Повідомлення в номер / Коли гримлять гармати, поети не мовчать

02.03.2023

Коли гримлять гармати, поети не мовчать

Уважний читач "Вістей Ковельщини", мабуть помітив, що газета, як ніяке інше друковане видання, регулярно друкує на своїх шпальтах вірші читачів. Не всі вони досконалі за літературною формою і поетичною довершеністю, але в них є головне – щирість, бажання донести до людей свої почуття, емоції і мрії.

Цікава особливість: з початком російсько-української війни у лютому 2022 року кількість отриманих редакцією поетичних творів не тільки не зменшилася, а навпаки зросла. В цьому може переконатися кожен, хто регулярно читає "міськрайонку". Ось уже справді: коли гримлять гармати, поетична муза не мовчить.

Сьогодні пропонуємо увазі читачів декілька нових поетичних доробків. Їх автори – люди небайдужі, з активною громадянською позицією.

Україну покрий омофором

Мефістофель з кремля карлик-путін

Сіє смерть і тортури, і жах.

Він ще досі не може збагнути:

Скоро оркам-люциперам крах.

Ці пропащі у світі "істоти"

Вмиті кров'ю й сльозами людей.

І вони не дивилися, хто там,

А вбивали жінок та дітей.

Покаяння й прощення не буде:

Не для них наш Спаситель Ісус.

В їхніх душах лиш привид-приблуда,

Що руйнує і нищить красу...

О Покрово Свята, Берегине,

Божа Мати, опіку нам дай!

Наш невинний народ в пеклі гине,

Топче ворог ріднесенький край.

Україну покрий омофором.

Той блаженний, в кого в серці Бог.

Мати Божа й Святая Покрово!

Я молю, я благаю Вас двох!

Перемога скоро вже чекає

О український славний мій народе!

До тебе щирі почуття мої.

Любив й люблю. Крізь грізні перешкоди

Завжди у нас співають солов'ї.

О український славний мій народе!

Історія віків твоя сумна.

Вона до нас із вічності приходить.

І вчить, як жити, також всіх вона.

Тепер став світ продажний і жорстокий.

Чому так все складається у нас?

Минають дні і тижні. Згодом — роки.

Наш подих покидає швидко час.

Та окупант-кацап цього не знає,

Бо в нього мізки тільки для "бухла".

Нас Перемога скоро вже чекає.

Вона, як ми, доспіла і зросла.

Тож слава ЗСУ і волонтерам!

Для них бо Україна — над усе!

Закінчується вже російська ера:

Ще мить – і їх усіх десь понесе.

Підлий хижак

В День рідної мови зустрів журавлів –

У полі край лісу ходили.

Побачивши їх, я, звичайно, зрадів.

Весну принесли нам на крилах.

Веселиками недаремно їх звуть:

Усім вони радість приносять.

Додають у небі виснажливу путь,

В яку їх покличе знов осінь.

Недовгою радості мить та була:

Хижак до нас підло ввірвався –

Мутант двоголовий в подобі орла.

Затьмарила небо орда вся.

Мов коршуни дикі, шипіли гади,

Міста почорніли і села.

Хто кликав убивць-мародерів сюди?

Веселики вже невеселі...

Зловіща та ніч. І той проклятий час,

Як родяться Іроди-Юди.

Московського Каїна іго у нас.

Воно скоро в пеклі все буде.

Все буде добре!

Не налякати Україну

В цьому жорстокому бою,

Бо ж захищаємо єдину

Ми неньку праведну свою.

Не зупинити Україну:

Вона іде на смерть й життя.

Тривога майже щогодини,

Вже рік у нас воєнний стан.

Не подолали Україну

Татари, турки, москалі,

Як окупанти, всі загинуть.

І з ними – зрадники "гнилі".

Бо Збройні Сили України

Секунди жодної не сплять.

Свободу й мужність їх орлину

Кацапським оркам не пізнать.

Все буде добре, Україно,

Нам наймиліша сторона!

Ми знову заживемо вільно:

Козацький дух все поміж нас!

Ігор ВИЖОВЕЦЬ.

Моє серце готове до бою

Презентація поетичного слова – це завжди свято. Шлях до неї непростий. Переживання, емоції, звірка твоїх творчих починань із реальним публічним сприйняттям – все це цікаво і водночас відповідально.

На моєму робочому столі – об'ємний загальний зошит у клітинку, списаний акуратним жіночим почерком. Тут в спресованих поетичних рядках Наталії Гунчик людська душа теплиться, таємницю буття стереже. Це – авторська "біблія" Любові і Добра, Природи і Духовності, власних емоцій та вселенського переживання.

Вслухайся, читачу:

Живи, надійся, віри не втрачай,

Не сумнівайся у собі чи власних силах.

Неси свій хрест і завжди пам'ятай:

Поки несеш – зростають твої крила.

Тож, дорогий шанувальнику поезії, звільнімося на якусь хвильку від сірих буденних клопотів і полетімо на поетичних крилах поетки, проймімося її почуттями і думками.

Моє серце готове до бою –

Застосую молитву, як зброю.

90-ий псалом промовляю,

Христа-Бога молю та благаю.

Спаси, Господи, нашу країну,

Найріднішу, соборну, єдину.

Дай нам миру і доброї долі,

Бо вже вмиті сльозами доволі.

Запали в моїм серці бажання

Пильнувати із ночі до рання

Мою віру, мою міць, нашу силу,

Україну спаси, серцю милу!

ххх

Час іде – не зупинити

Й не змінити ні на мить.

Те, що має догоріти,

Не загасиш – догорить.

Кожному свій час і дата:

Хто родився, той помре.

Вже півроку нема тата,

Він у пам'яті живе.

Там, де він, немає болю –

Тихий спокій без жалю.

Встигла головне сказати:

"Вибач… Дякую… Люблю…".

ххх

Який великий світ,

А в нім – маленька я.

Передаю привіт,

Де вже зійшла зоря.

Туди, де океан,

Де гори і моря.

Й малюю мирний план,

Де батьківська земля.

Почуйте, люди всі:

Не зазіхайте не на своє.

Спиніть трагічні війни злі

І збережіть хоч те, що є.

Життя дається лише раз –

Навчіться не стрілять.

Щоб кожному із нас

Послав Бог мир і благодать.

ххх

І котяться гарячі сльози,

І гинуть люди день за днем.

Хтось за кордон, а хтось у лози,

А вої – під вогняним дощем.

Ти тільки витримай, країно,

Ворожий наступ із кремля.

Дорослий, підліток, дитина –

Це дім наш, батьківська земля.

Ми сильні духом, не здаваймось!

Проти агресора – весь світ.

В молитві-помочі єднаймось,

Щоб наступ ворога спинить.

Страшна війна, кровопролитна,

Надія вся – на Божу милість.

О, Господи, спини це лихоліття,

Щоб мир настав і справедливість!

ххх

Жінка – таємниця всіх часів:

Загадкова усмішка і погляд.

Їй потрібен вправний садівник,

Ніжний трепет, особливий догляд.

Жінка-охоронниця чеснот,

Ніжна, мила, чарівна, наївна.

Від любові, віри і щедрот

Засіяє, як перлина дивна.

Жінка – наше світло та тепло,

Сповнена кохання і надії.

Створена перемагати зло,

Здатна надихать на мирні дії

Жінка – квітка серед трав,

В запашнім саду лілея біла.

Як таку зустрів і покохав,

Бережи, шануй, бо ти щасливий!

Наталія ГУНЧИК.

Знайомтесь: Михайло Приведенець

Слава Україні!

Знову стались біда й лихо

У вільній країні.

Зажурилась рідна ненька,

Наша Україна.

Заходився лютий ворог

Нищить нас і волю.

"Вставай, сину! – каже батько. –

Берім в руки зброю.

Бо вже зіронька вечірня

Зійшла над лісами.

Бо вже вкотре земля наша

Вмилася сльозами".

Що ж ти, кате, тут задумав

У нашій країні?

Та ніщо в тебе не вийде,

Бо ми всі єдині.

Брат за брата, син за батька

Станем всі горою,

І попрем тебе з країни

Чорною мітлою.

Щоб і сліду твого близько

Ніде не лишилось,

А Сонечко щоб над нами

Весело світилось.

Гинуть люди, діти гинуть.

Що ти коїш, кате?

За гріхи тебе на світі

Буде Бог карати.

Перед Богом всі ми рівні,

Хочем жить ми й миру,

Як один, ми всі підемо

Захищать країну.

Хочеш нас зробить рабами

І вдягнуть в кайдани?

Ні, того уже не буде –

Всі країни з нами.

Захотілось тобі, кате,

Чужого багатства?

Не здолати повік тобі

Вкраїнського братства.

І тобі не подолати

Й козацького роду –

Вже давно йому на світі

Нема переводу.

За розбиті міста й села

Пощади не буде:

Згинеш ти, лукавий сину,

У собачій буді.

Ми країну відбудуєм,

Зробимо, як нову

І почуєм знов співучу

Солов'їну мову.

Всім Героям, що в боях

Голови зложили,

"Вічна пам'ять!"

ми напишем

У їх на могилі.

Будем всіх ми пам'ятати

Із тих днів й донині

І гукнемо всім героям:

"Слава Україні!".

Смерть путіна

"Чи то правда, чи то ні -

Стріляли путіна в кремлі", –

Так сказав дід своїй бабі,

Входячи у хату.

Баба крикнула: "Та мало тому супостату!

В голову йому стрілять не треба –

Мізків там немає.

З того всього я не буду піднімать тривогу,

Краще було б тому кату відрубати ногу.

Потім взяти на макітру накинути ужище

І підняти супостата від землі повище.

Ото була б Божа кара чортовому сину,

Щоб він знав, як нападати на нашу країну".

Пригоди з телевізором

(Жартома і всерйоз)

Дід поїхав в магазин

Тєліка купляти,

Й на таксі його привіз

До самої хати.

Та й поставив він його

В бабину кімнату.

А сам поліз прибивати

Антену на хату.

Баба в хаті телевізор

Туди-сюди ставить,

Примостила на столі,

Просто біля лави.

Вона рада-радесенька –

Тєліка ввімкнула,

Зображення побачила

Й голоси почула.

Припадає до екрана,

Окуляри вділа.

"Іди сюди, – кричить діду, –

Нема з нього діла.

Стоїть якесь догори ногами,

Голова донизу.

Трима в руці уверх торбу,

Біля ніг – валізу.

Якщо збоку придивитись,

Чортяка рогата:

Маха лівою ногою,

Корчить акробата".

Дід із даху просить бабу:

"Перемкни канали,

Намагайся, щоб нормальне

Щось там показали".

Дід на хаті піднімає

Антену ще вище.

"Підсунь, – кричить, – телевізор

До себе поближче.

Може, то якесь спортивне

На цьому каналі".

Та й антену примощувати

Продовжує далі.

Баба знов кричить до діда:

"Що то за програми?

Куди щолкну, придивлюся:

Усі вверх ногами.

То причина – у антені,

Не бий до підлоги,

Постав її ненормальну

З голови на ноги".

Дід антену так і ставить,

Як баба бажає.

"Таке само, – кричить баба. –

Різниці немає".

Зліз дід зверху,

Зайшов у хату.

"Ах ти, – каже, – дура!

Ти навіщо телевізор

Вверх ногами втнула?".

Михайло ПРИВЕДЕНЕЦЬ.

Не втрачай розуму…

Розум розум живить,

І коли чогось не знаєш,

То йдеш до сусіда –

Ума "позичаєш".

"Тормоз" мозку – алкоголь,

Та не кожен знає,

Як нап'ється, то тоді

Розум він втрачає.

Тут наука не нова:

Міра в кожного своя.

Один вип'є, і нічого,

Той не встане з-за стола.

Та про те лиш треба знати,

Щоб не падати із ніг:

Бити тебе завжди будуть,

Коли п'яним "занеміг".

Ніч 1947-ого

Повоєнний 47-й рік,

Розруха і голод.

Дві сестрички у землянці

Чекають на матір. Холод.

Сутеніє. Видно чиюсь тінь:

Хтось іде, напевно, обкрадати.

"Не ідіть, самі голодні!".

Але прийшла мати.

Пригорнула діток, обняла,

Повечеряли у хаті,

І теплом повіяло з вогню,

І не треба нічого казати.

Вгамувались пристрасті.

Усе вляглося.

Мати обіймає діточок,

І щасливі, що всі разом.

Раді – обійшлося!

Аркадій ЦИКУН.