Повідомлення в номер / Мій віщий сон: Україна переможе!

Спочатку у той вечір мені було так добре, як в тій відомій українській пісні: "Сиджу я край віконечка та й так собі гадаю". Але поступово настрій падав: крізь моє вікно бачила страшну сьогоднішню реальність – яскраво-коричневий, мав кров, горизонт. Це – Схід і Південь України, де вже майже рік точаться жорстокі бої із дикими орками.

Господи! Коли ж закінчиться кривава війна, спрямована на знищення української нації, розпочата рашистами на нашій святій землі? Ворог лютує все сильніше і сильніше, від нього слід чекати ще більше масштабних обстрілів території нашої неньки-України.

Спаси нас, Боже! Ти. Господи, – творець цього світу. Благаємо  Тебе: спустись на Землю і подивися, що витворяють   нелюди, слуги сатани.

Звичайно, ми не можемо повністю сподіватися тільки на Твою допомогу, але все ж допоможи нам хоч трішки подолати цю "тварюку", яка навколо все  знищує, руйнує, спалює,  вбиває мирне населення, не зважаючи ні на що.

В цю мить розпачу і безнадії хочеться оволодіти такою надзвичайно магічною силою, щоб допомогти нашим  Збройним Силам України навіть своїм диханням знищувати цю саранчу, а триголовому змію-гориничу мечем наших козаків пращурів-характерників відсікти всі його дурнуваті голови, а тіло викинути в болото, щоб навіть мокрого місця від нього не залишилось. Кари народної оркам не минути!

l

На такій оптимістичній думці я прикрила очі стомленими повіками і задрімала. Раптом зримо побачила, що опинилася в актовій залі нашої ради  ветеранів. У ній в цілковитій темряві туди-сюди снували люди. Вони не знали, що робити.

Я у відчаї  закричала: "Де поділось світло? Хто наведе порядок, дисципліну, зупинить хаос?". 

Із зали до мене донісся вольовий чоловічий голос: "Ви, Маріє Павлівно, напевно, забули, що у вас є Михайло Вольський, який наведе лад, зупинить хаос і поверне   світло. Знайдіть його".

Я почала очима шукати свого Михайла Вольського по залі. Відчула, як раптом на плече лягла чиясь важка чоловіча рука: "Ви, Маріє Павлівно, мене шукаєте? Я тут! Готовий до виконання будь-яких важливих завдань!", – чітко, по-військовому  доповів Михайло Вольський.

Дійсно, переді мною стояв наш ветеран, актор, мій помічник в організації художньої самодіяльності у раді ветеранів війни і праці. Але він був якийсь інший: молодий, високий, міцний, як дуб, та ще й  у військовій формі.

Михайло Вольський мене уважно вислухав, пообіцяв все зробити, а найголовніше –  повернути людям світло, що обов'язково знищить темряву. Він як раптово з'явився,  так раптово і зник…

Наша зала почала змінюватись просто на очах: затріщали стіни і кудись поділися, зникла стеля,  і над нашими головами шатром розкрилося небо, із якого на всіх полилося яскраве-преяскраве світло, начебто  в небі засвітилася тисяча електричних лампочок. Темрява злякано кинулась втікати в різні боки, але потоки світла її доганяли і знищували. 

Велика радість охопила людей. Вони  стали сміятися, танцювати, щось радісно кричати, співати, обійматись, цілуватись.

Я зрозуміла: для того, щоб оцінити значення світла, потрібно  хоча б якийсь час пожити в темряві, зненавидіти її і знищити. 

Світло розгорялося все яскравіше і яскравіше, вщент знищивши темряву, а потім почало разом із повітрям наповнювати душі людей. Всі довкола, і разом з ними я, засвітилися, немов всередині у нас спалахнули потужні електричні лампочки.

Це було чудове-пречудове видовище, яке можна побачити хіба що в якомусь красивому казковому сні або у Божому видінні. 

l

Але ось все зникло, і я знову сиджу біля вікна. Тепер дуже спокійна, щаслива. Подумала: що значить мій сон? У моєму  видінні Михайло Вольський – це символ Волі  (прізвища  від цього слова), про яку мріяв в свій час Тарас Шевченко: "І вражою, злою кров'ю волю окропіте".

В минулому він – кадровий офіцер, воював в Афганістані, сильний, мудрий, справедливий,  та ще й з'явився переді мною у військовій формі. Я переконана: це означає, що він є символом Збройних Сил України, які переможуть ворога-ката неодмінно  і для людства всього світу повернуть Мир, Спокій і Божу Благодать.

Таким чином,  Бог  нам, українцям, вселяє надію на щасливе життя в майбутньому через казкові світлі сни, через чудові видіння, додає сили, мужності, стійкості, терпіння пережити страшні випробування, які випали на долю нашої Батьківщини, нашої рідної неньки-України.

З нами – Перемога! На ворога чекає крах! Країна-агресор, країна – терорист, за Божим велінням і за нашим хотінням, повинна зникнути із карти світу назавжди. Все буде добре, Україно! 

На продовження – мої поетичні рядки:

Материнська доля

Скажіть мені, хто в світі

 знає, 

Яка в українців провина?

Ось Мати на фронт

 проводжає

Свого єдиного Сина…

Від дуже тяжкої хвороби

Пішов із життя коханий.

І що тільки жінка 

не робить,

Ятряться душевні рани.

Як лихо забути? Рішила 

Життям  свого Сина

 жити,

Ще й турботою оточила,

Мріяла онуків глядіти.

Син – її єдина опора,

Її надія єдина.

Та це так було тільки

 вчора…

Війна – і немає Сина.

Син на фронті – доля 

у нього

Із орками воювати.

І в світі святіше святого

Землю свою захищати.

Синок вісточку посилає:

"Не плач, не журися,

 Мамо!

Здохнуть орки  у нашім

 краї,

Вернусь додому.

 Перемога – за нами!".

Марія БАТРАЧЕНКО, голова Ковельської міської ради ветеранів 

війни і праці.

Спочатку у той вечір мені було так добре, як в тій відомій українській пісні: "Сиджу я край віконечка та й так собі гадаю". Але поступово настрій падав: крізь моє вікно бачила страшну сьогоднішню реальність – яскраво-коричневий, мав кров, горизонт. Це – Схід і Південь України, де вже майже рік точаться жорстокі бої із дикими орками.

Господи! Коли ж закінчиться кривава війна, спрямована на знищення української нації, розпочата рашистами на нашій святій землі? Ворог лютує все сильніше і сильніше, від нього слід чекати ще більше масштабних обстрілів території нашої неньки-України.

Спаси нас, Боже! Ти. Господи, – творець цього світу. Благаємо  Тебе: спустись на Землю і подивися, що витворяють   нелюди, слуги сатани.

Звичайно, ми не можемо повністю сподіватися тільки на Твою допомогу, але все ж допоможи нам хоч трішки подолати цю "тварюку", яка навколо все  знищує, руйнує, спалює,  вбиває мирне населення, не зважаючи ні на що.

В цю мить розпачу і безнадії хочеться оволодіти такою надзвичайно магічною силою, щоб допомогти нашим  Збройним Силам України навіть своїм диханням знищувати цю саранчу, а триголовому змію-гориничу мечем наших козаків пращурів-характерників відсікти всі його дурнуваті голови, а тіло викинути в болото, щоб навіть мокрого місця від нього не залишилось. Кари народної оркам не минути!

ххх

На такій оптимістичній думці я прикрила очі стомленими повіками і задрімала. Раптом зримо побачила, що опинилася в актовій залі нашої ради  ветеранів. У ній в цілковитій темряві туди-сюди снували люди. Вони не знали, що робити.

Я у відчаї  закричала: "Де поділось світло? Хто наведе порядок, дисципліну, зупинить хаос?". 

Із зали до мене донісся вольовий чоловічий голос: "Ви, Маріє Павлівно, напевно, забули, що у вас є Михайло Вольський, який наведе лад, зупинить хаос і поверне   світло. Знайдіть його".

Я почала очима шукати свого Михайла Вольського по залі. Відчула, як раптом на плече лягла чиясь важка чоловіча рука: "Ви, Маріє Павлівно, мене шукаєте? Я тут! Готовий до виконання будь-яких важливих завдань!", – чітко, по-військовому  доповів Михайло Вольський.

Дійсно, переді мною стояв наш ветеран, актор, мій помічник в організації художньої самодіяльності у раді ветеранів війни і праці. Але він був якийсь інший: молодий, високий, міцний, як дуб, та ще й  у військовій формі.

Михайло Вольський мене уважно вислухав, пообіцяв все зробити, а найголовніше –  повернути людям світло, що обов'язково знищить темряву. Він як раптово з'явився,  так раптово і зник…

Наша зала почала змінюватись просто на очах: затріщали стіни і кудись поділися, зникла стеля,  і над нашими головами шатром розкрилося небо, із якого на всіх полилося яскраве-преяскраве світло, начебто  в небі засвітилася тисяча електричних лампочок. Темрява злякано кинулась втікати в різні боки, але потоки світла її доганяли і знищували. 

Велика радість охопила людей. Вони  стали сміятися, танцювати, щось радісно кричати, співати, обійматись, цілуватись.

Я зрозуміла: для того, щоб оцінити значення світла, потрібно  хоча б якийсь час пожити в темряві, зненавидіти її і знищити. 

Світло розгорялося все яскравіше і яскравіше, вщент знищивши темряву, а потім почало разом із повітрям наповнювати душі людей. Всі довкола, і разом з ними я, засвітилися, немов всередині у нас спалахнули потужні електричні лампочки.

Це було чудове-пречудове видовище, яке можна побачити хіба що в якомусь красивому казковому сні або у Божому видінні. 

ххх

Але ось все зникло, і я знову сиджу біля вікна. Тепер дуже спокійна, щаслива. Подумала: що значить мій сон? У моєму  видінні Михайло Вольський – це символ Волі  (прізвища  від цього слова), про яку мріяв в свій час Тарас Шевченко: "І вражою, злою кров'ю волю окропіте".

В минулому він – кадровий офіцер, воював в Афганістані, сильний, мудрий, справедливий,  та ще й з'явився переді мною у військовій формі. Я переконана: це означає, що він є символом Збройних Сил України, які переможуть ворога-ката неодмінно  і для людства всього світу повернуть Мир, Спокій і Божу Благодать.

Таким чином,  Бог  нам, українцям, вселяє надію на щасливе життя в майбутньому через казкові світлі сни, через чудові видіння, додає сили, мужності, стійкості, терпіння пережити страшні випробування, які випали на долю нашої Батьківщини, нашої рідної неньки-України.

З нами – Перемога! На ворога чекає крах! Країна-агресор, країна – терорист, за Божим велінням і за нашим хотінням, повинна зникнути із карти світу назавжди. Все буде добре, Україно! 

На продовження – мої поетичні рядки: