Шануймо пам'ять про славетних предків
14 жовтня в Україні відзначили День захисників і захисниць України та День Українського козацтва. Ковельщина має унікальну спадщину козацтва – родове село Ружин – столицю гетьманів Ружинських.
"Український народ писав свою історію не літописами та хроніками, а козацькими шаблями та пістолетами, відтворюючи з рідної землі величну безсмертну енциклопедію козацьких могил", – так сказав академік Богдан Сушиневський.
Не одна сотня літ минула з часів сивої давнини, коли наші предки, які жили на благословенній українській землі, складали свої голови, поливали її кров'ю, борючись за свої права, за вільність і віру, добуваючи кращу долю. Вони зберегли і передали нам та прийдешнім поколінням найцінніші скарби українства – родючу землю, мову й культуру з піснями та звичаями, з їх неповторними колоритами. Історичні архіви свідчать, що наш народ вже мав свого часу власну державу, своїх князів, а за часів козаччини – своїх гетьманів. В цій публікації, власне, і піде мова про князів-гетьманів Ружинських, вихідців із села Ружина Ковельського району.
Перша писемна згадка про це село датується 9 березня 1503 року, але з історичних джерел відомо, що пращур Ружиновських – Іван загинув в бою в 1486 році, отже саме прізвище свідчить, що село вже існувало, бо вельможі наділили землями і селом за належну військову службу.
Рід Ружинських походив від литовського князя Гедеміна і належав до малозаможних. Проте князі Ружинські мали свого родового герба. Досить цікава й козацька доля гетьманів Ружинських. П'ятеро представників цього роду отримали гетьманську булаву. Це – брати Михайло Іванович та Остафій Іванович, які були гетьманами між 1575–1586 роками. Троє синів Остафія також гетьманували: Богдан – у 1575–1576 роках, Микола – у 1587 році, Кирик – у 1588 році.
Про те, що Кирик був з Ружина, свідчать митні документи за 1583 рік. Князь Кирик Ружинський, ротмістр його королівської милості, віз до Гданська комягу з власних маєтків своїх з с. Ружина (комяга – сплавне судно від 30 до 70 тонн). Звідси – з Ружина князь Кирик пішов у великий світ військової кар'єри. У 1584 році він отримує урочище поблизу Житомира, де і постав згодом Ружин Житомирський.
Про Богдана Ружинського пише історик Запорозького козацтва Дмитро Яворницький: "Князь Богдан Ружинський, родом з села Ружин, Володимирського повіту, славний потомок Гедеміна, литовського великого князя".
Микола Аркас у своїй книзі "Історія України-Русі" згадує, як князь Богдан Ружинський пішов з козаками на татарські замки на низу Дніпра, де Лиман вливається в море. Було з ним близько 3 тис. козаків.
Але скінчився цей похід дуже сумно: коли брали кріпость порохом, то так шарахнуло, що й Богданка Ружинського вбило на місці.
Князь Михайло Ружинський – теж з ружинського гнізда, податкові документи за 1570 рік, називають його власником маєтності в с. Ружині. Козацькі полки на чолі з Михайлом весняної пори 1587 року брали Очаків.
Твердиню, яку вважали неприступною, вдалось подолати.
В Центральному Державному архіві України зберігся документ, який свідчить про те, що ще один князь Григорій Ружинський – сотник козацької надвірної корогви князів Сангушків, у 1601–1620 роках утримував у с. Ружині значну маєтність. До Ружинського роду належала і волинська княжна Софія Ружинська. Її загін нараховував до 6 тисяч чоловік піхоти та кінноти. Вона взяла в облогу замок князів Корецьких та здобула його…
Ось така вона сторінка історії (у короткому викладі) з постатями князів –гетьманів Ружинських, які палко любили свою землю, не зраджували ні вірі, ні народові.
Видатний дослідник Волині Микола Теодорович в 1908 році написав, що за селом Ружин, по дорозі на Турійськ, зберіглися штучні земляні вали, порослі дикими грушами. Очевидно, що це були давні залишки військових укріплень. Інший запис, на думку літописця, свідчить, що нове кладовище, розташоване на високому горбі, також є курганом. Адже там знаходили поховання ще раніших часів. Археологічних досліджень на території Ружина не проводилось.
В селах Волині збереглися назви урочищ, які нагадують про добу козаччини. Зокрема, в с. Дулібах – урочище "Могила" (Курган). “Козацька нивка” – неподалік Ревушок, козацький курган – поблизу р. Турії майже на межі з Володимирським районом. Там декілька років назад коштом односельчан встановлено пам'ятний знак.
Наше завдання – ще раз нагадати молодому поколінню про славетних гетьманів Ружинських, про їх боротьбу за волю України. Думаю, що після Перемоги потужній Ковельській громаді, куди входить і с. Ружин, буде за честь мати святе місце пам'яті про своїх великих гетьманів. Не важливо, де буде встановлений пам'ятник – в Ружині чи в Ковелі. Значення має пам'ять вдячних нащадків про своїх славних предків.
Сергій ДАНИЛЮК,
краєзнавець.
смт Люблинець.
14 жовтня в Україні відзначили День захисників і захисниць України та День Українського козацтва. Ковельщина має унікальну спадщину козацтва – родове село Ружин – столицю гетьманів Ружинських.
"Український народ писав свою історію не літописами та хроніками, а козацькими шаблями та пістолетами, відтворюючи з рідної землі величну безсмертну енциклопедію козацьких могил", – так сказав академік Богдан Сушиневський.
Не одна сотня літ минула з часів сивої давнини, коли наші предки, які жили на благословенній українській землі, складали свої голови, поливали її кров'ю, борючись за свої права, за вільність і віру, добуваючи кращу долю. Вони зберегли і передали нам та прийдешнім поколінням найцінніші скарби українства – родючу землю, мову й культуру з піснями та звичаями, з їх неповторними колоритами. Історичні архіви свідчать, що наш народ вже мав свого часу власну державу, своїх князів, а за часів козаччини – своїх гетьманів. В цій публікації, власне, і піде мова про князів-гетьманів Ружинських, вихідців із села Ружина Ковельського району.
Перша писемна згадка про це село датується 9 березня 1503 року, але з історичних джерел відомо, що пращур Ружиновських – Іван загинув в бою в 1486 році, отже саме прізвище свідчить, що село вже існувало, бо вельможі наділили землями і селом за належну військову службу.
Рід Ружинських походив від литовського князя Гедеміна і належав до малозаможних. Проте князі Ружинські мали свого родового герба. Досить цікава й козацька доля гетьманів Ружинських. П'ятеро представників цього роду отримали гетьманську булаву. Це – брати Михайло Іванович та Остафій Іванович, які були гетьманами між 1575–1586 роками. Троє синів Остафія також гетьманували: Богдан – у 1575–1576 роках, Микола – у 1587 році, Кирик – у 1588 році.
Про те, що Кирик був з Ружина, свідчать митні документи за 1583 рік. Князь Кирик Ружинський, ротмістр його королівської милості, віз до Гданська комягу з власних маєтків своїх з с. Ружина (комяга – сплавне судно від 30 до 70 тонн). Звідси – з Ружина князь Кирик пішов у великий світ військової кар'єри. У 1584 році він отримує урочище поблизу Житомира, де і постав згодом Ружин Житомирський.
Про Богдана Ружинського пише історик Запорозького козацтва Дмитро Яворницький: "Князь Богдан Ружинський, родом з села Ружин, Володимирського повіту, славний потомок Гедеміна, литовського великого князя".
Микола Аркас у своїй книзі "Історія України-Русі" згадує, як князь Богдан Ружинський пішов з козаками на татарські замки на низу Дніпра, де Лиман вливається в море. Було з ним близько 3 тис. козаків.
Але скінчився цей похід дуже сумно: коли брали кріпость порохом, то так шарахнуло, що й Богданка Ружинського вбило на місці.
Князь Михайло Ружинський – теж з ружинського гнізда, податкові документи за 1570 рік, називають його власником маєтності в с. Ружині. Козацькі полки на чолі з Михайлом весняної пори 1587 року брали Очаків.
Твердиню, яку вважали неприступною, вдалось подолати.
В Центральному Державному архіві України зберігся документ, який свідчить про те, що ще один князь Григорій Ружинський – сотник козацької надвірної корогви князів Сангушків, у 1601–1620 роках утримував у с. Ружині значну маєтність. До Ружинського роду належала і волинська княжна Софія Ружинська. Її загін нараховував до 6 тисяч чоловік піхоти та кінноти. Вона взяла в облогу замок князів Корецьких та здобула його…
Ось така вона сторінка історії (у короткому викладі) з постатями князів –гетьманів Ружинських, які палко любили свою землю, не зраджували ні вірі, ні народові.
Видатний дослідник Волині Микола Теодорович в 1908 році написав, що за селом Ружин, по дорозі на Турійськ, зберіглися штучні земляні вали, порослі дикими грушами. Очевидно, що це були давні залишки військових укріплень. Інший запис, на думку літописця, свідчить, що нове кладовище, розташоване на високому горбі, також є курганом. Адже там знаходили поховання ще раніших часів. Археологічних досліджень на території Ружина не проводилось.
В селах Волині збереглися назви урочищ, які нагадують про добу козаччини. Зокрема, в с. Дулібах – урочище "Могила" (Курган). “Козацька нивка” – неподалік Ревушок, козацький курган – поблизу р. Турії майже на межі з Володимирським районом. Там декілька років назад коштом односельчан встановлено пам'ятний знак.
Наше завдання – ще раз нагадати молодому поколінню про славетних гетьманів Ружинських, про їх боротьбу за волю України. Думаю, що після Перемоги потужній Ковельській громаді, куди входить і с. Ружин, буде за честь мати святе місце пам'яті про своїх великих гетьманів. Не важливо, де буде встановлений пам'ятник – в Ружині чи в Ковелі. Значення має пам'ять вдячних нащадків про своїх славних предків.
Сергій ДАНИЛЮК, краєзнавець. смт Люблинець.
Шануймо пам'ять про славетних предків
Рід Ружинських походив від литовського князя Гедеміна і належав до малозаможних. Проте князі Ружинські мали свого родового герба. Досить цікава й козацька доля гетьманів Ружинських. П'ятеро представників цього роду отримали гетьманську булаву. Це – брати Михайло Іванович та Остафій Іванович, які були гетьманами між 1575–1586 роками. Троє синів Остафія також гетьманували: Богдан – у 1575–1576 роках, Микола – у 1587 році, Кирик – у 1588 році.
Залишити коментар