Повідомлення в номер / Слово до читача

Не забуваймо: війна триває

Незабаром буде півтора роки, як триває неоголошена і підступна війна московії проти України. Війна кривава, жорстока, безкомпромісна. Війна, яку розв'язав кремлівський диктатор – справжній посланець диявола на Землі. Він сподівався на блискавичний успіх, але жорстоко прорахувався. 

Він та його бандити-вояки не взяли Київ ні за 3, ні за 33, ні за 333 дні. Українці грудьми встали на захист рідної землі, а воїни ЗСУ демонструють дива мужності, стійкості і героїзму. Щоправда, ціна цих мужності і героїзму дуже висока: життя наших рідних, друзів, знайомих. Навіть у Ковелі ми їх ховаємо мало не щотижня.  Те саме – в громадах, окремих населених пунктах.

Ховаючи їх, ми кажемо: "Герої не вмирають!". На жаль, вмирають. Про це свідчать все нові й нові могили на кладовищах, де вічним сном спочивають наші діди, батьки, чоловіки, сини і брати. Так, ми їх ніколи не забудемо, але від цього не легше вдовам, малолітнім дітям-сиротам,  матерям. А ще важче, коли переконуєшся у тому, що жах війни усвідомили не всі, що дехто поводиться так, ніби Перемога вже здобута, а ворог розбитий вщент.  

Ні, не розбитий. На фронті – важко і криваво, бо рашисти сунуть, як навіжені. Їх не зупиняє ані новітня зброя, яку українцям передають зарубіжні друзі й союзники, ані величезні втрати, яких зазнають через дурість і тупість своїх правителів на чолі з біснуватим путіним. Вони, зомбовані брехнею і маячнею своїх політиків, сліпо  вірять, що "наше дєло правоє – враг будєт разбіт".

Звичайно, українські воїни ворогу не здаються, мужньо обороняють кожен метр рідної землі. Тому прикро, коли дехто з нас, перебуваючи в тилу, веде себе по-хамськи, замість співчуття рідним загиблих влаштовує гучні розваги, ображає і зневажає захисників України, завдяки яким ще живий і здоровий.

Так не повинно бути! Сьогодні наш головний девіз: "Все – для фронту! Все – для Перемоги!". Маємо об'єднатися і зрозуміти: путін зупиниться тоді, коли відчує, що українці – одна нація, один народ, якого не вдасться поставити на коліна.

Пам'ятаймо про це щодня, щогодини, доки маємо можливість думати, а не гинути під вогнем окупанта.