Подарував кохану… другові
Роману весною виповнилося сорок. Його привітне відкрите обличчя, хвилясте русяве і пишне волосся манили дівчат. Хоча хлопець проживав самотньо, але про створення сім’ї і гадки не мав. А щоб не завдавати Роману зайвих клопотів, старих батьків кілька років тому забрала сестра у місто.
На прожиття Роман заробляв сезонними роботами – їздив у південні сільські господарства Волині. Там не цурався ніякої роботи: у жнива працював на скиртуванні соломи, восени – на цукрових буряках. У своєму селі інколи підміняв тракториста чи водія, коли ті йшли у відпустку. Із живності нічого не тримав, зате садив зо дві сотки картоплі. З друзями любив почаркувати.
Чоловік захоплювався читанням різної літератури, його дотепні висловлювання хотілося слухати і довго з ним спілкуватись. Здебільшого любили його однолітки і старші жінки. На кожну сказану кимось фразу у Романа з голови «вилітав» якийсь смішний анекдот чи дотепний вислів.
Одного року вже вкотре Роман поїхав із бригадою у жнива на скиртування соломи в знайоме йому село. Керівник господарства поселив чоловіків у хаті-пустці, в якій давно вже не проживали люди. Запущена була і криниця, тож хлопці ходили по воду до сусідів Павла і Катерини. У них були дві дочки – Люба мала навчатись у випускному класі, а Надія була на два роки старшою.
Катерина раділа, коли по воду навідувався Роман, старалась з ним спілкуватись. Говорили на різні теми, — про життя-буття, роботу, його сімейний стан. Жінка не могла повірити, що такий чоловік із світлим розумом, що завжди випромінює доброзичливість, досі не одружений. Невдовзі Катерина почала докоряти Павлові:
– Подивися на Романа — який чоловік! Чому ти не такий? Живу з тобою, як з глухонімим. Хоча б раз, як людина, порадився зі мною!
Павло, як завжди, мовчав. Катерина з часом почала все більше захоплюватись Романом. Він відчував почуття до нього, але так хотілось, щоб швидше завершились жнива і міг повернутися додому. А Катеринина увага до нього все більше посилювалася. Вона дедалі частіше приходила до сусідської хати, щоб поговорити із Романом. Для хлопця кожна така зустріч ставала обтяжливою. А дні йшли, як роки. Добре, що довго затримувався на роботі. А не дай, Боже, дощ…
В кінці серпня Роман повернувся додому. Частину зароблених грошей відклав на могорич друзям-холостякам, які його приїзд «святкували» біля сільського магазину. Викопав картоплю і далі вів холостяцький спосіб життя. Катерина тим часом і далі сварилася з чоловіком. ЇЇ так хотілось покинути його і переїхати на проживання до Романа. Невдовзі так вона і зробила.
...Був ясний жовтневий день. Село жило своїм буденним життям. Одні працювали на городах – давали лад моркві та бурякам, інші готували городи на наступний рік, переорюючи їх, а дехто просто йшов до лісу, щоб назбирати грибів. Під вечір люди повертались додому. Якраз в цю пору у село прийшов рейсовий автобус, а з нього вийшла незнайома жінка із кількома великими сумками. Чоловік, що віз із поля додому моркву, запитав, куди вона йде, і погодився по дорозі підвезти речі. Жінка покинула чоловіка, дітей і приїхала на постійне проживання до Романа.
Роман в цю пору сидів біля телевізора, дививсь якусь передачу. Побачивши Катерину із сумками, мало не знепритомнів. Вона сказала, що хоче жити в нього, а з чоловіком порвала стосунки назавжди. В Романа на якусь мить відняло мову. Прийшовши до тями, сів із Катериною. Вона вже складала плани на їхнє майбутнє спільне життя. Роман все уважно слухав, але її наміри ніяк не «лізли» в голову. У нього були свої далекосяжні плани на майбутнє, бо хотів вести самостійно комфортний спосіб життя, аж раптом йому таке «щастя» у дім.
Катерина взялась готувати вечерю Роману: насмажила картоплі, відкрила банку огірків, дістала шматок сала із холодильника. Роман поставив на стіл пляшку вина. Але мова про сімейне життя не «клеїлась». Зненацька виникла думка, щоб комусь із холостяків у селі віддати «дружину». Вже наступного дня він зайнявся пошуками такого чоловіка. Деякі старші хлопці-холостяки вже згідні були забрати жінку до себе, але не наважувались, знаючи, що покинула чоловіка.
Катерина цього не знала, старалась догодити «чоловіку». Проживши два тижні з Романом, одного ранку почула, що у нього ніколи не було планів створення сім’ї, подружнього життя, а тому він знайшов для неї на спільне проживання на два роки старшого товариша Антона. Катерина стала плакати, бо її плани на майбутнє зірвались. Роман ввечері запросив Антона до себе, і передав… Катерину як дружину товаришеві.
Ця майже неймовірна історія мала щасливе продовження. Антон з Катериною у парі досі. Проживають у мирі. Мають підсобне господарство, утримують корову, коня, свиней, птицю. Катерина не кається, що так склалось її сімейне життя. А дочки маму провідують…
Микола Денисюк.
Роману весною виповнилося сорок. Його привітне відкрите обличчя, хвилясте русяве і пишне волосся манили дівчат. Хоча хлопець проживав самотньо, але про створення сім’ї і гадки не мав. А щоб не завдавати Роману зайвих клопотів, старих батьків кілька років тому забрала сестра у місто.
На прожиття Роман заробляв сезонними роботами – їздив у південні сільські господарства Волині. Там не цурався ніякої роботи: у жнива працював на скиртуванні соломи, восени – на цукрових буряках. У своєму селі інколи підміняв тракториста чи водія, коли ті йшли у відпустку. Із живності нічого не тримав, зате садив зо дві сотки картоплі. З друзями любив почаркувати.
Чоловік захоплювався читанням різної літератури, його дотепні висловлювання хотілося слухати і довго з ним спілкуватись. Здебільшого любили його однолітки і старші жінки. На кожну сказану кимось фразу у Романа з голови «вилітав» якийсь смішний анекдот чи дотепний вислів.
Одного року вже вкотре Роман поїхав із бригадою у жнива на скиртування соломи в знайоме йому село. Керівник господарства поселив чоловіків у хаті-пустці, в якій давно вже не проживали люди. Запущена була і криниця, тож хлопці ходили по воду до сусідів Павла і Катерини. У них були дві дочки – Люба мала навчатись у випускному класі, а Надія була на два роки старшою.
Катерина раділа, коли по воду навідувався Роман, старалась з ним спілкуватись. Говорили на різні теми, — про життя-буття, роботу, його сімейний стан. Жінка не могла повірити, що такий чоловік із світлим розумом, що завжди випромінює доброзичливість, досі не одружений. Невдовзі Катерина почала докоряти Павлові:
– Подивися на Романа — який чоловік! Чому ти не такий? Живу з тобою, як з глухонімим. Хоча б раз, як людина, порадився зі мною!
Павло, як завжди, мовчав. Катерина з часом почала все більше захоплюватись Романом. Він відчував почуття до нього, але так хотілось, щоб швидше завершились жнива і міг повернутися додому. А Катеринина увага до нього все більше посилювалася. Вона дедалі частіше приходила до сусідської хати, щоб поговорити із Романом. Для хлопця кожна така зустріч ставала обтяжливою. А дні йшли, як роки. Добре, що довго затримувався на роботі. А не дай, Боже, дощ…
В кінці серпня Роман повернувся додому. Частину зароблених грошей відклав на могорич друзям-холостякам, які його приїзд «святкували» біля сільського магазину. Викопав картоплю і далі вів холостяцький спосіб життя. Катерина тим часом і далі сварилася з чоловіком. ЇЇ так хотілось покинути його і переїхати на проживання до Романа. Невдовзі так вона і зробила.
...Був ясний жовтневий день. Село жило своїм буденним життям. Одні працювали на городах – давали лад моркві та бурякам, інші готували городи на наступний рік, переорюючи їх, а дехто просто йшов до лісу, щоб назбирати грибів. Під вечір люди повертались додому. Якраз в цю пору у село прийшов рейсовий автобус, а з нього вийшла незнайома жінка із кількома великими сумками. Чоловік, що віз із поля додому моркву, запитав, куди вона йде, і погодився по дорозі підвезти речі. Жінка покинула чоловіка, дітей і приїхала на постійне проживання до Романа.
Роман в цю пору сидів біля телевізора, дививсь якусь передачу. Побачивши Катерину із сумками, мало не знепритомнів. Вона сказала, що хоче жити в нього, а з чоловіком порвала стосунки назавжди. В Романа на якусь мить відняло мову. Прийшовши до тями, сів із Катериною. Вона вже складала плани на їхнє майбутнє спільне життя. Роман все уважно слухав, але її наміри ніяк не «лізли» в голову. У нього були свої далекосяжні плани на майбутнє, бо хотів вести самостійно комфортний спосіб життя, аж раптом йому таке «щастя» у дім.
Катерина взялась готувати вечерю Роману: насмажила картоплі, відкрила банку огірків, дістала шматок сала із холодильника. Роман поставив на стіл пляшку вина. Але мова про сімейне життя не «клеїлась». Зненацька виникла думка, щоб комусь із холостяків у селі віддати «дружину». Вже наступного дня він зайнявся пошуками такого чоловіка. Деякі старші хлопці-холостяки вже згідні були забрати жінку до себе, але не наважувались, знаючи, що покинула чоловіка.
Катерина цього не знала, старалась догодити «чоловіку». Проживши два тижні з Романом, одного ранку почула, що у нього ніколи не було планів створення сім’ї, подружнього життя, а тому він знайшов для неї на спільне проживання на два роки старшого товариша Антона. Катерина стала плакати, бо її плани на майбутнє зірвались. Роман ввечері запросив Антона до себе, і передав… Катерину як дружину товаришеві.
Ця майже неймовірна історія мала щасливе продовження. Антон з Катериною у парі досі. Проживають у мирі. Мають підсобне господарство, утримують корову, коня, свиней, птицю. Катерина не кається, що так склалось її сімейне життя. А дочки маму провідують…
Микола Денисюк.
Подарував кохану… другові
Залишити коментар