Повідомлення в номер / “Вістям Ковельщини” потрібна підтримка!

Де общеє добро 

в упадку –

Забудь отця, забуть 

і матку.

Лети повинность

 ісправлять.

Іван Котляревський

З нетерпінням чекаю четверга, особливо, коли іде дощ, день темний, кімнати мовчазні.  Але листоноша принесе улюблену газету, не дивлячись на негоду. Полистаю, чи немає  нотаток  Миколи Григоровича Вельми, завжди цікавих, розсудливих і актуальних, як уже покровителя і дбайливого батька газети. Приємно, що наша земля така багата на обдарованих людей, особливо творців поетичного слова, які відгукуються на всі події, життєві ситуації. І дійсно:

"Уміло керує в редакції Вельма,

Тому й колектив цей згуртований вельми", – написав Віталій Лихобицький нещодавно. А таки так. Колектив не тільки згуртований, а й дуже здібний. Із задоволенням читаю матеріали Світлани Троцюк, Анатолія Семенюка, Вікторії Зінчук та інших дописувачів. 

Візьмемо до прикладу один з останніх номерів газети "Вісті Ковельщини". Високої оцінки заслуговує матеріал Вікторії Зінчук "Боже слово веде до Перемоги". Читаю-перечитую з олівцем в руках, підкреслюю окремі місця, які мені особливо імпонують, примушують задуматися. Все чітко, дохідливо, щиро. Постала перед очима постать Священника з великої літери, воїна, капелана-добровольця, якого ніхто не зобов'язував, а покликала його всеперемагаюча любов до людей, до тих, хто покладає на олтар свободи своє життя, хто мерзне в окопах, хто сильніший від смерті. 

Бути у зоні війни – значить бути у строю з військовими, ділити їхні успіхи і поразки, підтримувати морально, помолитися, подякувати їм за витримку і мужність, робити все можливе, аби їм було хоч трішки легше. 

Прямо і відверто говорить отець Матвій про УПЦ МП: якщо вони кажуть, що "ми – українська церква, то говорять неправду, тому що й досі підпорядковуються російській церкві, а митрополит Онуфрій кожної неділі молиться  за патріарха московського, який благословляє  росгвардію на знищення України". Тому дивуюся, як можуть матері, сестри підтримувати московську церкву, сини, брати яких воюють з рашистами!

День народження… Ще й який: 25 років дружині. А отець Матвій не за святковим столом, а вирушає  на ротацію, бо хто, як не він? І почалася нова сторінка в житті: самовіддана праця за покликанням і багатогранна діяльність людини-патріота. 

"Війна навчила нас молитись", – каже мій сусід-солдат Микола Артинюк. На щастя, підтримують отця Матвія мислячі люди Люблинця. А це окрилює, додає наснаги і впевненості, що ти на правильній дорозі. 

Наш голобський священник отець Андрій Сех теж уже кілька разів з гуманітарною місією був на Сході.

Газеті – 83! Такій цікавій і визнаній, як кращій. Прикро читати, що вона лише тримається "на плаву". Відколи це почали знецінювати Слово? Невже і тут треба шукати волонтерів і спонсорів для існування? Та якби не газета, то де ми ознайомилися б із зверненням Президента України до воїнів? Невідомо,  з якою метою закрито кілька цікавих телеканалів. 

Треба твердо пам’ятати, що Слово своєї ваги не повинно втрачати, незважаючи ні на які обставини. Ми не дике плем'я, а цивілізований народ і потребуємо друкованого слова, місцевої газети, яка охоплює все, що нас цікавить. Тому повинна бути під надійним захистом державних органів!

Лідія ГАРЛІНСЬКА. 

З нетерпінням чекаю четверга, особливо, коли іде дощ, день темний, кімнати мовчазні.  Але листоноша принесе улюблену газету, не дивлячись на негоду. Полистаю, чи немає  нотаток  Миколи Григоровича Вельми, завжди цікавих, розсудливих і актуальних, як уже покровителя і дбайливого батька газети. Приємно, що наша земля така багата на обдарованих людей, особливо творців поетичного слова, які відгукуються на всі події, життєві ситуації. І дійсно:

"Уміло керує в редакції Вельма,

Тому й колектив цей згуртований вельми", – написав Віталій Лихобицький нещодавно. А таки так. Колектив не тільки згуртований, а й дуже здібний. Із задоволенням читаю матеріали Світлани Троцюк, Анатолія Семенюка, Вікторії Зінчук та інших дописувачів. 

Візьмемо до прикладу один з останніх номерів газети "Вісті Ковельщини". Високої оцінки заслуговує матеріал Вікторії Зінчук "Боже слово веде до Перемоги". Читаю-перечитую з олівцем в руках, підкреслюю окремі місця, які мені особливо імпонують, примушують задуматися. Все чітко, дохідливо, щиро. Постала перед очима постать Священника з великої літери, воїна, капелана-добровольця, якого ніхто не зобов'язував, а покликала його всеперемагаюча любов до людей, до тих, хто покладає на олтар свободи своє життя, хто мерзне в окопах, хто сильніший від смерті. 

Бути у зоні війни – значить бути у строю з військовими, ділити їхні успіхи і поразки, підтримувати морально, помолитися, подякувати їм за витримку і мужність, робити все можливе, аби їм було хоч трішки легше. 

Прямо і відверто говорить отець Матвій про УПЦ МП: якщо вони кажуть, що "ми – українська церква, то говорять неправду, тому що й досі підпорядковуються російській церкві, а митрополит Онуфрій кожної неділі молиться  за патріарха московського, який благословляє  росгвардію на знищення України". Тому дивуюся, як можуть матері, сестри підтримувати московську церкву, сини, брати яких воюють з рашистами!

День народження… Ще й який: 25 років дружині. А отець Матвій не за святковим столом, а вирушає  на ротацію, бо хто, як не він? І почалася нова сторінка в житті: самовіддана праця за покликанням і багатогранна діяльність людини-патріота. 

"Війна навчила нас молитись", – каже мій сусід-солдат Микола Артинюк. На щастя, підтримують отця Матвія мислячі люди Люблинця. А це окрилює, додає наснаги і впевненості, що ти на правильній дорозі. 

Наш голобський священник отець Андрій Сех теж уже кілька разів з гуманітарною місією був на Сході.

Газеті – 83! Такій цікавій і визнаній, як кращій. Прикро читати, що вона лише тримається "на плаву". Відколи це почали знецінювати Слово? Невже і тут треба шукати волонтерів і спонсорів для існування? Та якби не газета, то де ми ознайомилися б із зверненням Президента України до воїнів? Невідомо,  з якою метою закрито кілька цікавих телеканалів. 

Треба твердо пам’ятати, що Слово своєї ваги не повинно втрачати, незважаючи ні на які обставини. Ми не дике плем'я, а цивілізований народ і потребуємо друкованого слова, місцевої газети, яка охоплює все, що нас цікавить. Тому повинна бути під надійним захистом державних органів!