Повідомлення в номер / Ефект бумеранга

Люди, виховані на християнських  цінностях, впевнені,   що будь-який злочин буде покараний Господом. Щоправда, після смерті злочинця, якому на Страшному Суді доведеться відповідати за скоєне. Але не тільки йому. Кара чекає нащадків до сьомого коліна. 

Можливо, це й так – з потойбіччя ще ніхто  не повернувся й не розповів, як там насправді. Хоча, чесно кажучи, кожному з нас хочеться, щоб кара злочинця спіткала вже тут, на цім  білім світі. І бажано – негайно або принаймні у цілком визначені короткі строки.

Подібне бажання можна зрозуміти. Бо коли вбивство чи якийсь інший смертельний гріх здійснює конкретна особа, то й покарання має бути конкретним і незворотнім. Бо інакше, для чого тоді правоохоронні органи, суди, трибунали  та інші інституції, котрі мають суворо карати особу за порушення Закону? І не тільки Божого, а й загальнолюдського.

Коли путін та його злочинне оточення розпочинали так звану "спецоперацію" в Україні, думаю, вони підсвідомо відчували, що стають на страхітливий злочинний шлях. Проте заспокоювали себе  думкою: "Переможців не судять. А якщо й судять, то найсправедливішим пострадянським судом, де все можна вирішити за гроші. Викрутимось. Не вперше”.

ххх

Виявилось, однак, що викрутитися не вдасться. Повіривши голослівним обіцянкам путіна та його паркетним генералам, що Україну "денацифікують"  і "демілітаризують" за лічені дні, вони з нетерпінням стали чекати параду  перемоги на Хрещатику, подяк від верховного головнокомандуючого карлика за беззавітне служіння йому у вигляді нових посад, державних нагород і вагомого матеріального заохочення. Тепер же, після більш як піврічного проливання безневинної крові українців, грабежів і гвалтувань, обстрілів мирних міст і сіл, вони вже цілком свідомо стали відчувати, що за авантюру біснуватого бункерного дідугана доведеться нести відповідальність і їм. Бо палець об палець не вдарили для того, щоб зупинити найбільший розбій ХХІ століття, якому нема і не може бути прощення. 

Отож, доки Божий суд їх настигне, суд в Гаазі – цілком реальний. Бо підуть на лаву підсудних не тільки путін, а й його підручні – всілякі там шойгу, лаврови, бортнікови, герасимови, патрушеви, матвієнки, володіни вкупі з телепропагандонами соловйовими, кісільовими, скабеєвими, симоньянами, поповими та іже з ними. І справа не тільки в тому, що такий суд відбудеться, хоч не відомо  коли. І навіть не в тому, що українські війська продовжують переможний контрнаступ.

Багато гірше для цієї банди злочинців в людській подобі те, що московська імперія стала  все відчутніше тріщати, загрожуючи  і владі,  і слухняному зазомбованому населенню вселенською катастрофою, якої ще не бачив світ. Виник так званий "ефект бумеранга", котрий загрожує не просто неприємностями, а  смертельною небезпекою для перелічених вище осіб та їх прихильників і шанувальників. Все зло, яке чинили росіянці та їх вожді, поступово повертається проти них, викликаючи протистояння  як "нагорі",  так і "внизу". Все чіткіше вимальовується привид громадянської війни, яку спричинила безглузда антиморальна політика завсідників  кремля. Як часто повторював незабутній Віктор Черномирдін, хотіли, як краще, а вийшло, як завжди. 

ххх

І справді бо: московію "трясе". Це відчувають, правда, далеко не всі. Плебс, або як його називають ідеологи російського великодержавного шовінізму, "глибинний народ", живе по-старому: п'є, їсть, спить, десь працює, слухає телевізор, хвалить путіна і його "мудру" політику, проклинає "бендерівців" і "націоналістів", вірить в успіх "спеціальної військової операції" і перемогу "могутньої" російської армії. Економічні санкції, які запровадив Захід, для середньостатистичного росіянця ще не надто відчутні, а смерті близьких і рідних не дуже хвилюють – держава за  "двохсоті" виплачує щедрі преміальні.

Все це, звичайно, тимчасово, бо найгірше – попереду. І зростання цін, і падіння купівельної спроможності, і загальна мобілізація, оголошувати яку путін боїться, й інші не зовсім приємні речі, про які пересічні  росіянці сьогодні намагаються не думати. 

Відчутніше "трясе" вищі ешелони влади та олігархат. Можновладці вже і підсвідомо, і цілком свідомо відчувають, що путін веде їх "не туди", а "спецоперація" закінчується великим  пшиком  і страшними втратами як в армії,  так  і в економіці. Олігархату надокучило бути під санкціями, при заморожених капіталах і при неможливості жити "по-людськи" – тобто відпочивати на кращих курортах світу, вільно пересуватися земною кулею, навчати дітей у престижних зарубіжних вишах.

Розкол пішов і по лінії "кремль – силовий блок". Військовим не подобається фактичний провал "спецоперації", керівництво якою здійснює особисто путін. Деякі тверезо мислячі генерали (їх небагато, але вони є) на власному досвіді переконалися, що перемоги їм не бачити, а тому гласно і негласно закликають вождя зупинитися над прірвою. 

Другі, котрих більше і котрих можна назвати твердолобими, готові йти до кінця і навіть пропонують застосувати ядерну зброю. Частина політикуму вважає, що царю час на відпочинок, бо він веде московію до загибелі. Саме про це свідчать звернення деяких депутатів місцевих дум (Москви, Петербурга та інших) із закликом звільнити трон.

ххх

У цій ситуації, судячи з усього, путін почувається, як грішник у киплячій смолі. Вона ще не пече дуже сильно, але припікає все відчутніше. Якщо врахувати, що він має серйозні проблеми  зі здоров'ям (дехто стерджує, що ці проблеми смертельно небезпечні), то бункерному діду не позаздриш. Прийняти будь-яке  рішення – це задача з багатьма невідомими. Продовжувати війну не вистачає ні сил, ні можливостей, а підняти білий прапор капітуляції – значить підписати собі смертельний вирок. Його вірні "друзі" Кадиров або Пригожин тут же знищать не тільки морально, а й фізично. Адже невипадково  у військових діях бере участь все більше чеченських головорізів, а також карних злочинців, з яких активно формують ПВК "Вагнер".  Страшно навіть уявити, в що вони перетворять кремлівську "еліту", якщо путін  зробить неправильний, з їх точки зору, крок. Не допоможуть тут ані ФСБ, ані ГРУ, ані Нацгвардія, де також відчувається бунтарський дух. 

Не все гаразд у крихітки Цахес і на міжнародному фронті. Небезпечно загострилася ситуація у стосунках Вірменії і Азербайджану, яку відкрито підтримує Туреччина і особисто Ердоган. Дедалі тривожніше на киргизько-таджицькому кордоні. Свій норов дедалі рішучіше демонструє Казахстан, який все більше відчуває підтримку Китаю. Навіть білоруський диктатор лукашенко виходить з-під контролю, бо дуже хитрий і далекозорий, шкірою відчуваючи небезпеку і для путіна, і для себе особисто.

ххх

Підбиваючи підсумки написаного, можна  було б зробити висновок, що стан справ складається на користь України, якби не одне "але". Річ у тім, що нині путін нагадує щура, загнаного в куток. Тому важко передбачити, що надумає завтра. Якщо на застосування ядерної зброї може не наважитися, то інших підлих вчинків від нього буде більше, аніж достатньо. Приклад цього – майже щоденні обстріли ракетами об'єктів критичної інфрастуктури України, що у період осінньо-зимових холодів вкрай небезпечно.

Будемо, однак, сподіватися, що у нашої влади, керівництва ЗСУ, інших силових структур вистачить здорового глузду, щоб прискорити загибель московії, повернути загарбані території й бути готовими до будь-яких варіантів розвитку подій, найкращий з яких – добити ворога у його норі, не надто самозаспокоюватися здобутими  перемогами. Найважче – попереду.