Залишилися Українками
Ціле життя прожили в Канаді, куди емігрували ще дітьми, наші землячки Іроїда Лебідь-Винницька та Любов Василів-Базюк – і залишилися Українками, багато зробили для збереження нашої історії, Українцями виховали дітей та онуків.
Пошани гідне рішення дітей пані Іроїди, народжених в Канаді, повернутися на прабатьківщину: донька, Оксана, – почесний консул Канади, живе у Львові, працює в освіті, син, Михайло – викладач Києво-Могилянської академії. Публічна бібліотека Ковеля не раз отримувала подарунки із-за океану – цінні, рідкісні книги про наш нескорений народ та його боротьбу за волю. І пані Іроїда, і пані Любов, попри поважний вік (89 та 93 роки), і далі працюють для України. Надзвичайно цікаво і почесно – спілкуватися (електронною поштою) з цими непересічними особистостями, жінками неймовірної душевної краси і сили духу. Пропоную до уваги нашим краянам рядки з їх кореспонденції, яка надійшла нещодавно.
З листа Іроїди Лебідь-Винницької: (на світлині – вгорі) «Питаєтеся, що я роблю. Постійно слідкую за подіями в нашій незламній Україні і молюся за Вас і всіх моїх. Час до часу стараюся упорядковувати мій особистий архів. Роки я працювала над чужими архівами, прийшов час зайнятися своїм. (пані Іроїда зібрала величезний архів – понад дві тисячі годин звуко- і аудіозаписів інтерв’ю зі свідками Голодомору, репресій в Україні, вояками УПА, – які є унікальною документацією української живої історії в світі.)
Раз на тиждень їжджу до нашого Українсько-Канадського Дослідчо-Документаційного Центру і працюю над всім, що потрібно. (http://www.ucrdc.org/) Цього тижня поставила вістку про відзначення ГОЛОДОМОРУ. Більшість наших матеріялів - в англійській мові, спрямовані на англомовного дослідника – щоб зацікавити і спонукати до дослідження нашого українського минулого».
Любов Василів-Базюк пише: «Мій день починається біля комп’ютера, пишу книжку, слідкую за новинами. Ми всі збираємо кошти на допомогу війську, на ліки і різні потреби, жертвуємо гроші на харчі для старих і бідних у Миколаєві, через нашу церкву годуємо 1700 людей. Моя доня Наталя посилала велику медичну допомогу ліками та знаряддями – лікувати вибиті та пошкоджені очі до централі у Львові, а до Львова звертаються з Києва, Дніпра, Рівного та з цілої України.
Тут іде велика допомога також всім переселенцям. Вся Українська громада збирає гроші та посилають на певні місця. Всі живемо війною. Я пережила Другу Світову, була в Берліні, як бомби гатили по 4 - 5 разів на добу, ми ховалися в бункерах. Втікали з Берліна потягом (влізли через вікно) на південь, до Баварії, бо вже не було газу, електрики. Їжі мали ще на 3 дні, по кусочку хліба сухого та по пів-ябука два рази на день. Все пережили, тому дуже співчуваю всім в Україні, молюся та благаю зберегти всіх від воєнного жорстокого лиха.»
Любов Василів-Базюк подарувала для читачів нашої бібліотеки свої романи (зараз пише тринадцяту книгу!). На світлинах ви бачите деякі з її книг. Запрошуємо всіх цікавитися її творчістю, історією України, з якої випливає і наше сьогодення, і завтрашній день.
Ольга Бичковська,
Публічна бібліотека Ковеля.
Ціле життя прожили в Канаді, куди емігрували ще дітьми, наші землячки Іроїда Лебідь-Винницька та Любов Василів-Базюк – і залишилися Українками, багато зробили для збереження нашої історії, Українцями виховали дітей та онуків.
Пошани гідне рішення дітей пані Іроїди, народжених в Канаді, повернутися на прабатьківщину: донька, Оксана, – почесний консул Канади, живе у Львові, працює в освіті, син, Михайло – викладач Києво-Могилянської академії. Публічна бібліотека Ковеля не раз отримувала подарунки із-за океану – цінні, рідкісні книги про наш нескорений народ та його боротьбу за волю. І пані Іроїда, і пані Любов, попри поважний вік (89 та 93 роки), і далі працюють для України. Надзвичайно цікаво і почесно – спілкуватися (електронною поштою) з цими непересічними особистостями, жінками неймовірної душевної краси і сили духу. Пропоную до уваги нашим краянам рядки з їх кореспонденції, яка надійшла нещодавно.
З листа Іроїди Лебідь-Винницької: (на світлині – вгорі) «Питаєтеся, що я роблю. Постійно слідкую за подіями в нашій незламній Україні і молюся за Вас і всіх моїх. Час до часу стараюся упорядковувати мій особистий архів. Роки я працювала над чужими архівами, прийшов час зайнятися своїм. (пані Іроїда зібрала величезний архів – понад дві тисячі годин звуко- і аудіозаписів інтерв’ю зі свідками Голодомору, репресій в Україні, вояками УПА, – які є унікальною документацією української живої історії в світі.)
Раз на тиждень їжджу до нашого Українсько-Канадського Дослідчо-Документаційного Центру і працюю над всім, що потрібно. (http://www.ucrdc.org/) Цього тижня поставила вістку про відзначення ГОЛОДОМОРУ. Більшість наших матеріялів - в англійській мові, спрямовані на англомовного дослідника – щоб зацікавити і спонукати до дослідження нашого українського минулого».
Любов Василів-Базюк пише: «Мій день починається біля комп’ютера, пишу книжку, слідкую за новинами. Ми всі збираємо кошти на допомогу війську, на ліки і різні потреби, жертвуємо гроші на харчі для старих і бідних у Миколаєві, через нашу церкву годуємо 1700 людей. Моя доня Наталя посилала велику медичну допомогу ліками та знаряддями – лікувати вибиті та пошкоджені очі до централі у Львові, а до Львова звертаються з Києва, Дніпра, Рівного та з цілої України.
Тут іде велика допомога також всім переселенцям. Вся Українська громада збирає гроші та посилають на певні місця. Всі живемо війною. Я пережила Другу Світову, була в Берліні, як бомби гатили по 4 - 5 разів на добу, ми ховалися в бункерах. Втікали з Берліна потягом (влізли через вікно) на південь, до Баварії, бо вже не було газу, електрики. Їжі мали ще на 3 дні, по кусочку хліба сухого та по пів-ябука два рази на день. Все пережили, тому дуже співчуваю всім в Україні, молюся та благаю зберегти всіх від воєнного жорстокого лиха.»
Любов Василів-Базюк подарувала для читачів нашої бібліотеки свої романи (зараз пише тринадцяту книгу!). На світлинах ви бачите деякі з її книг. Запрошуємо всіх цікавитися її творчістю, історією України, з якої випливає і наше сьогодення, і завтрашній день.
Ольга Бичковська, Публічна бібліотека Ковеля.
Залишити коментар