Повідомлення в номер / Проклятий будинок

Чи багато треба людині для щастя?

«Як кому, — скажете ви.  –  Одному вистачить мінімуму, іншому мало максимуму».

Але передовсім для того, щоб  почуватися спокійним  і впевненим, необхідне житло. Бажано – комфортабельне. З усіма комунальними вигодами, присадибною ділянкою, високим парканом.

Виявляється однак, що не завжди все це – запорука благополуччя. В Ковелі та й навколишніх селах є чимало людських осель, які виглядають добротно, благоустроєно, по-європейському, але в яких ніхто не живе. Колись задумався: а чому так, в чому причина?  Трохи знаючи власників цього житла та їх біографії, приходжу до висновку: на них і їх маєтках тяжіють  людські прокляття.

Так, так – саме прокляття. Комусь господар не вгодив у вирішенні побутових питань,  другим – не допоміг у важку хвилину, третім – зробив зло, яке згодом повернулося бумерангом.

х  х х

…Неподалік Ковеля височить будівля на два чи навіть три поверхи. Довкола – просторе подвір’я, декоративні і плодові  дерева, кущі смородини, малини, агрусу. Як кажуть, живи і тішся.

Але не живуть: будинок стоїть пусткою, відлякує своїм похмурим виглядом. Якось поцікавився в  сусідів: «А де ж господарі?». Ті, не дуже бажаючи вести розмову, сказали: «Господар помер, а дружина виїхала за кордон». Стало  цікаво, а чому ж не продали будинок? Трохи помовчавши, мої співрозмовники стиха мовили: «Непокупний він». —  «Як непокупний? Що це значить?» — «Проклятий дім. Ніхто не хоче його купувати».

Я не втримуюсь і продовжую «допит». Виявляється, господар колись займав високу посаду.  А де висока посада, там, як правило, могоричі, жінки, щедрі  застілля. Одного разу господар, добряче погулявши, взявся підвозити сусідку по застіллю  додому. Пора була пізня – третя година  ночі. Позаяк  випив добряче, не особливо слідкував за дорогою. В темряві не помітив велосипедиста і збив його. З місця пригоди втік. 

Але знайшлися люди, котрі бачили пригоду і зателефонували, куди слід. Оскільки господар був   знаним  і авторитетним, справи «замнули» і закрили за недостатністю доказів. Однак дружина вбитого не заспокоїлась і почала писати скарги в різні інстанції. Звичайно, звідусіль їй надходили відписки. Мовляв, справу закрито, оскарженню не підлягає.

Не добившись справедливості, жінка одного дня увірвалась в оселю вбивці свого чоловіка. Господарі були вдома. Що вони вислухали з вуст вдови, неможливо передати словами. Виливши весь свій гнів на чоловіка і жінку,  потерпіла  на закінчення сказала:

— Я проклинаю вас обох. Ви не матимете щастя у житті. І в будинку цьому добра не буде. Будьте навіки прокляті! 

Сказала і пішла геть. Господарі особливого значення словам цим не надали. Багато чого може наговорити навіжена баба. Головне – вини  чоловіка не доказано, посаду збережено. А решта дрібниці.

Проте з’ясувалося, що прокляття вдови  було не просто словами. З часом у господаря  виявили онкозахворювання, лікування не допомогло, і він у муках помер. Син зв’язався з бандою злодюг і наркоманів й потрапив за грати. Дочка втопилася в морі, відпочиваючи там  з черговим кавалером.

Дружині  не залишилося нічого іншого, як продати будинок і виїхати за кордон. Однак, знаючи про трагедію сім’ї і прокляття вдови (нічого немає таємного, що б не стало явним), ніхто той дім і не купив. Довелося брати кредит у банку і вирушати світ за очі.

Де зараз та жінка і чи жива нині, ніхто  не знає до сих пір.

Михайло КУЗЬМУК.

Чи багато треба людині для щастя?

«Як кому, — скажете ви.  –  Одному вистачить мінімуму, іншому мало максимуму».

Але передовсім для того, щоб  почуватися спокійним  і впевненим, необхідне житло. Бажано – комфортабельне. З усіма комунальними вигодами, присадибною ділянкою, високим парканом.

Виявляється однак, що не завжди все це – запорука благополуччя. В Ковелі та й навколишніх селах є чимало людських осель, які виглядають добротно, благоустроєно, по-європейському, але в яких ніхто не живе. Колись задумався: а чому так, в чому причина?  Трохи знаючи власників цього житла та їх біографії, приходжу до висновку: на них і їх маєтках тяжіють  людські прокляття.

Так, так – саме прокляття. Комусь господар не вгодив у вирішенні побутових питань,  другим – не допоміг у важку хвилину, третім – зробив зло, яке згодом повернулося бумерангом.

х  х х

…Неподалік Ковеля височить будівля на два чи навіть три поверхи. Довкола – просторе подвір’я, декоративні і плодові  дерева, кущі смородини, малини, агрусу. Як кажуть, живи і тішся.

Але не живуть: будинок стоїть пусткою, відлякує своїм похмурим виглядом. Якось поцікавився в  сусідів: «А де ж господарі?». Ті, не дуже бажаючи вести розмову, сказали: «Господар помер, а дружина виїхала за кордон». Стало  цікаво, а чому ж не продали будинок? Трохи помовчавши, мої співрозмовники стиха мовили: «Непокупний він». —  «Як непокупний? Що це значить?» — «Проклятий дім. Ніхто не хоче його купувати».

Я не втримуюсь і продовжую «допит». Виявляється, господар колись займав високу посаду.  А де висока посада, там, як правило, могоричі, жінки, щедрі  застілля. Одного разу господар, добряче погулявши, взявся підвозити сусідку по застіллю  додому. Пора була пізня – третя година  ночі. Позаяк  випив добряче, не особливо слідкував за дорогою. В темряві не помітив велосипедиста і збив його. З місця пригоди втік. 

Але знайшлися люди, котрі бачили пригоду і зателефонували, куди слід. Оскільки господар був   знаним  і авторитетним, справи «замнули» і закрили за недостатністю доказів. Однак дружина вбитого не заспокоїлась і почала писати скарги в різні інстанції. Звичайно, звідусіль їй надходили відписки. Мовляв, справу закрито, оскарженню не підлягає.

Не добившись справедливості, жінка одного дня увірвалась в оселю вбивці свого чоловіка. Господарі були вдома. Що вони вислухали з вуст вдови, неможливо передати словами. Виливши весь свій гнів на чоловіка і жінку,  потерпіла  на закінчення сказала:

— Я проклинаю вас обох. Ви не матимете щастя у житті. І в будинку цьому добра не буде. Будьте навіки прокляті! 

Сказала і пішла геть. Господарі особливого значення словам цим не надали. Багато чого може наговорити навіжена баба. Головне – вини  чоловіка не доказано, посаду збережено. А решта дрібниці.

Проте з’ясувалося, що прокляття вдови  було не просто словами. З часом у господаря  виявили онкозахворювання, лікування не допомогло, і він у муках помер. Син зв’язався з бандою злодюг і наркоманів й потрапив за грати. Дочка втопилася в морі, відпочиваючи там  з черговим кавалером.

Дружині  не залишилося нічого іншого, як продати будинок і виїхати за кордон. Однак, знаючи про трагедію сім’ї і прокляття вдови (нічого немає таємного, що б не стало явним), ніхто той дім і не купив. Довелося брати кредит у банку і вирушати світ за очі.

Де зараз та жінка і чи жива нині, ніхто  не знає до сих пір.