У здоровому тілі – здоровий дух
Це ж кому там "зверху" декілька років тому захотілось так розпорядитись, аби в Голобах районну лікарню №2 закрили? Добре, що вчасно схаменулись, бо це було проти волі народу, який протестував.
Та й тільки подумати, що було б з таким прекрасним приміщенням, де є всі умови для того, щоб із 30 населених пунктів лікувались тут люди? Розсунулось би, як уже маємо гіркий приклад наших споруд. А тут навіть зовнішнім виглядом лікарня лікує і душу, і тіло. Бо такої краси і в медзакладах Ковеля немає на території. Одні голубі ялини чого варті! На них дивився б і дивився б, аж очі вбирають. Про це подбали, коли був завідуючим Леонтій Кухтій, як будувалось приміщення. А нині підтримують цю красу всі, хто причетний стояти на варті здоров'я людей.
Після Другої світової війни ми були бідніші в порівнянні з сьогоднішнім днем. У деяких селах навіть електрики не було, світили гасовими лампами (на жаль, і нині приходиться частково). І тоді наша лікарня ще без цього красеня-приміщення мала пологовий будинок. Прикро, але був випадок, що дитя народилось в дорозі, бо не довезли породіллю в Ковель, в пологове відділення.
А які тут знаменитості працювали! Професіонали своєї справи. Гінеколог Любов Мельник славилася на всю округу. Була для жіноцтва першим рятівником. До неї з інших районів приїжджали. Невропатолог Микола Шалапай відзначався не тільки знанням своєї справи, а й іскринкою гумору, що теж давало позитив. Завлікарнею із 1951 року по 1961 рік був Антон Фурманчук. За час роботи отримав орден Леніна за наукову працю із йодування солі для профілактики ендемічного зобу. А кардіолог Андрій Ягенський нині працює в Луцьку у галузі медицини. І до нього звертаються голобчани як до колишнього лікаря. І ніколи не відмовляє, а допомагає всім.
Був час, коли трудовий колектив нараховував 24 лікарі, середнього персоналу – 60 чоловік, молодшого – 40, ну й "швидка". Нині залишилось в рази менше. Добре, що зупинилось скорочення, що працюють сімейні лікарі, приїжджають за графіком спеціалісти з Ковельського МТМО, є рентгенкабінет, лабораторія, "швидка", працюють стоматологи, щодня можна ін'єкції прийняти на денному відділенні.
Добре, що все ж таки ми тут одержуємо порятунок. Коли в мене виникла проблема із здоров'ям, то задіяно було багато медперсоналу. Це і лікарі, і медсестри, і лаборантки. Андрій Костецький, Геннадій Давидюк, Юлія Жигалова, Ірина Бенесько, Світлана Луцюк, Катерина Троць, Олександр Шеремета, Ніла Шмигельська. Спасибі їм! Всі дружно, як одна команда, виконували свій обов'язок, не рахувались з тим, що дехто був у відпустці, заміняли один одного або приходили в лікарню, щоб зробити все необхідне. Таке не забувається. Воістину працюють за покликанням.
А Юлія Калениківна і народилась в лікарні, і виросла на її території. Ще не було цього приміщення, а стояла тут батьківська хата. Коли хату знесли під майбутню лікарню, сім'ї дали квартиру в кінці селища, а Юлія повернулась після закінчення Тернопільського медзакладу на рідну територію вже як лікар. Саме Бог велів нею бути. І живе за кілька метрів, то ж в будь-яку пору доби її можуть викликати, коли виникне потреба. І навіть на вулиці при зустрічі дасть консультацію, не відмовить, бо вона – Лікар.
Помагають і ветерани медичної служби – подружжя Кобильчуків, Валентина Бейгер та ін.
Внаслідок реформи в медицині хворі, одержавши направлення від сімейного лікаря, можуть звертатися безкоштовно на прийом до будь-якого лікаря в Ковелі і в Луцьку. Але ж записатися до нього треба за 2 тижні наперед, бо черги великі. Якщо ж не запишешся по телефону, то й не рипайся, бо черги великі – хто записаний, а живої черги немає. А хвороба не стоїть на місці, прогресує, і пацієнти звертаються тоді до приватної клініки. А там 200-500 гривень за обстеження треба заплатити, та за ліки до 1000 (бо тепер дешевших немає), та на дорогу. То й сидять люди і запускають хворобу, звертаються вже пізно, коли "припече".
Була якось у лікарки на прийомі, якій на вигляд 80 років. Звичайно, вона має великий досвід, але де молодь? За кордоном, де більше платять? Але ж їх вчила Україна, то хоч би ж відпрацювали кілька років, як було раніше. А там, дивись, і прижилися б: сподобалось чи одружилися. Маємо свіжий приклад, як Галина Смолякова приїхала в нашу лікарню на роботу, вийшла заміж, стала вже мамою. Тепер вона наша, не покине нас.
До чого я веду? А до того, що якби в Голобах лікарня працювала так, як раніше, то не треба було б в Ковель чи Луцьк звертатись. І навколишнім селам було б зручніше і ближче.
І ще маю до вищих інстанцій від імені всіх велике прохання. Я не збираю підписи, але якби цим зайнялась, то кожен поставив би свій. Бо сьогодні сусідові треба, а завтра й тобі, може, прийдеться. Маю на увазі, аби відновили роботу фізкабінету. Невже за якоюсь процедурою до Ковеля їхати? Отож, в першу чергу – турбота про здоров'я людей, бо в здоровому тілі – здоровий дух.
Зараз, звичайно, йде все на війну, але в майбутньому хочу дочекатись, щоб все налагодилось. А в першу чергу – перемоги над ворогом. Бо наш народ заслуговує на неї. Дорогою ціною платить за кожен метр землі, политий кров'ю. Весь світ помагає: приймають біженців, зброю дають, кошти на відновлення інфраструктури.
Україна у вогні, а допомагає, бідна, іншим. До Ефіопії, яка є на межі голоду, відправила 240 тонн пшениці. А скільки б ще вона врожаю зібрала б на тих землях, що заміновані, сплюндровані ворогами! За 11 місяців війни сума збитків становить понад 1 трнл. 743 млрд. гривень.
А Україна, як Фенікс, із попелу постає в новобудовах, у відродженні як символ невмиручості. Уже в Києві відбудували 11 багатоповерхівок після ворожої агресії. Одружуються молоді навіть на передовій, народжуються діти. Тільки, на жаль, не повернуться ніколи люди, які загинули. Вічна їм пам’ять!
Валентина ОСТАПЧУК.
Це ж кому там "зверху" декілька років тому захотілось так розпорядитись, аби в Голобах районну лікарню №2 закрили? Добре, що вчасно схаменулись, бо це було проти волі народу, який протестував.
Та й тільки подумати, що було б з таким прекрасним приміщенням, де є всі умови для того, щоб із 30 населених пунктів лікувались тут люди? Розсунулось би, як уже маємо гіркий приклад наших споруд. А тут навіть зовнішнім виглядом лікарня лікує і душу, і тіло. Бо такої краси і в медзакладах Ковеля немає на території. Одні голубі ялини чого варті! На них дивився б і дивився б, аж очі вбирають. Про це подбали, коли був завідуючим Леонтій Кухтій, як будувалось приміщення. А нині підтримують цю красу всі, хто причетний стояти на варті здоров'я людей.
Після Другої світової війни ми були бідніші в порівнянні з сьогоднішнім днем. У деяких селах навіть електрики не було, світили гасовими лампами (на жаль, і нині приходиться частково). І тоді наша лікарня ще без цього красеня-приміщення мала пологовий будинок. Прикро, але був випадок, що дитя народилось в дорозі, бо не довезли породіллю в Ковель, в пологове відділення.
А які тут знаменитості працювали! Професіонали своєї справи. Гінеколог Любов Мельник славилася на всю округу. Була для жіноцтва першим рятівником. До неї з інших районів приїжджали. Невропатолог Микола Шалапай відзначався не тільки знанням своєї справи, а й іскринкою гумору, що теж давало позитив. Завлікарнею із 1951 року по 1961 рік був Антон Фурманчук. За час роботи отримав орден Леніна за наукову працю із йодування солі для профілактики ендемічного зобу. А кардіолог Андрій Ягенський нині працює в Луцьку у галузі медицини. І до нього звертаються голобчани як до колишнього лікаря. І ніколи не відмовляє, а допомагає всім.
Був час, коли трудовий колектив нараховував 24 лікарі, середнього персоналу – 60 чоловік, молодшого – 40, ну й "швидка". Нині залишилось в рази менше. Добре, що зупинилось скорочення, що працюють сімейні лікарі, приїжджають за графіком спеціалісти з Ковельського МТМО, є рентгенкабінет, лабораторія, "швидка", працюють стоматологи, щодня можна ін'єкції прийняти на денному відділенні.
Добре, що все ж таки ми тут одержуємо порятунок. Коли в мене виникла проблема із здоров'ям, то задіяно було багато медперсоналу. Це і лікарі, і медсестри, і лаборантки. Андрій Костецький, Геннадій Давидюк, Юлія Жигалова, Ірина Бенесько, Світлана Луцюк, Катерина Троць, Олександр Шеремета, Ніла Шмигельська. Спасибі їм! Всі дружно, як одна команда, виконували свій обов'язок, не рахувались з тим, що дехто був у відпустці, заміняли один одного або приходили в лікарню, щоб зробити все необхідне. Таке не забувається. Воістину працюють за покликанням.
А Юлія Калениківна і народилась в лікарні, і виросла на її території. Ще не було цього приміщення, а стояла тут батьківська хата. Коли хату знесли під майбутню лікарню, сім'ї дали квартиру в кінці селища, а Юлія повернулась після закінчення Тернопільського медзакладу на рідну територію вже як лікар. Саме Бог велів нею бути. І живе за кілька метрів, то ж в будь-яку пору доби її можуть викликати, коли виникне потреба. І навіть на вулиці при зустрічі дасть консультацію, не відмовить, бо вона – Лікар.
Помагають і ветерани медичної служби – подружжя Кобильчуків, Валентина Бейгер та ін.
Внаслідок реформи в медицині хворі, одержавши направлення від сімейного лікаря, можуть звертатися безкоштовно на прийом до будь-якого лікаря в Ковелі і в Луцьку. Але ж записатися до нього треба за 2 тижні наперед, бо черги великі. Якщо ж не запишешся по телефону, то й не рипайся, бо черги великі – хто записаний, а живої черги немає. А хвороба не стоїть на місці, прогресує, і пацієнти звертаються тоді до приватної клініки. А там 200-500 гривень за обстеження треба заплатити, та за ліки до 1000 (бо тепер дешевших немає), та на дорогу. То й сидять люди і запускають хворобу, звертаються вже пізно, коли "припече".
Була якось у лікарки на прийомі, якій на вигляд 80 років. Звичайно, вона має великий досвід, але де молодь? За кордоном, де більше платять? Але ж їх вчила Україна, то хоч би ж відпрацювали кілька років, як було раніше. А там, дивись, і прижилися б: сподобалось чи одружилися. Маємо свіжий приклад, як Галина Смолякова приїхала в нашу лікарню на роботу, вийшла заміж, стала вже мамою. Тепер вона наша, не покине нас.
До чого я веду? А до того, що якби в Голобах лікарня працювала так, як раніше, то не треба було б в Ковель чи Луцьк звертатись. І навколишнім селам було б зручніше і ближче.
І ще маю до вищих інстанцій від імені всіх велике прохання. Я не збираю підписи, але якби цим зайнялась, то кожен поставив би свій. Бо сьогодні сусідові треба, а завтра й тобі, може, прийдеться. Маю на увазі, аби відновили роботу фізкабінету. Невже за якоюсь процедурою до Ковеля їхати? Отож, в першу чергу – турбота про здоров'я людей, бо в здоровому тілі – здоровий дух.
Зараз, звичайно, йде все на війну, але в майбутньому хочу дочекатись, щоб все налагодилось. А в першу чергу – перемоги над ворогом. Бо наш народ заслуговує на неї. Дорогою ціною платить за кожен метр землі, политий кров'ю. Весь світ помагає: приймають біженців, зброю дають, кошти на відновлення інфраструктури.
Україна у вогні, а допомагає, бідна, іншим. До Ефіопії, яка є на межі голоду, відправила 240 тонн пшениці. А скільки б ще вона врожаю зібрала б на тих землях, що заміновані, сплюндровані ворогами! За 11 місяців війни сума збитків становить понад 1 трнл. 743 млрд. гривень.
А Україна, як Фенікс, із попелу постає в новобудовах, у відродженні як символ невмиручості. Уже в Києві відбудували 11 багатоповерхівок після ворожої агресії. Одружуються молоді навіть на передовій, народжуються діти. Тільки, на жаль, не повернуться ніколи люди, які загинули. Вічна їм пам’ять!
Валентина ОСТАПЧУК.
Залишити коментар