Повідомлення в номер / Марія Батраченко: «Я – українка!»

У Ковелі, напевно, не знайдеться людини, яка б не знала цю непосидючу, завжди активну і позитивно налаштовану жінку. Це – Марія Павлівна Батраченко, якій 7 червня виповниться досить «кругленька» дата. Називати цю дату не будемо, хоча, чесно кажучи, кожному з нас стільки літ, на скільки виглядаємо і як почуваємося.

Виходячи з цього, пані Марії сміливо можна дати лишень половину того віку, який офіційно зазначено у її життєписі. Вона ніколи не падає духом, не скаржиться на труднощі, вміє згуртувати і повести за собою людей. Недарма чимало років поспіль очолює міську ветеранську раду, є ініціатором багатьох корисних справ, прикладом для наслідування молодшим колегам і друзям. 

Втім, її життєвий шлях був не завжди встелений трояндами. Народилася 1943 року у Відні, що в Австрії. Мама – остарбайтер, в роки Другої світової війни була вивезена на каторжні роботи до   рейху. Батько – офіцер, до війни служив у Луцькій танковій дивізії. Пропав безвісти.

Лише диво врятувало її і маму від смерті. Перебуваючи в концтаборі, мали йти на розстріл. Врятував наліт американської авіації. Під час сум’яття заховалися в житі, а опісля допомогла втекти від нацистів незнайома австрійська жінка, яка й прихистила обох у себе. Лише після закінчення війни повернулися в Україну. 

Ось як пише про той період життя журналістка Вікторія Зінчук: «Оскільки в родині не було годувальника, то жили не надто заможно. Саме в той момент Марія вирішила, що раз немає на кого сподіватися, потрібно розраховувати на власні сили. Тому гарно навчалася у Голобській школі, а пізніше вступила до педагогічного інституту в Ростові-на-Дону, де здобула спеціальність вчителя».

Як згадує Марія Батраченко, «серед донських козаків було багато українців. Вони розмовляли на мішаному, особливому козацькому «говорі». Мене  дуже й дуже цікавили побут, мова, звичаї, взаємостосунки хуторян – ростовських українців». 

Звідси, мабуть, у пані Марії особлива любов і повага до української культури. І хоч вона викладала мову й літературу, які тепер називають «іноземними», приїхавши в Ковель в 1974 році, у виховно-трудовій колонії, СПТУ № 7 (тепер – Центр профтехосвіти), в душі  завжди  відчувала себе українкою.

Ось як написала про це у вірші «Я – українка»:

«Я народилася в Австрії, 

Та моя Батьківщина

Не Австрія,

А моя рідна ненька –

  Україна.

Я є українка,

І цим надзвичайно

  горджуся.

Люблю свій народ

Й правду говорити не

  боюся».

Ці рядки написані 2019 року, а з початком російської агресії в лютому 2022-го Марія Павлівна ділом підтвердила правдивість своїх поетичних слів: вона однією з перших у нашому краї заявила про свою патріотичну позицію, ненависть до ворогів на шпальтах громадсько-політичної газети «Вісті Ковельщини», куди постійно дописує, на ветеранських зборах, інших масових заходах.

31 березня 2022 року у «міськрайонці» з’являється її гостра і безкомпромісна стаття «Вперед – до нашої Перемоги!». У ній Марія Батраченко з усією відвертістю й принциповістю пише, звертаючись до біснуватого путіна: «Проклятий Іудо, братовбивцю Каїне! Твій кривавий бумеранг, який ти кинув на нас, повернеться до тебе з такою ж силою, а, можливо, й більшою, трахне по голові тебе так, що ти відразу опинишся в пеклі і будеш там горіти у вогні, як сьогодні горять наші прекрасні міста, села, що  не підкорилися твоєму дикому бажанню перетворити нас, українців, в твоїх рабів.

Вперед – до Перемоги! Слава Україні! Героям слава!

Мужнє, сміливе, відверте, правдиве слово голови ветеранської ради пізніше не раз звучатиме в газеті (та звучить і досі), бо Марія Батраченко знає ціну миру, всіма фібрами душі ненавидить паліїв війни, вбивць і гвалтівників мирного цивільного населення. Такі почуття вистраждані, виболені, і вони з роками не минають.

Про ювілярку можна розповідати і писати багато. Адже вона цього заслуговує, і читачі газети про її справи добре знають з публікацій у «Вістях Ковельщини», сторінок написаних і виданих нею книг, розповідей друзів  і колег-побратимів. Не сумніваємося, що про  все це розкажуть ті, хто вітатиме незабаром Марію Павлівну  з ювілеєм.

Ми ж, зі свого боку, бажаємо пані Марії найголовнішого: Перемоги українського народу над ворогом, миру на квітучій українській землі, а їй особисто – міцного здоров’я, активного довголіття, Господньої ласки на довгі і благі літа!

Михайло КУЗЬМУК. 

У Ковелі, напевно, не знайдеться людини, яка б не знала цю непосидючу, завжди активну і позитивно налаштовану жінку. Це – Марія Павлівна Батраченко, якій 7 червня виповниться досить «кругленька» дата. Називати цю дату не будемо, хоча, чесно кажучи, кожному з нас стільки літ, на скільки виглядаємо і як почуваємося.

Виходячи з цього, пані Марії сміливо можна дати лишень половину того віку, який офіційно зазначено у її життєписі. Вона ніколи не падає духом, не скаржиться на труднощі, вміє згуртувати і повести за собою людей. Недарма чимало років поспіль очолює міську ветеранську раду, є ініціатором багатьох корисних справ, прикладом для наслідування молодшим колегам і друзям. 

Втім, її життєвий шлях був не завжди встелений трояндами. Народилася 1943 року у Відні, що в Австрії. Мама – остарбайтер, в роки Другої світової війни була вивезена на каторжні роботи до   рейху. Батько – офіцер, до війни служив у Луцькій танковій дивізії. Пропав безвісти.

Лише диво врятувало її і маму від смерті. Перебуваючи в концтаборі, мали йти на розстріл. Врятував наліт американської авіації. Під час сум’яття заховалися в житі, а опісля допомогла втекти від нацистів незнайома австрійська жінка, яка й прихистила обох у себе. Лише після закінчення війни повернулися в Україну. 

Ось як пише про той період життя журналістка Вікторія Зінчук: «Оскільки в родині не було годувальника, то жили не надто заможно. Саме в той момент Марія вирішила, що раз немає на кого сподіватися, потрібно розраховувати на власні сили. Тому гарно навчалася у Голобській школі, а пізніше вступила до педагогічного інституту в Ростові-на-Дону, де здобула спеціальність вчителя».

Як згадує Марія Батраченко, «серед донських козаків було багато українців. Вони розмовляли на мішаному, особливому козацькому «говорі». Мене  дуже й дуже цікавили побут, мова, звичаї, взаємостосунки хуторян – ростовських українців». 

Звідси, мабуть, у пані Марії особлива любов і повага до української культури. І хоч вона викладала мову й літературу, які тепер називають «іноземними», приїхавши в Ковель в 1974 році, у виховно-трудовій колонії, СПТУ № 7 (тепер – Центр профтехосвіти), в душі  завжди  відчувала себе українкою.

Ось як написала про це у вірші «Я – українка»:

Ці рядки написані 2019 року, а з початком російської агресії в лютому 2022-го Марія Павлівна ділом підтвердила правдивість своїх поетичних слів: вона однією з перших у нашому краї заявила про свою патріотичну позицію, ненависть до ворогів на шпальтах громадсько-політичної газети «Вісті Ковельщини», куди постійно дописує, на ветеранських зборах, інших масових заходах.

31 березня 2022 року у «міськрайонці» з’являється її гостра і безкомпромісна стаття «Вперед – до нашої Перемоги!». У ній Марія Батраченко з усією відвертістю й принциповістю пише, звертаючись до біснуватого путіна: «Проклятий Іудо, братовбивцю Каїне! Твій кривавий бумеранг, який ти кинув на нас, повернеться до тебе з такою ж силою, а, можливо, й більшою, трахне по голові тебе так, що ти відразу опинишся в пеклі і будеш там горіти у вогні, як сьогодні горять наші прекрасні міста, села, що  не підкорилися твоєму дикому бажанню перетворити нас, українців, в твоїх рабів.

Вперед – до Перемоги! Слава Україні! Героям слава!

Мужнє, сміливе, відверте, правдиве слово голови ветеранської ради пізніше не раз звучатиме в газеті (та звучить і досі), бо Марія Батраченко знає ціну миру, всіма фібрами душі ненавидить паліїв війни, вбивць і гвалтівників мирного цивільного населення. Такі почуття вистраждані, виболені, і вони з роками не минають.

Про ювілярку можна розповідати і писати багато. Адже вона цього заслуговує, і читачі газети про її справи добре знають з публікацій у «Вістях Ковельщини», сторінок написаних і виданих нею книг, розповідей друзів  і колег-побратимів. Не сумніваємося, що про  все це розкажуть ті, хто вітатиме незабаром Марію Павлівну  з ювілеєм.

Ми ж, зі свого боку, бажаємо пані Марії найголовнішого: Перемоги українського народу над ворогом, миру на квітучій українській землі, а їй особисто – міцного здоров’я, активного довголіття, Господньої ласки на довгі і благі літа!