Повідомлення в номер / Диявольська імперія зомбі, або Від москаля добра не чекай

МОСКАЛЬ. 

Вірш, який ви щойно прочитали, давно вже "гуляє" безкрайніми просторами інтернету. Тому, мабуть, добре знайомий багатьом читачам газети. Щоправда, є тут одна "заковика": часто ці  поетичні рядки приписують Тарасу Шевченку, хоча насправді їх написав українець Ян Таксюр, поет, сатирик, публіцист.

Зрештою, справа навіть не  в цьому. Процитовані слова – узагальнений образ представників населення, котре мешкає по сусідству з нами у країні, котру називає "росією" (до речі, вкравши цю назву в інших і без будь-якого дозволу присвоївши собі).

Коли  я вперше, багато років тому прочитав цього вірша, навіть трохи "напружився". Подумав: а хіба можна отак зневажливо писати про представників іншої, "дружньої"  нам національності? Адже в радянські часи  вчили, що росіяни – наші старші "брати", вони принесли нам культуру, духовність, цивілізованість, вберегли від поневолення нацистами.

В освітніх закладах тоді активно залучали до вивчення російської мови, літератури, творчості Пушкіна, Лєрмонтова, Толстого, Тургенєва, Достоєвського та інших. Викладачам російської навіть доплачували за уроки, на яких вони навчали нас принадам "руского міра" і його перевагам над  всіма іншими "мірами", в тому числі українським.

З бігом років і під впливом світоглядних змін я поступово розчаровувався в ідеалах, які  тоді наполегливо вдовблювали  в голови. Найчастіше виникали питання: "Чому російській мові надаються переваги перед українською? Чому люди, котрі десятки років  мешкають в Україні, вперто не хочуть говорити українською? Чому офіційна документація в державних установах ведеться не завжди рідною мовою? Чому високопоставлені чиновники, навіть з українським корінням, свої промови, як правило,  виголошують російською, та й в  побуті ніби соромляться своєї національності? Чому, приїхавши у Київ чи інші міста, рідко почуєш рідне слово (за винятком хіба Львова, Луцька чи Франківська)? Чому переважна більшість книг, журналів, газет іншомовні?".

Перелік подібних  "Чому?" можна продовжувати до безкінечності.  Багато хто з нас раніше над цими запитанням не замислювалися, вважаючи це справою другорядною. І лише тепер, коли точиться жорстока боротьба з московією, коли кожен день з фронту приходять звістки про смерті і поранення наших захисників, звірства окупантів, ми самі себе  запитуємо: "Як таке може бути? Чому найближчі сусіди стали нашими найзапеклішими ворогами?". 

ххх

Думаю, не помилюсь, коли скажу, що більшість українців нині ненавидить росіян, отих  самих "москалів", про яких сказано у вірші: "І ніби справді він людина…". Так, раніше ми вважали їх людьми, а тепер бачимо, що це – всуціль бандити, головорізи, гвалтівники. Задурманені путніською пропагандою, вони на повному серйозі вважають, що воюють з нацистами, бандерівцями, блоком НАТО, котрі хотіли напасти  на них і поневолити, як колись  намагалися це зробити татаро-монголи, французи, німці.

Воістину праві ті, хто каже: "Коли Бог хоче покарати людину, він забирає у неї розум". Найстрашніше полягає в тому, що розум забраний якщо не у 100 відсотків росіян, то в 90 – точно. Роки правління кремлівського карлика, створена ним система брехні, фальші, лукавства дала свій результат. Щоб у цьому переконатися, достатньо хоч кілька хвилин послухати маячню телепропагандонів кисельова, скабєєвої, попова, соловйова та іже з ними, котрі щоденно на голови довірливих глядачів виливають тонни бруду, паплюжать Україну, її західних союзників. Подібним непотребом переповнені тамтешні газети, журнали, радіопередачі. Як казав Геббельс, вірять тому, хто краще і більше бреше.

ххх

Москалі завжди вважали себе кращими, вищими, розумнішими за інші нації і народності. Трохи іншої думки про них були наші предки. Іван Котляревський   у п'єсі "Москаль-чарівник" писав: "З москалем знайся, а камінь за пазухою держи". Тарас Шевченко теж не особливо любив москалів і ніколи не вживав терміну "росіяни". Пригадаймо:

Ще різкіше висловився у цих рядках 

Іван Франко у поезії "Не пора" закликав: 

Євген Гребінка:

"Водиться годі з москалями,

Украйні царством буть пора!".

Подібних прикладів вживання  слова "москаль" в українській літературі є дуже багато (П. Гулак –Артемовський, Леся Українка, Іван Нечуй-Левицький, Б. Грінченко, М. Кропивницький, Павло Грабовський, Степан Руданський та ін.).  Не цуралися подібного й зарубіжні поети та письменники. А Володимир Маяковський ще у більшовицькі часи наголошував:

Навряд, чи про такі тонкощі вживання слова "москаль" знали або знають його  носії, котрі нині, як  саранча, пруть в Україну.  Це  ж наче про них в збірці "Українські приказки, прислів'я  і таке інше", упорядкованій етнографом Матвієм Номисом ще у 1861 році і вперше виданій 1864 року, мовлено: 

"Ти москаля в двері, а він у вікно лізе".

"Коли чорт  та москаль що  вкрали, то поминай, як звали:

"Хоч убий москля, та він зуби  вискаля".

"Москаль, як ворона, та хитріший за чорта".

"Москва на злиднях збудована, та й злиднями годована".

"Хоч  добрий чоловік, та москаль".

"Пошкрябай москаля – і знайдеш там  татарина".

"Москаль – скрізь вдома, скрізь порядкує, і не гадає, що негоже тесати кілок на чужій голові".

І т. д., і т. п. Зверніть увагу: так говорили  українці ще тоді, коли Степана Бандери і в помині не було, але бунтарський дух вже добре відчувався. Після того стверджувати, що українці й росіяни (москалі) – "один народ", як це любив раніше повторювати путін, –  все одно, що робити чорне білим.

ххх

Може виникнути ще одне запитання: "Чому московити ненавидять українців?". Можливо, через те, що ми – богослухняні, працьовиті, морально чистіші, миролюбніші. Адже сьогодні від пересічних москалів слова доброго на адресу українців не почуєш. Таке враження, що ми їм постійно зло робили і робимо, що не вони, а ми пішли з війною на московію, що не вони, а ми їх колонізували.

Згадаймо деякі факти з історії (не буду заглиблюватися у товщу віків, а наведу приклади з недалекого минулого).

Отож, українці:

– брали найактивнішу участь у Другій світовій війні, на полях битв якої демонстрували чудеса героїзму, мужності і звитяги;

– зробили величезний (якщо не вирішальний) внесок у повоєнну відбудову країни; 

– масово їхали на освоєння цілинних земель у 50-их – 60-их роках минулого століття;

– відроджували сільськогосподарські угіддя у Криму, де орали, сіяли зернові та овочеві культури, садили сади і виноградники, якими нині хизуються тамтешні "старожили"-москалі;

– освоювали газові та нафтові родовища Уренгоя і Тюмені, працюючи за вахтовим методом, оскільки українські запаси нафти і газу були тодішньою владою “викачені” майже повністю;

– за комсомольськими путівками  (добровільно-примусово) їхали на будівництво Байкало-Амурської магістралі, яка після здобуття незалежності України так і залишилася незавершеною.

Всього, звичайно, не перелічити. І після цього називати українців "нацистами", "бойовиками", "варварами", "укрофашистами",  яких треба знищити до сьомого коліна, про що заявляють деякі рашисти, – то грішити проти Бога. Та що їм Бог? У них бог – це путін. На нього вони моляться, як дикуни моляться на ідолів в африканських  нетрях. У цьому вірнопіддано допомагає духовний наставник Кіріло, він же – Гундяєв, він же – Михайлов, який мав таке прізвисько, будучи агентом КДБ.

Взагалі, говорити і писати про московитів як про нормальних людей неможливо. Майже всі вони – зомбі, які люто ненавидять Україну і всю цивілізовану світову спільноту. В той же час золотовалютні запаси їх поводирів та ідейних наставників зберігаються у зарубіжних банках, за кордоном – їх майно, там  навчаються   діти й онуки. 

Вище я згадував такого собі телепропагандона соловйова, який постійно погрожує світові ядерною зброєю, закликає не боятися смерті, бо загинути за московію – то велика честь.

Якби соловйов був один або таких було б хоч з десяток чи навіть декілька сотень, було би пів біди. Однак їх в московії – незліченна кількість, починаючи із столиці і закінчуючи захолустям. Кого не візьми, всі – зомбі або несповна розуму. Ось який "перл" видав нещодавно ще один божевільний – так званий глава  Чечні, вірний служака путіна рамзан кадиров: "Якщо буде наказ верховного головнокомандуючого, ми готові хоч на Америку вирушати". Він також похвалився, що має професійний пістолет, який нібито тримає спеціально для Володимира Зеленського,  щоб той застрелився,  як Гітлер: "Я вважаю, що  Зеленський – терорист, сатаніст, фашист".

Як кажуть, без коментарів.

ххх

Сьогодні дехто на Заході та й Сході наполегливо радить Володимиру Зеленському почати мирні переговори з кремлівським карликом. З одного боку, як кажуть, поганий мир кращий за хорошу війну. З другого боку,  навіть  найкращий  мир не вартий тих жертв, яких зазнала Україна з початку повномасштабного вторгнення московії в Україну. Зрештою, який мир можна укласти з імперією зомбі, брехні і лицемірства, якою  нині є путінська росія?

Цю “прописну” істину ще раз підтвердило недавнє послання путіна федеральним зборам рф, з якого зрозуміло одне: воювати орки  мають намір далі, бо проти них “воює все нато разом з Україною”. 

Легендарний українець Степан Бандера, у свій час заповів нам, його нащадкам і спадкоємцям: "Життя треба прожити так, щоб після твоєї смерті москалі боялися тебе ще кілька поколінь".

Важко не погодитися із цими словами, які сьогодні надихають на щоденний подвиг захисників України.