Повідомлення в номер / Полювання на …зятя

Подія, що трапилась пів століття тому в одному із сіл, досі зринає в пам’яті людей, які стали свідками її, або ж знають за переказами.

Тетяна та Михалко у селі вважались авторитетними людьми. У них було шестеро дітей. Троє старших вже мали свої сім’ї. Батьки тішилися двома зятями та невісткою, яких вважали з хороших сімей. На черзі на видачу заміж була Ганна. Парубків того часу не бракувало. Першим до Ганни почав залицятися Міша, який нещодавно прийшов з армії. Хлопець був красень на все село. Хіба що бракувало сміливості. Та й батьки були такими, що мало хто з ними спілкувався у селі. Ганна подумала, якщо Міша запропонує руку і серце, то виходити заміж все-таки буде. Бо ж пізніше може бути все. А залишитися в дівках чи виходити заміж у тридцять – соромно на все життя. І ось одного вечора під час побачення Мішка освідчився у коханні. 

Невдовзі були заручини, а потім весілля. Молодята вирішили мешкати у батьків нареченої. Крім них, у сім’ї проживали ще два молодших сини-старшокласники. Тесть раніше заготовив деревини для будівництва нової оселі молодятам. Тож зразу після весілля почали її будівництво. Місце вибрали посусідству з батьками. Згодом у молодій сім’ї народилась дівчинка.  Міша у всьому слухався  строгих батьків, своєї ініціативи у чомусь не проявляв, думав якнайшвидше перейти у свій новозбудований дім. А там вони заживуть по-новому, вестимуть своє господарство, роститимуть діток. 

Хату поставили скоро, залишились лише внутрішні роботи. Здається, що в цей час чорна кішка перейшла дорогу для Міші.  За надмірну флегматичність молодшого зятя почали недолюблювати у сім’ї. А ще якось у лісі гнали самогон. Не вистачало дров. Міша багром із дерева зламував сухі гілляки. І як на зло, в якийсь час Михалко задер вгору голову. І тут раптом впади в око гілляка. Він перестав на нього бачити. Ще одна образа на зятя. 

Тесть любив полювання. У вихідні та святкові дні залучав до себе молодого хлопця Степана. А коли приходили з полювання, то разом «замочували» впольовану дичину. Степан, на відміну від Міші, був жвавим, говірким, таким, що в кишеню за словом не полізе. Крім батьків, що так поважали Степана, він почав подобатися Ганні. За відсутності чоловіка вона непомітно втікала до Степана. А той був радий її приходу. У Ганни зародилось нове кохання. Чим далі, тим більше Міша ставав непотрібнішим у сім’ї. А розлучатись Ганні з ним було соромно. Тесть із Степаном вирішили прибрати таємно Мішку назавжди, а вже тоді Степан перейде жити до Ганни.

l

… Була Покрова. Надворі віяло прохолодою. Мішу послали пасти чергу корів, поклавши у торбу лише окраєць хліба. У селі було кілька табунів корів, і всі вони паслись у лісі. Михалко із Степаном побрали рушниці і вирушили до лісу. Про полювання не думали. У них було одне на думці – застрелити Мішу. 

Проходячи лісом, остерігались, щоб не побачити зайвих людей. Люди на Покрову могли збирати гриби, а пастухи – пасти корів. Вони заздалегідь могли вирахувати місце в лісі, де пасе корів Міша. Блукаючи лісом, почули шарудіння худоби, яка паслась за три кілометри від села, Михалко та Степан крадькома наближались до табуна корів. Вони боялись, щоб не побачив їх Міша. 

А той, зажурений, стояв під стрункою сосною, обпершись об неї. З кущів пролунали два постріли. Коли вбивці підійшли до сосни, Міша лежав мертвий, стікаючи кров’ю. Далі залишалось замаскувати свої сліди. Тіло вбитого Міші вбивці протягнули кілька десятків метрів, а там вже був обхід білоруського лісника. Побачивши звалену буревієм вільху, вони його туди засунули, ще й прикрили гілляками. А під сосною, де стікав кров’ю, наклали вогню, щоб не видно було її. Тут вони обдумували, що робити з вбитим зятем далі. 

Остаточно вирішили: тіло його вночі завезти підводою до каналу, який знаходиться за чотири кілометри від місця вбивства, прикріпити вантаж і кинути у воду. Там його ніхто не знайде, а батьки малограмотні, то правди ніде не доб’ються. В той час недалеко від вбитого Міші пас череду його хороший товариш, якого теж звали Михайлом. Почувши постріли, він зрозумів ситуацію, яка склалась. Забрав із лісу своє стадо і пригнав опівдні додому. У нього немов би відняло мову, всього трусило. Нічого нікому не кажучи, ховався на піч і лежав на ній до ранку.

Вбивці прийшли додому і чекали вечора. Про вбитого чоловіка повідомили Ганну. Сказали їй, де він лежить і що мають з ним робити далі. Здається, Мішу жалів навіть сам Бог. Ніч видалась такою темною, як кажуть в народі, хоч в око стрель. Отже, плани вбивць рухнули. Тим часом, худоба, яку пас Міша, прийшла додому опівночі без пастуха. Такого у селі ще не бувало. У людей виникло питання: де ж подівся пастух? Зранку вже гуло ціле село, що немає Міші. На пошуки чоловіка першою вирушила Ганна, прикривши плечі пуховою хусткою, пішли батьки та багато небайдужих односельців. 

Ганна вже знала, куди йти. Надворі потроху тепліло, почав подувати легкий вітерець. Жінка йшла повільно, щоб вбити час. На своєму шляху траплялись зелениці, Ганна їх брала і складала у хустку, знявши її з плеча. Підійшовши до зваленої вільхи, під якою лежало тіло вбитого чоловіка, на мить зупинилась, а потім, задумавшись, присіла на ній, поклавши в сторону зібрані у хустці гриби. Вітер почав зриватися сильніше, амплітуда коливань дерев зростала. В ту ж мить буря звалила на землю ще одну вільху, яка впала біля Ганни. Жінка, оторопівши,  мерщій забрала хустку з грибами і побігла з вільхового лісу. 

Прийшовши додому, зразу ж пустила чутку, що знайшла неживого чоловіка. Тесть з батьком поїхали забирати його тіло. Похорон відбувався у хаті тестя. Ганна ледве пустила сльозу. Голосили мати та рідні Міші. У селі ніяк не могли зрозуміти, хто ж вбив просту людину, кому вигідна була її смерть?

На місце події невдовзі прибула міліція. Від кучі попелу, де вбивці клали вогонь, до зваленої вільхи тягнулась стежка крові. На слід вбивць було вийти важко. Люди на день закривались у своїх будинках. Лише одиниці знали, хто вбив Мішу. Правоохоронним органам доводилось достукуватись до людей, щоб якось вийти на слід вбивць. Ніхто нічого не міг їм повідомити. 

Міліції довелось ночувати в оселях селян. В окремих хатах ставили записуючі пристрої. Невдовзі на них попалась Ганна. Десь за тиждень працівники міліції арештували Михалка та майбутнього зятя Степана. Довго довелось допитувати у них про всі обставини подій того дня. Слідство тривало до весни. У селі, що є центром сільської ради, відбувся суд над злочинцями. Зібралось біля тисячі людей з навколишніх сіл. Зал сільського клубу не міг стільки людей вмістити. Більшість з них стояли надворі і слухали засідання суду, яке транслювалось через динаміки. Суд тривав два дні. Вбивці отримали по п’ятнадцять років тюремного ув’язнення. Рідні вбитого Міші після суду мали вчинити розправу над вбивцями, але їм перешкодив міліцейський конвой. Сім’ї Михалка соромно було жити в селі. Тож невдовзі вони виїхали у Росію.

… На сосні, під якою було вбито Мішу, викарбували напис: «Міша». Лісівники, коли рубали ділянку, залишили дерево, як свідка подій, які колись трапились у цьому краї. Давно вже відросла посадка молодої сосни. На кладовищі звалився хрест. Немає нікого із рідних, щоб його поставити. Тож найбільша і найтовща сосна серед молодняка стала Міші пам’ятником.

Микола Денисюк.

Подія, що трапилась пів століття тому в одному із сіл, досі зринає в пам’яті людей, які стали свідками її, або ж знають за переказами.

Тетяна та Михалко у селі вважались авторитетними людьми. У них було шестеро дітей. Троє старших вже мали свої сім’ї. Батьки тішилися двома зятями та невісткою, яких вважали з хороших сімей. На черзі на видачу заміж була Ганна. Парубків того часу не бракувало. Першим до Ганни почав залицятися Міша, який нещодавно прийшов з армії. Хлопець був красень на все село. Хіба що бракувало сміливості. Та й батьки були такими, що мало хто з ними спілкувався у селі. Ганна подумала, якщо Міша запропонує руку і серце, то виходити заміж все-таки буде. Бо ж пізніше може бути все. А залишитися в дівках чи виходити заміж у тридцять – соромно на все життя. І ось одного вечора під час побачення Мішка освідчився у коханні. 

Невдовзі були заручини, а потім весілля. Молодята вирішили мешкати у батьків нареченої. Крім них, у сім’ї проживали ще два молодших сини-старшокласники. Тесть раніше заготовив деревини для будівництва нової оселі молодятам. Тож зразу після весілля почали її будівництво. Місце вибрали посусідству з батьками. Згодом у молодій сім’ї народилась дівчинка.  Міша у всьому слухався  строгих батьків, своєї ініціативи у чомусь не проявляв, думав якнайшвидше перейти у свій новозбудований дім. А там вони заживуть по-новому, вестимуть своє господарство, роститимуть діток. 

Хату поставили скоро, залишились лише внутрішні роботи. Здається, що в цей час чорна кішка перейшла дорогу для Міші.  За надмірну флегматичність молодшого зятя почали недолюблювати у сім’ї. А ще якось у лісі гнали самогон. Не вистачало дров. Міша багром із дерева зламував сухі гілляки. І як на зло, в якийсь час Михалко задер вгору голову. І тут раптом впади в око гілляка. Він перестав на нього бачити. Ще одна образа на зятя. 

Тесть любив полювання. У вихідні та святкові дні залучав до себе молодого хлопця Степана. А коли приходили з полювання, то разом «замочували» впольовану дичину. Степан, на відміну від Міші, був жвавим, говірким, таким, що в кишеню за словом не полізе. Крім батьків, що так поважали Степана, він почав подобатися Ганні. За відсутності чоловіка вона непомітно втікала до Степана. А той був радий її приходу. У Ганни зародилось нове кохання. Чим далі, тим більше Міша ставав непотрібнішим у сім’ї. А розлучатись Ганні з ним було соромно. Тесть із Степаном вирішили прибрати таємно Мішку назавжди, а вже тоді Степан перейде жити до Ганни.

l

… Була Покрова. Надворі віяло прохолодою. Мішу послали пасти чергу корів, поклавши у торбу лише окраєць хліба. У селі було кілька табунів корів, і всі вони паслись у лісі. Михалко із Степаном побрали рушниці і вирушили до лісу. Про полювання не думали. У них було одне на думці – застрелити Мішу. 

Проходячи лісом, остерігались, щоб не побачити зайвих людей. Люди на Покрову могли збирати гриби, а пастухи – пасти корів. Вони заздалегідь могли вирахувати місце в лісі, де пасе корів Міша. Блукаючи лісом, почули шарудіння худоби, яка паслась за три кілометри від села, Михалко та Степан крадькома наближались до табуна корів. Вони боялись, щоб не побачив їх Міша. 

А той, зажурений, стояв під стрункою сосною, обпершись об неї. З кущів пролунали два постріли. Коли вбивці підійшли до сосни, Міша лежав мертвий, стікаючи кров’ю. Далі залишалось замаскувати свої сліди. Тіло вбитого Міші вбивці протягнули кілька десятків метрів, а там вже був обхід білоруського лісника. Побачивши звалену буревієм вільху, вони його туди засунули, ще й прикрили гілляками. А під сосною, де стікав кров’ю, наклали вогню, щоб не видно було її. Тут вони обдумували, що робити з вбитим зятем далі. 

Остаточно вирішили: тіло його вночі завезти підводою до каналу, який знаходиться за чотири кілометри від місця вбивства, прикріпити вантаж і кинути у воду. Там його ніхто не знайде, а батьки малограмотні, то правди ніде не доб’ються. В той час недалеко від вбитого Міші пас череду його хороший товариш, якого теж звали Михайлом. Почувши постріли, він зрозумів ситуацію, яка склалась. Забрав із лісу своє стадо і пригнав опівдні додому. У нього немов би відняло мову, всього трусило. Нічого нікому не кажучи, ховався на піч і лежав на ній до ранку.

Вбивці прийшли додому і чекали вечора. Про вбитого чоловіка повідомили Ганну. Сказали їй, де він лежить і що мають з ним робити далі. Здається, Мішу жалів навіть сам Бог. Ніч видалась такою темною, як кажуть в народі, хоч в око стрель. Отже, плани вбивць рухнули. Тим часом, худоба, яку пас Міша, прийшла додому опівночі без пастуха. Такого у селі ще не бувало. У людей виникло питання: де ж подівся пастух? Зранку вже гуло ціле село, що немає Міші. На пошуки чоловіка першою вирушила Ганна, прикривши плечі пуховою хусткою, пішли батьки та багато небайдужих односельців. 

Ганна вже знала, куди йти. Надворі потроху тепліло, почав подувати легкий вітерець. Жінка йшла повільно, щоб вбити час. На своєму шляху траплялись зелениці, Ганна їх брала і складала у хустку, знявши її з плеча. Підійшовши до зваленої вільхи, під якою лежало тіло вбитого чоловіка, на мить зупинилась, а потім, задумавшись, присіла на ній, поклавши в сторону зібрані у хустці гриби. Вітер почав зриватися сильніше, амплітуда коливань дерев зростала. В ту ж мить буря звалила на землю ще одну вільху, яка впала біля Ганни. Жінка, оторопівши,  мерщій забрала хустку з грибами і побігла з вільхового лісу. 

Прийшовши додому, зразу ж пустила чутку, що знайшла неживого чоловіка. Тесть з батьком поїхали забирати його тіло. Похорон відбувався у хаті тестя. Ганна ледве пустила сльозу. Голосили мати та рідні Міші. У селі ніяк не могли зрозуміти, хто ж вбив просту людину, кому вигідна була її смерть?

На місце події невдовзі прибула міліція. Від кучі попелу, де вбивці клали вогонь, до зваленої вільхи тягнулась стежка крові. На слід вбивць було вийти важко. Люди на день закривались у своїх будинках. Лише одиниці знали, хто вбив Мішу. Правоохоронним органам доводилось достукуватись до людей, щоб якось вийти на слід вбивць. Ніхто нічого не міг їм повідомити. 

Міліції довелось ночувати в оселях селян. В окремих хатах ставили записуючі пристрої. Невдовзі на них попалась Ганна. Десь за тиждень працівники міліції арештували Михалка та майбутнього зятя Степана. Довго довелось допитувати у них про всі обставини подій того дня. Слідство тривало до весни. У селі, що є центром сільської ради, відбувся суд над злочинцями. Зібралось біля тисячі людей з навколишніх сіл. Зал сільського клубу не міг стільки людей вмістити. Більшість з них стояли надворі і слухали засідання суду, яке транслювалось через динаміки. Суд тривав два дні. Вбивці отримали по п’ятнадцять років тюремного ув’язнення. Рідні вбитого Міші після суду мали вчинити розправу над вбивцями, але їм перешкодив міліцейський конвой. Сім’ї Михалка соромно було жити в селі. Тож невдовзі вони виїхали у Росію.

… На сосні, під якою було вбито Мішу, викарбували напис: «Міша». Лісівники, коли рубали ділянку, залишили дерево, як свідка подій, які колись трапились у цьому краї. Давно вже відросла посадка молодої сосни. На кладовищі звалився хрест. Немає нікого із рідних, щоб його поставити. Тож найбільша і найтовща сосна серед молодняка стала Міші пам’ятником.