Повідомлення в номер / Усе, що нас об’єднує

Наше село під окупацією не було. Зате жителі сусіднього, як і наші родичі, відчули на собі всі її наслідки. Наслухалися виття снарядів, насиділися в погребах без хліба. Надивилися на тих ворожих нелюдів, які нишпорили по хатах, виносячи цінні речі.

Окупанти відступали з боями, залишаючи після себа вирви й згарища. Все це постало перед нами, коли приїхали до родичів. Племінниця з двома дітьми, хрещениця з близнюками тулилися у нетопленій хаті з проваленим дахом. Поки збирали вцілілі дитячі речі, аби забрати усіх до себе, зайшли дві сусідки, житло яких теж було пошкоджено. 

Свого часу ці молодиці, взявши дітей на руки, втекли з Донбасу від війни, а їхні чоловіки пішли на фронт. Тепер ось знову стали біженцями, які потребували прихистку. Розгублені, вони мовчки спостерігали за нами. А ми довго не роздумували, покликали їх із собою: «Будинок маємо просторий, наші чоловіки теж воюють, тож діждемося їх разом».

Так і зібралося шестеро дітей дошкільного віку. Притихлі, вони сиділи, притулившись до дорослих. Не на повну силу раділи навіть іграшкам, якими ми намагалися їх відволікти. Найстарша з них, Поля, по-дорослому сказала: «Ненавиджу війну!». Як могли, пояснили дитині, що війну всі проклинають, але ж вона не вічна. Це лихо потрібно просто пережити. Набратися сил, терпіння — і пережити. Зовсім скоро наша армія переможе, тато повернеться додому, і знову всі заживемо радісно й щасливо.

Як повернути дітей, нажаханих війною, у дитинство? Допоміг день народження Славка. Подарунки, смаколики, різноманітні ігри... І дитячі личка ожили, заблищали оченята. Звеселіли й ми, дорослі. Дитяча радість зайвий раз додала впевненості: клятий ворог відступить. Біда-війна загартовує нас.

І надалі гуртом святкували дні народження, водили дітей на прогулянки — зустрічали прихід літа, осені. Було і свято книжки — словом, використовували будь-який привід для того, аби звеселити малечу, чогось навчити.

Всі ці клопоти однаково бажані й для нас, дорослих. Вони не дозволяють опускати руки у ці тривожні дні. Ворог намагається і заморозити нас, і без світла лишити, та ми все це пережили. Стоїмо й далі! Виростимо наших дітей, і вони відновлять, напишуть справжню історію нашої України.

Оксана ПРИХОДЬКО.

Наше село під окупацією не було. Зате жителі сусіднього, як і наші родичі, відчули на собі всі її наслідки. Наслухалися виття снарядів, насиділися в погребах без хліба. Надивилися на тих ворожих нелюдів, які нишпорили по хатах, виносячи цінні речі.

Окупанти відступали з боями, залишаючи після себа вирви й згарища. Все це постало перед нами, коли приїхали до родичів. Племінниця з двома дітьми, хрещениця з близнюками тулилися у нетопленій хаті з проваленим дахом. Поки збирали вцілілі дитячі речі, аби забрати усіх до себе, зайшли дві сусідки, житло яких теж було пошкоджено. 

Свого часу ці молодиці, взявши дітей на руки, втекли з Донбасу від війни, а їхні чоловіки пішли на фронт. Тепер ось знову стали біженцями, які потребували прихистку. Розгублені, вони мовчки спостерігали за нами. А ми довго не роздумували, покликали їх із собою: «Будинок маємо просторий, наші чоловіки теж воюють, тож діждемося їх разом».

Так і зібралося шестеро дітей дошкільного віку. Притихлі, вони сиділи, притулившись до дорослих. Не на повну силу раділи навіть іграшкам, якими ми намагалися їх відволікти. Найстарша з них, Поля, по-дорослому сказала: «Ненавиджу війну!». Як могли, пояснили дитині, що війну всі проклинають, але ж вона не вічна. Це лихо потрібно просто пережити. Набратися сил, терпіння — і пережити. Зовсім скоро наша армія переможе, тато повернеться додому, і знову всі заживемо радісно й щасливо.

Як повернути дітей, нажаханих війною, у дитинство? Допоміг день народження Славка. Подарунки, смаколики, різноманітні ігри... І дитячі личка ожили, заблищали оченята. Звеселіли й ми, дорослі. Дитяча радість зайвий раз додала впевненості: клятий ворог відступить. Біда-війна загартовує нас.

І надалі гуртом святкували дні народження, водили дітей на прогулянки — зустрічали прихід літа, осені. Було і свято книжки — словом, використовували будь-який привід для того, аби звеселити малечу, чогось навчити.

Всі ці клопоти однаково бажані й для нас, дорослих. Вони не дозволяють опускати руки у ці тривожні дні. Ворог намагається і заморозити нас, і без світла лишити, та ми все це пережили. Стоїмо й далі! Виростимо наших дітей, і вони відновлять, напишуть справжню історію нашої України.