Повідомлення в номер / Сім'я – це надійний причал

Прийшов чоловік з роботи, а в хаті – чистота, порядок,  пахне пирогами і смачним   борщем. Тарасик учить уроки, Марійка грається, кинулась до татка. Він підкинув її кілька раз до стелі, з сином привітався за руку, як з дорослим. Переодягнувся в спортивний костюм, повечеряв смачно – і на диван, телевізор увімкнув.

Марина все впорала: дітей нагодувала, в Тараса уроки перевірила, повкладала спати  і підсіла на диван до чоловіка.

– Ох, як я втомилася!

– Що ж ти робила? Цілий день вдома, на роботу ж не біжиш?

– Добре, любий, завтра побачиш, що я роблю.

Другого дня встала ні світ, ні зоря, взяла дійничку, пішла корову доїти, хазяйство порати. В хату не спішила: хай там сам – не дитина мала.

Роман помився, поголився. На кріслі, як завжди, не побачив свіжу сорочку і шкарпетки. Обійшовся вчорашнім. Кинувся снідати: на столі не парує, як завжди,  улюблена страва. Обійшовся бутербродами (сам зробив) і чаєм нашвидку. Вискочив з хати, на порозі зустрілась Марина, нічого не сказала, бо ж поспішав, щоб не запізнитися на роботу.

– Що, Маринко, трохи заспала?

– Може, але худоба не винна, то пішла її порати,  а ти вже вибачай. (Хоч могла навпаки зробити). 

Нагодувала дітей, Тарасика в школу спорядила, а з Марійкою пішла грядки досаджувати, бо ж весна. А вчора за хатньою роботою не мала як. Поміняла постіль, прала, варила, пекла, прибирала, мила, прасувала. В магазин обидві пішли по продукти, щоб заповнити холодильник. І так цілий день.

То ж спішила, щоб до вечора і грядки впорати. Марійка гралася в манежику з піску, із мамою годувала курей і поросятко. 

Ввечері прийшов Роман з роботи. А в хаті – те висить, те валяється, те теліпається, іграшки розкидані, ліжка не застелені. Марійка не розчесана, бантиків,  як завжди, немає на голівці. Кофтинка на ній забруднена, личко не вмите. Кинулась до татка, але він не взяв її на руки таку замазурку. З Тарасом привітався. 

Вечерею не пахло. Переодягнувся –  і  до Марини:

– Марино, що ж ти робила сьогодні, що в хаті такий безлад?

Марина руки в боки і стала перед ним.

– А от сьогодні я нічого не робила.

Засміявся Роман, все зрозумів. Підійшов, поцілував. 

– Що тобі допомогти? З чого починати?

– Умий спочатку Марійку, поміняй кофтину, розчеши її, бантиків  не треба на ніч.  Візьми на руки і з нею перевір в Тарасика уроки. Марійці скажи, що ви виконуєте важливу справу, то має сидіти тихенько. Вона ще в такому віці, що любить на руках сидіти, пригорнутися. Пригадуєш, як сусідка розказувала, коли народила друге дитя через 2 роки, брала на руки годувати, то старшенька  просила: "Мамо, викинь лялю за вікно, візьми мене на руки"? Але за тою роботою я тільки й можу Марійку взяти на руки, як в Тарасика уроки перевіряю. Це в неї тихий час.

А потім розпитай у сина, як у нього пройшов день у школі. Чи ні з ким не побився, чи вчителька сьогодні його любила, бо вчора не питала нічого, хоч  він і піднімав руку, то подумав, що вона його не любить.  А де ж 30 гавриків усіх перепитаєш? Було б хоч 20 діток у класі, то зовсім не те. А Марійка розкаже, чим займалася, крім ляльок, і що мама робила цілий день. А  я буду вечерю варити. 

Всі були зайняті. Тарасик потім дивився мультики, а Марійка й далі щебетала. Як повечеряли, Марина каже до Романа:

– А тепер я посуд перемию, поперу дещо,  а ти  дітей поклади спати. Тарасик сам впорається, а Марійку треба в піжамку переодягти і казку розказати.

– А я ж усі позабував, може, прочитаю з книжки якусь. 

– Ні, вона засинає в темряві, то як ти почитаєш? Хоч про курочку рябу  згадай.  

– Добре, – засміявся і повів дітей у дитячу кімнату. 

Марійці скоро 3 рочки, і вона мамина розумниця. Цілими днями трудиться разом з нею. Пожаліла тата і каже: "Я вже знаю цю казку, дуже хочу спати, бо натомилась за день. Ти мене, татку, поцілуй, назви сонечком і йди відпочивай, бо завтра тобі на роботу".

Роман аж розчулився від такої турботи доньки ро нього. Залишив дитячу кімнату, підійшов до Марини.

– Спасибі, люба, за сьогоднішній вечір. Мав таку насолоду поспілкуватись з дітьми! Це краще, як в телевізор дивитись.

Валентина ОСТАПЧУК.

Прийшов чоловік з роботи, а в хаті – чистота, порядок,  пахне пирогами і смачним   борщем. Тарасик учить уроки, Марійка грається, кинулась до татка. Він підкинув її кілька раз до стелі, з сином привітався за руку, як з дорослим. Переодягнувся в спортивний костюм, повечеряв смачно – і на диван, телевізор увімкнув.

Марина все впорала: дітей нагодувала, в Тараса уроки перевірила, повкладала спати  і підсіла на диван до чоловіка.

– Ох, як я втомилася!

– Що ж ти робила? Цілий день вдома, на роботу ж не біжиш?

– Добре, любий, завтра побачиш, що я роблю.

Другого дня встала ні світ, ні зоря, взяла дійничку, пішла корову доїти, хазяйство порати. В хату не спішила: хай там сам – не дитина мала.

Роман помився, поголився. На кріслі, як завжди, не побачив свіжу сорочку і шкарпетки. Обійшовся вчорашнім. Кинувся снідати: на столі не парує, як завжди,  улюблена страва. Обійшовся бутербродами (сам зробив) і чаєм нашвидку. Вискочив з хати, на порозі зустрілась Марина, нічого не сказала, бо ж поспішав, щоб не запізнитися на роботу.

– Що, Маринко, трохи заспала?

– Може, але худоба не винна, то пішла її порати,  а ти вже вибачай. (Хоч могла навпаки зробити). 

Нагодувала дітей, Тарасика в школу спорядила, а з Марійкою пішла грядки досаджувати, бо ж весна. А вчора за хатньою роботою не мала як. Поміняла постіль, прала, варила, пекла, прибирала, мила, прасувала. В магазин обидві пішли по продукти, щоб заповнити холодильник. І так цілий день.

То ж спішила, щоб до вечора і грядки впорати. Марійка гралася в манежику з піску, із мамою годувала курей і поросятко. 

Ввечері прийшов Роман з роботи. А в хаті – те висить, те валяється, те теліпається, іграшки розкидані, ліжка не застелені. Марійка не розчесана, бантиків,  як завжди, немає на голівці. Кофтинка на ній забруднена, личко не вмите. Кинулась до татка, але він не взяв її на руки таку замазурку. З Тарасом привітався. 

Вечерею не пахло. Переодягнувся –  і  до Марини:

– Марино, що ж ти робила сьогодні, що в хаті такий безлад?

Марина руки в боки і стала перед ним.

– А от сьогодні я нічого не робила.

Засміявся Роман, все зрозумів. Підійшов, поцілував. 

– Що тобі допомогти? З чого починати?

– Умий спочатку Марійку, поміняй кофтину, розчеши її, бантиків  не треба на ніч.  Візьми на руки і з нею перевір в Тарасика уроки. Марійці скажи, що ви виконуєте важливу справу, то має сидіти тихенько. Вона ще в такому віці, що любить на руках сидіти, пригорнутися. Пригадуєш, як сусідка розказувала, коли народила друге дитя через 2 роки, брала на руки годувати, то старшенька  просила: "Мамо, викинь лялю за вікно, візьми мене на руки"? Але за тою роботою я тільки й можу Марійку взяти на руки, як в Тарасика уроки перевіряю. Це в неї тихий час.

А потім розпитай у сина, як у нього пройшов день у школі. Чи ні з ким не побився, чи вчителька сьогодні його любила, бо вчора не питала нічого, хоч  він і піднімав руку, то подумав, що вона його не любить.  А де ж 30 гавриків усіх перепитаєш? Було б хоч 20 діток у класі, то зовсім не те. А Марійка розкаже, чим займалася, крім ляльок, і що мама робила цілий день. А  я буду вечерю варити. 

Всі були зайняті. Тарасик потім дивився мультики, а Марійка й далі щебетала. Як повечеряли, Марина каже до Романа:

– А тепер я посуд перемию, поперу дещо,  а ти  дітей поклади спати. Тарасик сам впорається, а Марійку треба в піжамку переодягти і казку розказати.

– А я ж усі позабував, може, прочитаю з книжки якусь. 

– Ні, вона засинає в темряві, то як ти почитаєш? Хоч про курочку рябу  згадай.  

– Добре, – засміявся і повів дітей у дитячу кімнату. 

Марійці скоро 3 рочки, і вона мамина розумниця. Цілими днями трудиться разом з нею. Пожаліла тата і каже: "Я вже знаю цю казку, дуже хочу спати, бо натомилась за день. Ти мене, татку, поцілуй, назви сонечком і йди відпочивай, бо завтра тобі на роботу".

Роман аж розчулився від такої турботи доньки ро нього. Залишив дитячу кімнату, підійшов до Марини.

– Спасибі, люба, за сьогоднішній вечір. Мав таку насолоду поспілкуватись з дітьми! Це краще, як в телевізор дивитись.