Ті далекі тривожні події в селі й досі не можуть забути. П’яний тракторист не справився з керуванням, виїхав на зустрічну смугу і зіткнувся з легковим автомобілем. Молода сім’я – чоловік та дружина загинули, не дочекавшись «швидкої допомоги».
Коли вже всі роз’їхались і розійшлись, аж тоді жителька села, чия хата навпроти місця аварії, почула плач дитини. В рові край дороги сиділо налякане хлопча. Дитина так сплакалась і була така налякана, що ні на що не реагувала. Зранку повезли до лікарні. Довго виходжували, а коли стало краще і Юрасик (так назвався) почав говорити, їсти, реагувати на іграшки, його віддали до дитячого будинку.
А тим часом в селі Ольга Іванівна, котра знайшла хлопча і першою обігріла його, вирішила всиновити дитину. Чоловіка довго не треба було вмовляти: сім’я жила добре, от тільки Бог дітей не послав. Їм пішли назустріч. Швидко оформили всі документи, і Юрасик став жити в родині добрих людей. Дитину оточили увагою, любов’ю, достатком. Але траплялося, що вийде на дорогу і кличе маму, тата. Сподівався, що, можливо, їх вилікували і вони прийдуть за ним. Не міг забути надзвичайно дорогих людей, здригався у снах, відчував їх руки, погляд, подих.
Звичайно, названі батьки, робили все для того, щоб дитині було добре і затишно, щоб пам’ятала своїх батьків, хто вони, де жили. В сім’ї все найкраще було Юрі, щоб не відчував, що сирота. Пройшли роки, хлопчина змирився зі своєю долею, дякував їй, що після втрати свої рідних, Бог подарував чужих, але таких добрих, люблячих «батьків».
Швидко промайнули шкільні роки навчання, які увінчались «золотою» медаллю.
На випускному вечорі він, схвильований увагою усіх присутніх, ту медаль передав мамі Олі, як подяку за любов, турботу і надзвичайно добре серце. Не було проблеми з тим, куди далі. Медінститут – це його мрія, його бажання після тієї давньої трагедії.
Роки навчання пролітали швидко. Юрію предмети, практичні заняття давались легко. Його любили, поважали. Гарний на вроду, вихований, мав добре серце і мякий, сором’язливий характер. Казали, що якби в Юрія було більше впевненості в собі, твердості у характері, то був би «зіркою» інституту.
Хто зна, як би подальша доля склалася в хлопця, якби на його шляху не зустрілась Кіра. Красива, елегантна, вона ніби зійшла із сторінок глянцевого журналу. Дічина полонила одразу серце юнака. Йому б придивитись, розпізнати намальовану ляльку (радили друзі), а Юрій нічого й нікого не чув і не бачив. Невдовзі одружились. І щастя закінчилось…
l
Як виявилось, Кіра – єдина донька високопоставленого бізнесмена. Вона жила безтурботно, як кажуть, для себе, а всі навколо виконували її забаганки, гроші тратила, не задумуючись. Юрій не звик до безкінечних вечірок, танців, подорожей в різні країни. Жив скромно, знаючи можливості батьків. Після закінчення навчання в Юрія постало питання квартири, роботи. З думкою молодого чоловіка ніхто не рахувався.
Купили квартиру в новобудові – велику, обставлену меблями з-за кордону. Рахунки виставляли зятю та його батькам. Щоб не залізти в борги, названий батько Юрія змушений був їхати за кордон. На жаль, благополучне життя молодят швидко закінчувалось. Довелося, щоб якось уладнати домашні чвари, Юрію залишити улюблену лікарську роботу, піти на будівництво. Чверть ставки дали на «швидкій» за роботу в нічні зміни. Доля ніби насміхалась над ним, а нічого зробити не міг. Кохав Кіру, але взаємності не відчував. Раніше думав, що у житті для щастя потрібні любов, повага, розуміння, а тут все починалось і закінчувалось грошима.
А що дружина? Спочатку – нічні клуби, розваги, друзі, гулянки. Часто, приходячи додому, заставав в квартирі п’яні компанії. Не міг такого терпіти, а дружині це, – як «добрий день». А Юрі, далеко ховаючи в потаємні куточки своєї душі невдале кохання, хотілось просто сімейного щастя, затишку, а воно уламками розліталось.
l
Отак тривало його сімейне життя, доки доля посміхнулась, подарувавши родині синочка Тарасика. Радості для молодого тата не було меж. На жаль, дружині недодало материнство любові, відповідальності. Не любила домашнього побуту, дитина викликала нервові зриви, часто по декілька днів не з’являлась вдома. Тож швидко знайшла Юрію заміну.
Так, життя – не тире між двома датами. Це кожні прожиті людиною хвилина, день, це відповідальність. Життя – це все, що ми маємо, що зробили, аби мати більше. А що лишилось Юрію? Людина, яку понад усе любив, залишила його наодинці з болючими проблемами. Тарасика, як не було шкода, віддав бабусі, коли дружина без його відома подала на розлучення і вийшла вдруге заміж. Розумів: їх сімейне життя закінчилось, а чи воно було, так і не зрозумів.
Розлучилися тихо, без скандалів і погроз. Тільки рана залишилась в Юрія на серці від підлої зради. Лише думка про синочка тішила душу молодого батька.
Проте на крутих життєвих поворотах часто бувають несподівані трагедії. Раптово помер у Кіри батько. Не склалось щось у бізнесі, ось і не витримало серце. Для Кіри це була велика втрата. Ні, шкода не батька, а грошей, адже працювати не звикла, та й не хотіла і нічого не вміла. От тоді і згадала мама-зозулька, що десь є син, його батько, від якого можна отримувати гроші – аліменти.
Новий удар долі вразив Юрія – дружина забрала сина. Серце рвалось на шматки, бо знав: не стане Кіра люблячою матір’ю для Тарасика, а що зробиш? Вона все-таки мати, а він – просто матеріальне забезпечення, гаманець з грошима. Звичайно, допомогли колишній дружині батькові юристи. Його, Юрія не було в її планах на майбутнє.
А життя ішло – доля сама розставила фігури на «шаховій дошці» його долі. Десь чув, що на жіночій любові та вірності Земля тримається, а тут сім’я розпалась, ще й сина відібрали. Не переставав у вільні хвилини думати про втрату медичного диплома. Знання, набуті в роки навчання, з роками притупились, але коли дивився на свої руки, бачив у них скальпель. Розумів: мости спалені, а що далі?
l
Коли рашисти ступили на нашу мирну землю в числі перших Юрій поїхав на Схід. Не думав, що буде робити, які проблеми чекають його (був 2014 рік). Уже там зрозумів: треба лікарів і він чи не в перші дні став за операційний стіл. Боліло серце за своє життя, за тих, хто чекає його допомоги. Знаходив себе в роботі, не слідкував за часом: ніч – день, день – ніч, рятував чужі життя. Скільки горя побачив, скільки операцій провів, скільки врятував життя, не рахував. Втоми не відчував, радів, що видряпався з прірви болю, що потрібний людям. Своє не так боліло.
Нині Юрій – знаний талановитий військовий хірург в одному із київських госпіталів. Його цінують, люблять, поважають. Кажуть: має “золоті” руки і добре серце. Він – професіонал високого класу. Радіє, що і син, котрий мешкає з ним, мріє стати також лікарем.
І часто думає про ту, яку кохав понад усе. Кожен спогад ятрить його серце. Не раз бачив на собі захоплені жіночі погляди, але його серце мовчить. Хоч багато років пройшло, а пам’ять хвилює, зберігає все, ятрить душу. Розуміє: не завжди любляче розбите серце можна вилікувати. Знає, що не можна заставити себе кохати. Ще азбуку кохання ніхто не склав, нема правил для людських почуттів. Тому люблячі серця то в безодню падають, то до хмар злітають...
Валентина СІЧКАР.
Ті далекі тривожні події в селі й досі не можуть забути. П’яний тракторист не справився з керуванням, виїхав на зустрічну смугу і зіткнувся з легковим автомобілем. Молода сім’я – чоловік та дружина загинули, не дочекавшись «швидкої допомоги».
Коли вже всі роз’їхались і розійшлись, аж тоді жителька села, чия хата навпроти місця аварії, почула плач дитини. В рові край дороги сиділо налякане хлопча. Дитина так сплакалась і була така налякана, що ні на що не реагувала. Зранку повезли до лікарні. Довго виходжували, а коли стало краще і Юрасик (так назвався) почав говорити, їсти, реагувати на іграшки, його віддали до дитячого будинку.
А тим часом в селі Ольга Іванівна, котра знайшла хлопча і першою обігріла його, вирішила всиновити дитину. Чоловіка довго не треба було вмовляти: сім’я жила добре, от тільки Бог дітей не послав. Їм пішли назустріч. Швидко оформили всі документи, і Юрасик став жити в родині добрих людей. Дитину оточили увагою, любов’ю, достатком. Але траплялося, що вийде на дорогу і кличе маму, тата. Сподівався, що, можливо, їх вилікували і вони прийдуть за ним. Не міг забути надзвичайно дорогих людей, здригався у снах, відчував їх руки, погляд, подих.
Звичайно, названі батьки, робили все для того, щоб дитині було добре і затишно, щоб пам’ятала своїх батьків, хто вони, де жили. В сім’ї все найкраще було Юрі, щоб не відчував, що сирота. Пройшли роки, хлопчина змирився зі своєю долею, дякував їй, що після втрати свої рідних, Бог подарував чужих, але таких добрих, люблячих «батьків».
Швидко промайнули шкільні роки навчання, які увінчались «золотою» медаллю.
На випускному вечорі він, схвильований увагою усіх присутніх, ту медаль передав мамі Олі, як подяку за любов, турботу і надзвичайно добре серце. Не було проблеми з тим, куди далі. Медінститут – це його мрія, його бажання після тієї давньої трагедії.
Роки навчання пролітали швидко. Юрію предмети, практичні заняття давались легко. Його любили, поважали. Гарний на вроду, вихований, мав добре серце і мякий, сором’язливий характер. Казали, що якби в Юрія було більше впевненості в собі, твердості у характері, то був би «зіркою» інституту.
Хто зна, як би подальша доля склалася в хлопця, якби на його шляху не зустрілась Кіра. Красива, елегантна, вона ніби зійшла із сторінок глянцевого журналу. Дічина полонила одразу серце юнака. Йому б придивитись, розпізнати намальовану ляльку (радили друзі), а Юрій нічого й нікого не чув і не бачив. Невдовзі одружились. І щастя закінчилось…
ххх
Як виявилось, Кіра – єдина донька високопоставленого бізнесмена. Вона жила безтурботно, як кажуть, для себе, а всі навколо виконували її забаганки, гроші тратила, не задумуючись. Юрій не звик до безкінечних вечірок, танців, подорожей в різні країни. Жив скромно, знаючи можливості батьків. Після закінчення навчання в Юрія постало питання квартири, роботи. З думкою молодого чоловіка ніхто не рахувався.
Купили квартиру в новобудові – велику, обставлену меблями з-за кордону. Рахунки виставляли зятю та його батькам. Щоб не залізти в борги, названий батько Юрія змушений був їхати за кордон. На жаль, благополучне життя молодят швидко закінчувалось. Довелося, щоб якось уладнати домашні чвари, Юрію залишити улюблену лікарську роботу, піти на будівництво. Чверть ставки дали на «швидкій» за роботу в нічні зміни. Доля ніби насміхалась над ним, а нічого зробити не міг. Кохав Кіру, але взаємності не відчував. Раніше думав, що у житті для щастя потрібні любов, повага, розуміння, а тут все починалось і закінчувалось грошима.
А що дружина? Спочатку – нічні клуби, розваги, друзі, гулянки. Часто, приходячи додому, заставав в квартирі п’яні компанії. Не міг такого терпіти, а дружині це, – як «добрий день». А Юрі, далеко ховаючи в потаємні куточки своєї душі невдале кохання, хотілось просто сімейного щастя, затишку, а воно уламками розліталось.
ххх
Отак тривало його сімейне життя, доки доля посміхнулась, подарувавши родині синочка Тарасика. Радості для молодого тата не було меж. На жаль, дружині недодало материнство любові, відповідальності. Не любила домашнього побуту, дитина викликала нервові зриви, часто по декілька днів не з’являлась вдома. Тож швидко знайшла Юрію заміну.
Так, життя – не тире між двома датами. Це кожні прожиті людиною хвилина, день, це відповідальність. Життя – це все, що ми маємо, що зробили, аби мати більше. А що лишилось Юрію? Людина, яку понад усе любив, залишила його наодинці з болючими проблемами. Тарасика, як не було шкода, віддав бабусі, коли дружина без його відома подала на розлучення і вийшла вдруге заміж. Розумів: їх сімейне життя закінчилось, а чи воно було, так і не зрозумів.
Розлучилися тихо, без скандалів і погроз. Тільки рана залишилась в Юрія на серці від підлої зради. Лише думка про синочка тішила душу молодого батька.
Проте на крутих життєвих поворотах часто бувають несподівані трагедії. Раптово помер у Кіри батько. Не склалось щось у бізнесі, ось і не витримало серце. Для Кіри це була велика втрата. Ні, шкода не батька, а грошей, адже працювати не звикла, та й не хотіла і нічого не вміла. От тоді і згадала мама-зозулька, що десь є син, його батько, від якого можна отримувати гроші – аліменти.
Новий удар долі вразив Юрія – дружина забрала сина. Серце рвалось на шматки, бо знав: не стане Кіра люблячою матір’ю для Тарасика, а що зробиш? Вона все-таки мати, а він – просто матеріальне забезпечення, гаманець з грошима. Звичайно, допомогли колишній дружині батькові юристи. Його, Юрія не було в її планах на майбутнє.
А життя ішло – доля сама розставила фігури на «шаховій дошці» його долі. Десь чув, що на жіночій любові та вірності Земля тримається, а тут сім’я розпалась, ще й сина відібрали. Не переставав у вільні хвилини думати про втрату медичного диплома. Знання, набуті в роки навчання, з роками притупились, але коли дивився на свої руки, бачив у них скальпель. Розумів: мости спалені, а що далі?
ххх
Коли рашисти ступили на нашу мирну землю в числі перших Юрій поїхав на Схід. Не думав, що буде робити, які проблеми чекають його (був 2014 рік). Уже там зрозумів: треба лікарів і він чи не в перші дні став за операційний стіл. Боліло серце за своє життя, за тих, хто чекає його допомоги. Знаходив себе в роботі, не слідкував за часом: ніч – день, день – ніч, рятував чужі життя. Скільки горя побачив, скільки операцій провів, скільки врятував життя, не рахував. Втоми не відчував, радів, що видряпався з прірви болю, що потрібний людям. Своє не так боліло.
Нині Юрій – знаний талановитий військовий хірург в одному із київських госпіталів. Його цінують, люблять, поважають. Кажуть: має “золоті” руки і добре серце. Він – професіонал високого класу. Радіє, що і син, котрий мешкає з ним, мріє стати також лікарем.
І часто думає про ту, яку кохав понад усе. Кожен спогад ятрить його серце. Не раз бачив на собі захоплені жіночі погляди, але його серце мовчить. Хоч багато років пройшло, а пам’ять хвилює, зберігає все, ятрить душу. Розуміє: не завжди любляче розбите серце можна вилікувати. Знає, що не можна заставити себе кохати. Ще азбуку кохання ніхто не склав, нема правил для людських почуттів. Тому люблячі серця то в безодню падають, то до хмар злітають...
Валентина СІЧКАР.
Ті далекі тривожні події в селі й досі не можуть забути. П’яний тракторист не справився з керуванням, виїхав на зустрічну смугу і зіткнувся з легковим автомобілем. Молода сім’я – чоловік та дружина загинули, не дочекавшись «швидкої допомоги».
Залишити коментар