Як відомо з історії, 22 травня 1861 року відбулося перепоховання праху Тараса Шевченка на Чернечій горі у Каневі. З цієї нагоди в Україні традиційно відбуваються пам’ятні заходи.
Проводять їх, зокрема, на Ковельщині. В нашому місті вшановують Великого Кобзаря біля підніжжя пам’ятника поету, у парку його імені, а також у Колодниці, біля символічного Хреста, встановленого на честь Тараса Шевченка.
На мою думку, цього недостатньо. І ось чому. Як пише відома волинська журналістка і письменниця, уродженка села Дубового Лідія Синенко у щойно виданій книзі «Від Бахова до Вербки вздовж Турії-ріки», спираючись на інформацію активіста громадсько-політичного життя нашого краю Володимира Кравчука, 20 травня 1942 року по всіх місцинах, які підпорядковувалися УПА –Поліська Січ Тараса Бульби-Боровця, дали команду, щоб у кожному селі насипали символічну могилу Тараса Шевченка.
Це потрібно було зробити для того, аби підняти національний дух наших людей, щоб не тільки хлопці в лісі відстоювали свою українськість, а й у селі не забули, що вони – діти волелюбного українського народу. У більшості сіл це зробили, і в Бахові також. У день перепоховання труни з тілом Кобзаря з Петербурга у Каневі, 22 травня, відбулися в Бахові урочистості. Символічну могилу насипали поблизу школи. Одні старожили кажуть, що її освятили, інші того не пам’ятають. До речі, пагорб, але вже без хреста, зберігався до тих пір, доки не побудували нову школу.
Далі авторка «шевченківську» тему продовжує у розділі «Тарас Шевченко і Вербка». Тут вже мова йде про Свято-Троїцьку церкву, де, за твердженням багатьох істориків і краєзнавців, побував Тарас Шевченко. Він же увіковічнив її на власноруч виготовленому малюнку, який широко відомий громадськості за книгою Миколи Іванішева про життя князя Андрія Курбського в Литві і на Волині, виданій 1849 року (на світлині).
Тарас Шевченко зробив не лише рисунок церкви, розміщеної на так званому «острові», а й накреслив план храму. Тут він також відновив руки на іконі Святого Миколая, на якому стерлася фарба. Під час боїв за Ковель, які тривали декілька місяців 1944 року, через Вербку проходила лінія фронту. У самому селі знаходилися німецькі солдати, а на «острові» перебували червоні війська.
В результаті запеклих боїв церква згоріла, і, як пише Лідія Синенко, острів залишився пусткою. Завмерло на ньому і духовне життя, хоча людей не покидала надія, що настане таки час, і вони відродять свій храм.
Після утвердження Незалежності України – 22 травня 1993 року – мешканці Вербки Петро Черняк, Петро Максимук, Сергій Кіпенко і Сергій Родюк поставили на цвинтарі на місці Свято-Троїцького храму, що згорів у 1944 році, хрест. На мою думку, це була знакова подія, що засвідчила любов і шану місцевих мешканців до Тараса Шевченка, їх відданість українській національній ідеї.
З огляду на це, пропоную 22 травня кожного року на відзнаку пам’ятної події, згаданої вище, а також вшанування генія нашого народу, його безсмертної творчості проводити на так званому «острові» патріотичний культурно-мистецький захід. Організатором його могли б виступити відповідний відділ виконавчого комітету Дубівської сільської ради, громадськість, сільська інтелігенція, а також особисто голова пан Роман Троцюк, якому автор цікавої та пізнавальної книги «Від Бахова до Вербки вздовж Турії-ріки» Лідія Синенко щиро вдячна за сприяння у виданні своєї праці. Будуть вдячні люди і в разі підтримки моєї (і не тільки моєї) пропозиції.
З повагою –
Іван СИДОРУК, Заслужений працівник культури України.
Як відомо з історії, 22 травня 1861 року відбулося перепоховання праху Тараса Шевченка на Чернечій горі у Каневі. З цієї нагоди в Україні традиційно відбуваються пам’ятні заходи.
Проводять їх, зокрема, на Ковельщині. В нашому місті вшановують Великого Кобзаря біля підніжжя пам’ятника поету, у парку його імені, а також у Колодниці, біля символічного Хреста, встановленого на честь Тараса Шевченка.
На мою думку, цього недостатньо. І ось чому. Як пише відома волинська журналістка і письменниця, уродженка села Дубового Лідія Синенко у щойно виданій книзі «Від Бахова до Вербки вздовж Турії-ріки», спираючись на інформацію активіста громадсько-політичного життя нашого краю Володимира Кравчука, 20 травня 1942 року по всіх місцинах, які підпорядковувалися УПА –Поліська Січ Тараса Бульби-Боровця, дали команду, щоб у кожному селі насипали символічну могилу Тараса Шевченка.
Це потрібно було зробити для того, аби підняти національний дух наших людей, щоб не тільки хлопці в лісі відстоювали свою українськість, а й у селі не забули, що вони – діти волелюбного українського народу. У більшості сіл це зробили, і в Бахові також. У день перепоховання труни з тілом Кобзаря з Петербурга у Каневі, 22 травня, відбулися в Бахові урочистості. Символічну могилу насипали поблизу школи. Одні старожили кажуть, що її освятили, інші того не пам’ятають. До речі, пагорб, але вже без хреста, зберігався до тих пір, доки не побудували нову школу.
Далі авторка «шевченківську» тему продовжує у розділі «Тарас Шевченко і Вербка». Тут вже мова йде про Свято-Троїцьку церкву, де, за твердженням багатьох істориків і краєзнавців, побував Тарас Шевченко. Він же увіковічнив її на власноруч виготовленому малюнку, який широко відомий громадськості за книгою Миколи Іванішева про життя князя Андрія Курбського в Литві і на Волині, виданій 1849 року (на світлині).
Тарас Шевченко зробив не лише рисунок церкви, розміщеної на так званому «острові», а й накреслив план храму. Тут він також відновив руки на іконі Святого Миколая, на якому стерлася фарба. Під час боїв за Ковель, які тривали декілька місяців 1944 року, через Вербку проходила лінія фронту. У самому селі знаходилися німецькі солдати, а на «острові» перебували червоні війська.
В результаті запеклих боїв церква згоріла, і, як пише Лідія Синенко, острів залишився пусткою. Завмерло на ньому і духовне життя, хоча людей не покидала надія, що настане таки час, і вони відродять свій храм.
Після утвердження Незалежності України – 22 травня 1993 року – мешканці Вербки Петро Черняк, Петро Максимук, Сергій Кіпенко і Сергій Родюк поставили на цвинтарі на місці Свято-Троїцького храму, що згорів у 1944 році, хрест. На мою думку, це була знакова подія, що засвідчила любов і шану місцевих мешканців до Тараса Шевченка, їх відданість українській національній ідеї.
З огляду на це, пропоную 22 травня кожного року на відзнаку пам’ятної події, згаданої вище, а також вшанування генія нашого народу, його безсмертної творчості проводити на так званому «острові» патріотичний культурно-мистецький захід. Організатором його могли б виступити відповідний відділ виконавчого комітету Дубівської сільської ради, громадськість, сільська інтелігенція, а також особисто голова пан Роман Троцюк, якому автор цікавої та пізнавальної книги «Від Бахова до Вербки вздовж Турії-ріки» Лідія Синенко щиро вдячна за сприяння у виданні своєї праці. Будуть вдячні люди і в разі підтримки моєї (і не тільки моєї) пропозиції.
З повагою – Іван СИДОРУК, Заслужений працівник культури України.
Все починалося з хреста
Відродження монастирської обителі села Вербка почалось із встановлення хреста. На початку 90-их років в селі відбулось зібрання жителів, на яких отець Йосип Жаборецький благословив поставити хрест на місці спаленого у 1944 році храму на “острові” за річкою.
За цю справу взялися четверо молодих чоловіків: Петро Черняк – 1957 р. н., Сергій Родюк – 1957 р. н., Петро Максимук – 1959 р. н., Сергій Кіпенко – 1961 р. н.
Вони доставили на пилораму стовбур дуба, виготовили з нього брус.
Столяр Адам Максимук змайстрував хрест. Оскільки в той час до обителі не було ще моста, хрест переправили через річку Турію надутими гумовими камерами від трактора.
Таким чином хрест був встановлений на острові. 22 травня 1993 року хрест був освячений.
Згодом, у 1998 році з Милецького монастиря прийшов на Вербку отець Варлаам. Із того часу, рік за роком, з Божою допомогою свята обитель почала відроджуватись. Статус самостійного монастиря св. Іоанна Предтечі був отриманий у 2002 році 24 травня.
З тих пір минуло 30 років. На жаль, двох чоловіків, із тих, що встановили хрест, уже немає в живих, відійшли у засвіти. Це – Сергій Родюк і Петро Максимук.
Завирувало життя обителі, з усіх усюд в церковні свята ідуть та ідуть сюди тисячі людей.
На честь перебування Т. Г. Шевченка у Вербці в 1846 році встановлено пам’ятний стенд.
Федір САВЛУК.
Все починалося з хреста
Залишити коментар