Повідомлення в номер / Пліч-о-пліч з чоловіками

В експозиції Ковельського історичного музею є розділ, присвячений українському визвольному руху у роки німецько-радянської війни та у повоєнний період. 

Тут простежується значна  практична діяльність жінок, зокрема, у медицині, пропаганді, розвідці, бойових діях тощо. І це свідчить про вагомий внесок жіноцтва у розвиток та діяльність оунівського підпілля і загалом в український національно-визвольний рух.

Однією з причин залучення жіноцтва до ОУН була мобільність. Адже в умовах спочатку німецької окупації, а згодом – радянської, жінкам легше було виконувати завдання оунівського підпілля. Українське жіноцтво спочатку виконувало допоміжні ролі, а через певний час на рівні з чоловіками жінки повинні були служити підпіллю зі зброєю в руках. Отже, представниці жіночої статі у лавах ОУН та УПА виконували різні функції – як мирні (лікарі, медсестри та санітарки), напівмирні (друкарки, пропагандистки та зв’язкові), так і військові (розвідниці, учасниці відділів УПА, а часом навіть командири роїв). Вони також дбали про повсякденні потреби повстанців.

Жінки виконували просвітницьку та пропагандистську роботу серед населення, спілкуючись зі школярами, вчителями і звичайними людьми, йшли на ризик та здійснювали своєрідну комунікативну функцію. Дівчата передавали та збирали інформацію, листи, документи, а також доставляли продукти, одяг, ліки, зброю тощо. У разі затримання повідомлення необхідно було знищити. 

Діяльність зв’язкових вимагала фізичної витривалості та міцної психіки, адже доводилося долати великі відстані у будь-яку пору року. Жінки були чудовими розвідницями, яких окупанти недооцінювали, і ставилися до них з меншою підозрою. Розвідниці, переодягнені у селянок, здобували інформацію про пересування загонів ворогів, розповідали про арешти, зради і провокації та повідомляли про загрози. Також вони були гарними провідниками, допомагали повстанцям проходити незнайомими стежками і територіями, йдучи попереду і сигналізуючи про небезпеку.

Нарівні з чоловіками брала участь у багатомісячних рейдах Уляна Погінець. 

В експозиції нашого музею представлена вишита сорочка розвідниці УПА Уляни Погінець (псевдо «Пріся»), передана у музей  Погінцем Степаном Архіповичем. Дівчина – родом із села Дубове Ковельського району, навчалася у гімназії в Ковелі. У Дубовому діяла молодіжна ОУН «Юнаки», якою опікувалися члени ОУН, з-поміж яких була і Уляна Погінець. 

На світлині також бачимо Віру Королюк на псевдо «Христя», керівницю технічної ланки Ковельського окружного проводу ОУН. Дівчина разом із іншими підпільниками найбільше дошкуляли Волинському обкому партії України в так званому «радянському будівництві». І тому перший секретар Волинського обкому КП(б)У Грушецький вимагав від обласного управління МВС ліквідації Ковельського окружного проводу ОУН. 

17 січня 1954 року четверо підпільників групи Василя Сементуха внаслідок пів годинної перестрілки з оперативниками 4-го відділу УМВС, полягли смертю хоробрих. Селянський будинок, у якому переховувались повстанці, спалахнув. Віра Королюк, щоб уникнути полону і не згоріти живцем, застрелилася.

Серед плеяди дівчат, які боролись за самостійну соборну Українську державу були українські підпільниці Ганна Стельмащук, псевдо «Калина» (сестра одного з відомих командирів УПА Юрія Стельмащука «Рудого») та Люба Бахова. 22 травня 1941 року місце перебування підпільників ( сільська клуня неподалік Луцька) оточили енкаведисти. На пропозицію здатися, оунівці у бік ворога кинули гранати. Тоді карателі підпалили солом’яний дах будівлі. Бій продовжувався. На нову вимогу енкаведиста Удахіна здатися двері клуні відчинила дівчина. Вигукнувши: «Гинемо за Україну!», повернулась назад в палаючу клуню.

Всупереч твердженню, що війна – це не жіноча справа, як бачимо, і сьогодні в ЗСУ , і 80 років тому в УПА перебувало чимало представниць прекрасної статі. Жінки, попри постійну небезпеку, пліч-о-пліч із чоловіками боролися за Соборну, вільну і незалежну Українську державу.

Мирослава МОРОЗ.

В експозиції Ковельського історичного музею є розділ, присвячений українському визвольному руху у роки німецько-радянської війни та у повоєнний період. 

Тут простежується значна  практична діяльність жінок, зокрема, у медицині, пропаганді, розвідці, бойових діях тощо. І це свідчить про вагомий внесок жіноцтва у розвиток та діяльність оунівського підпілля і загалом в український національно-визвольний рух.

Однією з причин залучення жіноцтва до ОУН була мобільність. Адже в умовах спочатку німецької окупації, а згодом – радянської, жінкам легше було виконувати завдання оунівського підпілля. Українське жіноцтво спочатку виконувало допоміжні ролі, а через певний час на рівні з чоловіками жінки повинні були служити підпіллю зі зброєю в руках. Отже, представниці жіночої статі у лавах ОУН та УПА виконували різні функції – як мирні (лікарі, медсестри та санітарки), напівмирні (друкарки, пропагандистки та зв’язкові), так і військові (розвідниці, учасниці відділів УПА, а часом навіть командири роїв). Вони також дбали про повсякденні потреби повстанців.

Жінки виконували просвітницьку та пропагандистську роботу серед населення, спілкуючись зі школярами, вчителями і звичайними людьми, йшли на ризик та здійснювали своєрідну комунікативну функцію. Дівчата передавали та збирали інформацію, листи, документи, а також доставляли продукти, одяг, ліки, зброю тощо. У разі затримання повідомлення необхідно було знищити. 

Діяльність зв’язкових вимагала фізичної витривалості та міцної психіки, адже доводилося долати великі відстані у будь-яку пору року. Жінки були чудовими розвідницями, яких окупанти недооцінювали, і ставилися до них з меншоюпідозрою. Розвідниці, переодягнені у селянок, здобували інформацію про пересування загонів ворогів, розповідали про арешти, зради і провокації та повідомляли про загрози. Також вони були гарними провідниками, допомагали повстанцям проходити незнайомими стежками і територіями, йдучи попереду і сигналізуючи про небезпеку.

Нарівні з чоловіками брала участь у багатомісячних рейдах Уляна Погінець. 

В експозиції нашого музею представлена вишита сорочка розвідниці УПА Уляни Погінець (псевдо «Пріся»), передана у музей  Погінцем Степаном Архіповичем. Дівчина – родом із села Дубове Ковельського району, навчалася у гімназії в Ковелі. У Дубовому діяла молодіжна ОУН «Юнаки», якою опікувалися члени ОУН, з-поміж яких була і Уляна Погінець. 

На світлині також бачимо Віру Королюк на псевдо «Христя», керівницю технічної ланки Ковельського окружного проводу ОУН. Дівчина разом із іншими підпільниками найбільше дошкуляли Волинському обкому партії України в так званому «радянському будівництві». І тому перший секретар Волинського обкому КП(б)У Грушецький вимагав від обласного управління МВС ліквідації Ковельського окружного проводу ОУН. 

17 січня 1954 року четверо підпільників групи Василя Сементуха внаслідок пів годинної перестрілки з оперативниками 4-го відділу УМВС, полягли смертю хоробрих. Селянський будинок, у якому переховувались повстанці, спалахнув. Віра Королюк, щоб уникнути полону і не згоріти живцем, застрелилася.

Серед плеяди дівчат, які боролись за самостійну соборну Українську державу були українські підпільниці Ганна Стельмащук, псевдо «Калина» (сестра одного з відомих командирів УПА Юрія Стельмащука «Рудого») та Люба Бахова. 22 травня 1941 року місце перебування підпільників ( сільська клуня неподалік Луцька) оточили енкаведисти. На пропозицію здатися, оунівці у бік ворога кинули гранати. Тоді карателі підпалили солом’яний дах будівлі. Бій продовжувався. На нову вимогу енкаведиста Удахіна здатися двері клуні відчинила дівчина. Вигукнувши: «Гинемо за Україну!», повернулась назад в палаючу клуню.

Всупереч твердженню, що війна – це не жіноча справа, як бачимо, і сьогодні в ЗСУ , і 80 років тому в УПА перебувало чимало представниць прекрасної статі. Жінки, попри постійну небезпеку, пліч-о-пліч із чоловіками боролися за Соборну, вільну і незалежну Українську державу.