"Ми з вами!" – Польща з УкраїноюБільше мільйона українських громадян виїхали з України до сусідніх країн з тих пір, як Росія розпочала вторгнення в Україну. Більшість тих, хто шукає притулку, становлять жінки та діти. Про це повідомило видання Newsweek.
За даними ООН, майже половина біженців прибули до Польщі. Своєю чергою, поляки активно підтримують українців та збирають гроші на допомогу.
Магазини в Польщі почали працювати на підтримку України. 10% від суми покупок скеровують на допомогу українцям.
Як повідомили в телеграм-каналі "Інсайдер Україна", про загальнодержавну гуманітарну акцію поляків у магазинах сповіщають відповідні оголошення.
У громадському транспорті та посеред польських міст громадяни помічають усе більше табло зі словами підтримки для України. Окрім цього, для українців у Польщі зробили безплатним проїзд у комунальному транспорті. Тим часом, великі мережі магазинів у Польщі, такі як Biedronka, Carrefour, Zabka та Rossmann прибирають з полиць білоруські та російські товари.
х х х
Серед тих, хто зараз в Польщі, і мої знайомі: мами з дітьми. Вони постійно на зв'язку. Страх за українських чоловіків, Україну - їх і там тримає в постійній напрузі.
"Аби тільки чоловіка дочекатися з війни. Щоб був живий… Повертатися, мабуть, не будемо. Немає куди… – передає мені слова жінки з Харкова моя знайома ковельчанка Валентина. Вона з дітьми – донькою і сином – вже тиждень як в Явідзі, що біля Любліна. Таких історій наслухалася чимало. Сьогодні вона волонтер - допомагає таким як вона біженцям з України.
– Ковельчани і лучани об'єднуються в групи, по всім соцмережам, розповсюджують дані про пункти прийому людей, зустрічають, заспокоюють, – розповідає Валентина. – Поляки, як рідні. Так з нами, як з малими дітьми. До речі, у Польщі, як і в Україні, цілодобово по всім каналам – новини з російсько-українського фронту. 
Днями польські волонтери попросили нас доєднатися до їхньої роботи – зустрічали на митниці нову групу тих, хто втікав від війни. Жіночки з Житомира, коли почули українську мову, від радості плакали, але збадьорились, піднялися духом, розговорилися з нами – кожен ділився своєю бідою…
– Після обіду знову їду на одну базу: допоможемо полякам бутерброди робити для біженців на митницю, – продовжила моя знайома. – Поспілкуватися з українцями, розказати, що вся допомога безкоштовна. Бо ж мови не розуміють, перелякані всі. Тут же тільки жінки і діти. До речі, щодо діток. Приємно глянути, це наша розрада. Вони всі задоволені, ніби у якусь пригоду потрапили. Цукерки, тістечка, інші смаколики, іграшки – все для них є.
– Як там твої діти, Валю? – запитую відразу.
– Вже відійшли. Дочка дуже була перелякана, постійно плакала і нервувала. Якби не її сльози, то, мабуть, нікуди не їхали б з України… Але тепер все добре. Допомагають у всьому, без діла не сидять. Син ще й англійську мову добре "підтягнув" – познайомився з хлопцями, які спілкуються англійською.
– А як з житлом?
– Нам знайомий поляк (щире від усього серця йому спасибі) дав свій дачний будиночок. Там все, що треба для життя, є. Та всім українцям підшукують житло, навіть допомагають з роботою. Але, на жаль, не всі це цінують…
– А що, і незадоволені є?
– Вчора на митниці спілкувалася з українцем, який живе 15 років у Польщі (а сам з Трускавця). Вже три дні працює на одному з перевалювальних пунктів, де тимчасово перебувають наші біженці. Люди приїжджають сюди, тут можуть обігрітися, прийняти душ, поїсти, відпочити. А тоді автобуси безкоштовно відвозять їх в будь-яке місто Польщі. То цей чоловік теж казав, що соромно буває за наших. Поляки стараються, вже скільки ночей не сплять, їжу цілодобово готують і стоячи подовгу роздають. Є такі, що перебирають: наприклад, замість чорного зелений чай просять, капучино. То бутерброди холодні, а хочуть гарячих, і в такому ж дусі.
– Чула, що деякі жінки повертаються додому, бо в Польщі, працювати треба.
– Тут ніхто ні до чого не примушує. Просто пропонують. Ти ж не в санаторій приїхав. Тут такого не розуміють: в них працюєш, то маєш, не працюєш – вибач. В Польщі заможні люди, як мурахи, щось роблять, ворушаться, а наші хочуть просто пересидіти. Та це так, до слова… Але якщо сюди доведеться їхати, то можна не хвилюватися. Тут і без родичів чи друзів не пропадете – допомагають абсолютно у всьому, копійки не дають витратити. Головне – кордон перетнути, бо це довго і важко.
У Польщі сьогодні ще одна моя знайома. Вона з восьмирічною донькою в родичів у Варшаві.
– Поляки – великі молодці. Друзі пізнаються у біді, і вони довели, що є справжніми друзями для України в цей важкий для нас час, – говорить моя знайома. – Я ніколи навіть уявити не могла, що з усіх куточків Польщі об'єднаються волонтери, бізнесмени, прості громадяни і розгорнуть допомогу, починаючи з польського кордону.
У зв'язку з тим, що щодня лунають тривожні повідомлення, ситуація на кордоні не проста. Щодня польські кордони перетинає дуже багато жінок з дітьми, вагітних жінок і людей старшого віку. Спостерігаючи за тим, що коїться у чергах, помітила цілий бус дітей, яких перевозила лише одна жінка… Їхали не тільки автомобілями, а й великими автобусами . Дуже багато українців перетинали кордон пішки. Скільки живу, то собі такого навіть не уявляла…
– А як тобі з донькою довелося в дорозі (дівчинка має інвалідність, дуже хвороблива – авт.)?
– Нелегко. Довелося вистояти 15 годин у черзі. Але згодом інші українці мені казали, що нам ще поталанило, бо дехто вистоював по дві - три доби. Що дуже вразило, що прямо на пункті перетину кордону є волонтери, зібрані необхідні речі (медикаменти, гігієнічні засоби тощо), продукти. А поляки тобі готові віддати все: "Ще, пані, бери, ще!..". Зустрічають дуже душевно, підбадьорюють: "Ви мужні, ви сильні. Тримайтеся!".
Дуже багато поляків розселяють по своїх домівках, приймають абсолютно чужих і незнайомих людей з України. Наші сусіди розуміють, що ми, українці, переживаємо зараз найбільше лихо, яке може спіткати людство. Вони щиро нам співчувають, шкодують, обіймають, готові віддати все, аби ми змогли вистояти. Щойно ми приїхали з донькою на місце, поляки, які почули, що ми з України, почали розпитувати в нас, що нам потрібно, чого не вистачає.
– Вже трішки освоїлися?
– Завтра стаю до роботи. Теж буду займатися волонтерською діяльністю, бо роботи дійсно багато, робочі руки треба. Родичі з Польщі познайомили мене з волонтерами, які допомагають біженцям з України. Налаштована працювати, працювати й ще раз працювати, щоб хоч якось підтримати своїх співвітчизників.
Може, нас хтось і засуджує зараз в Україні: мовляв, повтікали, покинули. Але ми б цього ніколи не зробили, якби не наші діти. Чоловіки, які залишилися боронити нашу землю, тепер хоча б будуть спокійні за нас, своїх найрідніших…
Вікторія ЗІНЧУК.
Залишити коментар