Солдатський “протест”
В 1964-65 р. р. я проходив строкову армійську службу в містечку Плавську Тульської області росії. Впродовж року ми навчались в «учебці», яка готувала молодших командирів (сержантів) для профільних військових частин.
Нашим ротним був досвідчений офіцер, толерантний командир, що користувався заслуженим авторитетом серед курсантів, капітан Королюк, уродженець Ківерцівщини. Він привіз нас у військову частину зі своєї малої Батьківщини.
Взводний капітан Крилов, явна йому протилежність, був грубуватий, навіть деспотичний, ще й грішив вживанням ненормативної лексики. Називав нас «криловцями» і постійно втовкмачував нам, що доб’ється того, що взвод буде найкращим навіть у гарнізоні.
Напередодні святкування Дня Перемоги він щоденно в позаурочний час муштрував нас на плацу.
Одного разу у період надвечір’я знову вишикував для чергової муштри.
Пройшовши кілька кругів по периметру плацу, він залишився невдоволеним і маршем, і піснею й ображаючи лайкою, сказав: «Повторіть!». Взводним заспівувачем у нас був Микола Сліпчук з смт Головно, що на Любомльщині. І коли в черговий раз знову пролунала команда: «Заспівуй!», то Микола, образившись на грубіяна, наче води в рот набрав.
Тут Анатолій Герман з Ковеля ляпнув: «Коля, давай «чорного кота!» (пісня на той час була популярною і не надто шанованою тогочасною владою).
Микола, ніби й чекав цього і включився:
«Жыл да был черный кот
за углом,
И кота ненавидел весь
дом.
Только песня совсем не о
том,
Как обидно быть черным
котом».
«Отставіть!», — заволав
капітан.
Проте ми дружно підхопили:
«Говорят, не повезет,
Если черный кот дорогу
перейдет,
А пока наоборот –
Только черному коту и не
везет».
Послідувала команда знову: «Отставіть!», і зі словами: «Я цього так не залишу!» — попрямував в приміщення роти. Наш ротний, мудрий наставник, цю справу «зам’яв» і вона не набула розголосу. Бо такий своєрідний протест солдатів міг би дорого їм коштувати.
Ми з Миколою періодично зустрічались при його відвідинах малої бАтьківщини. Працював до пенсії він в селищі Провидіння Магаданської області і говорив, що при допомозі оптичних засобів в ясну погоду можна було бачити американський берег на віддалі 45 кілометрів.
Розшукав вже я його, коли він сім’єю перебрався на материк в м. Назарово Красноярського краю.
На жаль, у відповіді на мій запит не було вказано причини зняття Миколи з реєстрації.
Знаю, що сім’я Миколи була багатодітною. Можливо, хтось з родичів може повідомити про його подальшу долю і повідомити мені по мобільному зв’язку: (067) 9878253.
Григорій БОЙЧУК, пенсіонер,
Відмінник освіти України.
В 1964-65 р. р. я проходив строкову армійську службу в містечку Плавську Тульської області росії. Впродовж року ми навчались в «учебці», яка готувала молодших командирів (сержантів) для профільних військових частин.
Нашим ротним був досвідчений офіцер, толерантний командир, що користувався заслуженим авторитетом серед курсантів, капітан Королюк, уродженець Ківерцівщини. Він привіз нас у військову частину зі своєї малої Батьківщини.
Взводний капітан Крилов, явна йому протилежність, був грубуватий, навіть деспотичний, ще й грішив вживанням ненормативної лексики. Називав нас «криловцями» і постійно втовкмачував нам, що доб’ється того, що взвод буде найкращим навіть у гарнізоні.
Напередодні святкування Дня Перемоги він щоденно в позаурочний час муштрував нас на плацу.
Одного разу у період надвечір’я знову вишикував для чергової муштри.
Пройшовши кілька кругів по периметру плацу, він залишився невдоволеним і маршем, і піснею й ображаючи лайкою, сказав: «Повторіть!». Взводним заспівувачем у нас був Микола Сліпчук з смт Головно, що на Любомльщині. І коли в черговий раз знову пролунала команда: «Заспівуй!», то Микола, образившись на грубіяна, наче води в рот набрав.
Тут Анатолій Герман з Ковеля ляпнув: «Коля, давай «чорного кота!» (пісня на той час була популярною і не надто шанованою тогочасною владою).
Микола, ніби й чекав цього і включився:
«Жыл да был черный кот за углом,
И кота ненавидел весь дом.
Только песня совсем не о том,
Как обидно быть черным котом».
«Отставіть!», — заволав капітан.
Проте ми дружно підхопили:
«Говорят, не повезет,
Если черный кот дорогу перейдет,
А пока наоборот –
Только черному коту и не везет».
Послідувала команда знову: «Отставіть!», і зі словами: «Я цього так не залишу!» — попрямував в приміщення роти. Наш ротний, мудрий наставник, цю справу «зам’яв» і вона не набула розголосу. Бо такий своєрідний протест солдатів міг би дорого їм коштувати.
Ми з Миколою періодично зустрічались при його відвідинах малої бАтьківщини. Працював до пенсії він в селищі Провидіння Магаданської області і говорив, що при допомозі оптичних засобів в ясну погоду можна було бачити американський берег на віддалі 45 кілометрів.
Розшукав вже я його, коли він сім’єю перебрався на материк в м. Назарово Красноярського краю.
На жаль, у відповіді на мій запит не було вказано причини зняття Миколи з реєстрації.
Знаю, що сім’я Миколи була багатодітною. Можливо, хтось з родичів може повідомити про його подальшу долю і повідомити мені по мобільному зв’язку: (067) 9878253.
Григорій БОЙЧУК, пенсіонер, Відмінник освіти України.
Солдатський “протест”
Залишити коментар