Повідомлення в номер / Жертви кохання і “зеленого” змія

Іванові вже було за тридцять. Замолоду женитися не поспішав, відкладав все на пізніше. Згодом і дівок для його віку у селі не стало, а в сусідніх було соромно шукати. 

Так як  постійної роботи не мав, то на прожиття заробляв у Білорусі, куди часто виїжджав на сезонні роботи. Там він не цурався ніякої праці – влітку пас корів, в інші періоди року на фермі викидав гній. У цьому селі із сім’єю проживала його рідна сестра Марія. Вона вже давно сюди переїхала і влаштувалась на роботу на фермі дояркою. Так що брату було де жити і харчуватись. 

Більшість на фермі становили волиняни із північних районів. Сестра переживала за одинокість брата, весь час просила його, щоб женився. Вже почала перебирати у селі незаміжніх дівчат і серед них зупинилась на доярці Оксані, яка з того району Волині, що й вони, але працювала на іншій фермі. 

В один з вихідних днів Марія подалась на сусідню ферму, щоб посватати Оксані брата Івана. Оксана його кілька разів бачила на фермі, але ні разу не спілкувалась, тож сказала, щоб приходив. Вже при першій зустрічі вони вподобали один одного,  вирішили одружитись. 

…Йшов червень. Наречені їхали в Оксанине село. Коли вийшли з автобуса, накрапав дрібний дощ.  Від сусідньої садиби доносився  п’янкий запах жита, що квітувало в цю пору. Його туге колосся нагадувало великі хвилі, яких кудись несе вітер. Йшли мовчки краєчком вулиці до останньої хати в селі, у якій народилась та проживала Оксана. Із невеликої хатини нову сім’ю вийшли зустрічати мати та молодша сестра Наталія з чоловіком Олексієм. Сестри годувалися без батька. Він покинув сім’ю, коли дівчатка ще були дошкільнятами через зрадливу поведінку дружини.

Теща новому зятеві на перший погляд здалася говіркою і досить доброю. Іван почув, що вона одна з найкращих господинь у селі, з повагою ставиться до молодшого зятя, так ставитиметься й до нього. І жити запропонувала в себе, сказавши, що хата невелика, але місця всім вистачить, ще й жити будуть дружно. 

Іван, зрадівши такому прийому, поїхав додому продавати все, що залишилось у спадок від батьків, не чіпаючи нерухомість. Дещо забрав із собою, серед усього був різний сільськогосподарський інвентар, кінь та віз. 

Вирішив працювати на полі, оскільки робочої сили вже у новій сім’ї вистачало. Але все виявилось не так, як передбачав Іван. Сім’я не любила поля. Теща у своїх неповних п’ятдесят років не працювала ніде. Жили за рахунок зарплати Наталії, яка трудилась на фермі, а згодом забрала до себе сестру Оксану. Чоловіки з підводою допомагали людям у селі в різних сільськогосподарських роботах. Іван змалку любив таку роботу, тому виконував її охоче, а Олексій думав, як швидше її закінчити і випити могорич. 

Чоловіки ще й приносили горілку додому, бо ж треба було пригостити тещу. Іван був спокійним чоловіком, у сім’ї слухався всіх. Та якось сусіди підмітили, що коли жінки ідуть на роботу, Олексій «крутить» любов з тещею. Вже почало про це гомоніти все село, а згодом дійшло і до Наталії.

…Наталія ходила немов не своя. Не було кому заспокоїти її зранену душу. Була зоряна ніч. Заплаканій жінці здавалось, що стільки зірок на небі ще не було. Наташа тихенько зайшла у хлів, взяла вірьовку і з розпачу повісилась. Після смерті Наталії Олексій остаточно став жити з тещею, а Іван став… зятем. Він не витримав такого сорому і подався жити в батьківську хату. Назад вже нічого не було забирати, бо те, що привіз пропили та проїли. 

З Олексія сміялось все село. Рідних у нього не було. Тож в якийсь “прекрасний” день він спакував свої речі і поїхав невідомо куди. У хаті залишились проживати мати з дочкою Оксаною. Згодом Оксана народила дівчинку, яку охрестили Каріною.

Іван продовжував жити по-старому – часом виїжджав на короткі сезонні роботи у Білорусь. З Оксаною підтримував зв’язки. Щедрий душею чоловік, коли повертався з роботи, провідував колишню дружину і дочку Каріну та залишав їм частину зароблених грошей. А якщо десь заробив грошей у селі, то дзвонив Оксані, щоб та приїхала і забрала трохи собі. Як правило, до Івана в гості їхала не тільки Оксана з дитиною, але й колишня теща. Як не дивно, але  Оксана теж пішла дорогою матері. Часто залишала дитину неньці, а сама невідомо де “розважалася”.

…Час ішов швидко. Каріна закінчила сім класів. Дівчину дуже непокоїла поведінка матері, через що у них часто виникали сварки. Побачивши, що добра не буде, донька врешті-решт переїхала жити до батька, який виховував її до повноліття.

Микола Денисюк.

Іванові вже було за тридцять. Замолоду женитися не поспішав, відкладав все на пізніше. Згодом і дівок для його віку у селі не стало, а в сусідніх було соромно шукати. 

Так як  постійної роботи не мав, то на прожиття заробляв у Білорусі, куди часто виїжджав на сезонні роботи. Там він не цурався ніякої праці – влітку пас корів, в інші періоди року на фермі викидав гній. У цьому селі із сім’єю проживала його рідна сестра Марія. Вона вже давно сюди переїхала і влаштувалась на роботу на фермі дояркою. Так що брату було де жити і харчуватись. 

Більшість на фермі становили волиняни із північних районів. Сестра переживала за одинокість брата, весь час просила його, щоб женився. Вже почала перебирати у селі незаміжніх дівчат і серед них зупинилась на доярці Оксані, яка з того району Волині, що й вони, але працювала на іншій фермі. 

В один з вихідних днів Марія подалась на сусідню ферму, щоб посватати Оксані брата Івана. Оксана його кілька разів бачила на фермі, але ні разу не спілкувалась, тож сказала, щоб приходив. Вже при першій зустрічі вони вподобали один одного,  вирішили одружитись. 

…Йшов червень. Наречені їхали в Оксанине село. Коли вийшли з автобуса, накрапав дрібний дощ.  Від сусідньої садиби доносився  п’янкий запах жита, що квітувало в цю пору. Його туге колосся нагадувало великі хвилі, яких кудись несе вітер. Йшли мовчки краєчком вулиці до останньої хати в селі, у якій народилась та проживала Оксана. Із невеликої хатини нову сім’ю вийшли зустрічати мати та молодша сестра Наталія з чоловіком Олексієм. Сестри годувалися без батька. Він покинув сім’ю, коли дівчатка ще були дошкільнятами через зрадливу поведінку дружини.

Теща новому зятеві на перший погляд здалася говіркою і досить доброю. Іван почув, що вона одна з найкращих господинь у селі, з повагою ставиться до молодшого зятя, так ставитиметься й до нього. І жити запропонувала в себе, сказавши, що хата невелика, але місця всім вистачить, ще й жити будуть дружно. 

Іван, зрадівши такому прийому, поїхав додому продавати все, що залишилось у спадок від батьків, не чіпаючи нерухомість. Дещо забрав із собою, серед усього був різний сільськогосподарський інвентар, кінь та віз. 

Вирішив працювати на полі, оскільки робочої сили вже у новій сім’ї вистачало. Але все виявилось не так, як передбачав Іван. Сім’я не любила поля. Теща у своїх неповних п’ятдесят років не працювала ніде. Жили за рахунок зарплати Наталії, яка трудилась на фермі, а згодом забрала до себе сестру Оксану. Чоловіки з підводою допомагали людям у селі в різних сільськогосподарських роботах. Іван змалку любив таку роботу, тому виконував її охоче, а Олексій думав, як швидше її закінчити і випити могорич. 

Чоловіки ще й приносили горілку додому, бо ж треба було пригостити тещу. Іван був спокійним чоловіком, у сім’ї слухався всіх. Та якось сусіди підмітили, що коли жінки ідуть на роботу, Олексій «крутить» любов з тещею. Вже почало про це гомоніти все село, а згодом дійшло і до Наталії.

…Наталія ходила немов не своя. Не було кому заспокоїти її зранену душу. Була зоряна ніч. Заплаканій жінці здавалось, що стільки зірок на небі ще не було. Наташа тихенько зайшла у хлів, взяла вірьовку і з розпачу повісилась. Після смерті Наталії Олексій остаточно став жити з тещею, а Іван став… зятем. Він не витримав такого сорому і подався жити в батьківську хату. Назад вже нічого не було забирати, бо те, що привіз пропили та проїли. 

З Олексія сміялось все село. Рідних у нього не було. Тож в якийсь “прекрасний” день він спакував свої речі і поїхав невідомо куди. У хаті залишились проживати мати з дочкою Оксаною. Згодом Оксана народила дівчинку, яку охрестили Каріною.

Іван продовжував жити по-старому – часом виїжджав на короткі сезонні роботи у Білорусь. З Оксаною підтримував зв’язки. Щедрий душею чоловік, коли повертався з роботи, провідував колишню дружину і дочку Каріну та залишав їм частину зароблених грошей. А якщо десь заробив грошей у селі, то дзвонив Оксані, щоб та приїхала і забрала трохи собі. Як правило, до Івана в гості їхала не тільки Оксана з дитиною, але й колишня теща. Як не дивно, але  Оксана теж пішла дорогою матері. Часто залишала дитину неньці, а сама невідомо де “розважалася”.

…Час ішов швидко. Каріна закінчила сім класів. Дівчину дуже непокоїла поведінка матері, через що у них часто виникали сварки. Побачивши, що добра не буде, донька врешті-решт переїхала жити до батька, який виховував її до повноліття.