Повідомлення в номер / Відповідаю на запитання читачів

Редакторська посада, окрім всього іншого, зобов'язує постійно бути "на зв'язку" з читачами. І не тільки з ними. Бо телефонують, пишуть, звертаються при зустрічах до редактора всі бажаючі. У багатьох  – запитання, на які вони не можуть знайти відповідей. А Вельма, як каже мій давній друг Іван Сидорук, мусить знати "все".

Всього, звичайно, я не знаю. Але на деякі запитання можу відповісти, що й роблю сьогодні. Отож, як кажуть, поїхали під новою рубрикою "Запитай у Вельми".

l

Шановний пане редакторе! За Вашими плечима – не один рік роботи в пресі. Скажіть відверто: газети приречені "померти" чи мають шанс вижити?  

Гнат ПЕРЕПЕЛИЦЯ.

– Пане Гнате! За моїми плечима, дійсно, не один рік роботи. Якщо сказати точніше – не один десяток років. Бачив усього – і хорошого, і поганого. Сьогодні, мабуть, українська журналістика переживає найскладніший період своєї історії. Причин на те є кілька.

Перша:  війна. Чимало газет (особливо на окупованих росією територіях) взагалі припинили своє існування. Та й у Києві виходять далеко не всі періодичні видання, які існували до цього.

Друга причина: неувага київської влади до друкованої преси. Реформувавши її, урядовці фактично кинули нас напризволяще. Коли почався процес так званого роздержавлення ЗМІ, обіцяли трохи не золоті гори. Час ішов, але чиновники про свої обіцянки забули. Тепер маємо те, що маємо:  кожен редакційний колектив виживає (або гине), як може. Ніякої державної підтримки, як у багатьох цивілізованих країнах світу, нема.

Третя причина: прогалини і недоречності в адміністративно-територіальній реформі. Зруйнувавши стару систему співпраці органів виконавчої та представницької влади з пресою, про нову не подбали. От і вийшло, що райони укрупнили, а нормального фінансування позбавили. В результаті ані Ковельська районна рада, ані Ковельська районна військова адміністрація не змогли укласти угоди про висвітлення їх діяльності на шпальтах "Вістей Ковельщини" у 2022 році.

Що маємо, як кажуть, в сухому залишку? Відсутність у газеті інформації про роботу районної (та й обласної теж) влади, рішення, які вони приймають та виконують. І це – в час воєнних дій! Редакція, в свою чергу, позбавлена додаткового джерела надходження коштів. Слава Богу, що завдяки наполегливості і передбачливості міського голови Ігоря Чайки (журналіста за фахом) та його команди міською радою такий договір укладено й передбачено відповідне фінансування.

Четверта причина: занепад ринку реклами в Україні загалом і на Ковельщині зокрема. Криза в економіці, воєнний стан, наслідки пандемії коронавірусу боляче "вдарили" і по підприємствах промисловості, і по аграрному сектору, і по бізнесу, і по банківській сфері. Відтак у "Вістей Ковельщини" різко скоротився обсяг рекламних оголошень і повідомлень, а, отже, впали до мінімуму надходження грошей в редакційну касу.  

П'ята причина: зменшення тиражів періодичних видань, в тому числі й "Вістей Ковельщини". На це впливають і скорочення читацької аудиторії, де переважають люди старшого віку, і конкуренція з боку інтернет-видань, і масове захоплення новітніми інформаційними технологіями (особливо молоді), і деякі недоречності в роботі пошти тощо.

Тому, пане Гнате, відповідаючи на Ваше запитання, скажу так: якщо проблеми, названі вище, розв'язані в Україні не будуть, друковану пресу чекають критичні часи (м'яко кажучи). Але оскільки надія помирає останньою, то будемо сподіватися, що "Вісті Ковельщини" завдяки підтримці їх шанувальниками втримаються "на плаву". Тому гасло: "Читайте і передплачуйте "Вісті Ковельщини - газету для Вас і про Вас!" звучить сьогодні, як ніколи, актуально.

l

Миколо Григоровичу!

Цими днями телефонував у газове управління для того, щоб повідомити показники лічильника за минулий місяць. Набирав номери, якими користувався раніше. Але жоден з них мені не відповідав (зокрема, 5-12-12). В чому справа? 

Максим ІВАНЮЩЕНКО.

l

– Шановний пане Максиме!

З подібним запитанням цими днями звернувся до мене під час відвідин редакції Василь Борисовський з Ковеля, який мешкає по вулиці Володимирській. Разом із ним ми спробували додзвонитися до згаданого Вами управління, але з того нічого не вийшло: жоден телефон не відповідав.

Довелося попросити пана Василя особисто піти в управління газового господарства і поцікавитися, в чому справа. Так він і зробив, хоча йому було важко - при ходінні спирався на ціпок. Через деякий час повернувся і повідомив, що тепер потрібно телефонувати на інші номери (з виходом на Луцьк). Ось вони: 067-3339104 або (0332) 28-01-04. Називаємо ці номери, бо, можливо, не всі читачі газети знають про зміни.

Хоча, якщо говорити відверто, то службам "Волиньгазу" потрібно було б давно повідомити важливу інформацію своїм клієнтам, використавши для цього навіть газету "Вісті Ковельщини".

l

Шановна редакціє!

На Ковельщині триває процес перейменування вулиць. На Вашу думку, він потрібен саме сьогодні чи можна було з цим зачекати до закінчення війни?

Ніна САВОСЮК.

– Пані Ніно!

Перейменування вулиць викликане тим, що українська влада, наскільки я розумію, прагне навести лад в топоніміці (назвах міст, сіл, вулиць). Адже багато назв застаріло, не позбулося рудиментів  минулого. Активізувала  цей процес агресія  путіна  проти України, в ході якої ворог  нищить житлові квартали, об'єкти інфраструктури, пам'ятки історії і культури. Одним словом, поводиться, як дикун і варвар.

Тому вважаю, що перейменування вулиць, які носять назви рашистських воєначальників, історичних персонажів, політичних діячів  і т. п., – цілком на часі. Чекати закінчення війни в даному випадку недоцільно, бо утвердження в топоніміці українства не менш важливе, аніж перемоги у боях з путінцями.

На мою особисту думку, у назвах вулиць передусім потрібно увіковічнити пам'ять наших земляків, які зробили вагомий внесок у розвиток культури, науки, економіки, освіти, охорони здоров'я, фізкультури і спорту тощо на Ковельщині. Особливого пошанування  заслуговують люди, які загинули в боротьбі за волю і незалежність України, в першу чергу – Герої нинішньої російсько-української війни.

l

Пане Миколо!

Ви – старожил Ковеля. Можливо, підкажете, чому перехрестя вулиць Брестської і Кияна (колишньої Ватутіна) називають місцем "трьох святих"?

Василь МАРЧУК.

– Запитання, звичайно, цікаве. Але ще цікавіше почути відповіді на нього від окремих "великих" знавців історії нашого міста. Що тільки не вигадують!

А справа досить проста. Річ у тім, що у 60-их роках в нашому місті почали закладати новий парк на вулиці Калініна (тепер –бульвар імені Лесі Українки). Люди старшого віку, мабуть, пам'ятають, як він виглядав. Вхід туди прикрашала розкішна арка в стилі партійного "барокко", на якій були розміщені так звані "Дошки пошани" (теперішньому поколінню це словосполучення невідоме), де до революційних свят – 1 травня і 7 листопада – вивішували портрети передовиків виробництва (залізничників, будівельників, доярок, свинарок і т. д.). Навпроти встановлювали трибуну, біля якої під час демонстрацій у згадані дні колонами проходили представники трудових колективів міста. Демонстрації, або паради, як їх називали, тривали досить довго – години півтори, а "приймали" їх керівники партійних і радянських структур, правоохоронних органів, керівники великих підприємств та інші.

Згодом у парку встановили скульптуру (або монумент), на якому у повний зріст красувалися три постаті – двох чоловіків і жінки, які символізували непорушну дружбу народів світу (білої, чорної і жовтої рас). Коли в 1970-их роках парк стали реконструювати, скульптуру-монумент перенесли на перехрестя вулиць Брестської і тодішньої Ватутіна. З легкої руки деяких ковельських жартівників це місце й нарекли іменем "трьох святих". Пізніше, якщо не помиляюсь, там встановили ще якусь наочну агітацію партійного змісту з портретами Маркса, Енгельса, Леніна. Знову –троє "святих".

Взагалі, історія Ковеля цікава і про деякі її "таємниці" можна довго розповідати (маю на увазі повоєнний час). Якщо вистачить снаги, часу і здоров'я, можливо, й продовжу свої екскурси в минуле.

Микола ВЕЛЬМА. 

На світлинах: вхід колишній у міський парк відпочинку; монумент "трьох святих" (поки що у парку), звідки його згодом перевезуть на перехрестя вулиць Брестської і Ватутіна (нині Кияна). 

Фото з архіву редакції.

Редакторська посада, окрім всього іншого, зобов'язує постійно бути "на зв'язку" з читачами. І не тільки з ними. Бо телефонують, пишуть, звертаються при зустрічах до редактора всі бажаючі. У багатьох  – запитання, на які вони не можуть знайти відповідей. А Вельма, як каже мій давній друг Іван Сидорук, мусить знати "все".

Всього, звичайно, я не знаю. Але на деякі запитання можу відповісти, що й роблю сьогодні. Отож, як кажуть, поїхали під новою рубрикою "Запитай у Вельми".

ххх

Шановний пане редакторе! За Вашими плечима – не один рік роботи в пресі. Скажіть відверто: газети приречені "померти" чи мають шанс вижити?  

Гнат ПЕРЕПЕЛИЦЯ.

– Пане Гнате! За моїми плечима, дійсно, не один рік роботи. Якщо сказати точніше – не один десяток років. Бачив усього – і хорошого, і поганого. Сьогодні, мабуть, українська журналістика переживає найскладніший період своєї історії. Причин на те є кілька.

Перша:  війна. Чимало газет (особливо на окупованих росією територіях) взагалі припинили своє існування. Та й у Києві виходять далеко не всі періодичні видання, які існували до цього.

Друга причина: неувага київської влади до друкованої преси. Реформувавши її, урядовці фактично кинули нас напризволяще. Коли почався процес так званого роздержавлення ЗМІ, обіцяли трохи не золоті гори. Час ішов, але чиновники про свої обіцянки забули. Тепер маємо те, що маємо:  кожен редакційний колектив виживає (або гине), як може. Ніякої державної підтримки, як у багатьох цивілізованих країнах світу, нема.

Третя причина: прогалини і недоречності в адміністративно-територіальній реформі. Зруйнувавши стару систему співпраці органів виконавчої та представницької влади з пресою, про нову не подбали. От і вийшло, що райони укрупнили, а нормального фінансування позбавили. В результаті ані Ковельська районна рада, ані Ковельська районна військова адміністрація не змогли укласти угоди про висвітлення їх діяльності на шпальтах "Вістей Ковельщини" у 2022 році.

Що маємо, як кажуть, в сухому залишку? Відсутність у газеті інформації про роботу районної (та й обласної теж) влади, рішення, які вони приймають та виконують. І це – в час воєнних дій! Редакція, в свою чергу, позбавлена додаткового джерела надходження коштів. Слава Богу, що завдяки наполегливості і передбачливості міського голови Ігоря Чайки (журналіста за фахом) та його команди міською радою такий договір укладено й передбачено відповідне фінансування.

Четверта причина: занепад ринку реклами в Україні загалом і на Ковельщині зокрема. Криза в економіці, воєнний стан, наслідки пандемії коронавірусу боляче "вдарили" і по підприємствах промисловості, і по аграрному сектору, і по бізнесу, і по банківській сфері. Відтак у "Вістей Ковельщини" різко скоротився обсяг рекламних оголошень і повідомлень, а, отже, впали до мінімуму надходження грошей в редакційну касу.  

П'ята причина: зменшення тиражів періодичних видань, в тому числі й "Вістей Ковельщини". На це впливають і скорочення читацької аудиторії, де переважають люди старшого віку, і конкуренція з боку інтернет-видань, і масове захоплення новітніми інформаційними технологіями (особливо молоді), і деякі недоречності в роботі пошти тощо.

Тому, пане Гнате, відповідаючи на Ваше запитання, скажу так: якщо проблеми, названі вище, розв'язані в Україні не будуть, друковану пресу чекають критичні часи (м'яко кажучи). Але оскільки надія помирає останньою, то будемо сподіватися, що "Вісті Ковельщини" завдяки підтримці їх шанувальниками втримаються "на плаву". Тому гасло: "Читайте і передплачуйте "Вісті Ковельщини - газету для Вас і про Вас!" звучить сьогодні, як ніколи, актуально.

ххх

Миколо Григоровичу!

Цими днями телефонував у газове управління для того, щоб повідомити показники лічильника за минулий місяць. Набирав номери, якими користувався раніше. Але жоден з них мені не відповідав (зокрема, 5-12-12). В чому справа? 

Максим ІВАНЮЩЕНКО.

ххх

– Шановний пане Максиме!

З подібним запитанням цими днями звернувся до мене під час відвідин редакції Василь Борисовський з Ковеля, який мешкає по вулиці Володимирській. Разом із ним ми спробували додзвонитися до згаданого Вами управління, але з того нічого не вийшло: жоден телефон не відповідав.

Довелося попросити пана Василя особисто піти в управління газового господарства і поцікавитися, в чому справа. Так він і зробив, хоча йому було важко - при ходінні спирався на ціпок. Через деякий час повернувся і повідомив, що тепер потрібно телефонувати на інші номери (з виходом на Луцьк). Ось вони: 067-3339104 або (0332) 28-01-04. Називаємо ці номери, бо, можливо, не всі читачі газети знають про зміни.

Хоча, якщо говорити відверто, то службам "Волиньгазу" потрібно було б давно повідомити важливу інформацію своїм клієнтам, використавши для цього навіть газету "Вісті Ковельщини".

ххх

Шановна редакціє!

На Ковельщині триває процес перейменування вулиць. На Вашу думку, він потрібен саме сьогодні чи можна було з цим зачекати до закінчення війни?

Ніна САВОСЮК.

– Пані Ніно!

Перейменування вулиць викликане тим, що українська влада, наскільки я розумію, прагне навести лад в топоніміці (назвах міст, сіл, вулиць). Адже багато назв застаріло, не позбулося рудиментів  минулого. Активізувала  цей процес агресія  путіна  проти України, в ході якої ворог  нищить житлові квартали, об'єкти інфраструктури, пам'ятки історії і культури. Одним словом, поводиться, як дикун і варвар.

Тому вважаю, що перейменування вулиць, які носять назви рашистських воєначальників, історичних персонажів, політичних діячів  і т. п., – цілком на часі. Чекати закінчення війни в даному випадку недоцільно, бо утвердження в топоніміці українства не менш важливе, аніж перемоги у боях з путінцями.

На мою особисту думку, у назвах вулиць передусім потрібно увіковічнити пам'ять наших земляків, які зробили вагомий внесок у розвиток культури, науки, економіки, освіти, охорони здоров'я, фізкультури і спорту тощо на Ковельщині. Особливого пошанування  заслуговують люди, які загинули в боротьбі за волю і незалежність України, в першу чергу – Герої нинішньої російсько-української війни.

ххх

Пане Миколо!

Ви – старожил Ковеля. Можливо, підкажете, чому перехрестя вулиць Брестської і Кияна (колишньої Ватутіна) називають місцем "трьох святих"?

Василь МАРЧУК.

– Запитання, звичайно, цікаве. Але ще цікавіше почути відповіді на нього від окремих "великих" знавців історії нашого міста. Що тільки не вигадують!

А справа досить проста. Річ у тім, що у 60-их роках в нашому місті почали закладати новий парк на вулиці Калініна (тепер –бульвар імені Лесі Українки). Люди старшого віку, мабуть, пам'ятають, як він виглядав. Вхід туди прикрашала розкішна арка в стилі партійного "барокко", на якій були розміщені так звані "Дошки пошани" (теперішньому поколінню це словосполучення невідоме), де до революційних свят – 1 травня і 7 листопада – вивішували портрети передовиків виробництва (залізничників, будівельників, доярок, свинарок і т. д.). Навпроти встановлювали трибуну, біля якої під час демонстрацій у згадані дні колонами проходили представники трудових колективів міста. Демонстрації, або паради, як їх називали, тривали досить довго – години півтори, а "приймали" їх керівники партійних і радянських структур, правоохоронних органів, керівники великих підприємств та інші.

Згодом у парку встановили скульптуру (або монумент), на якому у повний зріст красувалися три постаті – двох чоловіків і жінки, які символізували непорушну дружбу народів світу (білої, чорної і жовтої рас). Коли в 1970-их роках парк стали реконструювати, скульптуру-монумент перенесли на перехрестя вулиць Брестської і тодішньої Ватутіна. З легкої руки деяких ковельських жартівників це місце й нарекли іменем "трьох святих". Пізніше, якщо не помиляюсь, там встановили ще якусь наочну агітацію партійного змісту з портретами Маркса, Енгельса, Леніна. Знову –троє "святих".

Взагалі, історія Ковеля цікава і про деякі її "таємниці" можна довго розповідати (маю на увазі повоєнний час). Якщо вистачить снаги, часу і здоров'я, можливо, й продовжу свої екскурси в минуле.

На світлинах: вхід колишній у міський парк відпочинку; монумент "трьох святих" (поки що у парку), звідки його згодом перевезуть на перехрестя вулиць Брестської і Ватутіна (нині Кияна). 

Фото з архіву редакції.