Нова експозиція в музеї
Ковельський історичний музей підготував для вас нову цікаву експозицію репродукційних листівок на ліричну тематику, які представлені глядачам вперше.
У нас ви побачите цікаві художні поштові картки та листівки-репродукції картин відомих художників з колекції Кожина Віталія Васильовича (1934 р.н.). Після закінчення художнього технікуму, філокартія стала справою життя для Віталія Васильовича, його великим хобі. Йому вдалось зібрати чималеньку колекцію листівок, з яких сформувати серії альбомів.
У музей колекцію з 67 альбомів передала донька В. Кожина – мешканка Ковеля Зяткевич Надія Віталіївна, за що ми їй щиро вдячні.
Окрасою нової експозиції є поштові картки із зображенням акварелей Амвросія Ждахи, який народився 6 грудня 1855 року в Ізмаїлі. Його батько походив з українських козаків-запорожців. Коли Ізмаїл увійшов до складу Османської імперії, родина переїхала до Очакова. Попри закінчення Єлисаветградського кавалерійського училища, військова кар'єра Амвросія не склалася. З 1881 року Ждаха зарахований учнем Одеської рисувальної школи. У 1882-1885 роках в Одесі гастролювала перша українська професійна трупа, яку очолювали Михайло Старицький та Михайло Кропивницький. Для вистав цього театру Амвросій Ждаха виконує ескізи українських історичних костюмів та народного одягу.
На прохання українського композитора, поета-перекладача Петра Ніщинського художник оформлює пісню його обробки "Дівчинко-голубонько, чого ти сумуєш". За порадою Миколи Лисенка, котрий виступав з хором в Одесі, А. Ждаха взявся за ілюстрування пісень у вигляді поштових листівок. Для цього художник починає вивчати українські обряди, народні звичаї, повір'я, заглиблюватися у зміст українських пісень. Переважну більшість пісень для ілюстрування було взято із "Збірників українських пісень", складених М. Лисенком та дві пісні обробки Петра Ніщинського.
Перша серія з десяти листівок видана друком у 1911 році в Німеччині ( Лейпциг) та Австро-Угорщині (Прага).
На виставці в музеї представлено п'ять ілюстрацій другої серії (1913 рік), зокрема: "Чорнобривець", "Бондарівна", "Три сестриці", "Козак" і "Ой ти дівчино, моя ти зоре". Київське видавництво "Час", з яким співпрацював Амвросій Ждаха, провело громадсько-патріотичну акцію: за рахунок продажу листівок збирали кошти на пам'ятник Т. Шевченкові. На звороті поштівок є напис: "Жертвуйте на пам'ятник Т. Шевченку у Києві". Поєднання ілюстрацій із нотами забезпечило неабияку популярність художнику.
Благочинні листівки друкувалися на добрі справи. Так, скажімо, у Ковелі листівки використовувалися для збору коштів на будівництво костелу Св. Станіслава.
Листівки Амвросія Ждахи, які тепер є в нашій колекції, ілюструють пісні українського історичного, особливо козацького минулого, зі славою, горем, неволею, смутком за полеглими героями, тугою за коханням тощо. Такі експонати мають величезну культурну і наукову цінність як пам'ятки, за якими можна вивчати українську історію, етнографію та народний фольклор. Це мистецькі шедеври, унікальний та рідкісний скарб нашої спадщини.
Масовими накладами випускали листівки з репродукціями картин українського художника Миколи Пимоненка. Нині відомо більше 70 видів таких листівок. Пимоненко був одним із тих київських художників, які у 1890-хрр брали участь у розписах Володимирського собору в Києві. Він виконав образи Святої Анни та Святого Миколая Мирлікійського та деякі образи на фронтоні, за що отримав орден Святої Анни III ступеня. Завдяки постійній участі у виставках товариства пересувних художніх виставок, полотна українського маляра набули шаленої популярності. Публіка знала твори киянина не лише завдяки експозиціям, але і за репродукціями, які друкували у журналах і на листівках, що видавали численними накладами. У жанрових картинах Миколи Пимоненка європейський глядач побачив особливий стиль. Починаючи з 1904 року, художник презентував свої роботи за кордоном: Мюнхен, Париж, Берлін, Лондон.
На поштових листівках, презентованих на виставці, – репродукції кращих картин митця, які були написані у селі Малютянці, що в 4-х км від Боярки, серед знайомих з дитинства людей: "Побачення", "Ідилія", "Проводи козаків", "Біля річки", "Суперники", "Весілля в Київській губернії", "Не жартуй!", Суперниці біля криниці". Національний художник Микола Пимоненко не оминав у своїй творчості українські ремінісценції, тему козаччини, що, зрештою, перетворилися на образотворчі роздуми українського маляра на теми славетного минулого. В даному випадку йдеться про картини: "Повернення з війни", "Проводи козаків", "На війну".
Прикметним є те, що Микола Пимоненко не був хуторянським маляром, а залишався європейським митцем. Він побачив персонажів власних картин на природі, тут знаходилися потрібні герої, яких би не замінили ніякими професійні натурники. Бо вони там споконвіку жили, кохалися, працювали, освітлені яскравим Сонцем, омиті весняним дощем, огорнуті духмяним повітрям. Отож, своїх колоритних моделей маляр не шукав деінде, а знаходив у сусідніх хатах і на гамірних базарах.
Український живописець захоплено зображував українську культуру, її звичаї, традиції і побут. На листівці-репродукції "Свати" зображене традиційне дійство, яке називається сватанням. Ми бачимо, як сидять свати, перев'язані рушниками, як спілкуються з жінкою – матір'ю дівчини. Гарно промальоване національне вбрання героїв картини, тодішнє типове житло, у якому є стіл, піч і лавка. Невипадково автор відмінно зображує ікони, які стоять зверху, над обіднім столом. У минулому митець мав великий досвід з іконопису та різьблення по дереву, тому ікони виконані дуже якісно і достовірно.
Зображення на листівках свідчать про те, що художник дбайливо писав саме життя!
У музеї експонуються репродукційні картки Костянтина Трутовського, українського художника-живописця і графіка, друга Тараса Шевченка, ілюстратора його поезій.
На поштівці "На кладці" зображено залицяння слобожанської молоді. Один з юнаків сидить на кладці, перекривши дорогу дівчині і не дозволяючи їй пройти. Дівчина сміється і забирає у хлопця шапку, погрожуючи вербовою гілкою. Праворуч бачимо ще одну пару – хлопець тримає на руках дівчину і переносить її через потічок на інший бік.
Картинам К. Трутовського притаманний сентиментальний романтизм. Він наче намагався зберегти на своїх полотнах український світ, який почав зникати під впливом русифікаторської політики російського царату. Картини художника стали сюжетами для поштівок: "Біля тину", "Побачення", "Весільний викуп", "Біля хати", "Відпочинок у повітці".
На виставці можна побачити листівку-репродукцію "Заздрість" Антіна Манастирського, українського художника-живописця і графіка, Заслуженого діяча мистецтв, Народного художника України (1957). Сам художник зображував переважно народнопісенну творчість, джерелом його натхнення були пісня та поезія. Він писав: "Все життя я мріяв, щоб думи мої, які я втілював у своїх картинах, були близькі і зрозумілі народові".
Мирослава Мороз,
головний зберігач фондів
Ковельського історичного музею.
Ковельський історичний музей підготував для вас нову цікаву експозицію репродукційних листівок на ліричну тематику, які представлені глядачам вперше.
У нас ви побачите цікаві художні поштові картки та листівки-репродукції картин відомих художників з колекції Кожина Віталія Васильовича (1934 р.н.). Після закінчення художнього технікуму, філокартія стала справою життя для Віталія Васильовича, його великим хобі. Йому вдалось зібрати чималеньку колекцію листівок, з яких сформувати серії альбомів.
У музей колекцію з 67 альбомів передала донька В. Кожина – мешканка Ковеля Зяткевич Надія Віталіївна, за що ми їй щиро вдячні.
Окрасою нової експозиції є поштові картки із зображенням акварелей Амвросія Ждахи, який народився 6 грудня 1855 року в Ізмаїлі. Його батько походив з українських козаків-запорожців. Коли Ізмаїл увійшов до складу Османської імперії, родина переїхала до Очакова. Попри закінчення Єлисаветградського кавалерійського училища, військова кар'єра Амвросія не склалася. З 1881 року Ждаха зарахований учнем Одеської рисувальної школи. У 1882-1885 роках в Одесі гастролювала перша українська професійна трупа, яку очолювали Михайло Старицький та Михайло Кропивницький. Для вистав цього театру Амвросій Ждаха виконує ескізи українських історичних костюмів та народного одягу.
На прохання українського композитора, поета-перекладача Петра Ніщинського художник оформлює пісню його обробки "Дівчинко-голубонько, чого ти сумуєш". За порадою Миколи Лисенка, котрий виступав з хором в Одесі, А. Ждаха взявся за ілюстрування пісень у вигляді поштових листівок. Для цього художник починає вивчати українські обряди, народні звичаї, повір'я, заглиблюватися у зміст українських пісень. Переважну більшість пісень для ілюстрування було взято із "Збірників українських пісень", складених М. Лисенком та дві пісні обробки Петра Ніщинського.
Перша серія з десяти листівок видана друком у 1911 році в Німеччині ( Лейпциг) та Австро-Угорщині (Прага).
На виставці в музеї представлено п'ять ілюстрацій другої серії (1913 рік), зокрема: "Чорнобривець", "Бондарівна", "Три сестриці", "Козак" і "Ой ти дівчино, моя ти зоре". Київське видавництво "Час", з яким співпрацював Амвросій Ждаха, провело громадсько-патріотичну акцію: за рахунок продажу листівок збирали кошти на пам'ятник Т. Шевченкові. На звороті поштівок є напис: "Жертвуйте на пам'ятник Т. Шевченку у
Києві". Поєднання ілюстрацій із нотами забезпечило неабияку популярність художнику.
Благочинні листівки друкувалися на добрі справи. Так, скажімо, у Ковелі листівки використовувалися для збору коштів на будівництво костелу Св. Станіслава.
Листівки Амвросія Ждахи, які тепер є в нашій колекції, ілюструють пісні українського історичного, особливо козацького минулого, зі славою, горем, неволею, смутком за полеглими героями, тугою за коханням тощо. Такі експонати мають величезну культурну і наукову цінність як пам'ятки, за якими можна вивчати українську історію, етнографію та народний фольклор. Це мистецькі шедеври, унікальний та рідкісний скарб нашої спадщини.
Масовими накладами випускали листівки з репродукціями картин українського художника Миколи Пимоненка. Нині відомо більше 70 видів таких листівок. Пимоненко був одним із тих київських художників, які у 1890-хрр брали участь у розписах Володимирського собору в Києві. Він виконав образи Святої Анни та Святого Миколая Мирлікійського та деякі образи на фронтоні, за що отримав орден Святої Анни III ступеня. Завдяки постійній участі у виставках товариства пересувних художніх виставок, полотна українського маляра набули шаленої популярності. Публіка знала твори киянина не лише завдяки експозиціям, але і за репродукціями, які друкували у журналах і на листівках, що видавали численними накладами. У жанрових картинах Миколи Пимоненка європейський глядач побачив особливий стиль. Починаючи з 1904 року, художник презентував свої роботи за кордоном: Мюнхен, Париж, Берлін, Лондон.
На поштових листівках, презентованих на виставці, – репродукції кращих картин митця, які були написані у селі Малютянці, що в 4-х км від Боярки, серед знайомих з дитинства людей: "Побачення", "Ідилія", "Проводи козаків", "Біля річки", "Суперники", "Весілля в Київській губернії", "Не жартуй!", Суперниці біля криниці". Національний художник Микола Пимоненко не оминав у своїй творчості українські ремінісценції, тему козаччини, що, зрештою, перетворилися на образотворчі роздуми українського маляра на теми славетного минулого. В даному випадку йдеться про картини: "Повернення з війни", "Проводи козаків", "На війну".
Прикметним є те, що Микола Пимоненко не був хуторянським маляром, а залишався європейським митцем. Він побачив персонажів власних картин на природі, тут знаходилися потрібні герої, яких би не замінили ніякими професійні натурники. Бо вони там споконвіку жили, кохалися, працювали, освітлені яскравим Сонцем, омиті весняним дощем, огорнуті духмяним повітрям. Отож, своїх колоритних моделей маляр не шукав деінде, а знаходив у сусідніх хатах і на гамірних базарах.
Український живописець захоплено зображував українську культуру, її звичаї, традиції і побут. На листівці-репродукції "Свати" зображене традиційне дійство, яке називається сватанням. Ми бачимо, як сидять свати, перев'язані рушниками, як спілкуються з жінкою – матір'ю дівчини. Гарно промальоване національне вбрання героїв картини, тодішнє типове житло, у якому є стіл, піч і лавка. Невипадково автор відмінно зображує ікони, які стоять зверху, над обіднім столом. У минулому митець мав великий досвід з іконопису та різьблення по дереву, тому ікони виконані дуже якісно і достовірно.
Зображення на листівках свідчать про те, що художник дбайливо писав саме життя!
У музеї експонуються репродукційні картки Костянтина Трутовського, українського художника-живописця і графіка, друга Тараса Шевченка, ілюстратора його поезій.
На поштівці "На кладці" зображено залицяння слобожанської молоді. Один з юнаків сидить на кладці, перекривши дорогу дівчині і не дозволяючи їй пройти. Дівчина сміється і забирає у хлопця шапку, погрожуючи вербовою гілкою. Праворуч бачимо ще одну пару – хлопець тримає на руках дівчину і переносить її через потічок на інший бік.
Картинам К. Трутовського притаманний сентиментальний романтизм. Він наче намагався зберегти на своїх полотнах український світ, який почав зникати під впливом русифікаторської політики російського царату. Картини художника стали сюжетами для поштівок: "Біля тину", "Побачення", "Весільний викуп", "Біля хати", "Відпочинок у повітці".
На виставці можна побачити листівку-репродукцію "Заздрість" Антіна Манастирського, українського художника-живописця і графіка, Заслуженого діяча мистецтв, Народного художника України (1957). Сам художник зображував переважно народнопісенну творчість, джерелом його натхнення були пісня та поезія. Він писав: "Все життя я мріяв, щоб думи мої, які я втілював у своїх картинах, були близькі і зрозумілі народові".
Мирослава Мороз, головний зберігач фондів Ковельського історичного музею.
Нова експозиція в музеї
Києві". Поєднання ілюстрацій із нотами забезпечило неабияку популярність художнику.
Прикметним є те, що Микола Пимоненко не був хуторянським маляром, а залишався європейським митцем. Він побачив персонажів власних картин на природі, тут знаходилися потрібні герої, яких би не замінили ніякими професійні натурники. Бо вони там споконвіку жили, кохалися, працювали, освітлені яскравим Сонцем, омиті весняним дощем, огорнуті духмяним повітрям. Отож, своїх колоритних моделей маляр не шукав деінде, а знаходив у сусідніх хатах і на гамірних базарах.
Залишити коментар