Всі запитання важливі
Продовжуючи рубрику "Запитайте у Вельми…", мушу зауважити, що на запитання громадян (телефоном, в "електронці" чи при особистих зустрічах) відвідати доводиться майже щодня. Адже скільки людей – стільки запитань, пропозицій, зауважень.
Чим же сьогодні цікавляться наші читачі?
l
Так, Дмитро Лепський із Голобської громади в месенджері написав:
"Добрий день! Хочу порушити таке питання. Знаю, що є громади, наполовину менші, аніж наша, але там працює денний стаціонар, є терапевтичне відділення, де лежать хворі і яких харчують. В Голобах лікарню закрили, є тільки денний стаціонар.
Навіть медичну комісію голобські школярі мусять проходити в Ковелі.
І ще таке. Мешканці Голоб просять зробити ямковий ремонт дороги на вулиці Шевченка. Асфальтове покриття не завадило б на Грушевського, Котляревського, Бенделіані.
Допоможіть!".
l
– Пане Дмитре! Ми цінуємо Вашу довіру до нашої газети, а тому оприлюднюємо запитання, які стосуються всіх голобчан та й мешканців прилеглих населених пунктів.
Звичайно, відповісти Вам негайно не можемо, бо розв'язання названих проблем – компетенція Голобської селищної ради та її керівництва. Знаємо, що голова Сергій Гарбарук регулярно читає "Вісті Ковельщини", а тому, сподіваємося, не забариться з коментарем.
До речі, після призначення Генеральним директором Ковельського МТМО Валентина Вітра в медичному обслуговуванні Ваших земляків сталося чимало позитивних змін, про що наша газета не раз писала. Отже, коли налагоджена ділова співпраця між місцевою владою і очільниками закладів охорони здоров'я, позитивний результат неодмінно буде. Хотілося б, аби так сталося і в даному випадку.
Що стосується ремонту доріг, то знову ж таки повторюся: все - в "руках" депутатського корпусу ради і її голови. Щоправда, є один нюанс. Сьогодні дедалі голосніше звучать пропозиції відтермінувати будь-які будівельно-ремонтні роботи до закінчення війни, а всім дружно працювати під гаслом: "Все – для фронту, все – для Перемоги!".
Резон у цьому є, адже Збройні Сили України невідкладно потребують підтримки буквально з усіх джерел фінансування, в тому числі – й місцевих. Заклики військових та громадських активістів, волонтерської спільноти знаходять відгук в багатьох органах виконавчої та представницької влади. Так, буквально днями сесія Ковельської міської ради прийняла рішення спрямувати на допомогу ЗСУ понад 11 мільйонів гривень.
Безперечно, термінові ремонти проводити потрібно. Однак все це має бути прозоро і чесно, щоб не було звинувачень у корупції і зловживаннях, як іноді буває. Це особливо неприпустимо в умовах війни, яка щоденно забирає життя захисників України.
l
– Пане Миколо!
Із задоволенням завжди читаю Ваші статті, в яких Ви порушуєте гострі суспільно-політичні проблеми. Але останнім часом таких матеріалів не зустрічаю. В чому справа?
Віктор Мар'юк,
читач газети з 1990 року.
– Пане Вікторе!
Дякую за своєрідний комплімент на мою адресу. Так, раніше я друкувався більше. Цікаво, що іноді переглядаючи свої колишні публікації, ще й ще раз переконуюся, що у своїх прогнозах практично ніколи не помилявся.
До прикладу згадаю статтю "Яку державу ми збудували і не спроможні її захистити?" із підзаголовком "Точка зору людини, яка щиро не хоче, щоб її передбачення справдилися втретє". Для тих, хто має бажання її прочитати, нагадаю, що ті нотатки, написані 2016 року, вміщені у моїй книзі "Життя безкінечне" (Ковель, 2018 рік). Поруч –"Інтерв'ю з самим собою" – про те, що чекає Україну найближчим часом.
Пригадую, як одна з колег-редакторок, прочитавши згадану статтю, сказала:
– Ви надто песимістично оцінюєте ситуацію.
Не бажаючи дратувати співбесідницю, я тільки й мовив:
– Не песимістично, а реалістично. А це не одне й те ж.
Час підтвердив мою правоту. Нагадаю, в чому вона полягала. Вже тоді, сім років тому, я попереджав, що Україна перебуває в смертельній небезпеці і необхідні рішучі дії влади, громадськості, силових структур для того, щоб зупинити сповзання у прірву, а для цього максимальну увагу приділити соціально-економічному розвитку країни, зміцненню Збройних Сил, боротьбі із злочинністю і корупцією, зупинити підривну діяльність “п'ятої колони”, посилити співпрацю з НАТО і ЄС, але в першу чергу – надіятися на себе й не чекати "манни небесної" у вигляді зарубіжних подачок і кредитів.
Звертаючись до тодішнього Президента України Петра Порошенка, я відверто написав: "Моя порада Петру Олексійовичу, за якого я голосував, бо вірив йому, але який навряд чи читатиме мої нотатки, визначитися, ким Ви є – Президентом великої європейської держави чи бізнесменом? Якщо Президентом, то будьте зі своїм народом, прислухайтеся до його голосу, який стає дедалі більш гнівним і голосним… Майте на увазі: ніхто ні на Сході, ні на Заході не хоче бачити Україну міцною, економічно й політично незалежною, духовно багатою. Така правда. Почуйте і зрозумійте її, якщо не хочете повторити долю деяких недалекозорих державних діячів".
Так думав і писав не тільки я. В Адміністрації Президента, мабуть, знали про подібні настрої, але висновків не робили. Щоправда, сам Порошенко їх на завершальному етапі своєї каденції зробив, проголосивши гасло: "Армія. Мова. Віра", однак суспільство, яке не бачило рішучих кроків до наведення порядку і утвердження букви Закону, не сприйняло в більшості своїй закликів Глави держави. Це знайшло підтвердження на президентських виборах 2019 року.
Чи задоволений я соціально-економічною ситуацією в Україні сьогодні? Ні. Чи є проблеми, які варто досліджувати у пресі? Так. Особисто мене непокоїть низька професійна підготовка корпусу дипломатів, які, на мою думку, працюють не завжди на користь України. Іноді у нас забагато слів з вуст окремих чиновників, а малувато конкретних справ.
Є й інші недоліки, за які варто критикувати владу. Але я іноді свідомо утримуюсь від такої критики. Чому? По-перше, триває війна. Журналісти не мають права розхитувати "човен", в якому нині всі пливемо, на радість ворогам. По-друге, який конкретний результат дасть навіть найгостріша стаття в газеті, якщо представники влади (за винятком окремих із них) друкованих медіа не читають і практично не підтримують?
Але чи означає це, що ми, журналісти, маємо цуратися гострих тем? Ні, звичайно. Але досліджувати їх потрібно мудро, виважено, конструктивно. Це – як у медицині, де діє неписане правило: не нашкодь.
Що стосується подальших планів, то можу сказати одне: поживемо – побачимо. На жаль, нині побачити світло в кінці тунелю журналістам стає все важче…
l
– Шановний Миколо Григоровичу!
В одному з номерів "Вістей Ковельщини" Ви надрукували запитання підприємця Юрія Рахлінського, який поцікавився, чому на привокзальній площі не працюють касові автомати для справляння плати за автостоянку, на що витрачені великі кошти (очевидно, з бюджету).
Чи отримала редакція і пан Рахлінський відповідь на своє запитання?
Марія КАЦЮК.
l
– Ні, пані Маріє, редакція такої відповіді не отримала. Сумніваюсь, що її отримав і Юрій Рахлінський, котрий, наскільки мені відомо, є законослухняним платником податків у міський бюджет.
Чому? Видно, окремі чиновники газет не читають, обмежуючись спілкуванням із дописувачами у соціальних мережах. А даремно. Бо і в газетах іноді можна знайти щось цікаве для себе.
Тому настійливо рекомендую: "Передплачуйте і читайте "Вісті Ковельщини" – газету для Вас і про Вас!".
Микола ВЕЛЬМА.
Продовжуючи рубрику "Запитайте у Вельми…", мушу зауважити, що на запитання громадян (телефоном, в "електронці" чи при особистих зустрічах) відвідати доводиться майже щодня. Адже скільки людей – стільки запитань, пропозицій, зауважень.
Чим же сьогодні цікавляться наші читачі?
ххх
Так, Дмитро Лепський із Голобської громади в месенджері написав:
"Добрий день! Хочу порушити таке питання. Знаю, що є громади, наполовину менші, аніж наша, але там працює денний стаціонар, є терапевтичне відділення, де лежать хворі і яких харчують. В Голобах лікарню закрили, є тільки денний стаціонар.
Навіть медичну комісію голобські школярі мусять проходити в Ковелі.
І ще таке. Мешканці Голоб просять зробити ямковий ремонт дороги на вулиці Шевченка. Асфальтове покриття не завадило б на Грушевського, Котляревського, Бенделіані.
Допоможіть!".
ххх
Звичайно, відповісти Вам негайно не можемо, бо розв'язання названих проблем – компетенція Голобської селищної ради та її керівництва. Знаємо, що голова Сергій Гарбарук регулярно читає "Вісті Ковельщини", а тому, сподіваємося, не забариться з коментарем.– Пане Дмитре! Ми цінуємо Вашу довіру до нашої газети, а тому оприлюднюємо запитання, які стосуються всіх голобчан та й мешканців прилеглих населених пунктів.
До речі, після призначення Генеральним директором Ковельського МТМО Валентина Вітра в медичному обслуговуванні Ваших земляків сталося чимало позитивних змін, про що наша газета не раз писала. Отже, коли налагоджена ділова співпраця між місцевою владою і очільниками закладів охорони здоров'я, позитивний результат неодмінно буде. Хотілося б, аби так сталося і в даному випадку.
Що стосується ремонту доріг, то знову ж таки повторюся: все - в "руках" депутатського корпусу ради і її голови. Щоправда, є один нюанс. Сьогодні дедалі голосніше звучать пропозиції відтермінувати будь-які будівельно-ремонтні роботи до закінчення війни, а всім дружно працювати під гаслом: "Все – для фронту, все – для Перемоги!".
Резон у цьому є, адже Збройні Сили України невідкладно потребують підтримки буквально з усіх джерел фінансування, в тому числі – й місцевих. Заклики військових та громадських активістів, волонтерської спільноти знаходять відгук в багатьох органах виконавчої та представницької влади. Так, буквально днями сесія Ковельської міської ради прийняла рішення спрямувати на допомогу ЗСУ понад 11 мільйонів гривень.
Безперечно, термінові ремонти проводити потрібно. Однак все це має бути прозоро і чесно, щоб не було звинувачень у корупції і зловживаннях, як іноді буває. Це особливо неприпустимо в умовах війни, яка щоденно забирає життя захисників України.
ххх
– Пане Миколо!
Із задоволенням завжди читаю Ваші статті, в яких Ви порушуєте гострі суспільно-політичні проблеми. Але останнім часом таких матеріалів не зустрічаю. В чому справа?
Віктор Мар'юк,
читач газети з 1990 року.
– Пане Вікторе!
Дякую за своєрідний комплімент на мою адресу. Так, раніше я друкувався більше. Цікаво, що іноді переглядаючи свої колишні публікації, ще й ще раз переконуюся, що у своїх прогнозах практично ніколи не помилявся.
До прикладу згадаю статтю "Яку державу ми збудували і не спроможні її захистити?" із підзаголовком "Точка зору людини, яка щиро не хоче, щоб її передбачення справдилися втретє". Для тих, хто має бажання її прочитати, нагадаю, що ті нотатки, написані 2016 року, вміщені у моїй книзі "Життя безкінечне" (Ковель, 2018 рік). Поруч –"Інтерв'ю з самим собою" – про те, що чекає Україну найближчим часом.
Пригадую, як одна з колег-редакторок, прочитавши згадану статтю, сказала:
– Ви надто песимістично оцінюєте ситуацію.
Не бажаючи дратувати співбесідницю, я тільки й мовив:
– Не песимістично, а реалістично. А це не одне й те ж.
Час підтвердив мою правоту. Нагадаю, в чому вона полягала. Вже тоді, сім років тому, я попереджав, що Україна перебуває в смертельній небезпеці і необхідні рішучі дії влади, громадськості, силових структур для того, щоб зупинити сповзання у прірву, а для цього максимальну увагу приділити соціально-економічному розвитку країни, зміцненню Збройних Сил, боротьбі із злочинністю і корупцією, зупинити підривну діяльність “п'ятої колони”, посилити співпрацю з НАТО і ЄС, але в першу чергу – надіятися на себе й не чекати "манни небесної" у вигляді зарубіжних подачок і кредитів.
Звертаючись до тодішнього Президента України Петра Порошенка, я відверто написав: "Моя порада Петру Олексійовичу, за якого я голосував, бо вірив йому, але який навряд чи читатиме мої нотатки, визначитися, ким Ви є – Президентом великої європейської держави чи бізнесменом? Якщо Президентом, то будьте зі своїм народом, прислухайтеся до його голосу, який стає дедалі більш гнівним і голосним… Майте на увазі: ніхто ні на Сході, ні на Заході не хоче бачити Україну міцною, економічно й політично незалежною, духовно багатою. Така правда. Почуйте і зрозумійте її, якщо не хочете повторити долю деяких недалекозорих державних діячів".
Так думав і писав не тільки я. В Адміністрації Президента, мабуть, знали про подібні настрої, але висновків не робили. Щоправда, сам Порошенко їх на завершальному етапі своєї каденції зробив, проголосивши гасло: "Армія. Мова. Віра", однак суспільство, яке не бачило рішучих кроків до наведення порядку і утвердження букви Закону, не сприйняло в більшості своїй закликів Глави держави. Це знайшло підтвердження на президентських виборах 2019 року.
Чи задоволений я соціально-економічною ситуацією в Україні сьогодні? Ні. Чи є проблеми, які варто досліджувати у пресі? Так. Особисто мене непокоїть низька професійна підготовка корпусу дипломатів, які, на мою думку, працюють не завжди на користь України. Іноді у нас забагато слів з вуст окремих чиновників, а малувато конкретних справ.
Є й інші недоліки, за які варто критикувати владу. Але я іноді свідомо утримуюсь від такої критики. Чому? По-перше, триває війна. Журналісти не мають права розхитувати "човен", в якому нині всі пливемо, на радість ворогам. По-друге, який конкретний результат дасть навіть найгостріша стаття в газеті, якщо представники влади (за винятком окремих із них) друкованих медіа не читають і практично не підтримують?
Але чи означає це, що ми, журналісти, маємо цуратися гострих тем? Ні, звичайно. Але досліджувати їх потрібно мудро, виважено, конструктивно. Це – як у медицині, де діє неписане правило: не нашкодь.
Що стосується подальших планів, то можу сказати одне: поживемо – побачимо. На жаль, нині побачити світло в кінці тунелю журналістам стає все важче…
ххх
– Шановний Миколо Григоровичу!
В одному з номерів "Вістей Ковельщини" Ви надрукували запитання підприємця Юрія Рахлінського, який поцікавився, чому на привокзальній площі не працюють касові автомати для справляння плати за автостоянку, на що витрачені великі кошти (очевидно, з бюджету).
Чи отримала редакція і пан Рахлінський відповідь на своє запитання?
Марія КАЦЮК.
ххх
– Ні, пані Маріє, редакція такої відповіді не отримала. Сумніваюсь, що її отримав і Юрій Рахлінський, котрий, наскільки мені відомо, є законослухняним платником податків у міський бюджет.
Чому? Видно, окремі чиновники газет не читають, обмежуючись спілкуванням із дописувачами у соціальних мережах. А даремно. Бо і в газетах іноді можна знайти щось цікаве для себе.
Тому настійливо рекомендую: "Передплачуйте і читайте "Вісті Ковельщини" – газету для Вас і про Вас!".
Микола ВЕЛЬМА.
Залишити коментар