...Травень солодко мріє, вслухається в щебет птахів, захлинається п’янкими пахощами квітів, дерев, чистого повітря. Скоро-скоро весна зустрінеться з літом, гаряче привітають один одного, постоять кілька днів в дружніх обіймах, — і весна, стомившись від шаленого квітування навколо, піде на спочинок, а літо, працюючи, готуватиме щедрі дарунки, вирощені на землі, осені і зимі.
На фоні такої краси хотілося б і новин хороших. Але зустріла давню знайому і таке почула…
— Як живеш, Ганнусю? Вийшла заміж, може, вже й нащадків маєш?
— Заміж не вийшла, а нащадка маю.
— ?
— Отож, час Шевченкової Катерини давно в забутті. Не я перша і не я остання.
— Ти ж і красива, і молода, і вчена, то чого ж сама?
— Так вирішила.
— А роботу маєш?
— Маю високооплачувану, двокімнатну квартиру, няню для малого, поки підросте до садочка. Держава помагає як матері-одиначці. До народження сина об’їздила Європу. Ні від кого не залежу.
— А хіба тобі не хотілось би мати доброго супутника в житті, щоб з ним ділити радість і проблеми вирішувати разом? Та, зрештою, пройтись, щоб люди сказали: «Яка гарна пара»?.
— Кажете, доброго супутника? Не знаю, мабуть, я розчарувалась у них. Бо серед моїх однокласниць немає щасливих. В одної чоловік п’є, а де п’янка, там і бійка, часто в синяках ходить. А розійтись не хоче, бо 2 діток малих. Для них треба батько. Як тверезий, каже, то нормальний. В іншої однокласниці – ігроман. Кожну копійку програвав, не витримала. Поки дітей не мають, розійшлися. У третьої пристрастився до наркотиків, і вони йому жити не дають. А це рано чи пізно – смерть. І не покинути, бо ж виходила заміж за нормального, то тепер рятує, шукає вихід, прагне вилікувати. А в моєї подруги такий скупий, щодня мусить звітувати перед ним за кожну витрачену копійку. Вже живе з ним 3 роки, а за цей час нічого нового із одягу і взуття не придбала. Користується тим, що до заміжжя мала.
— А, може, він просто економний і на щось збирає гроші?
— Та ні, в них усе є. А ще проблема: не хоче дітей мати, бо це ж і на них підуть витрати. І от в мене ніякої радості.
Також дуже жаль однокласницю-розумницю. Закінчила школу з медаллю, університет – з відзнакою, має престижну роботу і чоловіка-альфонса. Цілий рік шукає роботу і ніде не може затриматись. Скрізь йому не подобається та ще й зраджує її.
Як я зрозуміла, ці всі живуть у місті, то в чоловіків після державної праці – відпочинок вдома, та вони заповнюють вільний час не тим, що треба. Хай їдуть на дачу, в село батькам помагати.
—Так і про село скажу. Добре, що з батьками, то помагають господарювати і діток няньчити, інакше не витримала б, бо повно худоби і кілька гектарів землі. Вона – як рабиня Ізаура, як наймичка, а він велике «цабе», працює начальником в одній установі, додому вертається тільки відпочивати. То навіщо такі чоловіки? Краще самій. Ну, не сама ж: син росте – моя радість і потіха. Я щаслива.
— А хто батько твого сина? Я думаю, рано чи пізно він захоче знати.
— Дуже не буду хвалити, але хороша людина. Я його просто використала.
— Якщо одружений, то де ж хороша, коли скочила в гречку. Захоче помогти синові при зустрічі в майбутньому, а дружина, безсердечна і не дозволить, поставить ультиматум (знаю такий приклад у Луцьку).
— Ще не одружений.
— А знає?
— Ні.
— О, тоді тим більше, не гай часу, скажи йому, і якщо він порядний, то або одружився з тобою, або хоч знатимуть син і батько один про одного. І ти ощасливиш двох дорогих тобі людей. А за таємницю син тобі не пробачить. Так, зрештою, з таким гріхом важко жити, мабуть. Він же щодня і щомиті буде нагадувати,
Звичайно, проблеми після заміжжя добавляються, бо треба й за чоловіка подбати і догодити йому. Але ж, мабуть, це наше призначення на Землі. За щастя треба боротись. Не так, звичайно, як ти. Кажеш, що вже щаслива, а твій син щасливий без батька?
Якщо всі дівчата так поведуться, як ти, то колись і твого сина можуть використати. Ти б хотіла такого, щоб не знати нічого про ріднесеньких онучат десь там, на сторожі? Отож, задумайтеся.
Хочу і до чоловіків звернутись. Десь читала такі слова: «Справжня суть чоловіка – не у маханні кулаками, не у доведенні своєї правоти, не у використанні жінок. Сила чоловіка в тому, щоб створити світ для однієї-єдиної, у якому вона почувалася б коханою і захищеною».
Валентина ОСТАПЧУК.
...Травень солодко мріє, вслухається в щебет птахів, захлинається п’янкими пахощами квітів, дерев, чистого повітря. Скоро-скоро весна зустрінеться з літом, гаряче привітають один одного, постоять кілька днів в дружніх обіймах, — і весна, стомившись від шаленого квітування навколо, піде на спочинок, а літо, працюючи, готуватиме щедрі дарунки, вирощені на землі, осені і зимі.
На фоні такої краси хотілося б і новин хороших. Але зустріла давню знайому і таке почула…
— Як живеш, Ганнусю? Вийшла заміж, може, вже й нащадків маєш?
— Заміж не вийшла, а нащадка маю.
— ?
— Отож, час Шевченкової Катерини давно в забутті. Не я перша і не я остання.
— Ти ж і красива, і молода, і вчена, то чого ж сама?
— Так вирішила.
— А роботу маєш?
— Маю високооплачувану, двокімнатну квартиру, няню для малого, поки підросте до садочка. Держава помагає як матері-одиначці. До народження сина об’їздила Європу. Ні від кого не залежу.
— А хіба тобі не хотілось би мати доброго супутника в житті, щоб з ним ділити радість і проблеми вирішувати разом? Та, зрештою, пройтись, щоб люди сказали: «Яка гарна пара»?.
— Кажете, доброго супутника? Не знаю, мабуть, я розчарувалась у них. Бо серед моїх однокласниць немає щасливих. В одної чоловік п’є, а де п’янка, там і бійка, часто в синяках ходить. А розійтись не хоче, бо 2 діток малих. Для них треба батько. Як тверезий, каже, то нормальний. В іншої однокласниці – ігроман. Кожну копійку програвав, не витримала. Поки дітей не мають, розійшлися. У третьої пристрастився до наркотиків, і вони йому жити не дають. А це рано чи пізно – смерть. І не покинути, бо ж виходила заміж за нормального, то тепер рятує, шукає вихід, прагне вилікувати. А в моєї подруги такий скупий, щодня мусить звітувати перед ним за кожну витрачену копійку. Вже живе з ним 3 роки, а за цей час нічого нового із одягу і взуття не придбала. Користується тим, що до заміжжя мала.
— А, може, він просто економний і на щось збирає гроші?
— Та ні, в них усе є. А ще проблема: не хоче дітей мати, бо це ж і на них підуть витрати. І от в мене ніякої радості.
Також дуже жаль однокласницю-розумницю. Закінчила школу з медаллю, університет – з відзнакою, має престижну роботу і чоловіка-альфонса. Цілий рік шукає роботу і ніде не може затриматись. Скрізь йому не подобається та ще й зраджує її.
Як я зрозуміла, ці всі живуть у місті, то в чоловіків після державної праці – відпочинок вдома, та вони заповнюють вільний час не тим, що треба. Хай їдуть на дачу, в село батькам помагати.
—Так і про село скажу. Добре, що з батьками, то помагають господарювати і діток няньчити, інакше не витримала б, бо повно худоби і кілька гектарів землі. Вона – як рабиня Ізаура, як наймичка, а він велике «цабе», працює начальником в одній установі, додому вертається тільки відпочивати. То навіщо такі чоловіки? Краще самій. Ну, не сама ж: син росте – моя радість і потіха. Я щаслива.
— А хто батько твого сина? Я думаю, рано чи пізно він захоче знати.
— Дуже не буду хвалити, але хороша людина. Я його просто використала.
— Якщо одружений, то де ж хороша, коли скочила в гречку. Захоче помогти синові при зустрічі в майбутньому, а дружина, безсердечна і не дозволить, поставить ультиматум (знаю такий приклад у Луцьку).
— Ще не одружений.
— А знає?
— Ні.
— О, тоді тим більше, не гай часу, скажи йому, і якщо він порядний, то або одружився з тобою, або хоч знатимуть син і батько один про одного. І ти ощасливиш двох дорогих тобі людей. А за таємницю син тобі не пробачить. Так, зрештою, з таким гріхом важко жити, мабуть. Він же щодня і щомиті буде нагадувати,
Звичайно, проблеми після заміжжя добавляються, бо треба й за чоловіка подбати і догодити йому. Але ж, мабуть, це наше призначення на Землі. За щастя треба боротись. Не так, звичайно, як ти. Кажеш, що вже щаслива, а твій син щасливий без батька?
Якщо всі дівчата так поведуться, як ти, то колись і твого сина можуть використати. Ти б хотіла такого, щоб не знати нічого про ріднесеньких онучат десь там, на сторожі? Отож, задумайтеся.
Хочу і до чоловіків звернутись. Десь читала такі слова: «Справжня суть чоловіка – не у маханні кулаками, не у доведенні своєї правоти, не у використанні жінок. Сила чоловіка в тому, щоб створити світ для однієї-єдиної, у якому вона почувалася б коханою і захищеною».
Валентина ОСТАПЧУК.
...Травень солодко мріє, вслухається в щебет птахів, захлинається п’янкими пахощами квітів, дерев, чистого повітря. Скоро-скоро весна зустрінеться з літом, гаряче привітають один одного, постоять кілька днів в дружніх обіймах, — і весна, стомившись від шаленого квітування навколо, піде на спочинок, а літо, працюючи, готуватиме щедрі дарунки, вирощені на землі, осені і зимі.
Залишити коментар