про волонтерство, благодійну допомогу, яку отримують бійці інформаційного фронту. У чому вона полягає?
– Під час розширеного засідання правління і секретаріату, яке відбулося нещодавно, проміжні дані оприлюднив центральний офіс НСЖУ. Протягом 1,5 місяця на адресу спілки благодійними організаціями було надіслано майже чотири десятки бронежилетів, 120 світловідбивних камізельок «Преса», значну кількість медичних аптечок, спальних мішків, ноутбуків, мобільних телефонів, фотоапаратів, кінокамер, портативних зарядних пристроїв, аудіообладнання, навіть дрон.
49 журналістів отримали матеріальну допомогу, кілька чоловік забезпечені житлом. Очевидно, йдеться про наших колег, які отримали прихисток у містечку Казімєж Дольни на базі будинку творчості Польської асоціації журналістів, з якою НСЖУ тісно співпрацює з 2011 року – часу першого за роки Незалежності офіційного візиту голови нашої спілки Ігоря Лубченка до Варшави. Цей візит відбувався, до речі, за посередництвом і активною участю волинської організації.
– Завершилася п’ятирічна каденція в організаціях НСЖУ. Коли буде сформовано нові склади регіональних команд і керівництво центрального офісу?
– На пленумі, про який уже згадувалося, було прийнято рішення продовжити повноваження виборних органів до завершення воєнних дій. Черговий ХV з’їзд НСЖУ, заплановий на 22 червня цього року, відбудеться в інші строки. Це перша за 60-річну історію нашої спілки форс-мажорна ситуація.
Володимир ПРИХОДЬКО.
Залишити коментар