Ткачук Микола Миколайович народився 21 травня 1979 року в день Апостола і Євангеліста Іоанна Богослова, чому я дуже зраділа, в Люблинці Ковельського району у сім’ї українців з діда-прадіда — Ткачуків Миколи та Валентини.
Хлопчик вдався богатирського здоров’я та відзначався доброю, поступливою, товаристською вдачею. Не завдавав великого клопоту батькам. Ріс поряд зі своєю старшою сестрою Ольгою, яка частенько хворіла і потребувала великої уваги до себе.
У 1986 р. пішов Миколка в перший клас Люблинецької загальноосвітньої середньої школи. Вчився добре. За школу виступав у легкоатлетичних і пожежних змаганнях. Займав призові місця. Грав у футбол, волейбол, баскетбол. Був високого зросту. Статний, худорлявий, жвавий, говіркий, приємний у спілкуванні, цілеспрямований, міг усе подолати на своєму шляху. Любив історію, географію, багато читав художньої літератури, особливо цікавився історичними книгами про Україну. Мріяв зі школи стати військовим.
1996 року закінчив 11 класів Люблинецької школи і поїхав до Києва з одним із товаришів вступати до військового училища. Товариш не склав третій іспит, і хлопці вирішили повернутися додому. Щоб не втрачати рік, Микола вступив у Рожищенський зооветеринарний технікум, який успішно закінчив у 1999 році.
У технікумі знайшов свою другу половинку – Оксану Васько. У вересні 1999 року вони одружилися. В родини народилося троє дівчаток. Всі троє безмежно любили тата, який виносив їх на своїх плечах. Забава була особливим атрибутом у їхніх ніжних стосунках.
10 травня 2002 року Микола був призваний на строкову службу. Служив у м. Володимирі в ППО. Відслужив 1,5 роки строкової служби.
2004 року підписав контракт і поїхав з миротворчою місією в Ірак. Відбір був жорсткий і скрупульозний, проте син впорався з цим завданням. Прослуживши там рік, 10 березня 2005 року отримав посвідчення учасника бойових дій. Вісім відзнак і нагород – такий результат проходження військової служби в Іраку. Після повернення служив у прикордонних військах України.
2014 року Микола був відряджений у зону АТО на кордон з Росією. За несення військової служби в цьому регіоні та бойові заслуги Миколі вручено перший орден “За мужність” ІІІ ступеня.
Останнім місцем служби на Волині була прикордонна застава ім. Пархоменка м. Устилуга, де він очолював кінологічну службу з 2017 року. В серпні 2021 року Микола був відкомандирований в м. Маріуполь у прикордоннй загін Східного регіонального управління Державнох прикордонної служби України.
Ткачук Микола Миколайович був інспектором прикордонної служби кінологічної групи прикордонної комендатури швидкого реагування “Новотроїцьке”.
Загинув 24 березня 2022 року під час виконання бойового завдання в смт. Курахівка Донецької області, захищаючи кордон України від ворога.
Військова вислуга років на день смерті – 18 років 11 місяців.
Указом Президента України від 15 червня 2022 року, №409 Ткачука Миколу Миколайовича нагороджено орденом “За мужність” ІІІ ступеня посмертно.
Жорстока смерть забрала у нас найріднішу людину у розквіті сил. Йому б тільки жити, професійно зростати, виховувати дітей та онуків, та страшна війна забрала життя люблячого сина, брата, чоловіка, батька, молодого дідуся.
Пам’ять про нього і нестерпний біль від втрати у наших серцях не згасає і не згасне ніколи, адже він був нещадним до ворогів, заступником скривджених, бо засмучених утішав, немічним допомагав, невинних від наглої смерті спасав, як мученик Іван-воїн.
Пишаємось і безмежно любимо тебе наш рідненький:
Ой соколе милий,
Сину мій єдиний.
Положив ти голівоньку
За рідну Вкраїну!
Слава Герою!
Вічна пам’ять!
Царство небесне душі мого Сина у райських садах, там, де праведні спочивають...
Валентина Ткачук.
Ткачук Микола Миколайович народився 21 травня 1979 року в день Апостола і Євангеліста Іоанна Богослова, чому я дуже зраділа, в Люблинці Ковельського району у сім’ї українців з діда-прадіда — Ткачуків Миколи та Валентини.
Хлопчик вдався богатирського здоров’я та відзначався доброю, поступливою, товаристською вдачею. Не завдавав великого клопоту батькам. Ріс поряд зі своєю старшою сестрою Ольгою, яка частенько хворіла і потребувала великої уваги до себе.
У 1986 р. пішов Миколка в перший клас Люблинецької загальноосвітньої середньої школи. Вчився добре. За школу виступав у легкоатлетичних і пожежних змаганнях. Займав призові місця. Грав у футбол, волейбол, баскетбол. Був високого зросту. Статний, худорлявий, жвавий, говіркий, приємний у спілкуванні, цілеспрямований, міг усе подолати на своєму шляху. Любив історію, географію, багато читав художньої літератури, особливо цікавився історичними книгами про Україну. Мріяв зі школи стати військовим.
1996 року закінчив 11 класів Люблинецької школи і поїхав до Києва з одним із товаришів вступати до військового училища. Товариш не склав третій іспит, і хлопці вирішили повернутися додому. Щоб не втрачати рік, Микола вступив у Рожищенський зооветеринарний технікум, який успішно закінчив у 1999 році.
У технікумі знайшов свою другу половинку – Оксану Васько. У вересні 1999 року вони одружилися. В родини народилося троє дівчаток. Всі троє безмежно любили тата, який виносив їх на своїх плечах. Забава була особливим атрибутом у їхніх ніжних стосунках.
10 травня 2002 року Микола був призваний на строкову службу. Служив у м. Володимирі в ППО. Відслужив 1,5 роки строкової служби.
2004 року підписав контракт і поїхав з миротворчою місією в Ірак. Відбір був жорсткий і скрупульозний, проте син впорався з цим завданням. Прослуживши там рік, 10 березня 2005 року отримав посвідчення учасника бойових дій. Вісім відзнак і нагород – такий результат проходження військової служби в Іраку. Після повернення служив у прикордонних військах України.
2014 року Микола був відряджений у зону АТО на кордон з Росією. За несення військової служби в цьому регіоні та бойові заслуги Миколі вручено перший орден “За мужність” ІІІ ступеня.
Останнім місцем служби на Волині була прикордонна застава ім. Пархоменка м. Устилуга, де він очолював кінологічну службу з 2017 року. В серпні 2021 року Микола був відкомандирований в м. Маріуполь у прикордоннй загін Східного регіонального управління Державнох прикордонної служби України.
Ткачук Микола Миколайович був інспектором прикордонної служби кінологічної групи прикордонної комендатури швидкого реагування “Новотроїцьке”.
Загинув 24 березня 2022 року під час виконання бойового завдання в смт. Курахівка Донецької області, захищаючи кордон України від ворога.
Військова вислуга років на день смерті – 18 років 11 місяців.
Указом Президента України від 15 червня 2022 року, №409 Ткачука Миколу Миколайовича нагороджено орденом “За мужність” ІІІ ступеня посмертно.
Жорстока смерть забрала у нас найріднішу людину у розквіті сил. Йому б тільки жити, професійно зростати, виховувати дітей та онуків, та страшна війна забрала життя люблячого сина, брата, чоловіка, батька, молодого дідуся.
Пам’ять про нього і нестерпний біль від втрати у наших серцях не згасає і не згасне ніколи, адже він був нещадним до ворогів, заступником скривджених, бо засмучених утішав, немічним допомагав, невинних від наглої смерті спасав, як мученик Іван-воїн.
Пишаємось і безмежно любимо тебе наш рідненький:
Ой соколе милий,
Сину мій єдиний.
Положив ти голівоньку
За рідну Вкраїну!
Слава Герою!
Вічна пам’ять!
Царство небесне душі мого Сина у райських садах, там, де праведні спочивають...
Валентина Ткачук.
Ткачук Микола Миколайович народився 21 травня 1979 року в день Апостола і Євангеліста Іоанна Богослова, чому я дуже зраділа, в Люблинці Ковельського району у сім’ї українців з діда-прадіда — Ткачуків Миколи та Валентини.
Залишити коментар